Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
29.05.2018 р. справа №820/1964/18
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Сліденка А.В.,
за участі:
секретаря судового засідання - Стрєлка О.В.,
представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом
Публічного акціонерного товариства "Компанія "Металіст"
до Головного управління ДФС у Харківській області
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000051409 від 11.01.2018 р., №0000061409 від 11.01.2018 р., №0000071409 від 11.01.2018 р., -
встановив:
Позивач, Публічне акціонерне товариство «Компанія «Металіст», у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області №0000051409 від 11.01.2018 р., №0000061409 від 11.01.2018 р., №0000071409 від 11.01.2018 р.
Аргументуючи заявлені вимоги зазначив, що не вчиняв податкового правопорушення, яке викладено в акті перевірки. Стверджував, що змінюючи показники первісно поданої декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 р., правильно розподілив загальну площу належних на праві власності будівель - 18521,8 кв.м. на корисну площу (до якої застосував ставку податку як до офісного приміщення) та на допоміжні нежитлові приміщення (до якої застосував ставку податку як до інших об'єктів). Посилаючись на ці міркування, представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в позовній заяві, просив суд ухвалити рішення про задоволення позову.
Відповідач, Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області, з поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що платник податків при незмінності технічних характеристик та призначення нерухомості вдався до розподілу загальної площі одного і того ж об'єкта на корисну (із застосування ставки податку в розмірі 2%) і допоміжну (із застосуванням ставки податку у розмірі 0,2%). Унаслідок цього платник занизив належну до сплати в бюджет суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Окрім того, платник допустив несвоєчасну оплату самостійно узгоджених податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. За вчинення цього діяння платник за твердженням контролюючого органу правомірно притягнутий до відповідальності у порядку ст. 126 Податкового кодексу України.
Посилаючись на ці міркування, представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у письмових запереченнях на позов, просив суд прийняти рішення про відмову у задоволенні позову.
Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, заслухавши представників сторін, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши добуті по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.
За матеріалами справи судом встановлено, що позивач самостійно склав і 19.02.2015 р. подав до контролюючого органу податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, де відобразив суму податкового зобов'язання у розмірі 123027,34 грн.
Своєчасної оплати цього зобов'язання платник не проводив.
16.12.2015 р. платник склав і подав до контролюючого органу уточнюючу податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 р., де відобразив суму податкового зобов'язання у розмірі 87955,26 грн.
Судом з'ясовано, що причиною для подачі уточнюючої податкової декларації послугувало тлумачення платником змісту ст. 266 Податкового кодексу України таким чином, що один і той же самий будинок, одне і те ж саме приміщення у будинку у цілях справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, може бути розподілено на два об'єкти оподаткування, а саме: на корисну площу, котра відповідає основному призначенню приміщення чи будинку і оподатковується за ставкою 2% і допоміжну площу, котра оподатковується за ставкою 0,2%.
Різниця між показниками первісної податкової декларації від 19.02.2015 р. та уточнюючої податкової декларації від 16.12.2016 р. склала - 35072,08 грн. і була проведена контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків 4 обліковими операціями по зменшенню нарахованих до сплати платежів 8762,02 грн. Ці облікові операції не викликали жодних негативних для платника наслідків, з фактичною оплатою не ототожнювались, нарахування штрафу не спричинили.
18.02.2016 р. платник склав і подав до контролюючого органу уточнюючу податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 р., де відобразив суму податкового зобов'язання у розмірі 184123,85 грн.
Контролюючий орган провів документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ «Компанія «Металіст» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх, передбачених Податковим кодексом України податків і зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органі, за період з 01.10.2014 р. по 15.11.2017 р., з питань нарахування та сплати єдиного внеску за період з 01.10.2014 р. по 15.11.2017 р.
Результати перевірки оформлені актом від 28.11.2017 р. №21622/20-40-14-09-09/14091466.
У вказаному акті відображені судження контролюючого органу про вчинення платником порушень (у контексті предмету оскарження): п.п. 266.1.1 ст. 266, п.п. 266.2.1 ст. 266, п.п. 266.7.5 ст. 266 Податкового кодексу України у спосіб заниження податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за рахунок обрання неправильної ставки податку через невірний розподіл одного неподільного об'єкта нерухомості - будівлі на два типи об'єкту оподаткування: офісні приміщення та допоміжні приміщення.
При цьому, судом достеменно встановлено, що між сторонами відсутній спір відносно кількості об'єктів належного позивачу у 2015-2016 р.р. нерухомого майна, їх дислокації, площі, призначення (категорії) тощо.
