вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
"29" травня 2018 р. Справа№ 911/2602/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Суліма В.В.
Майданевича А.Г.
секретар судового засідання Головатенко А.В.
за участю представників згідно із протоколом судового засідання від 29.05.2018
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Селф-Актив"
на рішення Господарського суду Київської області від 29.11.2017, повний текст якого складено 27.12.2017
у справі № 911/2602/17 (суддя - Карпечкін Т.П.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Селф-Актив"
до Комунального підприємства "Гостомельінвестбуд"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна-компанія "КИЕВІНВЕСТБУД"
про стягнення 232 865,27 грн.
Рішенням Господарського суду Київської області від 29.11.2017 у справі № 911/2602/17 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Селф-Актив" звернулося до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 29.11.2017 у справі № 911/2602/17 і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2018 відкрито апеляційне провадження у справі № 911/2602/17. Заперечень проти відкриття апеляційного провадження на час постановлення ухвали до суду не надійшло.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2018 завершено підготовчі дії у справі № 911/2602/17. Призначено справу до розгляду на 29.03.2018.
У зв'язку із відпусткою судді Майданевича А.Г., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, згідно із протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 28.03.2018 визначено склад колегії суддів: Гаврилюк О.М. (головуючий), Коротун О.М., Сулім В.В.
У зв'язку із участю судді Коротун О.М. 29.03.2018, яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у спеціальній підготовці кандидатів на посаду судді, судове засідання, призначене на 29.03.2018, не відбулося. Враховуючи необхідність розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Селф-Актив", справа № 911/2602/17 має бути призначена до розгляду.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2018 прийнято матеріали справи № 911/2602/17 до свого провадження. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Селф-Актив" на рішення Господарського суду Київської області від 29.11.2017 у справі № 911/2602/17 призначено на 24.04.2018.
Розпорядженням Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2018 № 09.1-08/1076/18, у зв'язку із перебуванням на лікарняному судді Коротун О.М., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), призначено повторний автоматизований розподіл судових справ.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.04.2018, справу № 911/2602/17 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Сулім В.В., Майданевич А.Г.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.04.20108 матеріали справи № 911/2602/17 з розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Селф-Актив" на рішення Господарського суду Київської області від 29.11.2017 у справі № 911/2602/17 прийнято до свого провадження.
На підставі ст.ст. 216, 270 ГПК України оголошено перерву у розгляді апеляційної скарги у справі № 911/2602/17 до 24.05.2018.
Однак, у зв'язку із участю головуючого судді Гаврилюка О.М. у Загальноукраїнському семінарі на тему: "Актуальні питання застосування господарського процесуального законодавства", який відбудеться 24.05.2018у м. Одеса, пр. Шевченка, 29, судове засідання з розгляду апеляційної скарги у справі № 911/2602/17 не відбулось, у зв'язку із чим, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.04.2018 судове засідання з розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Селф-Актив" на рішення Господарського суду Київської області від 29.11.2017 у справі № 911/2602/17 призначено на 29.05.2018.
Враховуючи викладене, клопотання скаржника від 23.05.2018 про відкладення розгляду справи № 911/2602/17 призначеного на 24.05.2018 залишається без розгляду.
Представники відповідача у судовому засіданні 29.05.2018 заперечили проти доводів апеляційної скарги, просили рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2017 у справі № 911/2602/17 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення.
Представники позивача у судове засідання 29.05.2018 не з'явились, про місце і час судового засідання повідомлені належним чином.
Згідно із ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, які містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, враховуючи те, що в ухвалі Київського апеляційного господарського суду від 27.04.2018 доведено до відома учасників судового процесу, що нез'явлення їх представників у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, а також положення ч. 12 ст. 270 ГПК, судова колегія ухвалила розглядати апеляційну скаргу за відсутності повноважних представників позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Згідно із ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, встановила наступне.
Як зазначає позивач у позовній заяві, ним, у період з 12.10.2016 по 30.12.2016 помилково здійснено на рахунок відповідача 5 платежів на загальну суму у розмірі 215 815,82 грн., а саме: 48 012,00 грн. згідно із платіжним дорученням № 349 від 12.10.2016, 59 299,51 грн. згідно із платіжним дорученням № 432 від 21.11.2016, 59 299,51 грн. згідно із платіжним дорученням № 448 від 29.11.2016, 19 204,80 грн. згідно із платіжним дорученням № 484 від 23.12.2016, 30 000,00 грн. згідно із платіжним дорученням № 505 від 30.12.2016.
Також позивач зазначає, що відповідні платежі були помилково здійснено директором в якості оплати суборенди земельної ділянки (кадастровий номер 3210945900:01:049:0118) згідно із договором В/П від 25.04.2016, укладеного між 3-ю особою та відповідачем, а про помилковість здійснення вищенаведених платежів свідчить факт відсутності у позивача зобов'язань здійснювати оплату суборенди земельної ділянки (кадастровий номер 3210945900:01:049:0118) згідно із договором Б/Н від 25.04.2016, укладеного між третьою особою та відповідачем, оскільки відповідач не є стороною вищезгаданого договору.
