14 травня 2018 року 20:43Справа № 808/1350/17 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П.,за участю секретаря судового засідання Гавриленко А.О.
позивача: ОСОБА_1,
та представників
позивача: ОСОБА_2,
відповідача 1 та відповідача 2: ОСОБА_3,
відповідача 2: ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Генеральної прокуратури України
Прокуратури Запорізької області
про визнання рішень суб'єкта владних повноважень протиправними та скасування актів індивідуальної дії,
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Генеральної прокуратури України (далі - відповідач 1, ГПУ), Прокуратури Запорізької області (далі - відповідач 2), в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України №70к від 13 квітня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_1 з адміністративної посади»;
- поновити позивача на посаді керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області;
- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь позивача моральну шкоду в розмірі 100000 грн.;
- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Запорізької області №218к від 24 квітня 2017 року в частині звільнення з посади;
- зобов'язати прокуратуру Запорізької області виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення до часу поновлення на посаді керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, щонаказом Генерального прокурора України позивача було призначено на посаду керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області строком на 5 років з 15 грудня 2015 року. Разом з тим, 13 квітня 2017 року наказом Генерального прокурора України №70к позивача звільнено із займаної посади керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області, у зв'язку із неналежним виконанням посадових обов'язків керівника місцевої прокуратури.
Вказує на те, що з наказом Генерального прокурора України від 13.04.2017 №70к його було ознайомлено у приміщенні Прокуратури Запорізької області лише 24.04.2017, де запропоновано, на підставі ч.5 ст.41 Закону України «Про прокуратуру», інші вакантні посади, проте, оскільки повідомлення про наявність інших вакантних посад було складено з порушенням вимог чинного законодавства України, зокрема у повідомленні були вказані посади, які на момент формування повідомлення не були вакантні, а також було зазначено про необхідність проходження позивачем конкурсу для призначення на посади заступників керівників інших місцевих прокуратур, що прямо суперечить вимогам Закону України «Про прокуратуру». У зв'язку із невідповідністю повідомлення про наявність вакантних посад вимогам чинного законодавства України позивач відмовився обіймати запропоновані посади, що стало підставою для прийняття наказу прокурора Запорізької області №218к від 24 квітня 2017 року в частині звільнення позивача з посади.
Позивач вказує на те, що під час видання оскаржуваного наказу Генерального прокурора України було грубо порушено його права та інтереси, оскільки Законом України «Про прокуратуру» передбачено особливий порядок призначення, звільнення з посади та притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурорів, проте, відповідачами в порушення вимог Закону України «Про прокуратуру» не було забезпечено право позивача на отримання копій документів, які стали підставою для перевірки, участь у засіданні та залученні представника, надання пояснень, висловлення заперечень, клопотань та відводів, отримання відповідного рішення, що призвело до прийняття необґрунтованих та протиправних наказів.
Також, позивач вказував на порушення відповідачами приписів Кодексу Законів про працю України та Дисциплінарного статуту прокуратури України в частині не відібрання пояснень щодо вчиненого проступку до застосування дисциплінарного стягнення. Крім того, позивач вказував і на ту обставину, що позивача було звільнено з адміністративної посади керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 у період його перебування на лікарняному, що також суперечить вимогам чинного законодавства України.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач також вказав на необґрунтованість твердження відповідачів про неналежне виконання позивачем покладених на нього посадових обов'язків у сфері протидії злочинності, оскільки, по-перше, на органи прокуратури не покладено відповідні функції, відповідно до приписів чинного законодавства, а, по-друге, відсутній Порядок організації роботи з координації діяльності правоохоронних органів, взаємодії органів прокуратури із суб'єктами протидії злочинності, що зумовлює відсутність підстав стверджувати про здійснення позивачем неналежної координації діяльності правоохоронних органів. Також, позивач вказав на те, що за подібних висновків щодо неналежної координації правоохоронних органів та протидії злочинності у 2016 році його вже було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, що зумовлює відсутність підстав для притягнення повторно до відповідальності за одне і те саме порушення.
