Справа № 637/875/17 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/790/1460/18 Суддя доповідач ОСОБА_2
Категорія: Шахрайство
22 травня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 і ОСОБА_4
секретар - ОСОБА_5 ,
за участю: прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченої - ОСОБА_7 ,
її захисника адвоката - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові матеріали кримінального провадження № 637/875/17 за обвинуваченням ОСОБА_7 в злочині, передбаченому ст.190 ч.1 КК України,
за апеляційною скаргою прокурора Шевченківського відділу Ізюмської місцевої прокуратури на вирок Шевченківського районного суду Харківської області від 29 січня 2018 року,
Вироком Шевченківського районного суду Харківської області від 29 січня 2018 року щодо
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки села Первомайське Звірівського району Ростовської області, громадянки України, росіянки, з середньою спеціальною освітою, пенсіонерки, заміжньої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкаючої за адресою: АДРЕСА_2 , не судимої,
останню визнано невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст.190 КК України і виправдано за відсутністю у її діях складу злочину.
З цим вироком не погодився прокурор, який подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок районного суду скасувати у зв'язку з невідповідністю висновків суду, фактичним обставинам справи, і також з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. Повторно дослідити обставини, які були досліджені судом першої інстанції,допитати представника потерпілого та свідків зі сторони обвинувачення та письмові докази зібрані під час судового розслідування. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винною за ч.1 ст.190 КК України та призначити покарання у вигляді штрафу у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян,тобто 850 грн.
Вислухавши доповідь судді, думки прокурора, обвинуваченої її захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:
Як уважав встановленим суд першої інстанції, ОСОБА_7 з 18 березня 2015 року, перебуваючи разом зі своєю матір'ю - ОСОБА_10 на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Шевченківської районної державної адміністрації, як внутрішньо переміщені особи з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, щомісячно отримувала адресну матеріальну допомогу на себе та свою матір ОСОБА_10 в сумі по 884,00 гривень кожній на свій банківський рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в ПАТ «Державний Ощадний банк України». ОСОБА_7 , будучи достовірно обізнаною про те, що її матір ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 померла в м. Брянка Луганської області, маючи умисел на незаконне заволодіння шляхом обману державними грошовими коштами у вигляді щомісячної адресної матеріальної допомоги ОСОБА_10 , не повідомила про факт смерті управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області (далі по тексту УСЗН), і реалізуючи свій злочинний умисел, щомісячно після смерті своєї матері, тобто з 06 серпня 2016 року по 18 січня 2017 року незаконно отримувала призначену ОСОБА_10 адресну матеріальну допомогу як внутрішньо переміщеній особі на свій банківський рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в ПАТ «Державний Ощадний банк України», заволодівши таким чином державними коштами на загальну суму 4 762,19 гривень, чим спричинила державі матеріальну шкоду на вищевказану суму.
Орган досудового слідства кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. 1 ст.190 КК України як заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство).
У судовому засіданні обвинувачена свою вину у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.190 КК України не визнає, пояснює, що при написанні заяви 19.07.2016 року до управління соціального захисту населення Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області для нарахування адресної допомоги на наступний 6-ти місячний термін на дві особи на себе і на матір - ОСОБА_10 , остання була жива і вона не надавала неправдивих відомостей даному органу. Її мати ОСОБА_11 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Факт смерті матері на тимчасово окупованій території був встановлений рішенням Шевченківського районного суду Харківської області лише 27.09.2016 року. Про те, що вона повинна була повідомити про смерть матері УСЗН їй ніхто не говорив. 07.02.2017 року при зверненні до УСЗН з черговою заявою про продовження нарахування допомоги вона повідомила працівників УСЗН, що її мати померла. Працівники УСЗН повідомили їй, що в зв'язку з цим вона повинна відшкодувати зайво виплачені їй кошти на її картку після смерті матері в розмірі 4762 гривень, а якщо цього не зробить, вони звернуться до суду з позовом про стягнення зайво виплаченої допомоги. Вона добровільно 13.03.2017 року перерахувала на рахунок УСЗН 4 762 гривні 19 копійок, на підтвердження цього надала в суді копію квитанції про сплату коштів.
У судовому засіданні суду першої інстанції обвинувачена уточнила, що про смерть матері вона своєчасно, ще в серпні 2016 року повідомила голову сільради, і вважала це достатнім. Остання підтвердив цей факт у суді першої інстанції.
