справа №813/1180/18
24 травня 2018 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючий суддя Грень Н.М.,
секретар судового засідання Редкевич О.Р.,
за участі:
позивача ОСОБА_1 ,
представників відповідача Гарбарука В.А., Білобрама М.Р.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у місті Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової прокуратури Західного регіону України про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії,
На розгляд до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової прокуратури Західного регіону України, із вимогами:
- визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень - Військової прокуратури Західного регіону України (наказ від 24.01.2018 року №41к «Про внесення змін в наказ військового прокурора західного регіону України від 29.12.2017 року №740 к) про зменшення ОСОБА_1 виплати компенсації при звільненні за всі дні невикористаної щорічної відпустки.
- зобов'язати Військову прокуратуру Західного регіону України виплатити ОСОБА_1 компенсацію при звільненні за всі дні невикористаної щорічної відпустки (90 календарних днів) в розмірі 101580,90 грн.;
- стягнути з Військової прокуратури Західного регіону України середній заробіток за весь час затримки з 31.12.2017 року по день фактичного розрахунку;
- відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України допустити рішення про присудження грошового забезпечення (компенсації за невикористану відпустку) та стягнення середнього заробітку до негайного виконання з урахуванням п.1 ч. 2 ст. 371 КАС України у розмірі всієї суми боргу.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що Відповідно до наказу військового прокурора Західного регіону України від 29.12.2017 № 740к розрахунок при звільненні включав виплату компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 117 календарних днів та виплату грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби (23 роки), виплата яких передбачена ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно. Однак, сума належного позивачеві грошового забезпечення при здійсненні розрахунку при звільненні виплачена позивачеві 31.01.2018 року, у значно меншому розмірі.
Представник відповідача позов не визнав, долучив до матеріалів справи відзив на позовну заяву в якому зазначено, що виплата грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки виплачується лише за поточний рік (у рік звільнення). Позивачеві виплачено грошову компенсацію за всі дні щорічної основної відпустки за 2017 рік у кількості 27 днів. Вважає, що відповідачем проведено виплату грошового забезпечення у повному обсязі, тому відсутні підстави для задоволення позову.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 02.04.2018 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою від 17.05.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.
Представники відповідача у судовому засіданні проти позову заперечили, просили у його задоволенні відмовити повністю.
Суд заслухав пояснення сторін, з'ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, а також ті, які мають значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі, та встановив наступне.
На підставі наказу Міністра оборони України від 27.12.2017 № 951 по особовому складу та наказу військового прокурора Західного регіону України від 29.12.2017 № 740к ОСОБА_1 звільнено з органів військової прокуратури за станом здоров'я у відставку за пунктом «б», та виключено із списків особового складу з 31.12.2017.
Відповідно до наказу військового прокурора Західного регіону України від 29.12.2017 № 740к розрахунок при звільненні включав виплату компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 117 календарних днів та виплату грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби (23 роки), виплата яких передбачена ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно.
31.01.2018 року на розрахунковий рахунок позивача надійшла сума належного позивачеві грошового забезпечення при здійсненні розрахунку при звільненні виплачена у значно меншому розмірі, крім того, така виплачена лише через місяць після звільнення.
Позивач 07.02.2018 року звернувся до військової прокуратури Західного регіону України з листом, в якому просив переглянути рішення щодо невиплати в повному обсязі грошової компенсації, за невикористані дні щорічної відпустки, так як працівники бухгалтерського відділу відповідача, без зазначення причин повідомили йому про зменшення розміру вказаного грошового забезпечення при звільненні.
09.03.2018 року листом за. №10/5-164вих-18 ОСОБА_1 повідомлено, що розмір грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки було зменшено наказом військового прокурора Західного регіону України № 41к від 24.01.2018 року, а саме змінено редакцію наказу військового прокурора Західного регіону України про звільнення ОСОБА_1 від 29.12.2017 № 740к та зменшено грошову компенсацію із визначених в наказі 117 днів на 27 календарних днів.
Позивач вважаючи вказаний наказ незаконним та таким, що порушує його конституційне право на соціальний захист, звернувся із даним позовом до суду.
При прийнятті рішення суд керувався наступним.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІІ).