Крім того, позивач вказав на те, що всі твердження відповідачів про неналежну організацію ним діяльності Запорізької місцевої прокуратури №3 носять виключно упереджених характер та не підтверджуються жодними матеріалами.
В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали заявлені позовні вимоги у повному обсязі, з підстав викладених в позовній заяві та письмових поясненнях.
Генеральна прокуратура України заявлені позовні вимоги не визнала. В обґрунтування заперечень зазначено про те, що наказом Генерального прокурора України від 13.04.2017 №70к ОСОБА_1 звільнено з посади керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 за неналежне виконання посадових обов'язків керівника, що виразилося у неналежній організації діяльності місцевої прокуратури з питань нагляду у кримінальному провадженні органами Національної поліції, у сфері запобігання та протидії корупції. Вказує, що вказаний наказ був прийнятий Генеральним прокурором України, відповідно до ч.2 ст.9, п.3 ч.1 ст.41, п.5-1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру», на підставі подання прокурора Запорізької області від 04.04.2017 №11-731вих-17 та долучених до нього матеріалів, у яких містилися факти і наводилися конкретні приклади неналежного виконання позивачем посадових обов'язків, установлених для відповідної адміністративної посади, та службових обов'язків прокурорами цієї місцевої прокуратури з питань нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні органами Національної поліції, у сфері запобігання та протидії корупції. Також, ГПУ зазначено, що при підготовці проекту наказу про звільнення позивача з адміністративної посади Департаментом кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України до прокуратури Запорізької області 06.04.2017 скеровувався лист щодо надання додаткових документів, у тому числі пояснень позивача. За результатами розгляду листа від прокуратури Запорізької області надійшли додаткові матеріали, серед іншого пояснення позивача. Також, ГПУ вказує на те, що для опрацювання обставин діяльності Запорізької місцевої прокуратури №3 залучались Департамент нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності і відділ організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції Генеральної прокуратури України. Вважає, що Генеральною прокуратурою України в мажах повноважень та обґрунтовано прийнято оскаржуваний наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади керівника місцевої прокуратури.
Представник Генеральної прокуратури України підтримала пояснення викладені у письмових запереченнях, просила відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідач - прокуратура Запорізької області проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що наказом Генерального прокурора України від 13.04.2017 №70к, за неналежне виконання посадових обов'язків ОСОБА_1 звільнено з адміністративної посади керівника Запорізької місцевої прокуратури №3, а у зв'язку із тим, що позивач відмовився зайняти запропоновані вакантні посади в органах прокуратури Запорізької області позивача звільнено з займаної посади наказом прокурора Запорізької області від 24.04.2017 №218к. Вважає, що порядок проходження служби в органах прокуратури врегульовано саме Законом України «Про прокуратуру», а тому твердження позивача про недотримання відповідачем положень КЗпП України під час звільнення з адміністративної посади керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 є необґрунтованими та безпідставними.
В судовому засіданні представники прокуратури Запорізької області підтримали заперечення викладені в письмових поясненнях проти позову та просили відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд, заслухавши пояснення позивача та представників сторін, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно встановивши обставини справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи судом встановлено, що наказом Генерального прокурора України від 08.12.2015 №757к призначено юриста 2 класу ОСОБА_1 керівником Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області строком на п'ять років з 15 грудня 2015 року (а.с.29, т.1).
Наказом Генерального прокурора України від 13.04.2017 №70к наказано, за неналежне виконання посадових обов'язків керівника місцевої прокуратури, що виразилось у неналежній організації діяльності місцевої прокуратури з питань нагляду у кримінальному провадженні органами Національної поліції, у сфері запобігання та протидії корупції, юриста 1 класу ОСОБА_1 звільнити із займаної посади керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області (а.с.30-33, т.1).
24 квітня 2017 року прокуратурою Запорізької області, з урахуванням вимог частини п'ятої статті 41 Закону України «Про прокуратуру», складено повідомлення (№11-828вих-17 від 24.04.2017), якому ОСОБА_1 повідомлено про наявність вакантних посад в органах прокуратури станом на 24.04.2017 (а.с.34-35, т.1).
