Ухвала від 29.05.2018 по справі 817/1423/18

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

29 травня 2018 року м. Рівне №817/1423/18

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи "Городищенська виправна колонія (№96)" про визнання протиправними та скасування постанов,

ВСТАНОВИВ:

24.05.2018 до Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до відповідача - ДУ «Городищенська виправна колонія №96» про оскарження рішень, в якому змістом позовних вимог є визнання протиправними та скасування: постанови в.о. Начальника установи ОСОБА_2 про накладення дисциплінарного стягнення від 03 січня 2018 року, якою ОСОБА_1 оголошено сувору догану; постанови начальника установи ОСОБА_3 про накладення дисциплінарного стягнення від 21 лютого 2018 року, якою ОСОБА_1 оголошено сувору догану; постанови начальника установи ОСОБА_3 про накладення дисциплінарного стягнення від 25 лютого 2018 року, на підставі якої ОСОБА_1 поміщено в ДІЗО, карцер строком на 14 діб; постанови начальника установи ОСОБА_3 про накладення дисциплінарного стягнення від 17 квітня 2018 року, на підставі якої ОСОБА_1 поміщено в ДІЗО, карцер строком на 14 діб; постанови начальника установи ОСОБА_3 про накладення дисциплінарного стягнення від 17 квітня 2018 року, якою ОСОБА_1 оголошено сувору догану; постанови начальника установи ОСОБА_3 про накладення дисциплінарного стягнення від 03 травня 2018 року, якою ОСОБА_1 оголошено сувору догану; постанови начальника установи ОСОБА_3 про накладення дисциплінарного стягнення від 15 травня 2018 року, якою ОСОБА_1 оголошено догану.

Вирішуючи питання відкриття провадження у справі, суд виходить з наступного.

За приписами ч.1 ст.2 КАС України, завданням та основними засадами адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Як слідує із змісту позову, позивач стверджує про порушення відповідачем процедури накладення дисциплінарних стягнень на позивача під час відбування останнім покарання в місцях позбавлення волі.

З огляду на те, що спірні правовідносини пов'язані з порядком відбування покарання, цей спір не є публічно-правовим, а випливає з питань, пов'язаних із виконанням вироку, і має вирішуватися судами за правилами Кримінального процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду, термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Тобто, суд, який розглянув справу, що не належить до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні ч.1 ст.6 Конвенції.

За правилами статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання не чинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною,

Згідно із пп.13-1, 13-2 ч.1 ст.537 КПК України, під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати такі питання: про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань; про застосування заходу стягнення до осіб, позбавлених волі, у виді переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери).

За приписами ч.ч.1, 2 ст.539 КПК України, питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.

Потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та інші особи мають право звертатися до суду з клопотаннями про вирішення питань, які безпосередньо стосуються їх прав, обов'язків чи законних інтересів.

Клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку, подається: 1) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 2-4, 6, 7 (крім клопотання про припинення примусового лікування, яке подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться установа або заклад, в якому засуджений перебуває на лікуванні), 13-1, 14 частини першої статті 537 цього Кодексу; 2) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 10 (у частині клопотань про заміну покарання відповідно до частини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 Кримінального кодексу України), 11, 13, 13-2 частини першої статті 537 цього Кодексу.

Суд повторює, що спірні рішення ДУ «Городищенська виправна колонія №96» прийняті на основі юридичних фактів, стосовно яких існує спір про кримінальне право, отже дана справа не належить до розгляду в порядку адміністративного судочинства, а належить до розгляду за правилами кримінально-процесуального судочинства.

Згідно із вимогами п.1 ч.1 ст.170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 170, ст.ст. 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

У відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до ДУ «Городищенська виправна колонія №96» про визнання протиправними та скасування рішень відмовити.

Роз'яснити ОСОБА_1, що розгляд даної категорії справ віднесений до юрисдикції місцевого загального суду.

Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення. Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Суддя Комшелюк Т.О.

Попередній документ
74372662
Наступний документ
74372664
Інформація про рішення:
№ рішення: 74372663
№ справи: 817/1423/18
Дата рішення: 29.05.2018
Дата публікації: 05.06.2018
Форма документу: Ухвала
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Рівненський окружний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення реалізації конституційних прав особи, а також реалізації статусу депутата представницького органу влади, організації діяльності цих органів, зокрема зі спорів щодо: