24 травня 2018 року
м. Харків
справа № 639/7298/17
провадження № 22-ц/790/2217/18
Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого: Коваленко І.П.,
суддів: Овсяннікової А.І., Сащенко І.С.,
за участі секретаря: Дмитренко А.Ю.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визнання права власності за набувальною давністюза апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі її представника ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 01 лютого 2018 року (у складі судді Труханович В.В.),
У грудні 2017 року ОСОБА_1звернулась до суду з позовом до Харківської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю, в якому просила визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, яка належала померлій ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності за набувальною давністю.
В обґрунтування позову вказувала, що 02.07.2005 року вона зареєструвалась та проживала за адресою: АДРЕСА_1, зі своєю далекою родичкою ОСОБА_4.
29.09.2005 року квартира № АДРЕСА_1 була приватизована нею та ОСОБА_4
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.
Поховання померлої ОСОБА_4, проводилось нею за її власні кошти.
Протягом встановленого законом строку, вона звернулась до 5-тої ХДНК з заявою про прийняття спадщини.
Постановою від 22.11.2017 року №3 354/02-31 про відмову у вчинені нотаріальної дії державного нотаріуса П'ятої ХДНК ОСОБА_5 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку квартири АДРЕСА_1, яка належала померлій ОСОБА_4, так як вона не може підтвердити родинні або інші відносини зі спадкодавцем.
24.11.2017 року вона звернулась до П'ятої ХДНК з заявою з проханням надати інформацію про наявність чи відсутність інших спадкоємців ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1.
24.11.2017 року відповіддю державного нотаріуса П'ятої ХДНК ОСОБА_5 було повідомлено, що в матеріалах спадкової справи № 338/2007, що заведена після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4, міститься заява ОСОБА_1, яка зареєстрована в книзі обліку та реєстрації спадкових справ за № 338 від 11.05.2007 року про прийняття спадщин. Інших заяв про прийняття чи відмову від прийняття спадщини в матеріалах спадкової справи немає. Свідоцтво про право на спадщину не видавалося.
З ІНФОРМАЦІЯ_1 по теперішній час вона постійно проживає в квартирі АДРЕСА_1, будь-яких претензій щодо зазначеного нерухомого майна до неї не надходило.
Вона відкрито володіє частиною квартири, яка належала померлій ОСОБА_4, здійснює догляд за квартирою, проводить необхідний поточний ремонт, укладає угоди про надання послуг та сплачує комунальні послуги.
ІНФОРМАЦІЯ_2 вона народила доньку ОСОБА_6, яка також зареєстрована та постійно проживає у вищезазначеній квартирі.
Вважала, що вона відкрито, безперервно володіє спірним майном понад десять років, а отже за нею може бути визнано право власності в порядку набувальної давності.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.
Представник відповідача Харківської міської ради - Лях І.Ю. в судовому засіданні проти задоволення позову ОСОБА_1 заперечувала.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 01 лютого 2018 року у задоволені позову ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю - відмовлено.
Не погодившись із вказаним вище рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся на це рішення з апеляційною скаргою, в якій, з посиланнями на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить вказане рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, зазначав, що ОСОБА_1 добросовісно заволоділа майном та сплачує всі комунальні послуги не за Ѕ частину квартири, а повністю за всю квартиру починаючи з 2007 року.
06 квітня 2018 року до Апеляційного суду Харківської області надійшов відзив Харківської міської ради на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3, в якому представник ХМР вказує, що положення статті 344 ЦК України на позивача не розповсюджується, оскільки їй достеменно було відомо, що власником зазначеної частини квартири була ОСОБА_4 Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_1 було відомо, що Ѕ частина квартири АДРЕСА_1, належить на праві власності ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, та є спадковим майном, тобто, факт добросовісного володіння позивачем вищезазначеним житловим будинком не знайшов свого підтвердження в судовому засіданні. Також, ОСОБА_1 є співвласником квартири № АДРЕСА_1, а отже у відповідності до вимог статті 322 ЦК України була зобов'язана, як власник, утримувати майно, що їй належить.
