Справа № 22-ц/793/895/18Головуючий по 1 інстанції - Дунаєв С.О.
Категорія: 44 Доповідач в апеляційній інстанції - Бородійчук В.Г.
30 травня 2018 року апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого Бородійчука В.Г.
суддів Василенко Л.І., Нерушак Л.В.
секретар Анкудінов О.І.
розглянувши у судовому засіданні в місті Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Черкаський шовковий комбінат» на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 лютого 2018 року (ухваленого в приміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси під головуванням судді Дунаєва С.О.) у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Черкаський шовковий комбінат» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: дочірнє підприємство «ремонтно-експлуатаційне управління Черкаського шовкового комбінату ПАТ «Черкаський шовковий комбінат» про виселення з наданням іншого житлового приміщення.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши сторони та їх представників, колегія суддів, -
18 вересня 2017 року ПрАТ «ЧШК» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: ДП «ремонтно-експлуатаційне управління Черкаського шовкового комбінату ПАТ «Черкаський шовковий комбінат» про виселення з наданням іншого житлового приміщення.
В обгрунтування позовних вимог позивач вказав, що на балансі підприємства перебуває гуртожиток, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 На підставі відповідного розпорядження адміністрації підприємства від 01 липня 1993 року ОСОБА_3 та членам її сім'ї (чоловік та донька) була надана для проживання кімната НОМЕР_1 в даному гуртожитку, про що виданий відповідний ордер на вселення. В липні 2000 року ОСОБА_3 було надано дозвіл на вселення її сім'ї до кімнати НОМЕР_2, в якій відповідачі зареєстровані по теперішній час. В подальшому, родина ОСОБА_3 самовільно заселилася в кімнату НОМЕР_3, а згодом самовільно зайняла кімнати НОМЕР_4 в яких проживає по теперішній час сім'єю у складі чотирьох осіб і з порушенням встановленого законом порядку зробили перепланування приміщень кімнат.
На даний час, ОСОБА_3, як основний наймач житла, не перебуває у трудових відносинах з ПрАТ «ЧШК» з 27 липня 2005 року.
13 липня 2017 року позивач направив відповідачам листа, в якому вимагав погасити заборгованість з оплати вартості послуг за проживання, привести житлові кімнати в належний стан, який існував до проведення самовільного перепланування та перебудови та виселитися із зазначених кімнат.
Оскільки до теперішнього часу відповідачі в добровільному порядку не виконали вимоги позивача, останній звернувся до суду з даним позовом, в якому просив виселити відповідачів з кімнат НОМЕР_4 в гуртожитку по АДРЕСА_1 з наданням іншого житлового приміщення в гуртожитку по АДРЕСА_2, який також перебуває у володінні ПрАТ «ЧШК» і є гуртожитком сімейного типу.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 лютого 2018 року в задоволенні позовних вимог ПрАТ «ЧШК» відмовлено повністю.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував свої висновки тим, що заселення відповідачів у гуртожиток по АДРЕСА_1 відбулося на належній правовій підставі, підстави для втрати відповідачами права користування житловим приміщенням в даному гуртожитку відсутні, а відтак їх виселення в інший гуртожиток, за умов неможливості їх переселення в кімнати, яким вони мають право користуватися на відповідній правовій підставі, не відповідає закріпленій законом презумпції «заборони виселення з гуртожитку», визначеній ст. 19 ЗУ № 500-VІ та є непропорційним і невиправданим втручанням у їх право на повагу до житла, яка підпадає під гарантії, передбачені п. 2 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Не погоджуючись з рішенням суду, ПрАТ «ЧШК» в особі свого представника ОСОБА_7 оскаржив його у встановленому порядку до суду апеляційної інстанції.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги, особа, що її подає вказала, що факт самовільного зайняття кімнат в гуртожитку НОМЕР_4 по АДРЕСА_1 сім'єю ОСОБА_3 підтверджується актом від 01 липня 2003 року та актом від 19 від 19 липня 2007 року, проте сім'я ОСОБА_3 проживає в кімнатах з 2004 року (у період з 2003 року було зроблено самовільне перепланування боксу та душу) без дозволу адміністрації АТЗТ «ЧШК».
Приміщення даного гуртожитку призначені для використання-проживання робітників та службовців. Статус даного гуртожитку згідно рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради депутатів трудящих № 398-1 від 04 липня 1974 року «гуртожиток для проживання одиноких».
