ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
30 травня 2018 року № 826/15266/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого - судді Скочок Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до треті особиШевченківського районного суду міста Києва (відповідач 1) Голови Шевченківського районного суду міста Києва Савицького Олега Антоновича (відповідач 2) Головне управління Державної казначейської служби у м. Києві (третя особа 1), Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві (третя особа 2)
про визнання дій протиправними, визнання протиправним наказу від 27.10.2017 №02-04-К-249 в частині, зобов?язання вчинити дії, стягнення грошових коштів, -
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Шевченківського районного суду міста Києва та Голови Шевченківського районного суду міста Києва Савицького Олега Антоновича, в якому просила:
- визнати дії голови Шевченківського районного суду міста Києва Савицького Олега Антоновича в частині відрахування ОСОБА_1 зі штату Шевченківського районного суду міста Києва під час хвороби протиправними;
- визнати протиправним наказ голови Шевченківського районного суду міста Києва Савицького Олега Антоновича від 27.10.2017 №02-04-К-249 в частині щодо відрахування ОСОБА_1 зі штату Шевченківського районного суду міста Києва 17.10.2017, у зв'язку зі звільненням у відставку за рішенням Вищої ради правосуддя від 17.10.2017 №3299/0/15-17;
- змінити дату відрахування ОСОБА_1 зі штату Шевченківського районного суду міста Києва, у зв'язку зі звільненням у відставку за рішенням Вищої ради правосуддя від 17.10.2017 №3299/0/15-17, з 17.10.2017 на 27.10.2017;
- стягнути з Шевченківського районного суду міста Києва на користь ОСОБА_1 заборгованість із суддівської винагороди у розмірі 17 739,00 грн.;
- стягнути з Шевченківського районного суду міста Києва на користь ОСОБА_1 суддівську винагороду у розмірі 39 420,00 грн., у зв'язку із затримкою розрахунку.
В обґрунтування позовних вимог вказано про те, що Головою Шевченківського районного суду міста Києва Савицьким О.А. згідно наказу від 27.10.2017 №02-04-К-249 протиправно відраховано суддю ОСОБА_1 зі штату Шевченківського районного суду міста Києва з 17.10.2017, а не з 27.10.2017, - тобто у період у перебування судді на лікарняному. Внаслідок таких протиправних дій упродовж періоду хвороби судді її протиправно не обліковували в табелі обліку робочого часу та належну їй суму суддівської винагороди не нарахували.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.02.2018 відкрито провадження у справі №826/15266/17, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - Головне управління Державної казначейської служби у м. Києві, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, та призначено дану справу до судового розгляду в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.04.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.04.2018.
У судове засідання 26.04.2018 жоден із учасників справи або їх уповноважені представники не з'явились, хоча останні були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Натомість від всіх учасників справи через канцелярію суду надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності.
У тексті свого клопотання від 09.03.2018 позивач підтримала заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просила суд при вирішенні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку вирішити з урахуванням всього періоду затримки розрахунку на день ухвалення судового рішення.
Крім того, від відповідача 1 до канцелярії суду надійшов відзив на позов, у тексті якого він заперечував протиправність наказу Голови Шевченківського районного суду міста Києва Савицького О.А. від 27.10.2017 №02-04-К-249 «Про відрахування зі штату судді ОСОБА_1». Відповідач 1 вважає, що зазначений наказ є виключною констатацією факту звільнення ОСОБА_1 з посади судді за її власним бажанням належним уповноваженим органом (Вищою радою правосуддя) та відповідно не порушує трудових прав позивача.
Відповідач 2 також заперечував проти позову з підстав та мотивів аналогічних тим, що наведені у відзиві Шевченківського районного суду міста Києва (листи Голови суду від 07.03.2018, від 26.03.2018 №01-23/10/2018/К-301).
Третя особа 1 подала до канцелярії суду пояснення щодо позову, в яких Головне управління ДКС пояснило щодо порядку виконання органами державної казначейської служби рішень суду про стягнення коштів.
Від третьої особи 2 до канцелярії суду надійшли пояснення щодо позову, в яких Територіальне управління ДСА зазначило про безпідставність позовних вимог, оскільки звільнення позивача з посади судді відбулося на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 17.10.2017 №3299/0/15-17. У силу норм ч. 1, 3 і 4 ст. 116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею до Вищої ради правосуддя, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви ухвалює рішення про звільнення судді з посади. Суддя здійснює свої повноваження до ухвалення рішення про його звільнення. Таким чином, на думку третьої особи 1, Голова Шевченківського районного суду міста Києва правомірно видав наказ від 27.10.2017 №02-04-К-249 про відрахування зі штату судді ОСОБА_1 за вказаним вище рішенням Вищої ради правосуддя від 17.10.2017.