Представник потерпілої сторони - ОСОБА_12 підтримала обвинувачення і пояснила, що всі внутрішньо переміщені особи з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції мають право за особистою заявою отримувати адресну допомогу. Їй відомо, що коли ОСОБА_13 була на співбесіді у ОСОБА_14 і на запитання, чому відсутня мати за місцем свого мешкання, ОСОБА_13 відповіла, що остання хворіє. ОСОБА_13 ні в якому разі не мала б права на оформлення адресної грошової допомоги на матір - ОСОБА_11 , оскільки оформлення здійснюється лише за наявності особи. У зв'язку з тим, що ОСОБА_11 при останньому відвідуванні управління соціального захисту населення 07 лютого 2017 року була відсутня, грошової допомоги їй не призначалося. Зайво сплачені кошти обвинуваченою в добровільному порядку були погашені 13.03.2017 року.
Свідок ОСОБА_15 у судовому засіданні пояснила, що всі внутрішньо переміщені особи з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції згідно чинного законодавства отримують відповідну довідку та мають право на отримання адресної допомоги для погашення витрат на житлово-комунальні послуги. Овчаренко переїхала та перевезла своїх батьків, після чого оформила адресну допомогу на себе та згідно довіреності - на своїх батьків. Після смерті батька отримувала допомогу на себе та свою матір. В липні 2016 року при перевірці в селі Борівське Шевченківського району Харківської області була мати обвинуваченої ОСОБА_13 . В лютому 2017 року матері вже за місцем проживання в селі Борівське Шевченківського району не було, обвинувачена пояснила, що мати виїхала до Луганської області для переоформлення квартири. Про будь-які зміни, які впливають на призначення адресної допомоги, раніше ОСОБА_7 не повідомляла. Всі виплати були припинені 18 січня 2017 року.
Свідок ОСОБА_16 у судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_7 у лютому 2017 року звернулася до УСЗН сама, при цьому поцікавившись - чи можна написати заяву замість матері. Після чого свідок їй відмовила, пояснивши, що заява повинна бути написана власноручно безпосередньо матір'ю. Про будь-які зміни, які впливають на призначення адресної допомоги, а саме про смерть матері, ОСОБА_7 не повідомляла.
Свідок ОСОБА_17 , голова Борівської сільської ради, у судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_7 мешкає в селі Борівське Шевченківського району Харківської області. У 2015 році ОСОБА_13 привезла своїх батьків у село, згодом помер батько, а в серпні 2016 році ОСОБА_7 звернулася до сільської ради з лікарським свідоцтвом про смерть матері зі штампом Луганської області з метою отримання свідоцтва про смерть, проте свідок порекомендувала звернутися до органів РАЦС. Рекомендацій звернутися до Управління соціального захисту населення вона не давала. УСЗН не повідомляла про смерть матері обвинуваченої, так як сільрада свідоцтво про смерть не видавала.
Свідок зі сторони захисту ОСОБА_18 , мешканець села Борівське Шевченківського району Харківської області, у суді повідомив, що є співмешканцем ОСОБА_7 . Зазначив, що ОСОБА_13 не приховувала про смерть матері, повідомляла сільську раду, а також орган реєстрації актів цивільного стану про смерть своєї матері, тобто ніякого умислу приховати факт смерті останньої вона не мала. З вересня 2016 року по лютий 2017 року часто виїжджала до республіки Білорусь, так як в невістки були тяжкі роди. Дані свідчення підтверджуються довідкою (а.с.145)
Крім показань допитаних свідків, представника потерпілого, у судовому засіданні безпосередньо досліджені письмові докази, долучені до справи за клопотанням прокурора.
З інформації, наданої Управлінням соціального захисту населення Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області № 01-29/2999 від 19.10.2017 року, вбачається, що ОСОБА_7 19 січня 2015 року звернулася до управління соціального захисту населення з питанням отримання довідки та взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи з Луганської області.
Того ж дня їй було видано довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. 19 січня 2015 року ОСОБА_7 подала заяву про призначення щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення АТО, для покриття витрат на проживання, після чого заявниці було призначену адресну допомогу з 19 січня 2015 року по 18 травня 2015 року.
Відповідно до п. 11 Порядку № 505 ОСОБА_7 було підписано заяву-зобов'язання від 19.01.2015 року щодо повідомлення УСЗН в 3-денний термін про зміни, які впливають на призначення їй грошової допомоги.