Судом першої інстанції неправильно було застосовано до виниклих правовідносин норм закону, а саме ч. 4 ст. 1 ЗУ від 04 вересня 2008 року № 500-VІ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», оскільки гуртожиток не переданий до комунальної власності, а тому на мешканців даного гуртожитку не може бути поширений вищевказаний Закон.
Крім того, зазначили, що кімнати НОМЕР_4 по АДРЕСА_1 в м. Черкаси надані в користування ОСОБА_8 на підставі ордера № 12 на жилу площу в гуртожитку від 18 вересня 2012 року, який в даних кімнатах зареєстрований і в силу ст. 71 ЖК України з поважних причин не може користуватися даними кімнатами, які за ним зберігаються.
Тому, на підставі вищевикладеного ПрАТ «ЧШК» просило рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 лютого 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача.
У відзиві, що надійшов на апеляційну скаргу від ОСОБА_3, остання вказала, що вона, разом зі своєю сім'єю заселилася на правових підставах в гуртожиток і фактично проживають у гуртожитку, а тому на них поширюються гарантії, передбачені ЗУ від 04 вересня 2008 року № 500-VІ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».
ПрАТ «ЧШК» не довело, що має право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, оскільки не підтвердило належними та допустимими доказами факт перебування у їх власності цілісного майнового комплексу за адресою АДРЕСА_1
Вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обгрунтоване рішення, а доводи апеляційної скарги є невмотивованими та не дають підстав для його зміни чи скасування.
Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
У відповідності до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно до ст. 263 ЦПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 01 грудня 1993 року КП № 226, посвідченого нотаріусом Першої Черкаської державної міської нотаріальної контори за реєстраційним №3-5951 та акту приймання-передачі майна цілісного майнового комплексу орендного підприємства «Черкаський шовковий комбінат» від 09 лютого 1994 року Фондом Держмайна України, організації орендарів Черкаського шовкового комбінату видано свідоцтво про власність на майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства «Черкаський шовковий комбінат».
До складу цілісного майнового комплексу включено й гуртожиток що по АДРЕСА_1 в м. Черкаси.
Відповідно до договору оренди № 89 від 02 лютого 2007 року АТЗТ (в подальшому ПАТ) «ЧШК» надав ДП «РЕУ ЧШК» в оренду приміщення, які розташовані в будинку гуртожитку по АДРЕСА_1, м. Черкаси, для використання-проживання робітників та службовців. Даний гуртожиток призначений для проживання одиноких громадян.
ОСОБА_3 з 21 липня 1986 року по 27 липня 2005 року працювала в АТЗТ «ЧШК» та була звільнена за згодою сторін за п.1 ст.36 КЗпП України.
На підставі розпорядження адміністрації ЧШК від 01 липня 1993 року ОСОБА_3 та членам її сім'ї (ОСОБА_9 і ОСОБА_10.) була надана для проживання кімната НОМЕР_5 в гуртожитку по АДРЕСА_1, м. Черкаси, на вселення до якої був виданий відповідний ордер.
На підставі розпорядження адміністрації ЧШК № 206 від 12 липня 2000 року ОСОБА_3 була надана для проживання кімната НОМЕР_2 в гуртожитку по АДРЕСА_1, м. Черкаси, в якій вона разом з відповідачами (члени її сім'ї) залишається зареєстрованою по теперішній час.
В липні 2003 року з дозволу і допомоги коменданта гуртожитку було проведено переселення мешканців гуртожитку в результаті чого сім'я ОСОБА_3 переселилася в кімнати гуртожитку НОМЕР_4, оплачуючи тут своє проживання і комунальні послуги, хоча залишається зареєстрованими в кімнаті НОМЕР_2.
У свою чергу кімната НОМЕР_2, яка була виділена сім'ї ОСОБА_3, з грудня 2003 року займає сім'я ОСОБА_11, які також зареєстровані в цій кімнаті; в кімнаті НОМЕР_4 ніхто не зареєстрований; в кімнатах НОМЕР_4 зареєстрований ОСОБА_8, хоча фактично в цих кімнатах - НОМЕР_4 - тривалий час проживає сім'я ОСОБА_3 (5 осіб); в кімнаті НОМЕР_1, яка теж була виділена ОСОБА_3, в даний час ніхто не зареєстрований, хоча фактично проживає сім'я ОСОБА_12 (4 особи), які тут за місцем проживання оплачують за житло і за комунальні послуги.
Зазначені обставини встановлені рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 листопада 2014 року у справі № 711/3276/14, з урахуванням рішення апеляційного суду Черкаської області від 11 лютого 2015 року, а відтак відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню. Судом першої інстанції також встановлено, що ОСОБА_11 разом з донькою заселилася в кімнату НОМЕР_2 на підставі ордеру, виданого АТЗТ «ЧШК» № 359 від 15 березня 2004 року (а.с. 108).
