25 травня 2018 року м.Київ справа № 810/1326/18
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
Суть спору: позивач - ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації, в якому просить визнати протиправною відмову Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації у видачі позивачеві посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1; зобов'язати Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації повторно розглянути подання виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області щодо встановлення ОСОБА_1 статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видачі посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона є особою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, та має статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 4-ї категорії.
Позивач зазначає, що 18 січня 2018 року звернулась із заявою, яка була подана виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради Київської області до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації з проханням надати посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії, додавши довідку МСЕК від 26.09.2017 серії АВ №0770049 та висновок Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 20.11.2017 №6585.
Проте, Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації відмовив позивачу листом від 02.03.2018 року №561/02-49, зазначивши в обґрунтування своєї відмови те, що з 01.01.2015 року позивач не проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю в розумінні Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів» №76-VIII від 28.12.2014, а отже й немає законодавчо обґрунтованого права на отримання посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.
Позивач оспорює відмову відповідача, оскільки відповідною довідкою та експертним висновком встановлено причинний зв'язок хвороби позивача із впливом аварії на ЧАЕС, а отже саме зазначене захворювання було підставою для встановлення позивачу III групи інвалідності.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому виклав свої заперечення та зазначає, що статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи четвертої категорії та відповідне посвідчення діє на час постійного проживання або роботи чи постійного навчання у зоні посиленого радіоекологічного контролю. Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів» №76-VIII від 28.12.2014 було виключено зону посиленого радіоекологічного контролю, який набрав чинності 01.01.2015, а отже з цього моменту позивач не проживає на території цієї зони. Також, відповідач зазначає, що довідка до акту огляду МСЕК, яка є підставою для видачі відповідного посвідчення, була видана вже після 01.01.2015 року, що свідчить про відсутність правових підстав в наданні відповідного статусу, а отже й в задоволенні позову.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.03.2018 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи на 16 травня 2018 року о 10:30 год.
У судове засідання, призначене 16.05.2018, сторони по справі не з'явилися, були своєчасно та належним чином повідомленні про дату, час та місце судового розгляду справу, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.
10.05.2018 від позивача через канцелярію суду надійшли докази на виконання ухвали суду від 26.03.2018.
Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Протокольною ухвалою суду від 16.05.2018 року ухвалено здійснювати розгляд справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України, паспорт серії СН №557580, виданий міським відділом №1 Білоцерківського МУ ГУ МВС України в Київській області 23.05.1997 року (а.с.9).
Згідно із довідкою № 2064 від 04.04.2018, виданою Управлінням адміністративних послуг Білоцерківської міської ради Київської області, позивач проживає в ІНФОРМАЦІЯ_2, б. 36, з 17.09.1970 р. по 29.08.1986 р.; з 08.10.1986 р. по 29.12.1987 р.; з 07.08.1990 р. по 29.07.1995 р.; з 18.03.1997 р. теперішній час (а.с.39).
Відповідно до відомостей трудової книжки позивача серії БТ-ІІ №6740553 ОСОБА_1 працювала в Білоцерківські міській лікарні №1 в період з 01.08.1990 на посаді лікаря-інтерна з проходженням річної інтернатури по терапії, з 01.08.1992 року була переведена на посаду дільничного лікаря-терапевта, з 07.09.1992 року переведена на посаду лікаря підліткового кабінету, з 09.11.1992 переведена на посаду дільничного лікаря-терапевта, з 09.03.1993 переведена на посаду лікаря в кардіологічне відділення, з 14.09.2001 року переведена на посаду лікаря-кардіолога в поліклініку, з 10.01.2005 переведена на посаду лікаря-кардіолога в стаціонар кардіологічного відділення, 15.05.2017 звільнена з роботи за угодою сторін (а.с.40-42).
01 грудня 1997 року Київська обласна державна адміністрація видала позивачеві посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю категорії 4 серії В-П № 089392 (а.с.8).
Згідно з експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 20.11.2017 № 6585 за результатами розгляду звернення позивача та наданої згідно Переліку та зареєстрованої в ЦМЕК 27.06.2017 року документації на предмет встановлення причинного зв'язку хвороб, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС встановлено основний діагноз: злоякісне новоутворення правої молочної залози,ст. I, рТ1сN0M0, кл.гр.ІІ. Згідно експертного висновку захворювання позивача пов'язане з впливом аварії на Чорнобильській АЕС (а.с.6).
Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 26.09.2017 серії АВ №0770049 позивачу з 22.09.2017 встановлена третя група інвалідності та зазначено причину інвалідності - захворювання, пов'язане з впливом аварії на Чорнобильській АЕС (а.с.7).
З матеріалів справи слідує, що 18.01.2018 позивачка звернулася до Київської обласної державної адміністрації із заявою про видачу посвідчення постраждалого від аварії на ЧАЕС категорії 1, додавши до заяви всі необхідні документи (а.с.35).
Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації, розглянувши заяву позивача від 18.01.2018, надав позивачу відповідь листом від 02.03.2018 №561/02-49, в якому повідомив, що посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії видається інвалідам з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою на підставі довідки МСЕК про встановлення інвалідності відповідної групи, пов'язаної з наслідками Чорнобильської катастрофи.
Відповідач у вказаному листі повідомив, що документом, що підтверджує статус громадян, є посвідчення відповідної категорії.
Відмовляючи у встановленні позивачеві статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, відповідач посилається на Закон України від 28.12.2014 № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", яким внесено зміни до Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 27.02.1991 № 791а-XII та, зокрема, зону посиленого радіоекологічного контролю виключено з числа зон, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Таким чином відповідач вважає, що з 01.01.2015 позивач не проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю.
Відповідач вважає, що наявна неузгодженість у чинному законодавстві, однак за відсутності внесення відповідних змін, вирішити питання про видачу ОСОБА_1 посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії, не видається можливим.
Як вже встановлено судом, позивач проживає в ІНФОРМАЦІЯ_2, б. 36, з 17.09.1970 р. по 29.08.1986 р.; з 08.10.1986 р. по 29.12.1987 р.; з 07.08.1990 р. по 29.07.1995 р.; з 18.03.1997 р. теперішній час, що підтверджується відповідною довідкою № 2064 від 04.04.2018 Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради Київської області.
Відповідно до відомостей трудової книжки позивача серії БТ-ІІ №6740553 ОСОБА_1 працювала в Білоцерківські міській лікарні №1 в період з 01.08.1990 на посаді лікаря-інтерна з проходженням річної інтернатури по терапії, з 01.08.1992 року була переведена на посаду дільничного лікаря-терапевта, з 07.09.1992 року переведена на посаду лікаря підліткового кабінету, з 09.11.1992 переведена на посаду дільничного лікаря-терапевта, з 09.03.1993 переведена на посаду лікаря в кардіологічне відділення, з 14.09.2001 року переведена на посаду лікаря-кардіолога в поліклініку, з 10.01.2005 переведена на посаду лікаря-кардіолога в стаціонар кардіологічного відділення, 15.05.2017 звільнена з роботи за угодою сторін (а.с.40-42).
Відтак, обставини справи свідчать, що позивач більше 4 років станом на 01.01.1993 року проживала та працювала в м. Біла Церква, яке постановою Кабінету Міністрів УРСР №106 від 23.07.1991 було віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю.
Зважаючи на те, що позивач більше 4 років проживала та відпрацювала у зоні посиленого радіоекологічного контролю, Київською обласною державною адміністрацією 01.12.1997 позивачу було видано посвідчення громадянина, який постійно проживає або працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю категорії 4 серії В-П № 089392 (а.с.8).
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, соціального захисту потерпілого населення, визначено Законом УРСР від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" із змінами і доповненнями (далі - Закон №796-XII).
Відповідно до статті 9 Закону №796-XII особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
За приписами пункту 4 частини першої статті 11 Закону №796-XII до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Зважаючи на те, що позивач постійно проживала та працювала на території зони посиленого радіоекологічного контролю, і станом на 1 січня 1993 року прожила та відпрацювала у цій зоні не менше чотирьох років, ОСОБА_1 у розумінні Закону №796-XII безумовно є потерпілою від Чорнобильської катастрофи.
За змістом статей 14 і 65 Закону №796-XII для встановлення пільг і компенсацій вказаним особам встановлюється категорія 4 видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи регулює Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року № 51 із змінами і доповненнями (далі - Порядок №51).
За визначенням, наведеним у пункті 2 Порядку №51, посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", іншими актами законодавства.
Відповідно до пункту 6 Порядку №51 особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видаються посвідчення коричневого кольору, серія В.
Частиною третьою статті 15 Закону №796-XII передбачено, що підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Положення статті 15 Закону №796-XII кореспондують з приписами пункту 10 Порядку №51, відповідно до якого особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток N 7).
Отже, особи, які станом на 1 січня 1993 року постійно проживали або працювали на території зони посиленого радіоекологічного контролю понад чотири роки, визнаються потерпілими від Чорнобильської катастрофи та мають право на встановлення пільг і компенсацій, передбачених Законом №796-XII.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 14 Закону №796-XII, до І категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи належать інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (статті 10, 11 і частина третя статті 12), щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу.
Підставою звернення позивача до суду із цим позовом є саме відмова відповідача у встановленні позивачу статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.
Відмовляючи у встановленні позивачу статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, відповідач посилається на Закон України від 28.12.2014 № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", яким внесено зміни до Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 27.02.1991 № 791а-XII та, зокрема, зону посиленого радіоекологічного контролю, в тому числі м. Біла Церква, виключено з числа зон, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 27.02.1991 №791а-XII (зі змінами та доповненнями на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №791а-XII) залежно від ландшафтних та геохімічних особливостей ґрунтів, величини перевищення природного доаварійного рівня накопичення радіонуклідів у навколишньому середовищі, пов'язаних з ними ступенів можливого негативного впливу на здоров'я населення, вимог щодо здійснення радіаційного захисту населення та інших спеціальних заходів, з урахуванням загальних виробничих та соціально-побутових відносин територія, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, поділяється на зони.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону №791а-XII такими зонами, зокрема, є:
1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році;
2) зона безумовного (обов'язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення грунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/кв. км та вище, або стронцію від 3,0 Кі/кв. км та вище, або плутонію від 0,1 Кі/кв. км та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;
3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення грунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/кв. км, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/кв. км, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/кв. км, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.
До 01.01.2015 до зон, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, належала й зона посиленого радіоекологічного контролю - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 1,0 до 5,0 Кі/кв. км, або стронцію від 0,02 до 0,15 Кі/кв. км, або плутонію від 0,005 до 0,01 Кі/кв. км за умови, що розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів перевищує 0,5 мЗв (0,05 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період, яка була передбачена абзацом п'ятим частини другої статті 2 Закону № 791а-XII.
Суд зазначає, що згідно із Законом України від 28.12.2014 №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" абзац п'ятий частини другої статті 2 Закону №791а-XII виключено, відтак із зон, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, виключено зону посиленого радіоекологічного контролю.
Крім цього, Законом України від 28.12.2014 №76-VIII виключено також статтю 23 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4.
Вказані норми згідно Прикінцевих положень Закону України від 28.12.2014 №76-VIII набрали чинності з 1 січня 2015 року.
Спираючись саме на вищевикладені зміни у законодавстві, відповідач обґрунтовує свою відмову у встановленні позивачу статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії І, зокрема, зазначаючи, що оскільки з 01.01.2015 зону посиленого радіоекологічного контролю виключено з переліку зон, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, не може бути й осіб зі статусом потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, які мали такий статус до 01.01.2015.
Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог суд зазначає, що правова позиція відповідача у даному спорі є необґрунтованою, виходячи з такого.
Суд зазначає, що необхідною умовою реалізації пільг і компенсацій, передбачених Законом "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є встановлення відповідній особі статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням категорії 4, яке видається на підставі довідки про період проживання на території зони посиленого радіоекологічного контролю.
Аналізуючи зміни у законодавстві, зокрема, внесені Законом України від 28.12.2014 №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", суд прийшов до висновку про те, що виключення із правового регулювання такої зони, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, як зона посиленого радіоекологічного контролю, мало наслідком лише скасування компенсацій та пільг особам, віднесеним до категорії 4, які були гарантовані державою до 01.01.2015.
У той же час висновки, до яких дійшов відповідач, пов'язуючи виключення такої зони як зона посиленого радіоекологічного контролю із наявністю у особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідного статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4, - є безперечно помилковими, адже жодних змін у правовому регулюванні статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не відбулось.
Крім того, суд вважає, що виключення законодавцем з 01.01.2015 з правового поля зони посиленого радіоекологічного контролю не позбавляє особу статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4, оскільки наявність такого статусу пов'язана, зокрема, з фактом постійного проживання або постійної роботи чи постійного навчання на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови проживання або роботи чи постійного навчання станом на 1 січня 1993 року у цій зоні не менше чотирьох років, в той час як зона посиленого радіоекологічного контролю існувала до 01.01.2015.
