20 березня 2018 року Справа № 804/7519/17
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Букіна Л.Є.,
за участі: секретаря судового засідання Бутенко П.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Головного управління ДФС у Дніпропетровській області до Державного підприємства Український державний проектно-технологічний інститут транспортного будівництва «УКРДПТІТРАНСБУД», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову, на стороні позивача - Лівобережна об'єднана державна податкова інспекція м.Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області про стягнення заборгованості, -
Головне управління ДФС у Дніпропетровській області 14.11.2017 року звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державного підприємства Український державний проектно-технологічний інститут транспортного будівництва «УКРДПТІТРАНСБУД» (далі - Державне підприємство), в якому просить стягнути з рахунків у банках, обслуговуючих відповідача, податковий борг у розмірі 41 891,15 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що відповідач має податковий борг, який утворився внаслідок несплати останнім самостійно визначених у податкових деклараціях з земельного податку сум податкових зобов'язань. Відповідачем сума податкового боргу у добровільному порядку не сплачена, що стало підставою для звернення податкового органу до суду із зазначеним позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.11.2017 року відкрито провадження у справі.
Від відповідача 13.12.2017 року надійшли заперечення на позов, в якому останній просить відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі, оскільки податкові декларації з земельного податку подані Державним підприємством помилково (вказує, що по ним подані уточнюючі декларації за 2016-2017) у зв'язку з відсутністю права власності на будівлю та/або земельну ділянку (адреса: м. Дніпро, вул. Малогвардійська, 2а) та як наслідок відсутністю об'єкта оподаткування. Наголошує, що помилкове декларування платником грошових зобов'язань із земельного податку не породжує у Державного підприємства обов'язку з їх сплати, позаяк таке декларування не є самостійним юридичним фактом, з якими закон пов'язує безумовне виникнення у платника податкового обов'язку. Обов'язковим елементом податкових правовідносин є, зокрема: об'єкт оподаткування, за відсутності якого обов'язок зі сплати податку не виникає.
Від позивача 24.01.2018 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якому останній посилається на наявні в нього документи, що посвідчують за відповідачем право власності та/або користування земельними ділянками (наказ № 24 від 14.07.1995 року Корпорація «Укравтодор» про передачу безкоштовно основних засобів, Акт приймання-передачі основних засобів від 20.09.1996 року б/н). Також вказує, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.01.2017 року (залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017 року) задоволено в повному обсязі позов податкового органу щодо надання дозволу на стягнення з відповідача податкового боргу за період з 15.11.2016 року по 15.06.2017 року. Крім того наголошує, що уточнюючі розрахунки подані Державним підприємством в порушення вимог податкового законодавства України (уточнюючі розрахунки не результативні, з нульовими показниками).
Від відповідача 31.01.2018 року на адресу суду надійшли заперечення на вищевказаний відзив, в якому останній посилається на ухвалу Вищого адміністративного суду від 06.09.2017 року, якою зупинено виконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.01.2017 року та ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017 року. Також вказує на недостовірність наданих позивачем доказів, зокрема: наказу № 24 від 14.07.1995 року та Акту від 20.09.1996 року б/н.
Усною ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.01.2018 року, занесеною до протоколу судового засідання, подальший розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження.
Від відповідача 13.02.2018 року на адресу суду надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, зокрема: уточнюючих податкових декларацій з плати за землю за 2016 та 2017 рік та квитанцій про їх прийняття.
Усною ухвалою суду від 13.03.2018 року (занесеною до протоколу судового засідання) долучено до матеріалів справи уточнений позов (зменшено суму позовних вимог) і документи, які на думку позивача підтверджують право користування земельною ділянкою відповідачем та оголошено перерву до 20.03.2018 року для надання можливості відповідачу надати відзив на уточнений позов.
Згідно змінених позовних вимог позивач просить стягнути з рахунків у банках, обслуговуючих відповідача, податковий борг у розмірі 14 060,76 грн.
У судове засідання, призначене на 20.03.2018 року представники сторін не з'явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від представник відповідача на адресу суду надійшла заява про розгляд справи без його участі. Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Судом встановлено, що Державним підприємством подано до податкового органу декларації із земельного податку з юридичних осіб за 2016 та 2017 рік із самостійно нарахованими сумами податкових зобов'язань.