ОСОБА_3 неодноразово зверталась протягом 2005-2007 років до позивача з заявами про здійснення перереєстрації її фактичного місця проживання з кімнати НОМЕР_2 до кімнат НОМЕР_4 (а.с.109-112), але відповідного дозволу не отримала.
Згідно рішення правління ПрАТ «ЧШК» від 18 вересня 2012 року ОСОБА_3 та членів її сім'ї вирішено перереєструвати у кімнату № 106, а ОСОБА_8 заселити в кімнати НОМЕР_4 (а.с.71), внаслідок чого ОСОБА_3 було виписано ордер № 11 від 18 вересня 2012 року на право зайняття нею з сім'єю з п'яти осіб кімнати № 106 (а.с.113).
Сторони не заперечили тієї обставини, що по теперішній час відповідачі не скористались ордером на заселення в кімнату № 106 і продовжують фактично проживати в кімнатах НОМЕР_4, внаслідок чого такий ордер припинив свою дію після спливу 30 днів з дня його видачі, що передбачається додатком до Примірного положення про гуртожитку, затвердженого постановою Радою Міністрів УРСР від 03 червня 1986 року № 208).
При цьому, судом першої інстанції правильно встановлено, що посилання відповідачів на протокол засідання профкому ПрАТ «ЧШК» від 23 січня 2003 року (а.с.114), як підставу для заселення до кімнат НОМЕР_4 є необґрунтованим, оскільки профком не є розпорядником житлових приміщень і його рішення мають обов'язків характер з цих питань лише за умови їх погодження адміністрацією ПрАТ «ЧШК» (п.19 Примірного положення про гуртожитку, затвердженого постановою Радою Міністрів УРСР від 03 червня 1986 року № 208, що діяло на момент прийняття рішення профкому). Отже, фактично заселення в кімнати НОМЕР_4 здійснено відповідачами з порушенням порядку, встановленого законом, але таке заселення не може вважатись самовільним, що було встановлено ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 30 жовтня 2013 року у справі № 2314/9593/12 (№ апеляційного провадження 22ц-793/2180/13) за наслідками розгляду апеляційних скарг на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 червня 2013 року (а.с.130-134, 135-136).
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що починаючи з 2008 року між сторонами постійно існує спір щодо порядку користування відповідачами займаними кімнатами НОМЕР_4. Позивач неодноразово направляв вимоги до відповідачів про необхідність звільнення займаних ними кімнат (а.с.8, 13, 69, 158, 159), а також звертався до суду з відповідними позовами (а.с.14-19, 104-105, 106-107, 130-134, 135-136).
Натомість сторони не заперечили тієї обставини, що протягом усього часу проживання в цих кімнатах відповідачі вносять плату за житло та житлово-комунальні послуги.
В період з травня 2003 року по червень 2017 року ДП «РЕУ ЧШК» здійснюється нарахування та облік вартості оплати за житло з розрахунку використання ОСОБА_3 трьох кімнат НОМЕР_4, що підтверджується відповідною обліковою відомістю (а.с.153-155).
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02 грудня 2014 року у справі № 711/4090/14-ц (а.с.137-139) свідчить про наявність спору з приводу порядку обчислення загального розміру оплати вартості проживання в гуртожитку по АДРЕСА_1, м. Черкаси, а також того, що відповідачі займали шість ліжко-місць і оплачували плату за житло, але в меншому розмірі, що обумовлюється використання ними для обчислення розміру платежу меншого норма/тарифу за одне ліжко-місце.
Внаслідок фактичного використання відповідачами кімнат №41-43 ними у встановленому законом порядку було укладено договори на надання послуг з централізованого опалення та підігріву води з 01 грудня 2003 року (а.с.143-144), користування електричною енергією від 24 грудня 2005 року (а.с.157).
Звертаючись до суду з позовною заявою та апеляційною скаргою ПрАТ «ЧШК» наполягає на звільненні відповідачами займаних ними кімнат №41-43 через наявність потреби заселення в ці кімнати працівників підприємства, які потребують житла, а задля недопущення обмеження прав відповідачів на житло гарантує забезпечення їх житлом в іншому гуртожитку сімейного типу, що перебуває на балансі ПрАТ «ЧШК», а саме кімнатою АДРЕСА_2 - з належними санітарно-гігієнічними умовами, що підтверджується відповідною довідкою від 22 листопада 2017 року (а.с.68), наказом по підприємству від 17 січня 2018 року № 10 (а.с.122) та актом обстеження житлових умов від 17 січня 2018 року (а.с.125).
