Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710
Рішення
30 травня 2018 р. № 820/2020/18
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Тітова О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Ломаги А.А.,
представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Обслуговуючого кооперативу "КІМ" (61004, м. Харків, вул. Катерининська,46, код ЄДРПОУ 39318424) до Головного управління ДФС у Харківській області (61057, м.Харків, вул. Пушкінська,46, код ЄДРПОУ 39599198) про скасування рішення,
Позивач, Обслуговуючий кооператив "КІМ", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просить суд:
- скасувати рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 1720354600288 від 26.09.2017 року;
- зобов'язати Головне управління ДФС у Харківській області включити Обслуговуючий кооператив "КІМ" до реєстру неприбуткових установ та організацій з 19.09.2017 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконання вимог п.6 Постанови КМУ від 13.07.2016 №440 «Про затвердження Порядку ведення Реєстру неприбуткових установ та організацій, включення неприбуткових підприємств, установ та організацій до Реєстру та виключення з Реєстру» (далі-Порядок) обслуговуючий кооператив «КІМ» 19.09.2017 подав реєстраційну заяву за формою 1-РН, а також засвідчені копії установчих документів неприбуткової організації (крім тих, що оприлюднені на порталі електронних сервісів відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»). Однак Головним управлінням ДФС у Харківській області прийнято Рішення №1720354600288 від 26.09.2017 про відмову у включенні обслуговуючого кооперативу «КІМ» до Реєстру неприбуткових установ та організацій. Підставою відмови зазначено «подано неповний комплект документів». Позивач вважає, вказане рішення ГУ ДФС у Харківській області незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд задовольнити позов.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував та зазначив, що ГУ ДФС у Харківській області прийнято рішення № 1720354600288 від 26.09.2017 року про відмову у включені неприбуткових підприємств, установ та організацій до Реєстру, з визначеною підставою "подано неповний комплект документів". Рішення прийняте на підставі пп.133.4.5 п.133.4 ст.133 Податкового кодексу України.
Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців обслуговуючий кооператив «КІМ» зареєстрований 24.07.2014 року за №14801020000063356, за адресою вул. 61004, Харківська область, м. Харків, вул.Катерининська, буд.46, ідентифікаційний код 39318424, основний вид діяльності - організація будівництва будівель (а.с.33-34).
Судом встановлено, що з метою включення до Реєстру неприбуткових установ та організацій, Обслуговуючий кооператив «КІМ» 19.09.2017 року звернувся до Головного управління ДФС у Харківській області.
ГУ ДФС у Харківській області прийнято рішення № 1720354600288 від 26.09.2017 року про відмову у включені неприбуткових підприємств, установ та організацій до Реєстру, з визначеною підставою "подано неповний комплект документів". Рішення прийняте на підставі пп.133.4.5 п.133.4 ст.133 Податкового кодексу України.
Позивач, вважає таке рішення відповідача неправомірним, таким, що прийняте з порушенням вимог чинного законодавства та таким, що порушує його права. Відтак, з метою відновлення порушеного права, позивач звернувся із даним позовом до суду.
По суті спірних позовних вимог суд зазначає наступне.
Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначені Законом України «Про кооперацію» (далі - Закон).
ОСОБА_3 2 Закону визначено, що кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.
Відповідно до ст.6 Закону, кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об'єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану.
Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі.
За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.
Крім того, законодавчим документом, який регулює діяльність житлово-будівельного кооперативу є примірний статут ЖБК, затверджений постановою ОСОБА_4 Міністрів УРСР від 30.04.1985 № 186.
Відповідно до п.1 Примірного ОСОБА_3 ЖБК житлово-будівельний кооператив організується з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодавством, - одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блокованого жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями за власні кошти кооперативу з допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками).
Відповідно до п.п. 14.1.121 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України, неприбуткові підприємства, установи та організації - неприбуткові підприємства, установи та організації, які не є платниками податку на прибуток підприємств відповідно до пункту 133.4 статті 133 цього Кодексу".
За змістом п.п.133.4.6. п.133.6 ст.133 Податкового кодексу України до неприбуткових організацій, що відповідають вимогам цього пункту і не є платниками податку, зокрема, можуть бути віднесені: житлово-будівельні кооперативи (з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому відповідно до закону здійснено прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом житлового будинку і такий житловий будинок споруджувався або придбавався житлово-будівельним (житловим) кооперативом), дачні (дачно-будівельні), садівничі та гаражні (гаражно-будівельні) кооперативи (товариства).