Відповідно до статті 40 цього Закону гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до Законів України, «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).
Розділом II цього Закону встановлені права військовослужбовців, зокрема, щодо використання щорічних основних відпусток та отримання відповідної компенсації при звільненні у разі невикористання вказаної відпустки.
При визначенні права на отримання компенсації за невикористану щорічну відпустку минулих років при звільненні необхідно виходити із того, що позивач не втратив право на час звільнення в 2017 році отримати всі дні невикористаної щорічної основної відпустку за минулі роки (2015, 2016 р. р.).
Судом встановлено, що впродовж служби у військовій прокуратурі з 14.11.2014 до 31.12.2017 позивачеві надавалася щорічна відпустка в поточних роках за минулі роки, що підтверджується копіями наказів відповідача долучених до матеріалів справи.
Абзацом 3 п. 14. ст. 10-1 Закон №2011-ХІІ визначено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Пунктом 16 ст. 10-1 Закону № 2011-XII визначено, що у разі відкликання військовослужбовця із щорічної основної відпустки, невикористана її частина надається йому, як правило, в поточному році.
Тобто, законодавство не містить імперативної норми, що при відкликанні із відпустки, обов'язково має бути надана щорічна основна відпустка в поточному році, а значить може бути надана в наступних роках.
Судом з'ясовано, що упродовж служби позивачеві надавалася щорічна основна відпустка повної тривалості, але останній був відкликаний з такої.
При визначенні за позивачем права на отримання компенсації за всі дні невикористаної щорічної відпустки необхідно виходити з того, що пунктом 21 ст. 10-1 Закону № 2011-XII встановлено, що у разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням особливого періоду, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Тобто, Закон передбачає надання щорічної відпустки впродовж року терміном 90 днів за минулі роки у разі їх ненадання під час дії особливого періоду.
Позивач в 2017 році не втратив право на отримання щорічної основної відпустки за 2015 та 2016 роки, а тим більше мав право і на відпустку за 2017 рік.
Відтак, маючи право в 2017 році на використання щорічної основної відпустки за минулі роки позивач отримав похідне право на виплату грошової компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки.
Виходячи із вищезазначеного, заборгованість відповідача з виплати компенсації за невикористану щорічну основну відпустку з урахуванням виплаченої компенсації за 27 календарних днів становить 90 календарних днів.
З урахуванням наданого відповідачем розрахунку заборгованість компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з урахуванням виплаченої становить 101580,9 грн. (сто одна тисяча п'ятсот вісімдесят гривень 90 коп.) (34988,98 : 31 х90 к. д. = 101580,9 грн.).
Відповідно до п. 15 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення) з громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - контракт про проходження військової служби) - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.
12.11.2014 Міністерством оборони України укладено письмову угоду (контракт) з ОСОБА_1 про проходження військової служби у Збройних Силах України.
За умовами Контракту, держава в особі її органів, в даному випадку військової прокуратури Західного регіону України, до якої ОСОБА_1 відряджений для проходження військова служби, зобов'язалася відповідно до законодавства забезпечити належні умови для проходження служби позивачем та забезпечити додержання і не порушення його прав, в тому числі і належної виплати грошового забезпечення.
Пунктом 242 Положення визначено що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Позивачем погоджено проведення розрахунку при звільненні при виплаті грошового забезпечення в січні 2018 року.
Пунктом 7 Контракту передбачено, що у разі порушення умов, визначених Контрактом, сторони несуть відповідальність згідно із законом.
З урахуванням того, що військовою прокуратурою Західного регіону України з 31.01.2018 і по даний час не повністю проведено виплату грошового забезпечення при звільненні з військової служби ОСОБА_1 (101580,9 грн. - компенсація при звільненні за всі дні невикористаної щорічної відпустки), позивач набув право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до повного розрахунку виходячи з наступного.
Відповідно до положень ст. 9 Конституції України, ст. 6 КАС України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 до вказаної Конвенції, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Борги розглядаються у сенсі поняття власності, яке міститься у ч. 1 ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції і яке не обмежене власністю на фізичні речі та залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як майнові права і, таким чином, як власність.