З таким висновком суду першої інстанції судова колегія погоджується виходячи з наступного.
Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 29.09.2005 року ОСОБА_4 та ОСОБА_8 на праві спільної сумісної власності належить квартира, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1.
Згідно довідки про склад сім'ї від 28.04.2006 року за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_4, 1935 року народження та ОСОБА_8 - онука, 1989 року народження.
Зі свідоцтва про шлюб вбачається, що ОСОБА_9 після реєстрації 27 серпня 2011 року шлюбу, змінила прізвище на ОСОБА_1.
ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1.
Зі смертю ОСОБА_4 відкрилася спадщина, яка складається у тому числі з 1/2 частини квартири АДРЕСА_1.
ОСОБА_1 у встановлений законом строк звернулась до п'ятої ХДНК з заявою про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину їй було відмовлено, оскільки заявник не може підтвердити родинні або інші відносини зі спадкодавцем.
Як вбачається з постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 22.11.2017 року № 3354/02-31, державним нотаріусом П'ятої ХДНК ОСОБА_5 було відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку квартири АДРЕСА_1, яка належала померлій ОСОБА_4, так як ОСОБА_1 не може підтвердити родинні або інші відносини зі спадкодавцем.
Відповідно до частини 2 статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Набувальна давність визначається як засіб закріплення майна за суб'єктами, що ним володіють, у випадках, коли вони не мають можливості через певні обставини підтвердити підстави виникнення прав, а також в інших ситуаціях. Право власності за набувальною давністю може бути набутим як на безхазяйні речі, так і на майно, яке належить за правом власності іншій особі.
За змістом частини 1 статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Відповідно до частини 4 статі 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
За змістом зазначеної норми для набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю необхідне добросовісне заволодіння і наявність умов, які б свідчили про те, що встановити попереднього власника не має можливості, а майно, на яке претендує особа, надійшло до неї законно, як-то із правочину чи як безхазяйна річ.
Набувальна давність не стосується випадків заволодіння чужим майном обманним або злочинним шляхом. Мова йде про ситуації, коли власник майна не заявляє про своє право уже тривалий час, тобто фактично відмовляється від цього майна.
Набувальна давність поширюється на випадки фактичного володіння чужим майном. Наявність у володільця, наприклад, договору оренди, наймання,зберігання тощо виключає застосування інституту набувальної давності.
З урахуванням зазначеного, для правильного вирішення спору, пов'язаного з правом власності в силу набувальної давності, слід належним чином встановлювати обставини, що мають значення для справи, та враховувати зокрема наступне: - задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі статті 344 ЦК України можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння; - за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено; - відлік строку набувальної давності починається з моменту заволодіння нерухомим майном; у випадку коли володілець заволодів майном на підставі певного договору з його власником, строк набувальної власності обчислюється з моменту спливу строку позовної давності.
Ураховуючи положення статтей 335 і 344 ЦК України право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 264 ЦПК України).
Відповідно до п. 13 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ» № 5 від 7 лютого 2014 року, можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статтей 15, 16 ЦК України, а також частини 4 статті 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності.
У п. 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК України.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
З матеріалів справи вбачається, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 29.09.2005 року ОСОБА_4 та ОСОБА_8 на праві спільної сумісної власності належить квартира, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1.
Отже, ОСОБА_1 є співвласником квартири № АДРЕСА_1 та користуючись частиною вказаної квартири та сплачуючи комунальні послуги, позивач утримувала в першу чергу ту частину майна, яка належить їй на праві власності.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на вищенаведене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, постановлено з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 365, 366, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі її представника ОСОБА_3- залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 01 лютого 2018 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 30 травня 2018 року.
Головуючий - І.П. Коваленко
Судді - А.І. Овсяннікова
І.С. Сащенко