26 березня 2015 року до УСЗН звернулися ОСОБА_10 та ОСОБА_19 (батьки ОСОБА_7 ) з питанням щодо отримання довідки та взяття на облік як внутрішньо переміщена особа, того ж дня останніх було взято на облік, після чого призначено щомісячну адресну допомогу, ОСОБА_10 та ОСОБА_20 написали заяви, що не заперечують про отримання їхньої адресної допомоги донькою - ОСОБА_7 .
Відповідно до довідки Борівської сільської ради від 25.06.2015 року № 32802-29 та копії свідоцтва про смерть ОСОБА_19 . Управлінням соціального захисту населення було здійснено перерахунок адресної допомоги в межах терміну призначення на 2 особи.
21 липня 2015 року відповідно до заяви ОСОБА_7 на 2 особи було здійснено нарахування адресної допомоги на період з 19 липня 2015 року по 18 січня 2016 року.
17 вересня 2015 року ОСОБА_7 звернулася до управління соціального захисту населення щодо призначення адресної допомоги в зв'язку із досягненням нею пенсійного віку.
20 січня 2016 року ОСОБА_7 звернулася із заявою до управління соціального захисту населення для нарахування адресної допомоги на наступний шестимісячний термін на 2 особи ( ОСОБА_7 та ОСОБА_10 ), після чого управлінням були здійснені нарахування адресної допомоги з 20 січня 2016 року по 18 липня 2016 року.
19 липня 2016 року ОСОБА_13 звернулася із заявою до УСЗН для нарахування адресної допомоги на наступний шестимісячний термін на 2 особи та відповідно до рішення засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 11.08.2016 року протокол № 3, управлінням були здійснені нарахування адресної допомоги з 19 липня 2016 року по 18 січня 2017 року.
07 лютого 2017 року ОСОБА_7 звернулася із заявою до УСЗН щодо нарахування адресної допомоги на наступний шестимісячний термін на 1 особу - ОСОБА_7 , та відповідно до рішення засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 09.02.2017 року протокол № 3, управлінням було прийняте рішення про призначення адресної допомоги з 07 лютого 2017 року по 06 серпня 2017 року в розмірі 884,00 гривень щомісячно (а.с.25).
При співбесіді 07 лютого 2017 року з ОСОБА_7 та складанні акту обстеження, ОСОБА_13 відповіла інспектору ОСОБА_14 , що мати хворіє та поїхала за місцем реєстрації в м. Брянка. Тобто, ОСОБА_13 як зазначено в інформації УСЗН про смерть матері - ОСОБА_10 не повідомляла.
З суб'єктивної сторони злочин, передбачений ч.1 ст.190 КК України, характеризується наявністю прямого умислу. При цьому, за сенсом зазначеної норми, умисел вчинити шахрайство у винної особи має передувати самому заволодінню чужим майном.
Вказані свідки наявності умислу на заволодіння майном шляхом обману, а також корисливого мотиву в діях ОСОБА_7 не підтвердили. Як зазначено в самій інформації УСЗН ОСОБА_7 07.02.2017 року звернулась для нарахування їй допомоги на наступний 6-ти місячний термін на одну особу - лише на її особисто, а про нарахування допомоги матері не просила (а.с.26). Це спростовує твердження свідка ОСОБА_15 про те, що ОСОБА_7 повідомляла про те, що її матір виїхала до Луганської області для переоформлення квартири.
Обвинувачена категорично заперечувала зміст вказаної розмови, а її заява про нарахування допомоги лише на її саму, підтверджує саме заперечення обвинуваченої (а.с.63).
За результатами повторної співбесіди 13 березня 2017 року ОСОБА_7 написала заяву до управління щодо повернення отриманих коштів, виплачених на ОСОБА_10 та надала копію квитанції від 13.03.2017 року № 89 щодо повернення переплати в розмірі 4 762,19 гривень. Пояснень щодо неповідомлення про смерть матері не надавала (а.с 62).
Повідомлення про смерть ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , управління соціального захисту населення райдержадміністрації отримало від Шевченківського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області 06 квітня 2017 року (а.с.26).
Суд першої інстанції дав належну оцінку наведеним доказам у їхній сукупності, і обґрунтовано вважав установленим, що ОСОБА_13 19 липня 2016 року звернулася із заявою на наступний шестимісячний термін на 2 особи, на себе і на свою матір (на той час живу), управлінням були здійснені нарахування адресної допомоги з 19 липня 2016 року по 18 січня 2017 року. Протиправного заволодіння грошима шляхом обману потерпілого чи зловживання його довірою зі сторони обвинуваченої при написанні заяви не було. Її матір на час написання заяви була жива і мала право на таку допомогу.
