Справа: № 22-а-34582/08 Головуючий у 1-й інстанції: Остахнович А.В.
Суддя-доповідач: Мельничук В.П.
"25" грудня 2009 р.
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Кузьменка В.В., Маслія В.І.
при секретарі: Плаксі В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Лінійного управління на Південно - Західній залізниці УМВС України на транспорті на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Лінійного управління на Південно - Західній залізниці УМВС України на транспорті про стягнення середнього заробітку, пов»язаного із затримкою видачі трудової книжки та в затримці повного розрахунку при звільненні, -
У квітні 2008 року ОСОБА_2 звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до Лінійного управління на Південно - Західній залізниці УМВС України на транспорті про стягнення середнього заробітку, пов»язаного із затримкою видачі трудової книжки та в затримці повного розрахунку при звільненні. Свої вимоги мотивує тим, що він прослужив у Лінійному управлінні на Південно - Західній залізниці УМВС України на транспорті з грудня 1994 року по 31 серпень 2006 року. Згідно вимог статті 22 Закону України «Про міліцію» під час несення служби працівниками міліції їх соціальний захист провадиться шляхом застосування норм трудового законодавства, тому згідно вимог статті 116 КЗпП України відповідач повинен був розрахуватись на день звільнення позивача, чого не було зроблено. Крім того, позивачу не було видано трудову книжку у день звільнення, що позбавило можливості влаштуватися на роботу для отримання коштів. Вважає, що відповідачем були грубо порушені його Конституційні права та безпосередньо КзпП України.
Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2008 року позов задоволено. Стягнуто з Лінійного управління на Південно - Західній залізниці УМВС України на транспорті на користь ОСОБА_2 з 01 вересня до 2 жовтня 2006 року по 4 138 (чотири тисячі сто тридцять вісім) гривень 65 копійок.
Не погоджуючись з судовим рішенням, Лінійне управління на Південно - Західній залізниці УМВС України на транспорті подало апеляційну скару, в якій просить його скасувати як таке, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з»ясуванням обставин, які мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, неправильною оцінкою доказів та недоведеністю обставин, що мають значення для справи та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню з таких підстав.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач прослужив у Лінійному управлінні на Південно - Західній залізниці УМВС України на транспорті з 30 грудня 1994 року по 31 серпня 2006 року.
Згідно з наказом Лінійного управління на Південно - Західній залізниці УМВС України на транспорті від 31 серпня 2006 року № 102 ос позивач був звільнений у зв»язку з виходом на пенсію за станом здоров»я.
На момент звільнення позивачу не було видано трудову книжку та не виплачено розрахунок.
Суд першої інстанції при постановлені рішення посилався на статтю 22 Закону України «Про міліцію» та зазначив, що під час несення служби працівниками міліції їх соціальний захист провадиться шляхом застосування норм трудового законодавства, а тому згідно вимог статті 116 КЗпП України відповідач повинен був розрахуватись на день звільнення позивача, чого не було зроблено.
Крім того, відповідно до статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов»язаний у день звільнення видати належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки зазначені в статті 116 КЗпП України, що також відповідачем не було зроблено.
Статтею 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, за відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов прийшов до висновку про те, що відповідачем були грубо порушені права позивача за Кодексом законів про працю України, а саме, недодержання відповідачем вимог статтей 116 - 117 КЗпП України.
Проте, з таким висновком суду першої інстанції не можливо погодитись з огляду на наступне.
Позивач наказом від 31.08.2006 № 102 о/с був звільнений згідно з Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України за п. 64 "б" (через хворобу). На момент звільнення позивач перебував у званні майора міліції на посаді начальника приймальника-розподільника лінійного відділу на ст. Фастів лінійного управління на Південно-Західній залізниці УМВС України на транспорті.
Позивач посилається на норми Кодексу Законів про працю України, а саме ст.ст. 116-117 зазначеного Кодексу. Та те, що він звертався з вимогами повернути йому трудову книжку ніяких доказів не надав.
Рішення суду першої інстанції прийнято на підставі норм Кодексу Законів про працю.
Колегія суддів вважає, що Кодекс Законів про працю України не поширюється на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ які мають спеціальні звання, оскільки вони проходять службу і їх правовий і соціальний статус регулюється відповідно Законом України «Про міліцію», Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України, Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України та іншими нормативно-правовими актами.
Разом з тим, колегія суддів бере до уваги те, що застосовувати слід строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами (дисциплінарними статутами). А у разі коли вони зазначені питання не врегульовують, слід виходити із строків звернення до суду, визначених частиною 1 статті 233 Кодексу законів про працю України.
Питання видачі трудової книжки у день звільнення не врегульовано вказаним Положенням, тому слід керуватися при вирішенні даного спору нормами, які передбачають загальні правила, а саме, особа може звернутися з заявою про розв'язання спору в тримісячний строк з дня, коли дізналися або повинні були дізнатися про порушення свого права.
У зв'язку з вищевикладеним, суду першої інстанції під час розгляду даної справи слід було застосувати строки звернення до суду, визначених частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України.
Таким чином, під час вирішення питання щодо дотримання строку звернення до суду правильним є застосування норм трудового законодавства до тих видів публічної служби, де спеціальним законом (дисциплінарним статутом) не визначено іншого строку.
У цьому контексті необхідно звернути увагу на те, що правилом частини першої статті 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову, за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Враховуючи те, що відповідач наполягав на застосуванні норм ст. 99, 100 КАС України підстав для задоволення позовних вимог судом першої інстанції не було.
Також судом першої інстанції порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Так, судом першої інстанції під час судового розгляду даної адміністративної справи судове засідання проводилось без фіксації технічними засобами, що є порушенням норм процесуального права.
Колегія суддів звертає також увагу суду першої інстанції на те, що відповідно до ч. 1 статті 158 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яким суд вирішує спір по суті, викладається у формі постанови, а не рішення.
Крім того, відповідно до ч. 1 статті 184 Кодексу адміністративного судочинства України, судом апеляційної інстанції в адміністративних справах є апеляційний адміністративний суд, у межах територіальної юристдикції якого знаходиться місцевий адміністративний суд (місцевий загальний суд як адміністративний суд чи окружний адміністративний суд), що ухвалив рішення.
Отже, дане судове рішення повинно бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду, а не до Апеляційного суду Київської області.
За таких обставин, суд першої інстанції не дав належну оцінку всім обставинам справи, не вірно застосував законодавство, що регулює дані відносини, порушив норми процесуального права, то колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню, з ухваленням нового рішення у справі про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 2, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Лінійного управління на Південно - Західній залізниці УМВС України на транспорті - задовольнити.
Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2008 року - скасувати.
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Лінійного управління на Південно - Західній залізниці УМВС України на транспорті про стягнення середнього заробітку, пов»язаного із затримкою видачі трудової книжки та в затримці повного розрахунку при звільненні - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: В.В. Кузьменко
В.І. Маслій