Постанова
Іменем України
23 травня 2018 року
м. Харків
справа № 629/1777/17
провадження № 22-ц/790/3065/18
Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Пилипчук Н.П.,
суддів: Кругової С.С., Колтунової А.І.,
за участю секретаря: Плахотнікової І.О.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідачі : ОСОБА_2, ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області, постановлене 21 березня 2018 року, під головуванням судді Попова О.Г., в залі суду в м. Лозова,
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1.
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що за вказаною адресою зареєстровані відповідач ОСОБА_2, її донька від попереднього шлюбу ОСОБА_3 та спільний з відповідачем неповнолітній син - ОСОБА_4 22.07.2015 року шлюб між сторонами було розірвано. Після розлучення відповідачі у вказаному будинку не мешкають, їх особисті речі відсутні. Їх реєстрація заважає ОСОБА_1 в повному обсязі отримувати субсидію та розпоряджатись вільно належним йому майном.
19.07.2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1, в якій просить поділити між нею та ОСОБА_1 житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, визнавши за нею право власності на 1/2 частину вказаного будинку. Також просить сягнути з ОСОБА_1 на її користь судовий збір у розмірі 640,00 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що будинок був придбаний під час шлюбу і за гроші, які були подаровані їм на весіллі, тому вважає що вона є співвласником спірного житлового будинку та має право на Ѕ частину вказаного будинку.
Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 21 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 - задоволено. Поділено між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 640,00 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права. Зазначає, що йому безпідставно було відмовлено у задоволенні його позову, оскільки відповідачки не приймали участі в утриманні будинку, не сплачували комунальні платежі. Перешкод у користуванні спірним будинком відповідачам позивач не чинив, тому у суду були всі підстави для визнання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням. Крім того, вказує, що не погоджується з рішенням суду в частині поділу спільного майна подружжя та визнання за ОСОБА_2 права власності на Ѕ частину спірного житлового будинку. Вказує на те, що будинок не був об'єктом спільної сумісної власності, оскільки кошти на придбання спірного будинку були зароблені апелянтом ще до шлюбу.
У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 03.09.2005р. перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 22.07.2015 року (а.с.14).
Спірний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_1 придбав 27.01.2006 року, що підтверджується копією договору купівлі-продажу житлового будинку від 27.01.2006 року та Витягом реєстрації в Державному реєстрі правочинів від 27.01.2006 року (а.с.123-127).
Згідно висновку про вартість майна від 12.07.2017 року, ринкова вартість об'єкту оцінки, а саме житлового будинку за зазначеною адресою, становить (без ПДВ) 46900,00 грн. (а.с.61-79).
Крім того, в нотаріально посвідченій заяві ОСОБА_2, яка була оформлена під час купівлі житлового будинку, зазначено, що гроші, які витрачаються на придбання житлового будинку є спільною сумісною власністю подружжя (а.с.128).
Згідно ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Отже, сам по собі факт припинення шлюбних відносин не припиняє спільності у праві власності на набуте у шлюбі майно, а тим більше не припиняє право власності будь-кого із подружжя на таке майно.
Відповідно до ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
Згідно ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до ст. 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини,чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст.41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.
Оскільки будинок був придбаний в період шлюбу за рахунок коштів, які є спільною власністю подружжя, тому висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя відповідає фактичним обставинам справи та вимогам закону. І доводи апеляційної скарги в цій частині висновків суду не спростовують.
Доводи ОСОБА_1 про те, що будинок придбаний за його особисті кошти не підтверджені належними та допустимими доказами, спростовуються змістом нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2, яка була оформлена під час купівлі житлового будинку, де зазначено, що гроші, які витрачаються на придбання житлового будинку є спільною сумісною власністю подружжя (а.с.128).
ОСОБА_1 не надано беззаперечних доказів того, що спірний будинок придбаний саме за кошти, що були зароблені ним до шлюбу. Показання свідків є суперечливими, відомості щодо походження коштів відомі їм зі слів інших осіб.
Як вбачається з довідки Краснопавлівської селищної ради № 04397017 від 21.04.2017 року за № 588/11.17 та актів від 11.11.2016 року, від 09.01.2017 року, від 21.04.2017 року відповідач ОСОБА_2 зареєстрована у спірному будинку, та з 2015 року, тобто після розлучення, в даному будинку не проживає.
За правилами ст. 150 ЖК України власник має право використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Оскільки ОСОБА_2, як власниця частини житлового будинку може самостійно визначати порядок користування належним їй майном, то її тривала відсутність та відсутність її доньки ОСОБА_3 за адресою спірного будинку не може бути підставою для визнання їх такими, що втратили право користування належним ОСОБА_2 на праві власності майном.
Враховуючи, що сторони набули право спільної сумісної власності на спірний житловий будинок, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 21 березня 2018 року без змін.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий - Н.П. Пилипчук
Судді - С.С. Кругова
А.І. Колтунова