Пунктом 2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, кого обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Принцип презумпції невинуватості закріплено статтею 62 Конституції України, як нормою прямої дії та нормами Кримінального процесуального Кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 62 Конституції України, та ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчинені злочину (кримінального правопорушення) і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, а відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України та ч. 4 ст. 17 КПК України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Відповідно до ст.91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: у тому числі подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, у відповідності до положень ч. 1 ст. 92 КПК України, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив надані сторонами докази і дійшов правильного висновку, що наявність в діях ОСОБА_21 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст.190 КК України, стороною обвинувачення не доведена.
Так, жоден із допитаних свідків не підтвердив обставин, викладених у обвинувальному акті щодо виникнення у ОСОБА_7 06 серпня 2016 року, тобто після смерті матері, умислу на незаконне заволодіння коштами шляхом обману.
Заява-зобов'язання від 19 січня 2015 року підтверджує тільки те, що ОСОБА_7 зобов'язується повідомляти в управління соціального захисту в 3-х денний термін в разі працевлаштування (постійно або тимчасово), реєстрації в центрі зайнятості, зміни місця проживання та про інші зміни, які впливають на призначення грошової допомоги саме на неї (в заяві не зазначено, що ОСОБА_13 повинна була повідомляти УСЗН про смерть близьких родичів (а.с.27, 63). З цієї заяви вбачається, що ОСОБА_22 зобов'язується повідомляти про зміни, які стосується саме її, а не будь-кого з її близьких родичів.
Рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 27 вересня 2016 року, копія якого міститься в матеріалах справи, свідоцтвом про смерть було встановлено факт смерті матері ОСОБА_22 - ОСОБА_10 (а.с.46,47,82).
Довідка Шевченківського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Харківській області № 239-15.43-04-04 від 02.03.2017 року (а.с.48); лист Управління соціального захисту населення про надання інформації № 01-29/582 від 22.02.2017 року, довідка Борівської сільради від 14.02.2017 року (а.с.49); заява про взяття на облік особи (а.с.57); заява матері обвинуваченої (а.с.52) - підтверджують відповідні дані щодо матері обвинуваченої і факт встановлення її смерті, і не є доказами заволодіння чужим майном ОСОБА_13 шляхом обману чи зловживання довірою.
ОСОБА_7 також перебувала на обліку в управлінні з 18 березня 2015 року. Їй була нарахована та виплачена щомісячна адресна допомога внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, кошти померлій ОСОБА_10 і ОСОБА_22 перераховувалася на один рахунок НОМЕР_1 ПАТ «Державний Ощадний банк України» № 10020/0536 філії Харківське обласне управління АТ «Ощадбанк», який належав ОСОБА_13 , лист соціального захисту населення за № 04-35/920 від 27.03.2017 року (а.с.54, 55);
З письмового пояснення обвинуваченої ОСОБА_7 від 13.03.2017 року, на адресу начальника УСЗН Шевченківської РДА вбачається, що помилково отримані кошти ОСОБА_10 остання зобов'язалася повернути (а.с.62);
Згідно інформації, наданої Управлінням соціального захисту населення за № 04-35/1190 від 20.04.2017 року, надлишково отримані кошти адресної допомоги ОСОБА_10 у сумі 4 762,19 гривень відповідно до пояснення-зобов'язання ОСОБА_7 13.03.2017 року були повернуті до бюджету у повному обсязі (а.с.56), що також підтверджується копією квитанції № 89 від 13.03.2017 року ОСОБА_13 повернула переплату у сумі 4 762,19 гривень (а.с.64);
Відповідь Управління соціального захисту населення, що грошова допомога внутрішньо переміщеним особам призначається на сім'ю та виплачується одному з її членів за умови надання письмової згоди довільної форми про виплату грошової допомоги цій особі від інших членів сім'ї відповідно до п.3 Порядку затвердженого постановою КМУ від 01.10.2014 року № 505 «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (а.с.67).
Вище зазначені документи, надані прокурором, підтверджують лише факт оформлення і отримання матеріальної допомоги як на покійну матір обвинуваченої, так і на неї особисто. Жодних обставин, які підлягають доказуванню у шахрайстві ОСОБА_13 , дані документи не містять.
Інших доказів в обґрунтування обвинувачення ОСОБА_22 судові першої інстанції не надано.
Підставою для кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно-небезпечного діяння, яке містить склад злочину передбаченого КК України, тобто наступні елементи: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона злочину.
В обвинувальному акті зазначено, що обвинувачена не повідомила відповідний орган про смерть матері, чим вчинила шахрайство.