На підставі ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній станом дату проведення відповідної процесуальної дії) суд ухвалив про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані учасниками справи документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Як вбачається з наявних у справі матеріалів та не заперечується учасниками справи, до Вищої ради правосуддя 06.10.2017 надійшла заява судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 про звільнення з посади у відставку.
На підставі цієї заяви позивача Вищою радою правосуддя прийнято рішення від 17.10.2017 №3299/0/15-17 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду м. Києва у відставку». Документальних доказів оспорення позивачем правомірності такого рішення в судовому порядку учасники справи суду не надали.
Як стверджує відповідач 1 в тексті свого відзиву, зазначена копія рішення Вищої ради правосуддя від 17.10.2017 №3299/0/15-17 надійшла до Шевченківського районного суду м. Києва 26.10.2017. На підтвердження чого відповідач 1 надав суду копію супровідного листа Вищої ради правосуддя від 24.10.2017 №20583/0/9-17 про направлення копії згаданого рішення від 17.10.2017, з відмітками про реєстрацію такого документу в суді та про накладення резолюції.
З урахуванням наведених обставин, а також у зв'язку з виходом 27.10.2017 ОСОБА_1 з лікарняного, Головою Шевченківського районного суду міста Києва Савицьким О.А. відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 126 Конституції України, п. 2 ст. 24, ст. 116 і 143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п. 9 ст. 36 Кодексу законів про працю України прийнятий наказ від 27.10.2017 №02-04-К-249 «Про відрахування зі штату судді ОСОБА_1». Згідно цього Наказу позивача було відраховано зі штату Шевченківського районного суду міста Києва 17.10.2017 у зв'язку зі звільненням у відставку за рішенням Вищої ради правосуддя від 17.10.2017 №3299/0/15-17. Окрім того цим Наказом вирішено питання про нарахування та виплати судді вихідної допомоги у розмірі 3-х місячних суддіввських винагород, грошової компенсації за невикористану частини щорічної основної відпустки (в тому числі по період включно до 17.10.2017) та додаткової відпустки.
В якості підстави для прийняття наказу від 27.10.2017 №02-04-К-249 вказано рішення Вищої ради правосуддя від 17.10.2017 №3299/0/15-17.
Своє відрахування зі штату суду з 17.10.2017 позивач вважає неправомірним з тієї причини, що у період з 17.10.2017 по 26.10.2017 ОСОБА_1 перебувала на лікарняному, що засвідчується листком непрацездатності серії АДІ №388681 (копія якого надана відповідачем 1 до матеріалів справи). Позивач вважає, що на період її тимчасової непрацездатності у відповідачів не було правових підстав для відрахування її зі штату суду.
У свою чергу відповідачі обставину перебування позивачки на лікарняному у вказаний період та легітимність листка непрацездатності не заперечували.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 4, 9 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) одними з підстав для припинення трудового договору є: розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45); підстави, передбачені іншими законами.
Згідно з ч. 6 ст. 126 Конституції України підставами для звільнення судді є: 1) неспроможність виконувати повноваження за станом здоров'я; 2) порушення суддею вимог щодо несумісності; 3) вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; 4) подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням; 5) незгода на переведення до іншого суду у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду; 6) порушення обов'язку підтвердити законність джерела походження майна.
Порядок звільнення судді з посади за його заявою про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням визначений ст. 116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII). Так, ч. 1 і 3 ст. 116 цього Закону передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею до Вищої ради правосуддя, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви ухвалює рішення про звільнення судді з посади.
Також ч. 2 ст. 112 Закону №1402-VIII встановлено, що рішення про звільнення судді з посади ухвалює Вища рада правосуддя у порядку, встановленому Законом України «Про Вищу раду правосуддя».
Зокрема, відповідно до ч. 1 і 4 ст. 55 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21.12.2016 №1798-VIII, питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні Вищої ради правосуддя. За результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, Вища рада правосуддя ухвалює вмотивоване рішення.
Отже, чинним законодавством визначений порядок реалізації права судді на звільнення у зв'язку з відставкою, яке починається з подання суддею відповідної заяви і закінчується прийняттям Вищою радою правосуддя рішення про звільнення з посади судді.
Також з контексту наведених правових норм можна дійти правового висновку про те, що датою звільнення судді у разі подання заяви про відставку є дата прийняття уповноваженим органом (Вищою радою правосуддя) рішення про звільнення з посади, а не дата відрахування судді зі штату та/або дата наказу про відрахування судді зі штату (схожий правовий висновок наведений у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №802/1590/17-а та від 23.05.2018 у справі №802/1490/17-а, з питання процедури звільнення судді з посади у зв'язку з відставкою відповідно до раніше встановленого порядку).