Згідно з п.133.4. ст.134 Податкового кодексу України, не є платниками податку неприбуткові підприємства, установи та організації у порядку та на умовах, встановлених цим пунктом.
Відповідно до п.п.133.4.1 п.133.4. ст.134 Податкового кодексу України, неприбутковим підприємством, установою та організацією є підприємство, установа та організація (далі - неприбуткова організація), що одночасно відповідає таким вимогам:
утворена та зареєстрована в порядку, визначеному законом, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації;
установчі документи якої містять заборону розподілу отриманих доходів (прибутків) або їх частини серед засновників (учасників), членів такої організації, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших повязаних з ними осіб;
установчі документи якої передбачають передачу активів одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду або зарахування до доходу бюджету у разі припинення юридичної особи (у результаті її ліквідації, злиття, поділу, приєднання або перетворення);
внесена контролюючим органом до Реєстру неприбуткових установ та організацій.
Відповідно до п.п.133.4.2 п.133.4 ст.133 Податкового кодексу України, доходи (прибутки) неприбуткової організації використовуються виключно для фінансування видатків на утримання такої неприбуткової організації, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених її установчими документами.
Підпунктом 133.4.3 Податкового кодексу України передбачено, що у разі недотримання неприбутковою організацією вимог, визначених цим пунктом, така неприбуткова організація зобов'язана подати у термін, визначений для місячного податкового (звітного) періоду, звіт про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації за період з початку року по останній день місяця, в якому вчинено таке порушення, та зазначити суму самостійно нарахованого податкового зобов'язання з податку на прибуток. Податкове зобов'язання розраховується, виходячи із суми операції нецільового використання коштів. Така неприбуткова організація виключається контролюючим органом з Реєстру неприбуткових установ та організацій.
З першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому вчинено таке порушення, до 31 грудня податкового (звітного) року неприбуткова організація зобов'язана щоквартально подавати до контролюючого органу квартальну фінансову і податкову звітність (з наростаючим підсумком) з податку на прибуток та сплачувати податок у термін, визначений для квартального періоду.
З наступного податкового (звітного) року така неприбуткова організація подає фінансову і податкову звітність та сплачує податок на прибуток у порядку, встановленому статтею 57 цього Кодексу для неприбуткових організацій - платників податку на прибуток.
Згідно з п.п.133.4.4 п.133.4 ст.133 Податкового кодексу України, встановлення контролюючим органом відповідно до норм цього Кодексу факту використання неприбутковою організацією доходів (прибутків) для цілей інших, ніж передбачені установчими документами, є підставою для виключення такої організації з Реєстру неприбуткових установ та організацій і нарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, штрафних санкцій і пені відповідно до норм цього Кодексу. Податкові зобов'язання, штрафні санкції і пеня нараховуються, починаючи з першого числа місяця, в якому вчинено таке порушення.
Порядок ведення Реєстру неприбуткових установ та організацій, включення неприбуткових підприємств, установ та організацій до Реєстру та виключення з Реєстру встановлює Кабінет Міністрів України (п.п.133.4.5 п.133.4 ст.133 ПКУ ).
З матеріалів справи вбачається, що позивач 19.09.2017 року подав реєстраційну заяву за формою 1-РН, а також засвідчені копії установчих документів неприбуткової організації, про що свідчить відмітка на реєстраційній заяві від 19.09.2017 року.
ГУДФС у Харківській області при розгляді наданого пакету документів до реєстраційної заяви Обслуговуючого кооперативу "КІМ", встановило що ОСОБА_3 не відповідає вимогам п.133.4 ст.133 Податкового кодексу України.
Щодо доводів представника податкового органу стосовно можливості здійснення позивачем господарської діяльності, що може бути спрямована на отримання прибутку, суд зазначає наступне.
Виходячи з мети створення житлово-будівельного кооперативу, яка визначена у п.1 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою ОСОБА_4 Міністрів УРСР №186 від 30.04.1985, а саме забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодавством, - одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блокованого жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями, суд вважає цілком логічним передбачення у власних установчих документах таких видів діяльності, як забезпечення нерухомим майном членів та асоційованих членів ОСОБА_3, здійснення усіх видів ремонтних робіт, експлуатація житлового фонду, інших будівель і споруд та інше.
