31 травня 2018 р. м. ХарківСправа № 638/5090/18
Харківський апеляційний адміністративний суд
у складі колегії:
головуючого судді: Старосуда М.І.
суддів: Яковенка М.М. , Лях О.П.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою громадянина ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 18.04.2018, суддя Шестак О.І., пр. Перемоги, 52в, м. Харків, 61202, повний текст складено 18.04.18 по справі № 638/5090/18
за позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області
до громадянина ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
про примусове видворення за межі України та затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: примусово видворити за межі України громадянина ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1; затримати відповідача на строк 6 (шість) місяців з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні з метою ідентифікації та забезпечення його видворення; звернути постанову до негайного виконання.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 18.04.2018р. позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на те, що рішення суду першої інстанції є протиправним, оскільки відповідно до Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 про реадмісію громадян обох держав, ратифікованої Законом України від 03 вересня 2008 року № 359-VI (далі - Угода) щодо нього повинна бути здійснена реадмісія, а не примусове видворення.
Колегія суддів вважає, що клопотання представника позивача про перенесення розгляду апеляційної скарги на іншу дату у зв'язку з його участю у судових процесах в Харківському окружному адміністративному суді задоволенню не підлягає, оскільки явка представника позивача в судове засідання обов'язковою не визнавалася, представник не надав суду жодних доказів про розгляд справ у вказаному суді за його участю і, окрім того, позивач не позбавлений був можливості направити в судове засідання іншого представника.
З огляду на наведене та на скорочені строки розгляду таких категорій справ, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід розглянути в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії МХК №121281 від 27.03.2018 року, 27.03.2018 року в ході операції «Мігроні» за адресою: м. Харків, вул. Толбухіна, 103, був виявлений громадянин ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який з 02.10.2017 р. знаходиться на території України без документів на право проживання в Україні.
Рішенням головного спеціаліста відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення Управління у справах іноземців та ОБГ ГУДМС України в Харківській області від 27.03.2018 р. вирішено примусово повернути до країни походження громадянина ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, йому заборонено в'їзд на територію України на 3 роки та зобов'язано його покинути територію України в термін до 06.04.2018 р.
З вказаного рішення слідує, що громадянин ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, прибув на територію України в 2017 році поза пунктами пропуску через державний кордон. Близьких родичів серед громадян України відповідач не має, постійного джерела доходів, гарантій приймаючої сторони в Україні не має, тобто підстави для його подальшого перебування на території України відсутні.
За порушення правил перебування іноземних громадян на території України відповідач був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не має законних підстав для перебування на території України, а тому підлягає видворенню.
Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Згідно з частиною другою статті 14 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства в разі незаконного перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України затримуються та в разі, якщо порушення ними законодавства України не передбачає кримінальної відповідальності, повертаються до країни попереднього перебування у встановленому порядку.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Згідно з частиною першою статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
ОСОБА_5 України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачає також передачу з території України або приймання на територію України іноземців та осіб без громадянства (реадмісію).
Згідно з частиною першою статті 29 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передача з України або прийняття в Україну іноземця або особи без громадянства здійснюється відповідно до міжнародного договору про реадмісію.
Відповідно до частини третьою статті 29 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці або особи без громадянства, прийняті відповідно до міжнародного договору про реадмісію, які не мають законних підстав для перебування на території України, підлягають примусовому видворенню у разі, якщо між Україною і країною громадянської належності чи країною попереднього постійного проживання таких іноземців або осіб без громадянства відсутній договір про реадмісію.
Разом з тим між Кабінетом Міністрів України та Урядом ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 було укладено Угоду про реадмісію громадян обох держав, ратифіковану Законом України від 03 вересня 2008 року № 359-VI.
Вказана Угода визначає підстави та порядок реалізації компетентними та уповноваженими органами України положень про реадмісію (приймання-передавання) громадян обох держав, а також порядок їх взаємодії під час здійснення реадмісійних процедур.
Відповідно до пунктів 1-2 статті 1 Угоди на запит однієї Договірної Сторони, інша Договірна Сторона здійснює реадмісію осіб, які не виконують чи більше не виконують правові вимоги стосовно в'їзду чи перебування на території держави запитуючої Договірної Сторони, далі - осіб, які підлягають реадмісії.
Запитуюча Договірна Сторона негайно та без будь-яких спеціальних процедур здійснює реадмісію осіб, які підлягають реадмісії та які, відповідно до результатів перевірки компетентними органами, не є громадянами держави запитуваної Договірної Сторони або не відповідають вимогам, передбаченим у статті 2 цієї Угоди.
Відповідно до статті 4 Угоди Запитувана договірна Сторона відповідає на запит щодо здійснення реадмісії осіб, які підлягають реадмісії, виданий запитуючою Договірною Стороною, протягом 45 днів після дати отримання такого запиту. Запитувана Договірна Сторона робить усе можливе, щоб скоротити час надання відповіді на запит у разі, якщо запитуюча Договірна Сторона повідомляє запитуваній Договірній Стороні про те, що особа, яка підлягає реадмісії, поміщена в заклад, що знаходиться під охороною, або заарештована з метою здійснення депортації.
Запитуюча Договірна Сторона повідомляє запитувану Договірну Сторону про заплановану дату передачі особи, яка підлягає реадмісії, принаймні за 7 днів до настання цієї дати.
Запит щодо здійснення реадмісії відповідно до пункту 2 статті 1 подається запитуваною Договірною Стороною запитуючій Договірній Стороні протягом 90 днів з дати передачі відповідної особи запитуваній Договірній Стороні, за винятком випадків, коли ця особа на день передачі не мала громадянства держави запитуваної Договірної Сторони.
Аналіз вказаних правових норм дає підстави для висновку, що ОСОБА_5 України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та Угода по різному регулюють питання видворення та передачі з території України іноземців та осіб без громадянства (реадмісію).
Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачає застосування процедури реадмісії лише у випадку затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
Натомість Угодою передбачено застосування процедури реадмісії щодо всіх громадян обох держав, які не виконують чи більше не виконують правові вимоги стосовно в'їзду чи перебування на території запитуючої держави.
Таким чином, громадяни ОСОБА_2 ОСОБА_3, які не мають законних підстав для перебування на території України підлягають реадмісії, що в свою чергу виключає можливість застосування до них процедури примусового видворення, а відповідно й затримання з метою поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні для ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.
Отже, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову є помилковим.
Відповідно до ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням постанови про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. 243, 250, 272, 288, 289, 311, 315, 317, 321, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу громадянина ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 18.04.2018 по справі № 638/5090/18 скасувати та ухвалити постанову, якою у задоволенні позовних вимог Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області до громадянина ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 про примусове видворення за межі України та його затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_6
Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_7 ОСОБА_8