Крім того, 24 квітня 2017 року прокурором Запорізької області видано наказ №218к, яким наказано надати прокурору юристу 1 класу ОСОБА_1 невикористану частину щорічної відпустки тривалістю 06 календарних днів з 25 по 30 квітня 2017 року включно за відпрацьований період з 25.01.2015 по 24.01.2016 та частину щорічної відпустки тривалістю 24 календарних дні з 03 по 27 травня 2017 року включно за відпрацьований період з 25.01.2016 по 24.01.2017 з наступним звільненням із займаної посади у зв'язку з відмовою від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури, відповідно до вимог частини 5 статті 41 Закону України «Про прокуратуру» (а.с.36, т.1).
Не погодившись з наказом Генерального прокурора України №70к від 13 квітня 2017 року та наказом прокурора Запорізької області №218к від 24 квітня 2017 року, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Відповідно до приписів статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.2 ст.2 КАС України У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Надаючи оцінку правомірності оскарженого наказу, суд виходить з того, що спірні правовідносини регулюються Законом України «Про прокуратуру» №1697-VІІ від 14.10.2014, Кодексом законів про працю України, Дисциплінарним статутом прокуратури України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 06.11.1991 №1795-ХІІ.
При цьому суд враховує, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадку, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі, у зв'язку з чим у даних правовідносинах пріоритетними є норми спеціального закону - Закону України «Про прокуратуру», який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
Під час розгляду адміністративної справи в суді встановлено, що підставою для прийняття наказу Генерального прокурора України №70к від 13 квітня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_1 з адміністративної посади» став висновок відповідачів про неналежне виконання ОСОБА_1 обов'язків керівника місцевої прокуратури, а наказ прокурора Запорізької області №218к від 24 квітня 2017 року в частині звільнення з посади є похідним та прийнятий у зв'язку з відмовою позивача зайняти іншу вакантну посаду в органах прокуратури Запорізької області.
Відповідно до приписів статті 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Статтею 4 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктом 1 частини 1 статті 16 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що незалежність прокурора забезпечується, серед іншого особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до ч.2 ст.16 Закону України «Про прокуратуру» здійснюючи функції прокуратури, прокурор є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску, втручання і керується у своїй діяльності лише Конституцією та законами України.
Пунктом 11 частини 1 статті 39 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що адміністративними посадами у Генеральній прокуратурі України, регіональних та місцевих прокуратурах (крім посад, зазначених у частинах другій і третій цієї статті) є посади: керівника місцевої прокуратури.
З матеріалів справи судом встановлено, що станом на момент прийняття оскаржуваного наказу Генерального прокурора України позивач обіймав посаду керівника Запорізької місцевої прокуратури №3, тобто обіймав адміністративну посаду місцевої прокуратури.
Порядок звільнення прокурора з адміністративної посади та припинення його повноважень на цій посаді врегульований статтею 41 Закону України «Про прокуратуру».
Відповідно до ч.1 ст.41 Закону України «Про прокуратуру» звільнення прокурора з адміністративної посади, передбаченої пунктами2,3,6-8,11 частини першої статті 39 цього Закону, здійснюється Генеральним прокурором за рекомендацією Ради прокурорів України з таких підстав:
1) подання заяви про дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням;
2) переведення на посаду до іншого органу прокуратури (крім адміністративної посади, передбаченої пунктами 1-3 частини третьої статті 39 цього Закону);
3) неналежне виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов'язків, установлених для відповідної адміністративної посади.
В свою чергу, підпунктом 4 пункту 5-1 розділу ХІІІ Перехідні положення Закону України «Про прокуратуру» визначено, що до набрання чинності положеннями, передбаченими абзацом третім пункту 1 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" цього Закону: прокурори призначаються на посади та звільняються з посад, у тому числі адміністративних, без рекомендації Ради прокурорів України чи подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів уповноваженими приймати такі рішення особами.