Відповідачі заперечують проти таких вимог позивача і відмовляються в добровільному порядку виселятись з гуртожитку по АДРЕСА_1, м. Черкаси, що обумовило звернення позивача до суду з зазначеним позовом.
Суд першої інстанції правильно визначився з предметом спору та встановив, що між сторонами існує спір, що виник з житлових правовідносин, які регулюються нормами Житлового кодексу України та інших нормативно-правових актів.
Житлове законодавство покликане сприяти забезпеченню права громадян на житло, ефективному використанню та охороні житлового фонду. Завданнями житлового законодавства України є регулювання житлових відносин з метою забезпечення гарантованого Конституцією права громадян на житло, належного використання і схоронності житлового фонду, а також зміцнення законності в галузі житлових відносин (ст. 2 ЖК).
Право на житло забезпечується розвитком і охороною державного і громадського житлового фонду, сприянням кооперативному та індивідуальному житловому будівництву, справедливим розподілом під громадським контролем жилої площі (ст. 1 ЖК).
Одним з видів забезпечення права на житло є забезпечення громадян житловим приміщенням у гуртожитках (ст. 127 ЖК).
У статті 130 ЖК передбачено, що порядок користування житловою площею в гуртожитках визначається законодавством України.
Районний суд вірно в своєму рішенні вказав, що окрім відповідної глави ЖК, зазначене питання на теперішній час регулюється Положенням про гуртожитки, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 27 квітня 2015 року № 84. Згідно п.11 даного Положення виселення з гуртожитків здійснюється відповідно до ст. 132 ЖК.
За змістом ст.132 ЖК осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення. Надаване громадянам у зв'язку з виселенням з гуртожитку інше жиле приміщення має відповідати вимогам, передбаченим частиною другою статті 114 цього Кодексу.
Згідно договору купівлі-продажу від 29 листопада 1993 року № 3-5951, укладеного між Фондом державного майна України та організацією орендарів орендного підприємства «Черкаський шовковий комбінат», останній купив державне майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства «Черкаський шовковий комбінат», що знаходиться за адресою: 257536, м. Черкаси, вул. Енгельса, 170 і відповідно до договору оренди з Фондом державного майна України від 04 грудня 1992 року № Д-1660, було передане організації орендарів підприємства «Черкаський шовковий комбінат» в оренду з правом викупу. На підставі зазначеного договору купівлі-продажу останнім було приватизовано вказаний цілісний майновий комплекс.
В ході приватизації, яка відбулась в 1993-1996 роках, гуртожиток з підвалом за адресою: АДРЕСА_1, - включений до складу цілісного майнового комплексу та його вартість внесено до статутного фонду АТЗТ «Черкаський шовковий комбінат», яке було засноване згідно з рішенням загальних зборів від 16 березня 1994 року шляхом перетворення орендного підприємства «Черкаський шовковий комбінат». Зазначені обставини були встановлені постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 квітня 2017 року у справі №712/434/17 з посиланням на рішення апеляційного суду Черкаської області від 05 червня 2013 року по справі № 22ц-793/954/13, які набрали законної сили (а.с. 99-101).
Таким чином, ПрАТ «ЧШК» є володільцем гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 - а відтак має право заявляти вимогу про виселення відповідачів.
В той же час, відповідно до ч. 4 ст. 1 Закону України від 04 вересня 2008 року № 500-VI «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» на мешканців цього гуртожитку поширюються гарантії, передбачені цим законом.
За змістом ст. 19 Закону № 500-VI забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, які були на правових підставах вселені в гуртожиток і фактично проживають у гуртожитку, без попереднього надання їм (їхнім сім'ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Частиною другою статті 19 цього Закону передбачено, що виселення, переселення чи відселення громадян з гуртожитків відповідно до цього Закону допускається лише у випадку визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані або в стані, непридатному для проживання людей, на підставі рішення, прийнятого відповідно до частини першої статті 20 цього Закону.
Районний суд правильно визначив, що системний аналіз змісту зазначеної норми закону свідчить про те, що законом встановлено загальну презумпцію заборони переселення мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, які були на правових підставах вселені в гуртожиток і фактично проживають у ньому.
Відповідно до ст. 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.
Згідно п.4 ст.31 ЦК фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.
Згідно статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.
Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (справа «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, рішення від 18 листопада 2004 року, п.36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (справа «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява №19009/04, рішення від 13 травня 2008 року, п. 50).