Як свідчать наявні матеріали справи, позивача звільнено з посади судді згідно рішення Вищої ради правосуддя від 17.10.2017 №3299/0/15-17 у зв'язку з поданням ОСОБА_1 заяви про відставку. Тобто, звільнення ОСОБА_1 з посади судді відбулося за її ініціативою, шляхом подання нею 06.10.2017 заяви про відставку для прийняття уповноваженим органом рішення про звільнення з посади судді.
У силу приписів норм ч. 4 ст. 116, ст. 125 Закону №1402-VIII суддя здійснює свої повноваження до ухвалення рішення про його звільнення. У свою чергу припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин судді із відповідним судом, про що голова суду видає наказ.
Відповідно до вказаної норми ст. 116 Закону №1402-VIII відповідачем 2 прийнято наказ від 27.10.2017 №02-04-К-249 «Про відрахування зі штату судді ОСОБА_1» датою її звільнення, тобто 17.10.2017.
Між тим, упродовж періоду з 17.10.2017 по 26.10.2017 за даними листка непрацездатності серії АДІ №388681 ОСОБА_1 перебувала на лікарняному.
Надаючи правову оцінку правомірності наказу про відрахування позивача зі штату суду з 17.10.2017, тобто у період її хвороби, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Правовий аналіз наведеної норми Кодексу дає підстави для висновку, що припис ч. 3 ст. 40 КЗпП України щодо неможливості звільнення працівника у період тимчасової непрацезадності стосуються виключно випадків звільнення осіб з ініціативи власників підприємств (роботодавців). Разом з тим на випадки звільнення осіб за власним бажанням (за ініціативою працівника) такі правила трудового законодавства не розповсюджується.
Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (із змінами і доповненнями) правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Про це також зазначено у листі Міністерства соціальної політики України №70/06/186-12 від 27.04.2012 «Щодо звільнення за власним бажанням», а саме: Обмеження щодо звільнення працівника, який знаходиться на лікарняному, стосується тільки звільнення з ініціативи власника, що встановлено статтею 40 КЗпП, якою передбачено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 цієї статті). Тобто чинним законодавством не заборонене звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності за власним бажанням.
Отже, чинним законодавством заборонено розірвання трудового договору в період тимчасової непрацездатності працівника тільки у тих випадках, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 17.10.2017 №3299/0/15-17 позивачку звільнено з посади судді у зв'язку з поданням нею заяви про відставку. Наведене свідчить про те, що фактично процедура звільнення з посади ініційована особисто суддею (позивачем). При цьому, правомірність такого рішення Вищої ради правосуддя про звільнення з посади від 17.10.2017, хоч воно було прийняте у період тимчасової непрацездатності ОСОБА_1, позивачем в тексті позову не заперечується.
На підставі цього рішення Вищої ради правосуддя Головою Шевченківського районного суду міста Києва прийнято наказ від 27.10.2017 №02-04-К-249 про відрахування судді зі штати з дати ухвалення рішення про її звільнення, а саме - з 17.10.2017.
Враховуючи вищенаведені норми права та встановлені у справі обставини суд приходить до висновку про правомірність дій Голови Шевченківського районного суду міста Києва щодо прийняття наказу від 27.10.2017 №02-04-К-249 «Про відрахування зі штату судді ОСОБА_1», а також самого Наказу в частині визначеної дати відрахування зі штату 17.10.2017, та вважає їх такими, що не суперечать нормам чинного законодавства. У зв'язку з цим суд не вбачає підстав для скасування наказу від 27.10.2017 №02-04-К-249 в оскаржуваній частині та зобов'язання відповідачів вчинити дії щодо внесення змін до такого Наказу в цій самій частині.
Що стосується позовних вимог позивача про стягнення на її користь сум заборгованості із суддіввської винагороди у розмірі 17 739 грн. та у розмірі 39 420 грн. (у зв'язку із затримкою розрахунку), то враховуючи те, що дані вимоги є похідними від попередніх вимог та з огляду на викладені вище щодо них висновки суду про правомірність дій та рішення про відрахування позивачки зі штату датою її звільнення з посади (17.10.2017), то такі вимоги позивача також задоволенню не підлягають.
У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та про відсутність підстав для їх задоволення.
Керуючись ст.ст. 77, 245, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1) до Шевченківського районного суду міста Києва (код ЄДРПОУ 02896710, адреса: 03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, 31-А) та Голови Шевченківського районного суду міста Києва Савицького Олега Антоновича (адреса місця роботи: 03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, 31-А), треті особи - Головне управління Державної казначейської служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 37993783, адреса: 01601, м. Київ, вул. Терещенківська, 11-А), Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві (код ЄДРПОУ 26268059, адреса: 01133, м. Київ, бульв. Лесі Українки, 26) про визнання дій протиправними, визнання протиправним наказу від 27.10.2017 №02-04-К-249 в частині, зобов?язання вчинити дії, стягнення грошових коштів відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.О. Скочок