11.01.2018 р. з посиланням на названий акт владний суб'єкт прийняв податкове повідомлення - рішення №0000051409 про збільшення грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у загальному розмірі 395912,75 грн. (основний платіж - 316730,20 грн., штраф - 79182,55 грн.), податкове повідомлення - рішення від 11.01.2018 р., №0000061409 про застосування 13775,51 грн. штрафу як 10% несвоєчасно оплаченої суми узгодженого грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 137755,10 грн., податкове повідомлення - рішення №0000071409 про застосування 18454,08 грн. штрафу як 20% несвоєчасно оплаченої суми узгодженого грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 92270,40 грн.
Вирішуючи спір, суд відзначає, що з 15.12.2017 р. правила судової перевірки відповідності закону рішень владних суб'єктів (у тому числі і рішень з приводу нарахування платникам податків податкових зобов'язань) визначаються, насамперед, ч. 2 ст. 2, ч. 2 ст. 77 та ч. 4 ст. 242 КАС України (в редакції з 15.12.2017 р.).
У кореспонденції з ст.ст. 6, 8, 19 Конституції України зміст наведених норм закону, на думку суду, означає, що у ході такої перевірки первісно належить визначитись із спроможністю мотивів рішення (як юридичних, так і фактичних) владного суб'єкта, дотриманням владним суб'єктом процедури реалізації управлінської функції (що має юридичне значення для допустимості добутих ним доказів), співвідносністю використаних владним суб'єктом аргументів з визначеним законом складом юридичного діяння протиправного характеру, виявлення ознак якого контролюючим органом і зумовило прийняття спірного рішення, тобто встановити рівень обґрунтованості поза розумним сумнівом висунутих владним суб'єктом звинувачень (задекларованих претензій) і лише після цього вдаватись до встановлення дійсних обставин об'єктивної істини.
У разі ж явної та очевидної необґрунтованості висунутого звинувачення у скоєнні податкового правопорушення, встановлення судом дійсних фактичних обставин спірних правовідносин видається за неможливе, позаяк з невідворотністю спричиняє зміну підстав прийняття податкового повідомлення - рішення і мотивування спірного рішення тими іншими обставинами та за тієї їх юридичної кваліфікації, котра насправді не здійснювалась контролюючим органом.
Судом з'ясовано, що спір склався з приводу належності виконання особою податкового обов'язку з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Статтею 67 Конституції України зазначено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
З 01.01.2011 року таким законом є Податковий кодекс України.
Пунктом 54.1 ст. 54 Податкового кодексу України передбачено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
При цьому, за правилом п. 56.11 ст. 56 Податкового кодексу України не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків.
Оскільки платник податків самостійно та добровільно обчислив податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 р., склав відповідну податкову декларацію з таким зобов'язанням, подав цю декларацію до контролюючого органу, то суд вважає відсутніми підстави для поширення на спірні правовідносини наслідків, передбачених п.п. 12.3.4 ст.12 Податкового кодексу України.
Згідно з п. 266.3.1 ст.266 Податкового кодексу України базою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Відповідно до п.п. 266.3.2 ст. 266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
За визначенням п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України від 01.07.2004р. №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав.
Частиною 1 ст. 12 цього ж закону передбачено, що державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстр прав складається з розділів, спеціального розділу, бази даних заяв та реєстраційних справ в електронній формі. Невід'ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав є Реєстр прав власності на нерухоме майно, Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державний реєстр іпотек.
За приписами п.п. 266.5.1 ст. 266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Таким чином, визначальними кваліфікуючими ознаками кожного окремого об'єкту нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, як об'єкту оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є: 1) місце розташування об'єкта (тобто адреса будівлі), 2) тип об'єкта (тобто тип будівлі).
При цьому, суд вважає, що під об'єктом справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, слід розуміти і об'єкт житлової та нежитлової нерухомості (тобто будівлю, споруду тощо), і частку в об'єкті житлової та нежитлової нерухомості (окреме приміщення як частку будівлі, споруди тощо). Тому згадане у законі розмежування на об'єкт у цілому та частку в об'єкті має юридичне значення для вирішення питання про ідентифікацію власника такого об'єкту чи частки такого об'єкту як окремого платника податку, але не може слугувати підставою для поділу загальної площі такого об'єкта (чи поділу загальної площі належної особі частки у такому об'єкті) на різні типи об'єктів справляння означеного податку.
Сторонами по справі визнані обставини того, що ПАТ «Компанія «Металіст» є власником будівель загальною площею 18521,8 кв. м. за адресою м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 92-А, а саме: літера «А» - 5313,7 кв. м, літера «Б» - 5494,1 кв. м, літера «В» - 5168,1 кв. м, літера «Г» - 2545,9 кв. м.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, а саме: рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серков проти України" (заява № 39766/05) та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), відповідно до ст. 8 Конституції України, ч. 1 ст. 7 КАС України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд вважає за необхідне керуватись при вирішенні даного спору приписами ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
У перелічених рішеннях Європейський суд з прав людини посилався на правило «якості закону» як невід'ємну складову принципу верховенства права та пріоритет найбільш сприятливого для платника тлумачення закону.