У п. 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (справа «Баклі проти Сполученого Королівства», рішення від 11 січня 1995р., п.63).
Таким чином, у справі «Прокопович проти Росії» № 58255/00 встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
Як вже зазначалося вище судом правильно встановлено, що займання відповідачами житлових кімнат НОМЕР_4 у гуртожитку здійснено з порушенням порядку, встановленого законом. В той же час, саме заселення до гуртожитку відбулося на правових підставах.
В період часу з 2003 року відповідачі займають кімнати НОМЕР_4, вносять плату за житло та житлово-комунальні послуги. При цьому, позивачем внаслідок таких дій належні для проживання відповідачів житлові кімнати (НОМЕР_2, НОМЕР_1) виділені у користування іншим особам (ОСОБА_11, ОСОБА_12.), а виділену відповідачам додаткову кімнату № 106 вони не можуть зайняти через втрату відповідним ордером своєї дії.
Отже, фактично відповідачі мали право на зайняття у гуртожитку по АДРЕСА_1, трьох кімнат за кількістю членів своєї сім'ї (п'ять осіб) НОМЕР_2, 106, 124, - але фактично займають інші три кімнати - НОМЕР_4.
При вирішенні спору, колегія суддів враховує ту обставину, що на звернення відповідачів щодо належного оформлення та перереєстрації їх до фактично займаних ними кімнат адміністрацією ПрАТ «ЧШК» не приймалось належного і обґрунтованого рішення, яким би було задоволено чи обґрунтовано відмовлено у такій вимозі, що слугувало би підставою вирішення спору щодо порядку користування житловими приміщеннями у гуртожитку в судовому порядку.
Натомість, фактично, адміністрацією ПрАТ «ЧШК» не заперечувалось, в абсолютному розумінні цього значення, «право користування» відповідачами житловими кімнатами №41-43, оскільки приймалась оплата за таке житло та надавались дозволи на укладання договорів на постачання житлово-комунальних послуг.
Тому, навіть без належного оформлення, між сторонами фактично склались відносини найму житлових приміщень, предметом яких є кімнати НОМЕР_4, і такі відносини мають триваючий характер понад 15 років, з яких протягом перших п'яти років (з 2003 року по 2008 рік) між сторонами не було спору щодо права зайняття відповідачами кімнат НОМЕР_4
Таким чином, відповідачі тривалий час проживають у гуртожитку і вважають його своїм житлом. При цьому заселення відповідачів саме до гуртожитку по АДРЕСА_1, м. Черкаси, відбулось на належній правовій підставі. Самовільним є лише зайняття ними певних конкретних житлових приміщень в такому гуртожитку, що свідчить про наявність спору між сторонами щодо порядку користування житловими приміщеннями в межах одного гуртожитку.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що на теперішній час позовні вимоги обумовлюються порушенням законних інтересів позивача щодо наявності потреби у розміщенні у житлових кімнатах гуртожитку (вул.. АДРЕСА_1) працюючих спеціалістів підприємства.
В той же час, висновок районного суду про те, що підстави для втрати відповідачами права користування житловим приміщенням у такому гуртожитку відсутні є правильний та ґрунтується на вище встановлених обставинах справи із врахуванням норм чинного законодавства, рішень Європейського суду з прав людини та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а відтак їх виселення в інший гуртожиток, за умов неможливості переселення їх в кімнати, якими вони мають право користуватися на відповідній правовій підставі, не відповідає закріпленій законом презумпції «заборони виселення з гуртожитку», визначеній ст. 19 Закону №500-VI, та є непропорційним і невиправданим втручанням у їх право на повагу до житла, яка підпадає під гарантії передбачені пунктом 2 статті 8 Конвенції.
Дослідивши надані сторонами докази, апеляційну скаргу ПрАТ «ЧШК», встановлені судом першої інстанції обставини по справі, колегія суддів вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим і відповідає по своєму змісту нормам чинного законодавства. Порушень норм матеріального і процесуального права при його ухваленні колегія суддів не вбачає, а доводи апеляційної скарги спростовуються наявними матеріалами справи та наданими сторонами поясненнями.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Черкаський шовковий комбінат» залишити без задоволення.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 лютого 2018 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Черкаський шовковий комбінат» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: дочірнє підприємство «ремонтно-експлуатаційне управління Черкаського шовкового комбінату ПАТ «Черкаський шовковий комбінат» про виселення з наданням іншого житлового приміщення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Головуючий -
Судді -
Повний текст постанови виготовлено 30 травня 2018 року.