Тобто, до 15 квітня 2017 року Генеральний прокурор України мав повноваження на прийняття рішень про звільнення прокурора з адміністративної посади передбаченої пунктом 11 частини 1 статті 39 Закону України «Про прокуратуру» без рекомендації Ради прокурорів України чи подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.
Разом з тим, суд не може погодитись з правомірністю наказу Генерального прокурора України №70к від 13 квітня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_1 з адміністративної посади», з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 41 Закону України «Про прокуратуру» повноваження прокурора на адміністративній посаді припиняються в разі:
1) закінчення строку перебування на адміністративній посаді;
2) звільнення з посади прокурора або припинення повноважень на посаді прокурора.
Частиною 3 статті 41 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що наявність підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої цієї статті, встановлюється Радою прокурорів України з дотриманням передбачених статтею 47 цього Закону гарантій особи щодо повідомлень, отримання копій документів, які стали підставою для перевірки, участі у засіданні та залучення представника, надання пояснень, висловлення заперечень, клопотань та відводів, отримання копії відповідного рішення.
Отже, виходячи із системного аналізу положень п.3 ч.1 ст.41 та положень ч.3 ст.41 Закону України «Про прокуратуру», суд дійшов висновку, що звільнення прокурора з адміністративної посади за пунктом 3 частини 1 статті 41 Закону України «Про прокуратуру» застосовується в якості стягнення до прокурора, який обіймає адміністративну посаду та допустив порушення вимог трудової дисципліни у вигляді неналежного виконання посадових обов'язків для відповідної адміністративної посади.
Тобто, звільнення прокурора з адміністративної посади за неналежне виконання посадових обов'язків є особливим видом дисциплінарної відповідальності, яка може застосовуватись виключно до прокурорів які обіймають адміністративні посади, а тому на такого прокурора розповсюджуються гарантії, передбачені для прокурорів у дисциплінарному провадженні.
Щодо посилань відповідачів на статтю 43 Закону України «Про прокуратуру» та те, що звільнення з адміністративної посади не є дисциплінарним стягненням, суд зазначає наступне.
Дійсно, пунктом 1 частини 1 статті 43 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав: невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків.
Разом з тим, на переконання суду, вказана норма є загальною нормою та стосується всіх без винятку прокурорів.
Так, відповідно до ч.8 ст.39 Закону України «Про прокуратуру», перебування прокурора на адміністративній посаді у прокуратурі не звільняє його від здійснення повноважень прокурора відповідної прокуратури, передбачених цим Законом.
Крім того, відповідно до ч.4 ст.41 Закону України «Про прокуратуру» звільнення прокурора з адміністративної посади чи припинення його повноважень на адміністративній посаді, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини другої цієї статті, не припиняє його повноважень прокурора.
Отже, враховуючи приписи статей 39, 41, 43 Закону України «Про прокуратуру», суд дійшов висновку, що дисциплінарне стягнення за статтею 43 Закону України «Про прокуратуру» за неналежне виконання посадових обов'язків застосовується до прокурорів які не обіймають адміністративних посад та прокурорів які обіймають адміністративні посади, в т.ч. під час здійснення ними не адміністративних функцій керівника органу, а функцій прокурора передбачених Законом України «Про прокуратуру».
В свою чергу, дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з адміністративної посади за неналежне виконання посадових обов'язків, відповідно до положень статті 41 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються виключно до прокурора як такого, що обіймає адміністративну посаду.
Вказане твердження підтверджується також приписами частини 6 статті 49 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до якої у разі якщо Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів за результатами дисциплінарного провадження стосовно прокурора, який обіймає адміністративну посаду, встановила неналежне виконання ним посадових обов'язків, установлених для відповідної адміністративної посади, Комісія у випадках, коли призначення на таку посаду відповідно до цього Закону здійснюється за рекомендацією Ради прокурорів України, ініціює перед Радою прокурорів України розгляд питання про внесення рекомендації щодо звільнення прокурора з адміністративної посади.
Отже, суд дійшов висновку, що перед накладанням на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з адміністративної посади керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 йому повинно було бути забезпечено гарантій щодо повідомлень, отримання копій документів, які стали підставою для перевірки, участі у засіданні та залучення представника, надання пояснень, висловлення заперечень, клопотань та відводів, отримання копії відповідного рішення.
Лише за умови додержання прав позивача на участь у дисциплінарному провадженні, яке передує накладанню дисциплінарного стягнення, Генеральний прокурор України мав право застосувати до позивача заходи дисциплінарного випливу у вигляді звільнення з адміністративної посади.
Порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорсько-слідчих працівників, види дисциплінарних стягнень, строки їх застосування тощо визначено положеннями статей 44-50 Закону України «Про прокуратуру», які відповідно до абз.3 п.1 розділу XII «Прикінцеві положення» Закону України «Про прокуратуру» набрали чинності 15 квітня 2017 року, тобто вже після виникнення спірних правовідносин.
При цьому, відповідно до пп.5 п.5-1 Перехідних положень Закону України «Про прокуратуру», до набрання чинності положеннями, передбаченими абз.3 п.1 розділу XII «Прикінцеві положення» цього Закону, дисциплінарне провадження щодо прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, здійснюється відповідно до Дисциплінарного статуту прокуратури України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 6 листопада 1991 року №1796-ХІІ.
Статтею 8 розділу ІІІ Дисциплінарного статуту прокуратури Українипередбачено, що дисциплінарні стягнення щодо прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовуються за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури.
Статтею 11 Дисциплінарного статуту прокуратури України визначено, що дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з'ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила. В разі необхідності може бути призначено службову перевірку.
З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що підставою для прийняття Генеральним прокурором України наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 стало подання прокурора Запорізької області від 04.04.2017 №11-731вих-17, в якому прокурор Запорізької області вказує на не дотримання позивачем вимог чинного законодавства України, вказівок Генерального прокурора України, що свідчить про неналежне виконання покладених на позивача посадових обов'язків керівника місцевої прокуратури.
При цьому, як у вказаному поданні прокурора Запорізької області, так і в наказі Генерального прокурора України від 13.04.2017 №70к, зазначено, що факт неналежного виконання ОСОБА_1 посадових обов'язків та порушень вимог чинного законодавства України було встановлено на оперативній нараді при прокуророві Запорізької області 20.01.2017 за підсумками роботи органів прокуратури у 2016 році, а також у березні 2017 року в результаті проведення перевірки в Запорізькій місцевій прокуратурі №3 стану організації нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні органами Національної поліції, діяльності у сфері та протидії корупції.
Суд зазначає, що в матеріалах адміністративної справи міститься Доповідна записка про результати перевірки з питань організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції у Запорізькій місцевій прокуратурі №3 (а.с.113-140, т.3), в якій зроблено висновок про те, що організація нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у кримінальних провадженнях у Запорізькій місцевій прокуратурі №3 не повною мірою відповідає вимогам Закону України «Про прокуратуру» та наказу Генерального прокурора України №4гн-2012, а на окремих напрямах потребує суттєвого покращення.
Разом з тим, суд звертає увагу на ту обставину, що позивача, як керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 не було належним чином ознайомлено з Доповідною запискою про результати перевірки з питань організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції у Запорізькій місцевій прокуратурі №3 (14 - 17 березня 2017 року), яка була покладена в основу подання прокурора Запорізької області щодо звільнення ОСОБА_1 з адміністративної посади, а також не надано належної можливості надати аргументовані пояснення стосовно недоліків, які були виявлені в ході перевірки.
Більш того, позивача також не було ознайомлено із поданням прокурора Запорізької області, в якому ставилось питання про звільнення його з посади керівника Запорізької місцевої прокуратури №3.
На вищевказані обставини була звернута увага також і Генеральною прокуратурою України в особі Департаменту кадрової роботи та державної служби в листі від 06.04.2017 №11/1/2-364вих-17 (а.с.153, т.4), в якому зазначено, що у надісланих прокуратурою Запорізької області матеріалах відсутні пояснення ОСОБА_1 щодо встановлених перевірками порушень, дані про ознайомлення з відповідними доповідними записками. А також, зазначено, що вищенаведене унеможливлює прийняття законного та обґрунтованого рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 з підстав неналежного виконання ним посадових обов'язків.