Однак, суд вважає, що довід платника податків про розмежування загальної площі однієї і тієї ж будівлі як об'єкту оподаткування на корисну площу та допоміжну площу, тобто поділ одного об'єкта нерухомості - будівлі з одним і тим самим призначенням на два цілком окремих об'єкта оподаткування з метою застосування різних ставок податку не ґрунтується на законі, який такого порядку дій не передбачає взагалі.
Таким чином, у спірному випадку суд не знаходить ознак існування ймовірності поза розумним сумнівом такого варіанту тлумачення змісту закону, до якого вдався в платник у тексті позову.
З огляду на викладене, суд визнає доведеним факт скоєння особою податкового правопорушення у спосіб заниження платником податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015-2016р.р. за рахунок безпідставного розподілу одного об'єкта майна на два об'єкта оподаткування по корисній площі та по допоміжній площі.
Застосований контролюючим органом на цим епізодом у порядку п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України штраф закону не суперечить.
Продовжуючи розгляд справи в частині вимоги про скасування податкових повідомлень - рішень №0000061409 від 11.01.2018 р., №0000071409 від 11.01.2018 р., суд відмічає, що будь-яких аргументів невідповідності закону саме цих рішень текст позову не містить. Доказів невідповідності закону цих рішень позивач до матеріалів позову не приєднав. У передбачений ухвалою суду про прийняття позову до розгляду строк таких доказів позивач не подав. Лише заявою від 23.05.2018 р. позивач спробував надати ці докази до суду. Як причину поважності несвоєчасного подання доказів позивач указав знаходження ТОВ у процедурі ліквідації, відсутність працівників, перебування матеріалів документів на зберіганні. Суд не вважає наведені платником аргументи поважними причинами невиконання імперативних приписів процесуального закону, а саме: ст.ст. 160, 161 КАС України та ухвали суду про прийняття позову до розгляду. Тому клопотання позивача про приєднання до матеріалів справи несвоєчасно поданих доказів було відхилено судом.
Вказана обставина не впливає на повноту з'ясування судом обставин справи, адже сторонами по справі визнано, що перший платіж на погашення самостійно задекларованих зобов'язань був проведений платником лише 16.06.2015 р. у сумі 20000,00 грн., а всі подальші платежі здійснювались при наявності податкового боргу, що давало контролюючому органу привід для реалізації повноваження відповідно до п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України.
Окрім того, від владного суб'єкта - відповідача по справі судом були витребувані роздруківки інтегрованої картки платника податків по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015-2017 р.р.
За відсутності доказів неправильності відображених у цих картках облікових операцій, суд сприймає їх відомості як достовірні.
А відомості цих карток підтверджують факт несвоєчасної оплати позивачем самостійно задекларованих податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015-2016 р.р.
За загальним правилом абз. 1 п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Між тим, відносно даного випадку п. 266.10.1 ст. 266 Податкового кодексу України передбачено спеціальне правило, у силу якого податкове зобов'язання за звітний рік з податку сплачується: а) фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення; б) юридичними особами - авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації.
Відомості витребуваних судом інтегрованих карток платника податків з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015-2016 р.р. засвідчують факти несвоєчасно оплати податку по згаданому строку.
Позивачем ці обставини визнані та надані пояснення, що такий стан проведення платежів зумовлений відсутністю фінансів.
Доказів своєчасної оплати (з урахуванням існуючого по цьому платежу податкового боргу) матеріали справи не містять. Позивачем у ході розгляду справи визнані обставини відсутності таких доказів.
Відповідно до п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
У ході розгляду справи судом з обсягу добутих доказів та процесуальних документів позивача, пояснень представника позивача не виявлено доказів неправильного обчислення контролюючим органом суми штрафу.
З огляду на викладене, суд визнає доведеним факт скоєння особою податкового правопорушення у спосіб несвоєчасної оплати самостійно узгодженого податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015-2016 р.р.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб'єкт забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 КАС України.
Натомість факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах у галузі податкової справи не знайшов підтвердження проведеним судовим розглядом, що є визначеною процесуальним законом обставиною для відмови у задоволенні заявлених вимог.
Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.
Роз'яснити, що скарга може бути подана у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України.
Судове рішення у повному обсязі виготовлене у порядку ч. 3 ст. 243 КАС України 30 травня 2018 року.
Суддя Сліденко А.В.