31.05.2017 позивачем направлена претензія за № 31/05/2017-1 про повернення помилково перерахованої суми, яка залишена відповідачем без задоволення, натомість в листі від 22.06.2017 відповідач відмовив в поверненні коштів, у зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з даним позовом в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України про стягнення з відповідача спірних коштів в сумі 215 815,82 грн., як безпідставно набутих.
Також, позивач в позові просив на підставі ст. 625 ЦК України стягнути з відповідача інфляційні нарахування на спірну суму безпідставно сплачених коштів, однак в ході розгляду спору подав заяву про зменшення позовних вимог, в якій зазначив, що у зв'язку з відмовою від інфляційних зменшує суму позовних вимог та просить суд стягнути з відповідача на користь позивача помилково перераховану суму коштів у розмірі 215 815,82 грн.
Як вбачається із матеріалів справи, 15.04.2016 між відповідачем та Гостомельською селищною радою укладено договір оренди землі.
Рішенням Гостомельської селищної ради №135-07-УІІ від 21.04.2016 надана згода відповідачу на передачу в суборенду третій особі земельної ділянки площею 0,7228 га, що знаходиться за адресою: Київська область, селище Гостомель, вул. Богдана Хмельницького, 2-е.
На підставі вказаного рішення 25.04.2016 укладено договір суборенди землі між відповдіачем Гостомельської селищної ради та третьою особою.
За умовами зазначеного договору орендна плата справляється у грошовій формі у визначеному на рік і на місяць розмірі і у відповідний строк.
Відповідно до умов договору суборенди землі від 25.04.2016, земельна ділянка призначалась для будівництва багатоквартирних житлових будинків, що також відповідає призначенню земельної ділянки згідно з рішенням Гостомельської селищної ради №135-07-УІІ від 21.04.2016.
Як вбачається із матеріалів справи, 12.04.2016 між третьою особою та позивачем укладено договір інвестування та передачі прав замовника будівництва, за яким фактично повноваження замовника будівництва перейшли до позивача, у зв'язку із чим, відповідно до платіжних доручень, зазначених вище, позивачем здійснювались на користь відповідача суборендні платежі щодо земельної ділянки, на якій здійснювалось будівництво, замовником якого є позивач.
В реквізиті: «Призначення платежу», який заповнюється платником для надання повної інформації про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу доданих до позовної заяви платіжних доручень, позивач, як платник, цілком свідомо вказував про оплату за суборенду земельних ділянок згідно із договорами б/н від 25.04.2016 між БІК Киевінвестбуд та КП Гостомельінвестбуд, що виключає помилковість переказу коштів.
Як зазначив відповідач та не заперечується позивачем, в квітні 2017 року позивач звертався до селищної ради з пропозицією укласти договір оренди (суборенди) землі, у якій зазначалося, що позивач заборгованість за Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «КиЕвінвестбуд» по договорам суборенди землі від 25.04.2016 зобов'язується погасити протягом квітня-травня 2017 року.
Таким чином, позивач цілеспрямовано перераховував кошти на рахунок відповідача.
Як вбачається із матеріалів справи, 12.04.2016 між позивачем та третьою особою укладено договір б/н інвестування та передачі прав замовника будівництва, відповідно до якого, позивач зобов'язується виконувати функції замовника щодо проектування, будівництва та введення в експлуатацію та оформлення права власності на об'єкт будівництва - житловий комплекс «Водограй».
На підставі договору інвестування та передачі прав замовника будівництва від 12.04.2016 позивач, розуміючи та бажаючи настання наслідків укладення цього договору, керуючись нормами чинного законодавства України, з метою будівництва в смг. Гостомель, де заплановано будівництво цілого житлового комплексу по вул. Б. Хмельницького, 2а, 2е, отримав не лише повні права, а й узяв на себе у повному обсязі обов'язки замовника (у тому числі вказані в п.1.5) замість третьої особи - ТОВ «БІК «КиЕвінвестбуд».
Відповідно до п. 2.3 договору інвестування вказано, що об'єкт (об'єкт будівництва) розміщується на земельній ділянці, що розташована на вул. Б. Хмельницького (Кірова), 2д, 2е, яка належить територіальній громаді.
Згідно із п. 3.5.3 договору інвестування вказано, що інвестування будівництва об'єкту позивач здійснює через сплату інших витрат, пов'язаних з проектуванням та спорудженням об'єкту, відповідно до умов підряду, інших правочинів.
Оскільки, будівництво житлового комплексу «Водограй» передбачалось на земельній ділянці, що розташована на вул. Б. Хмельницького (Кірова), 2д, 2е, яка належить територіальній громаді і була надана в оренду відповідачу та в суборенду третій особі, однак, позивачем як новим замовником будівництва право на відповідну земельну ділянку не оформлено, витрати за відповідними договорами суборенди землі є пов'язаними з будівництвом об'єкту і підпадають під визначення п. 3.5.3 договору інвестування.