Тобто, ГПУ у листі від 06.04.2017 №11/1/2-364вих-17 самостійно вказала на необхідність ознайомлення ОСОБА_1 з результатами проведених у березні 2017 року перевірок діяльності Запорізької місцевої прокуратури №3 та необхідність відібрання пояснень від ОСОБА_1, проте, вказані вимоги ГПУ були виконані формально та фактично на адресу ГПУ були надіслані акти про неможливість ознайомити позивача з результатами перевірки та пояснення ОСОБА_1 щодо недоліків наголошених на оперативній нараді під головуванням прокурора області «Про результати роботи органів прокуратури області у 2016 році» (а.с.160-167, т.4).
Доказів відібрання та/або надання пропозиції ОСОБА_1 надати пояснення щодо результатів перевірки Запорізької місцевої прокуратури №3 у березні 2017 року матеріали адміністративної справи не містять, а в судовому засіданні представники відповідачів не заперечили відсутність таких пояснень.
Також, з матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що 20 березня 2017 року позивача було госпіталізовано до кардіологічного відділення Запорізької міської багатопрофільної лікарні №9, де у період з 20.03.2017 по 21.04.2017 позивач перебував на лікуванні, що підтверджується листками непрацездатності АДГ №547238, АДГ №621040, АГШ №799001, тобто позивач з об'єктивних підстав був позбавлений можливості ознайомитись з результатами перевірок діяльності Запорізької місцевої прокуратури №3 та надати обґрунтовані пояснення.
Суд не погоджується з твердженням позивача про те, що перебування його на лікарняному перешкоджало прийняттю наказу Генерального прокурора України №70к від 13 квітня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_1 з адміністративної посади», з огляду на наступне.
Дійсно, відповідно до приписів статті 40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.
Проте, на переконання суду, гарантія закріплена статтею 40 КЗпП України поширюється саме на звільнення працівника з роботи, тобто припинення з ним трудових відносин.
Вказана норма спрямована в першу чергу на забезпечення принципу стабільності та недопущення звільнення працівника без відповідного попередження, оскільки такий працівник повинен бути обізнаний про майбутнє звільнення для формування власної правової та життєвої позиції.
В даному випадку, у період тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 його не було звільнено з прокуратури та розірвано трудові відносини, а лише було припинено його повноваження керівника Запорізької місцевої прокуратури №3, тобто звільнено з адміністративної посади.
Суд зазначає, що в даному випадку гарантія прокурора закріплена не статтею 40 КЗпП України, а частиною 5 статті 41 Закону України «Про прокуратуру», якою передбачено, що до моменту прийняття рішення про призначення прокурора на посаду, переведення на посаду до іншого органу прокуратури або звільнення з посади прокурора повноваження відповідного прокурора зупиняються із збереженням гарантій матеріального, соціального та побутового забезпечення, передбачених законодавством для прокурорів.
Тобто, після звільнення позивача з адміністративної посади керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 за ним зберігаються гарантій матеріального, соціального та побутового забезпечення, передбачених законодавством для прокурорів.
Разом з тим, суд зазначає, що застосування стягнення у вигляді звільнення з адміністративної посади можливе лише за умови наявності на момент його застосування всіх матеріалів, які об'єктивно підтверджують факт неналежного виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов'язків, зокрема і його пояснень щодо виявлених порушень, проте такі матеріали були відсутні зокрема і через перебування позивача на лікарняному.
Статтею 12 Дисциплінарного статуту прокурорів України визначено, що дисциплінарне стягнення застосовується протягом одного місяця з дня виявлення проступку, не враховуючи часу службової перевірки, тимчасової непрацездатності працівника та перебування його у відпустці, але не пізніше одного року з дня вчинення проступку. Строк проведення службової перевірки не може перевищувати двох місяців.