Разом з тим, шахрайство за своєю природою є таким впливом на поведінку потерпілої особи, який вводить цю особу в оману щодо уявлень про факти дійсності і обумовлює зовні добровільну передачу майна винному. Обов'язковою ознакою шахрайства є добровільність передачі майна чи права на нього, тобто між діями або бездіяльністю винного і помилкою потерпілого, що визначив передачу майна, має бути причинний зв'язок.
Обманом визнається свідомий вплив на психіку іншої особи, що полягає у наданні завідомо неправдивої інформації. Дії обвинуваченого можуть бути кваліфіковані як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, не виконуючи зобов'язання (у п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06.11.2009 року). Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, є те, що особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, вилучає чуже майно, на яке вона не має ніякого права, і передбачає заподіяння матеріальної шкоди в певному розмірі. Особа має бажати спричинити таку шкоду. Обов'язковими суб'єктивними ознаками шахрайства є корисливий мотив та корислива мета, що в даному випадку не було встановлено.
УСЗН відповідно до п. 10, 11 Постанови КМУ № 505 від 01.10.2014 року зі змінами «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам…», мають право перевіряти обґрунтованість видачі та достовірність документів для призначення грошової допомоги. В пункті 11 зазначено, суми грошової допомоги, виплачені надміру внаслідок подання документів із недостовірними відомостями, повертаються уповноваженим представником сім'ї на вимогу уповноваженого органу. Норми Цивільного законодавства України, а саме стаття 1 ЦК України, регулюють особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. З пояснень як представника потерпілого, так і обвинуваченої, а також з обставин зазначених в обвинувальному акті вбачається, що між потерпілою стороною і обвинуваченою виникли правовідносини щодо надмірно виплачених коштів щомісячної адресної допомоги після смерті матері обвинуваченої.
Таким чином, у разі повернення коштів, і при відсутності належних і допустимих доказів про намір ОСОБА_22 заволодіти коштами шляхом обману після смерті матері підстави для притягнення до кримінальної відповідальності відсутні, оскільки у діях ОСОБА_13 відсутні об'єктивна і суб'єктивна сторона злочину, адже судом першої інстанції встановлено відсутність факту обману, притаманного всім формам розкрадань, в тому числі і шахрайству. Свої майнові права УСЗН вправі захищати шляхом звернення до суду в цивільно-правовому порядку відповідно до п. 11 Постанови КМУ № 505 від 01.10.2014 року. У разі відмови добровільного повернення надміру перерахованих сум грошової допомоги вони стягуються у судовому порядку відповідно до загальних положень про відшкодування шкоди.
Пленум Верховного Суду України в зазначеній вище Постанові звернув увагу на те, що при відмежуванні шахрайства від цивільно-правових деліктів, треба виходити з того, що отримання майна шляхом обману може бути кваліфіковане як шахрайство - якщо встановлено те, що особа вже в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнення.
Частина 5 ст.9 КПК України передбачає, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Зокрема, суд оцінюючи всі докази за даним кримінальним провадженням в їх сукупності, враховує, що практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (п.53 рішення Суду від 20.09.2012 року у справі «Федорченко та Лозенко проти України»).
Можливість отримання доказів винуватості ОСОБА_22 повністю була вичерпана, стороною обвинувачення не доведено наявність у діях ОСОБА_13 складу інкримінованого злочину, а відтак, згідно положень та приписів Конституції України, КПК України, п.2 ст.6 Європейської конвенції про захист прав і основоположних свобод людини всі сумніви щодо доведеності вини тлумачаться судом на його користь обвинуваченої. Згідно до ч.3 ст.373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. Така позиція також знаходить своє відображення і в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.06.1990 року №5 «Про виконання судами України законодавства з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку». У випадках, коли не доведено що в діянні обвинуваченого є склад кримінального злочину, суд ухвалює виправдувальний вирок. Обвинувачену ОСОБА_22 судом першої інстанції виправдано за відсутністю в її діях кримінального злочину, тобто на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України, обґрунтовано.
Порушень кримінального та кримінального процесуального закону з боку суду першої інстанції, які б тягли за собою скасування або зміну судового рішення, колегією суддів апеляційної судової інстанції не встановлено.
Керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора в кримінальному провадженні ОСОБА_23 залишити без задоволення.
Вирок Шевченківського районного суду Харківської області від 29 січня 2018 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але на неї може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту проголошення ухвали.
Головуючий суддя суддя
_________________ __________________ ________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4