Про те, що позивач фактично виконував функції замовника будівництва та фактично використовував земельну ділянку 3210945900:01:049:0169 для будівництва житлового будинку, також свідчать надані відповідачем копія договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 15.06.2016. Відповідно до інформації, яка міститься в Довідках №1-с - №6-с, №8-№10-с, №13-с, №15-с позивач отримав 06.09.2016 від фізичних осіб готівкові кошти на загальну суму 2 173 440 грн. в якості інвестиційних внесків на будівництво.
Відповідно до листа № 03/04/17-1 від 03.04.2016 позивач узяв на себе обов'язок погасити заборгованість третьої особи по трьом договорам суборенди землі від 25.04.2016.
Як визначено ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
У зобов'язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб.
Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Відповідно до ст. 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Статтею 527 ЦК України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
В той же час, ст. 528 ЦК України передбачено, що виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.
У разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам.
Інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов'язанні і застосовуються положення статей 512 - 519 цього Кодексу.
Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що оскільки позивач фактично використовував спірні земельні ділянки для будівництва житлових будинків, в якому виступав замовником будівництва, і згідно з п. 3.5.3 договору інвестування в межах відповідного договору передбачалась сплата позивачем інших витрат, пов'язаних з проектуванням та спорудженням об'єкту, відповідно до умов підряду, інших правочинів, до яких також відносяться правочини щодо правокористування земельними ділянками, на яких здійснювалось будівництво, то відповідні обставини підпадають під ст. 528 Цивільного кодексу України, яка передбачає можливість фактичного покладення боржником (суборендарем) обов'язку на іншу особу (позивача, як фактичного землекористувача) сплачувати за користування землею, і такий обов'язок фактично було прийнято позивачем та виконано.
Також слід зазначити, що позивачем у графі: "Призначення платежу" цілком свідомо вказувалось про сплату суборендних платежів за третю особу.
Згідно зі ст. 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Враховуючи викладене та наявні у матеріалах справи документи, Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що у позивача був обґрунтований мотив здійснювати на користь відповідача спірні суборендні платежі за договорами суборенди землі, що узгоджується зі ст. 528 ЦК України, у зв'язку із чим підстави для твердження про помилковість сплати коштів та безпідставність отримання таких коштів відповідачем від позивача замість третьої особи, відсутні, а оскільки у позивача були фактичні підстави для сплати суборендних платежів і відповідач отримував такі кошти як виконання зобов'язання третьою особою, відповідні кошти не вважаються безпідставно набутими відповідачем, тому не підлягають поверненню позивачу.
Відповідно до статті 1 ГПК України (в редакції, що діяла до 15.12.2017) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, з огляду на наведені положення законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 76 ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.
У рішенні Конституційного суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.
Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.
Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Однак, позивачем не доведено суду, в чому саме та з яких підстав його права та законні інтереси є порушеними з боку визначеного ним відповідача, а саме позивачем не доведено факт того, що у останнього були відсутні підстави для сплати суборендних платежів та того, що отримання відповідачем зазначених платежів є безпідставно набутими коштами.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України, в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Аналогічні положення містяться в статтях 32, 33 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла до 15.12.2017).
Виходячи із змісту ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України та ГПК України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відмовляючи у задоволенні позову, господарський суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем не доведено факт того, що у останнього були відсутні підстави для сплати суборендних платежів та того, що отримання відповідачем зазначених платежів є безпідставно набутими коштами, оспорювання або невизнання відповідачем його прав або охоронюваних законом інтересів, належними та допустимими доказами в розумінні статтей 73, 74 ГПК України.
Права позивача у спірних правовідносинах відповідачем порушені не були, отже, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Селф-Актив" є необґрунтованими та такими, у задоволенні яких вірно відмовлено судом першої інстанції.
З огляду на вищевикладене, правові підстави для скасування рішення Господарського суду Київської області від 29.11.2017 у справі 911/2602/17 та для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Селф-Актив", відсутні.
Твердження апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду Київської області від 29.11.2017 у справі № 911/2602/17.
Скаржником, на підтвердження доводів щодо неправильного застосування норм процесуального та матеріального права, не наведено обставин, які б свідчили про наявність таких порушень.
Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, скаржник не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 74, 76-79 ГПК України.
За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.
З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого суду не вбачається.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги, згідно із ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Селф-Актив" на рішення Господарського суду Київської області від 29.11.2017 у справі № 911/2602/17 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 29.11.2017 у справі № 911/2602/17 залишити без змін.
3. Матеріали справи повернути до Господарського суду Київської області міста Києва.
Повний текст постанови складено та підписано 30.05.2018.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до положень, викладених у ст.ст. 286- 291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді В.В. Сулім
А.Г. Майданевич