На переконання суду, відсутність пояснень позивача щодо виявлених порушень та перебування у момент накладення стягнення у вигляді звільнення з адміністративної посади на лікарняному, повинно було бути безумовною підставою для відкладення розгляду питання про його звільнення з посади керівника Запорізької місцевої прокуратури №3.
В даному випадку саме на Генерального прокурора України, як особу якою застосовується стягнення, було покладено обов'язок особисто з'ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила, а в разі необхідності призначити службову перевірку, що зроблено не було та призвело до порушення прав та законних інтересів ОСОБА_1
Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.
Щодо висновків прокуратури Запорізької області та Генеральної прокуратури України про неналежне виконання позивачем посадових обов'язків, суд зазначає, що такі висновки в рамках застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з адміністративної посади є передчасними, оскільки можуть розглядати виключно після дотримання процедури притягнення до відповідальності, зокрема після одержання пояснень особи щодо якої вирішується питання про застосування стягнення.
За таких обставин, враховуючи, що Генеральною прокуратурою України оскаржуваний наказ прийнято з істотним порушенням встановленої процедури застосування дисциплінарного стягнення, без отримання від позивача відповідних письмових пояснень, вказане рішення суб'єкта владних повноважень не можна вважати таким, що відповідає засадам розсудливості та обґрунтованості. Відповідачем не було отримано викладену письмово позицію позивача із приводу відповідних порушень, що унеможливило прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про протиправність наказу Генерального прокурора України №70к від 13 квітня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_1 з адміністративної посади» та наявність підстав для поновити ОСОБА_1 на посаді керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області.
Також, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Запорізької області №218к від 24 квітня 2017 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади, оскільки такий наказ був прийнятий у розвиток наказу Генерального прокурора України №70к від 13 квітня 2017 року, який є протиправним та підлягає скасуванню.
Стосовно вимоги про стягнення з Генеральної прокуратури України моральної шкоди в розмірі 100000,00 грн., суд зазначає наступне.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Як зазначено у пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Разом з тим, на переконання суду, позивачем не надано до суду доказів на підтвердження заподіяння йому негативних наслідків пов'язаних із звільненням зі служби в органах прокуратури (фізичного болю, душевних страждань, тощо), з якими законодавець пов'язує наявність підстав для стягнення моральної шкоди, що зумовлює відсутність підстав для задоволення таких позовних вимог.
Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідну пункту 32 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 №6, оскільки згідно зі ст.235 КЗпП оплаті підлягає вимушений прогул, вимоги працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають задоволенню в тому разі і за той період, коли з вини власника або уповноваженого ним органу була затримана видача трудової книжки або неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.
При присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.
У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.
При визначенні розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд виходить з того, що при обчисленні належної до виплати суми застосовуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100). Так, згідно з вимогами п.2 Порядку №100 обчислення середньомісячної заробітної плати здійснюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до п.5.8 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до пункту 10 розділу 4 Порядку №100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
Відповідно до довідки прокуратури Запорізької області від 03.08.2017 №18-581вих.17 середньоденна заробітна плата позивача на посаді керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 складала 734,74 грн.
В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури», посадовий оклад керівника місцевої прокуратури з 06.09.2017 підвищено до 8000 гривень з 3732,30 гривень, у зв'язку з чим коефіцієнт підвищення склав 2,14.
З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що загальна кількість днів вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 29.05.2017 по 14.05.2018 складає 221 день, у зв'язку з чим позивачу підлягає виплаті заробітна плата в розмірі 290918,96 грн., а саме за період з 29.05.2017 по 05.09.2017 - 49962,32 грн. (68 робочих днів х 734,74 грн. середньоденна заробітна плата = 49962,32 грн.) та з 06.09.2017 по 14.05.2018 - 240956,34 грн. (153 робочих днів х 1574,88 грн. середньоденна заробітна плата, з урахуванням підвищення відповідно до постанови КМУ від 30.08.2017 №657, = 240956,34 грн.).
Разом з тим, під час судового розгляду адміністративної справи судом встановлено, що з 29 травня 2017 року по 11 лютого 2018 року позивач отримував допомогу по безробіттю у Запорізькому міському центрі зайнятості м. Запоріжжя загальний розмір якої склав 81892,76 грн.