Позивач у справі виходить із того, що у зв'язку з несплатою вказаних податкових зобов'язань у Державного підприємства виник податковий борг.
Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
За правилами пункту 36.2 цієї ж статті ПК податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором.
В силу пункту 36.3 статті 36 ПК податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.
За змістом статей 37, 38 ПК податковий обов'язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов'язує сплату ним податку та припиняється, зокрема, у зв'язку з його виконанням шляхом сплати в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, набуває статусу податкового боргу у розумінні підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК.
Втім згідно з визначенням, наведеним у підпункті 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК, грошове зобов'язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Згідно з підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності
За правилами пункту 269.1 статті 269 ПК платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.
Об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності (пункт 270.1 статті 270 ПК).
Судом встановлено, що Державним підприємством подано до податкового органу декларації із земельного податку з юридичних осіб за 2016 та 2017 рік із самостійно нарахованими сумами податкових зобов'язань, зокрема:
- 2016 рік: декларація від 22.02.2016 року № НОМЕР_1 у сумі 66 752,52 грн., (з урахуванням уточненого розрахунку від 22.08.2016 року № НОМЕР_2 - 68 697,03 грн.)
- 2017 рік: декларація від 17.02.2017 року № НОМЕР_3 у сумі 70757,67 грн.
Листом від 13.05.2017 року № 5937/23 позивача повідомлено про помилковість поданих декларацій за землю, на якій знаходиться 3-х поверховий адміністартвино-побутовий корпус загальною площею 2720 м.кв., розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Малогвардійська, 2а, оскільки вказана будова та земельна ділянка не перебуває у власності/користуванні підприємства.
У подальшому Державним підприємством подані уточнюючі податкові декларації з плати за землю за 2016 та 2017 рік відповідно (з нульовими показниками), які податковим органом визнано не результативними.
Також судом встановлено, що відповідачем податковому органу подано уточнюючі податкові декларації від 08.02.2018 року, згідно яких, зокрема: нараховано до зменшення податкові зобов'язання з земельного податку за 2016 та 2017 рік у розмірі 66 752,52 грн. та 70 757,67 грн. відповідно.
Суд зазначає, що помилкове декларування платником грошових зобов'язань із земельного податку не породжує у Підприємства обов'язку з їх сплати, оскільки таке декларування не є самостійним юридичним фактом, з якими закон пов'язує безумовне виникнення у платника податкового обов'язку. Обов'язковим елементом податкових правовідносин є, зокрема: об'єкт оподаткування, за відсутності якого обов'язок зі сплати податку не виникає.
За таких обставин, вказані суми статусу «узгоджених» не набули. При цьому, з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, дійсно вбачається відсутність у Державного підприємства право власності/користування як будівлею так і земельною ділянкою за адресою: м. Дніпро, вул. Малогвардійська, 2а.
Більш того, податковим органом відкориговано у бік зменшення вказані зобов'язання, але в той же час нарахована пеня.
З цього приводу суд зазначає, ПК України як в редакції до 01.01.2017 року, так і після цього, початком нарахування пені при самостійному нарахуванні суми грошового зобов'язання платником податків визначає сплив 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання. Розмір нарахування пені визначено ПК України наступним чином - 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України до 01.01.2017, та 100 відсотків - після такої дати.
Тобто, пеня починаються нараховуватися після спливу певного періоду часу з моменту самостійно обрахованого платником податку грошового зобов'язання.
Таким чином, враховуючи недоведеність позивачем наявності у відповідача право власності або права користування на земельну ділянку, яка розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Малогвардійська, 2а, відповідно відсутність об'єкта оподаткування виключає як обов'язок з декларування та відповідно сплати земельного податку, так і можливість притягення позивача до відповідальності за невиконання такого обов'язку (нарахування пені).
Підсумовуючи вищевикладене суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
У задоволенні позову Головного управління ДФС у Дніпропетровській області до Державного підприємства Український державний проектно-технологічний інститут транспортного будівництва «УКРДПТІТРАНСБУД», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову, на стороні позивача - Лівобережна об'єднана державна податкова інспекція м.Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області про стягнення заборгованості - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його складання.
Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя ОСОБА_1