Отже, суд вважає, що статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4 зберігається за особою, якій він присвоєний, довічно, оскільки його отримання до 01.01.2015 відбулось правомірно, а зміни, внесені до законодавства про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, жодним чином не вплинули на статус потерпілих від Чорнобильської катастрофи категорії 4, який було отримано до 01.01.2015.
При цьому суд зазначає, що отримане 01.12.1997 та наявне у позивача на час розгляду справи посвідчення потерпілого категорії 4 серії В-П № 089392 є чинним.
Тому на момент звернення із заявою про надання посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії позивач мав статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії.
Відтак у відповідності до приписів пункту 1 частини 1 статті 14 Закону №796-XII та п.10 Порядку № 51, позивач має право на отримання статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи І категорії.
Статтею 12 Закону №796-XII передбачено, що причинний зв'язок між захворюванням, пов'язаним з Чорнобильською катастрофою, частковою або повною втратою працездатності громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і Чорнобильською катастрофою визнається встановленим (незалежно від наявності дозиметричних показників чи їх відсутності), якщо його підтверджено під час стаціонарного обстеження постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи уповноваженою медичною комісією не нижче обласного рівня або спеціалізованими медичними установами Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, які мають ліцензію центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.
Суд зазначає, що матеріали справи безсумнівно свідчать про наявність у позивача всіх юридичних підстав для встановлення статусу потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії та видачі посвідчення потерпілого І категорії, оскільки статтею 14 Закону №796 визначено, що до потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії можуть бути віднесені інваліди з числа потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, який встановлений, зокрема, Обласною Спеціалізованою медико-соціальною експертною комісією.
Суд відзначає, що позивач дійсно проходила огляд в МСЕК 06.07.2017, тобто після набрання чинності Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 № 76-VІІІ, але на думку суду для вирішення питання про встановлення позивачу статусу потерпілого І категорії не має правового значення факт проходження позивачем огляду у МСЕК після 01.01.2015, оскільки як вже встановлено судом, на момент проходження огляду МСЕК позивач мав статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, який зберігається у нього довічно, якщо не буде змінений на іншу категорію.
З приводу дотримання порядку розгляду заяви позивача про встановлення статусу потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії суд зазначає таке.
Абзацом третім пункту 10 Порядку №51 передбачено, що видача посвідчень провадиться іншим потерпілим і учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також дружині (чоловіку) або опікуну дітей померлого громадянина, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою - ОСОБА_2 міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання.
Відповідно до абзаців 4 та 9 пункту 10 вказаного Порядку №51 посвідчення видаються інвалідам із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілим від Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, - на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності відповідної групи, пов'язаної з наслідками Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до п.10 вищевказаного Порядку рішення про видачу або відмову у видачі посвідчення приймається у місячний термін з дня надходження необхідних документів до органу, що видає посвідчення.
Інших вимог щодо надання документів вказаний Порядок №51 не містить, відтак до заяви додаються копії документів для встановлення особи, зокрема, паспорт та довідка про присвоєння ідентифікаційного номера, копія виписки-довідки МСЕК із експертним висновком та посвідчення потерпілого 4 категорії.
Суд зазначає, що Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації діє на підставі Положення про департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації від 22.02.2018 №98, згідно пункту 1 якого Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації є структурним підрозділом Київської обласної державної адміністрації, що утворюється головою облдержадміністрації, підпорядкований голові облдержадміністрації та підзвітний і підконтрольний Міністерству соціальної політики України (а.с.21-34).
Серед повноважень відповідача, визначених у п.п. 5.31 п. 5 вищевказаного Положення №51, є, зокрема, виконання таких функцій, як організація та координація роботи, пов'язаної з визначенням статусу осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи.
Судом встановлено, що саме відповідач на території Київської області опікується питаннями, пов'язаними із визначенням статусу осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, та, зокрема, має делеговані повноваження від Київської облдержадміністрації щодо видачі відповідних посвідчень особам, постраждалим від Чорнобильської катастрофи першої категорії.
При цьому суд констатує, що прийняття рішення про присвоєння особі відповідного статусу особи, постраждалої від Чорнобильської катастрофи першої категорії, у вигляді письмового документу чи протокольного рішення не передбачено Порядком видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а тому лише на підставі поданих документів відповідачем готується до видачі відповідне посвідчення, яке підписується головою Київської обласної державної адміністрації.