Разом з тим, частиною 15 Примірного статуту ЖБК визначено, житлово-будівельний кооператив здійснює експлуатацію і ремонт належного йому жилого будинку (будинків) та утримання придомової території за рахунок коштів кооперативу на засадах самооплатності.
Суд вважає, що саме визначені види діяльності є засобами, за допомогою яких житлово-будівельний кооператив досягатиме мету свого створення.
При прийнятті рішення суд також враховує і ту обставину, що у п.1.11розділу 1 «Загальні положення» ОСОБА_3 Обслуговуючого кооперативу «КІМ» позивачем визначено, що кооператив є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між членами.
Отже, матеріалами справи підтверджується відповідність позивача усім вимогам, які встановлюються для неприбуткових організацій відповідно до статті 133 розділу III Податкового кодексу України.
Оскільки судом передбачених законодавством підстав для відмови у включенні позивача до Реєстру неприбуткових установ та організацій, оскаржуване рішення та відзив відповідача проти позову не містять, суд дійшов висновку, щодо обґрунтованості позовних вимог про скасування рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 1720354600288 від 26.09.2017 року про відмову у включенні Обслуговуючого кооперативу «КІМ» до Реєстру неприбуткових установ та організацій.
При цьому суд зазначає, що визнання акта суб'єкта владних повноважень протиправним як способу захисту порушеного права позивача застосовується у тих випадках, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.
Скасування ж акта суб'єкта владних повноважень означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням.
Суд визначає, що рішення суб'єкта владних повноважень є скасованими з моменту набрання постановою законної сили, тобто лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти, оскільки інакше буде заподіяно значно більшої шкоди суб'єктам правовідносин порівняно з відвернутою.
З урахуванням викладеного застосування різних способів захисту порушеного права позивача - визнання спірного акта протиправним або скасування такого акта - повинно відбуватися з урахуванням конкретних обставин справи в кожному окремому випадку.
Саме така правова позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 27.07.2010 №1145/11/13-10.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача включити Обслуговуючий кооператив «КІМ» до Реєстру неприбуткових установ та організацій, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:. 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
За приписами статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України 2. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю; 7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 8) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 9) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів; 11) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання; 12) затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні; 13) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 14) звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 15) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналізуючи дані положення Кодексу, можна дійти висновку, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.
Як вбачається з положень Рекомендації ОСОБА_4 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої ОСОБА_4 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому законодавцем повноважень.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Так, Пленум Вищого адміністративного суду України в пункті 10.3 Постанови від 20 травня 2013 року N 7 "Про судове рішення в адміністративній справі" зазначив, що суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.
З урахуванням тієї обставини, що під час розгляду справи судом, позивачем доведено наявність у підприємства всіх ознак неприбуткової організації, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня така дискреція, як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, у зв'язку з чим повний та ефективний захист порушеного права позивача потребує зобов'язання ГУДФС у Харківській області здійснити включення позивача до Реєстру неприбуткових установ та організацій.
Згідно з п.5 Порядку №440 включення неприбуткової організації до Реєстру здійснюється контролюючим органом з присвоєнням їй ознаки неприбутковості.
При цьому присвоєння неприбутковій організації ознаки неприбутковості відповідно до п.4 Порядку №440 здійснює контролюючий орган за основним місцем обліку неприбуткової організації.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
ОСОБА_3 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".
У даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання ГУДФС у Харківській області включити ОК "КІМ" до Реєстру неприбуткових установ та організацій, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, на думку суду адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З врахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з'ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оцінюючи наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні на предмет належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, як того вимагає процесуальне законодавство, проаналізувавши норми матеріального права, які належить застосувати до спірних правовідносини, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов Обслуговуючого кооперативу "КІМ" до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування рішення - задовольнити.
Скасувати рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 1720354600288 від 26.09.2017 року.
Зобов'язати Головне управління ДФС у Харківській області включити Обслуговуючий кооператив "КІМ" до реєстру неприбуткових установ та організацій з 19.09.2017 року.
Стягнути на користь Обслуговуючого кооперативу "КІМ" (61004, м. Харків, вул. Катерининська,46, код ЄДРПОУ 39318424) судові витрати в загальному розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві ) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області (61057, м.Харків, вул. Пушкінська,46, код ЄДРПОУ 39599198).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 31.05.2018 року.
Суддя О.М. Тітов