31.05.2018 р. Справа № 914/984/18
Господарський суд Львівської області у складі судді Запотічняк О.Д., розглянувши матеріали заяви
стягувача Товариства з обмеженою відповідальністю «ДБК БУД Вишнівець», смт. Вишнівець, Збаразький район, Тернопільська область
до боржника: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ОСОБА_1», м. Львів
про видачу судового наказу: про стягнення 40 000,00 грн. заборгованості за договором поставки
30 травня 2018 року до Господарського суду Львівської області надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ДБК БУД Вишнівець» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ОСОБА_1» про видачу судового наказу щодо стягнення 40 000,00 грн. заборгованості за договором поставки.
Заява обґрунтована тим, що, як стверджує заявник, на підставі договору поставки товару від 19.10.2016 року № 6 який укладено між ТзОВ «ДБК БУД Вишнівець» (Заявник) та ТзОВ «Компанія ОСОБА_1» (Боржник), заявником продано боржнику товар (цегла будівельна марки М-100), який оплачено лише частково, внаслідок чого утворилася заборгованість в розмірі 40000,00 грн.
Розглянувши заяву та долучені до неї докази, суд вважає за необхідне відмовити у видачі судового наказу з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 147 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 152 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: 1) заяву подано з порушеннями вимог статті 150 цього Кодексу; 2) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; 3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу; 4) наявні обставини, зазначені у частині першій статті 175 цього Кодексу; 5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред'явлення позову в суд за такою вимогою; 6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ; 7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3 - 6 цієї частини; 8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу; 9) заяву подано з порушенням правил підсудності.
Частиною 1 статті 148 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в томі числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до пунктів 4,5 частини першої статті 150 Господарського процесуального кодексу України у заяві повинно бути зазначено вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 150 Господарського процесуального кодексу України до заяви про видачу судового наказу додається копія договору, укладеного в письмовій в томі числі електронній) формі, за яким пред'явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості.
Як вбачається зі змісту заяви про видачу судового наказу, заявник просить стягнути в порядку наказного провадження заборгованість з боржника на підставі, укладеного між ними Договору поставки товару від 19.10.2016 року №6. Однак в порушення вимог статті 150 Господарського процесуального кодексу України заявником не долучено до заяви ні копії, ні оригіналу вказаного Договору.
Крім того, суд зазначає, що, виходячи із приписів пунктів 4,5 частини 2 статті 150 та пункту 8 частини 1 статті 152 Господарського процесуального кодексу України, при викладенні обставин, на яких ґрунтуються вимоги заявника, мають зазначатися всі докази, що підтверджують обставини виникнення вимоги.
До заяви, зокрема, долучено акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.03.2018 року, на який посилається заявник у заяві. Однак, акт звірки станом на 31.03.2018 року підписаний заявником в односторонньому порядку, і не є належним і допустимим доказом, який би підтверджував заборгованість ТзОВ «Компанія ОСОБА_1» перед ТзОВ «ДБК БУД Вишнівець».
З огляду на викладене, суд вважає, що заява про видачу судового наказу задоволенню не підлягає.
Заявнику роз'яснюється, що відповідно до ч. 1 ст. 153 Господарського процесуального кодексу України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.
Згідно з частиною другою статті 151 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 12, 147, 148, 151-154 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ДБК БУД Вишнівець» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ОСОБА_1» про видачу судового наказу щодо стягнення 40 000,00 грн. заборгованості за договором поставки - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена в порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.
Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Суддя Запотічняк О.Д.