За таких обставин, враховуючи статус позивача як потерпілого від Чорнобильської катастрофи та встановлення йому інвалідності у зв'язку з захворюванням, що пов'язане з впливом аварії на ЧАЕС, Департаментом соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації було протиправно відмовлено ОСОБА_1 у видачі посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" І категорії, а тому суд вважає, що позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача розглянути повторно подання виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області щодо встановлення позивачу статуту особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видачі посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 1 суд зазначає таке.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 ОСОБА_2 Міністрів РЄ державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою ОСОБА_2 Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Суд зазначає, що дискреційні функції відповідача як суб'єкта владних повноважень щодо надання особі статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 на етапі, коли особа, яка звернулась, є інвалідом та вже має статус потерпілого 4 категорії, а також має докази на підтвердження причинного зв'язку інвалідності з Чорнобильською катастрофою, досить жорстко обмежені в законодавчому порядку, а тому зазначені відповідачем підстави відмови, зокрема, пов'язані із набранням чинності змінами, внесеними Законом України від 28.12.2014 № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" про виключення зони посиленого радіоекологічного контролю із зон, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, що на думку відповідача взагалі позбавляє позивача статусу потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, - не належить до передбачених законом підстав відмови в наданні позивачу статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видачі відповідного посвідчення.
З урахуванням тієї обставини, що оскаржувані дії відповідача в розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути подання виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області щодо встановлення ОСОБА_1 статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видачі позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 1.
Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зважаючи на встановлені обставини, суд вважає, що у відповідача були наявні законні підстави для встановлення позивачеві статусу потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та видачі відповідного посвідчення.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, належних і достатніх доказів, які б свідчили про правомірність позбавлення осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи категорії 4 права на отримання статусу постраждалих від Чорнобильської катастрофи категорії 1 за умови наявності причинного зв'язку інвалідності з Чорнобильською катастрофою, не надав.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
При цьому суд, обираючи спосіб захисту порушеного права, звертає увагу на таке.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, а рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права.
Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини дії суб'єкта владних повноважень щодо втручання чи обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання - пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.
Так, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" (CASE OF RYSOVSKYY v. UKRAINE) суд визнав незаконне та непропорційне втручання у права заявника, гарантовані статтею 1 Першого протоколу Конвенції. Суд у цьому рішенні підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, , санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Принцип "належного урядування" покладає на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку.
Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
За змістом положень частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, а саме без проявлення неупередженості; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє певні дій чи утримується від їх вчинення.
Порушення хоча б одного із зазначених вище критеріїв є підставою для визнання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень протиправними.
На виконання цих вимог відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності своєї позиції стосовно відсутності у осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи категорії 4 права на отримання статусу постраждалих від Чорнобильської катастрофи категорії 1 за умови наявності причинного зв'язку інвалідності з Чорнобильською катастрофою після 01.01.2015, більш того, саме завдяки правовій позиції, обраній відповідачем, позивач був позбавлений можливості на належний розгляд документів про присвоєння статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи першої категорії та отримання пільг та компенсацій, передбачених для осіб цієї категорії.
Зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі також зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у ході розгляду справи, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.
При цьому суд бере до уваги, що позивач є інвалідом третьої групи, за станом здоров'я та з урахуванням медичного діагнозу є особою, яка першочергово та невідкладно потребує судового захисту, який має бути ефективним та результативним, відтак суд зазначає, що позивач обрав належний спосіб захисту порушеного права.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Київського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2015 у справі №810/2623/15, від 06.12.2016 у справі №810/2118/16, від 06.07.2017 у справі №810/1405/17.
Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Приймаючи до уваги обставини справи, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача, який є суб'єктом владних повноважень, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, з таким розрахунком, щоб суб'єкт владних повноважень мав реальну можливість виконати судове рішення у визначений законом і цим рішенням спосіб з урахуванням об'єктивних обставин.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246, 250, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1.Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
2.Визнати протиправною відмову Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у видачі посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 з числа потерпілих від Чорнобильської катастрофи категорії 4, яка викладена у листі від 02.03.2018 №561/02-49.
3.Зобов'язати Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації повторно розглянути подання виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області щодо встановлення ОСОБА_1 статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видачі посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.
4.Встановити для Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації строк для надання суду звіту про виконання судового рішення - 10 днів з дня набрання законної сили судовим рішенням.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Дата складення повного тексту рішення - 25.05.2018 р.
Суддя Кушнова А.О.