За таких обставин сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає присудженню позивачу складає 209026,20 грн. (290918,96 - 81892,76 = 209026,20 грн.).
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За результатами розгляду адміністративної справи, суд дійшов висновку, що відповідачі під час прийняття оскаржуваних наказів діяли не обґрунтовано та не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1.
Відповідно до приписів ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Згідно ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Відповідно до пункту 1 частину 3 статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до приписів статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Так, позивач в заяві від 16.01.2018 просить суд стягнути солідарно з прокуратури Запорізької області та Генеральної прокуратури України витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 34500,00 гривень.
Крім того, 10.05.2018 представником суду додатково були надані проміжний акт приймання-передачі наданих послуг згідно договору від 19.04.2017 до якого додана копія квитанції до прибуткового касового ордера б/н від 10.05.2018.
З аналізу доданих до заяви позивача від 16.01.2018 копії договору про надання юридичної (правової) допомоги від 19.04.2017, проміжного акту від 15.01.2018 приймання-передачі наданих послуг згідно договору від 19.04.2017, копії квитанції до прибуткового касового ордера б/н від 15.01.2018, проміжного акту від 10.05.2018 приймання-передачі наданих послуг згідно договору від 19.04.2017 та копії квитанції до прибуткового касового ордера б/н від 10.05.2018 судом встановлено, що зазначений договір не містить будь-якого посилання на обставини з приводу яких укладений цей договір (щодо якого спору він укладений), чіткого порядку визначення розміру витрат на правову допомогу, не визначає складу та вартості юридичних послуг, які можуть надаватися за цим договором. Крім того, в квитанції до прибуткового касового ордеру від 15.01.2018 договір або ця справа не зазначені як підстава для прийняття коштів від позивача адвокатом.
Суд зазначає, що процесуальні документи надходили до суду за підписом позивача, який є фахівцем в галузі права. Разом з тим, адвокат брав участь у судових засіданнях, загальна тривалість такої участі, згідно матеріалів справи, становила близько 8 годин. Відтак, суду не доведено, що адвокатом на виконання договору від 19.04.2017 вчинялись інші дії окрім представництва інтересів позивача безпосередньо в суді.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку, що документально підтверджений розмір витрат на правову допомогу понесений ОСОБА_1 у зв'язку із розглядом в суді адміністративної справи №808/1350/17 складає 16000,00 грн., а тому такі витрати підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань прокуратури Запорізької області та Генеральної прокуратури України.
Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 13 квітня 2017 року №70к «Про звільнення ОСОБА_1 з адміністративної посади».
3. Поновити ОСОБА_1 на посаді керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області з 14 квітня 2017 року.
4. Визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Запорізької області №218к від 24 квітня 2017 року в частині звільнення ОСОБА_1 з займаної посади.
5. Зобов'язати прокуратуру Запорізької області (адреса: 69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29 А; код ЄДРПОУ 02909973) виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1; адреса: 69106, м. Запоріжжя, вул. Бодянського, буд. 30; РНОКПП НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 травня 2017 року по 14 травня 2018 року в сумі 209026 (двісті дев'ять тисяч двадцять шість) гривень 20 копійок.
6. Стягнути солідарно за рахунок бюджетних асигнувань Генеральної прокуратури України (адреса: 01011, м.Київ, вул.Різницька, буд. 13/15; код ЄДРПОУ 00034051) та прокуратури Запорізької області (адреса: 69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29 А; код ЄДРПОУ 02909973) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1; адреса: 69106, м. Запоріжжя, вул. Бодянського, буд. 30; РНОКПП НОМЕР_1) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 16 000 (шістнадцять тисяч) гривень 00 копійок.
7. В іншій частині позову відмовити.
8. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області та в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць 33072 (тридцять три тисячі сімдесят дві) гривні 48 копійок підлягає негайному виконанню.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 24.05.2018.
Суддя Ю.П. Бойченко