Відповідно до пункту Декларації про майбутнє Європейського суду з прав людини від 26.04.2011: Установити і зробити передбачуваними для всіх сторін публічні правила стосовно застосування статті 41 Конвенції, включаючи рівень справедливого відшкодування, котрого слід очікувати за різних обставин.
Частина 2 статті 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Статтею 117 Кодексу законів про працю України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Суд звертає увагу, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби в Збройних Силах України (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими військовослужбовцем, а відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум не врегульовано, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпПУ як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Збройних Силах України.
За правилами статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Вказані доводи, щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України викладеною у постанові від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17 щодо не проведення розрахунку при звільненні з публічної служби в органах внутрішніх справ.
Отже, на час виключення із списків особового складу (31.12.2017) спір про розмір належної позивачеві компенсації за невикористані дні щорічної відпустки не існував, більше того, позивачем погоджено розрахунок при звільненні в січні 2018 року.
Однак відповідач змінив своє рішення в односторонньому порядку, зменшив розмір належного ОСОБА_1 розрахунку при звільненні не провівши своєчасно виплату узгодженої суми, а тому суд дійшов висновку, що порушення прав позивача мало місце з дня виключення такого із списків особового складу (31.12.2017).
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним наказу Військової прокуратури Західного регіону України від 24.01.2018 року №41к «Про внесення змін в наказ військового прокурора західного регіону України від 29.12.2017 року №740 к, яким зменшено ОСОБА_1 виплату компенсацій при звільненні за всі дні невикористаної щорічної відпустки; зобов'язання Військову прокуратуру Західного регіону України виплатити ОСОБА_1 компенсацію при звільненні за всі дні невикористаної щорічної відпустки (90 календарних днів) в розмірі 101580,90 грн. та стягнення з Військової прокуратури Західного регіону України середній заробіток за весь час затримки з 31.12.2017 року по день фактичного розрахунку, належить задовольнити.
Крім того, щодо позовної вимови про зобов'язання відповідача виплатити позивачеві компенсацію за всі дні невикористаної відпустки, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Однак, у даному випадку, не буде втручанням суду у дискреційні повноваження відповідача, а буде обґрунтованим способом захисту порушеного права позивача, оскільки позивач звертався до відповідача з даного питання, проте відповідач протиправно надав позивачеві відмову.
Таким чином, єдиним правильним способом захисту порушеного права є зобов'язання відповідача виплатити ОСОБА_1 компенсацію при звільненні за всі дні невикористаної щорічної відпустки (90 календарних днів) в розмірі 101580,90 грн.
Щодо позовної вимоги про допущення рішення про присудження грошового забезпечення (компенсації за невикористану відпустку) та стягнення середнього заробітку до негайного виконання з урахуванням п.1 ч. 2 ст. 371 КАС України у розмірі всієї суми боргу, то суд зазначає, що зобов'язання Військової прокуратуру Західного регіону України виплатити ОСОБА_1 компенсацію при звільненні за всі дні невикористаної щорічної відпустки (90 календарних днів) в розмірі 101580,90 грн. не є тим рішенням, яке відповідно до ст.371 КАС України виконується негайно. Більше того, ст. 371 КАС України не передбачає заявлений позивачем спосіб негайного виконання рішення суду, а саме у розмірі всієї суми боргу.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги належить задовольнити частково.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, а також з огляду на положення ст. 139 КАС України, судові витрати з відповідача на користь позивача не стягуються.
Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 132, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Військової прокуратури Західного регіону України від 24.01.2018 року №41к «Про внесення змін в наказ військового прокурора західного регіону України від 29.12.2017 року №740 к, яким зменшено ОСОБА_1 виплату компенсацій при звільненні за всі дні невикористаної щорічної відпустки.
3. Зобов'язати Військову прокуратуру Західного регіону України виплатити ОСОБА_1 компенсацію при звільненні за всі дні невикористаної щорічної відпустки (90 календарних днів) в розмірі 101580 (сто одна тисяча п'ятсот вісімдесят) грн. 90 коп.
4. Стягнути з Військової прокуратури Західного регіону України (м. Львів, вул. Клепарівська, 20; ЄДРПОУ 38326057) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку, з 31.12.2017 року по день фактичного розрахунку;
5. Судові витрати зі сторін не стягувати.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Грень Н.М.
Повний текст рішення складено та підписано 30.05.2018 року.