Справа № 11 - 137/07 Головуючий по І інстанції Барчук В.М.
Категорія: ч. 5 ст. 185, ч. З ст. 357, Доповідач Пазюк О.С.
ч. 2 ст. 389 КК України
м. Луцьк 02 березня 2007 року
Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого-судді: Пазюка О.С.
суддів: Польового М.І. Олексюка Я.М.
і участю прокурора: ОСОБА_1
захисників: ОСОБА_2
представника потерпілої: ОСОБА_3
засуджених: ОСОБА_4, ОСОБА_5
ОСОБА_6 розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляціями помічника прокурора м. Луцька, засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_6, представника потерпілої ОСОБА_3, на вирок Луцького міськрайонного суду від 14 грудня 2006 року яким ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та жительАДРЕСА_1, українець, не працюючий, з середньою освітою, одружений, на утриманні має одну малолітню дитину, раніше судимий:
· вироком Луцького народного суду від 13.06.1996 року за ч.2 ст. 140 КК України до 2 років позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку на 1 рік 6 місяців;
· вироком Луцького народного суду від 03.09.1996 року за ч.2 ст. 140 до 2 років 6 місяців позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку на 2 роки;
· вироком Луцького районного суду від 17.03.1997 року за ч.2 ст. 140 КК України до 3 років позбавлення волі;
· вироком Володимир-Волинського міського суду від 24.05.2000 року за ч.З ст.81, ч. 1 ст. 89, ст. 42 КК України до 5 років позбавлення волі;
· вироком Луцького міського суду від 16.09.2005 року за ч. З ст. 385 КК України до штраф в розмірі 600 гривень, -
засуджений за ч. 5 ст. 185 КК України до 9 (дев'яти) років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є у його власності, за ч. З ст. 357 КК України до обмеження волі на строк 3 (три) роки, за ч. 2 ст. 389 КК України у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки.
2
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом
поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк дев'ять років з конфіскацією всього майна, що є його власністю.
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженець м. Дебрецен Угорщина, громадянин України, українець, не працюючий, з середньою освітою, не одружений, житель АДРЕСА_2, раніше судимий:
· вироком Луцького міського суду від 10.06.1999 року за ч. 2 ст. 17, ч.2 ст. 140, 46-1 КК України до 1 року 6 місяців позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку на 2 роки;
· вироком Луцьким міським судом 08.02.2000 року за ч. З ст. 140 КК України до 3 років позбавлення волі. 05 березня 2003 року звільнений у зв'язку з відбуттям строку покарання;
· вироком Шацького районного суду від 11.11.2004 року за ч. 2 ст. 186, ст.ст. 75, 76 КК України до 4 років позбавлення волі з іспитовим строком на 2 роки.
· засуджений за ч. 5 ст. 185 КК України з застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України до 5 (п'яти) років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є у його власності.
На підставі ст.' 71 КК України за сукупністю вироків шляхом приєднання до покарання, призначеного за даним вироком, частково невідбуте покарання за вироком Шацького районного суду від 11.11.2004 року - шість місяців позбавлення волі і остаточно визначено ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років шість місяців з конфіскацією всього майна, що є його власністю.
На підставі ч. 4 ст. 309 КК України ОСОБА_5 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 309 КК України.
ОСОБА_6,ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця та жителя АДРЕСА_3, з середньою освітою, не одружений, працюючий приватним підприємцем, раніше не судимий
- засуджений за ч. 5 ст. 185 КК України з застосуванням ч. 1 ст. 69 КК
України до 3 (трьох) років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є
у його власності.
Строк відбуття покарання засудженим ОСОБА_4 та ОСОБА_5 постановлено рахувати з моменту проголошення вироку, тобто з 14 грудня 2006 року, зарахувавши в строк відбування покарання засудженому ОСОБА_4 перебування під вартою з 10.04.2006 року, а засудженому ОСОБА_5 - перебування під вартою з 03.06.2006 року.
Міру запобіжного заходу до вступу вироку в законну силу засудженим ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 постановлено залишити попередню, а саме ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - утримання під вартою, а ОСОБА_6 - підписку про невиїзд.
Стягнуто в доход держави з засуджених ОСОБА_4 50 грн. 15 коп., ОСОБА_6 - 22 грн. та з ОСОБА_5 - 163 грн. 23 коп. витрат за проведення експертиз.
Вироком вирішено долю речових доказів.
Підсудний ОСОБА_4 будучи засудженим вироком Володимир-Волинського міського суду від 24 травня 2000 року за ч. З ст.81, ч. 1 ст. 89 КК України до 4 років позбавлення волі, а 02 червня 2004 року йому було замінено невідбуту частину покарання на виправні роботи терміном 1 рік 6 місяців за місцем роботи з відрахуванням 20 відсотків заробітку в доход держави з 22 листопада 2005 року не з'являється в кримінально-виконавчу інспекцію на реєстрацію та ухиляється від відбування покарання у виді виправних робіт.
Крім того, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 та невстановлена слідством особа, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, 24 березня 2006 року за попередньою змовою між собою, проникли в квартиру АДРЕСА_4 звідки викрали ювелірні вироби, дорогоцінні речі, побутову техніку, на загальну суму 199 260 грн., чим спричинили потерпілій ОСОБА_7 збитки на вказану суму, яка відноситься до особливо великого розміру.
Крім того, ОСОБА_4 24 березня 2006 року, під час вчинення крадіжки разом з ОСОБА_6, ОСОБА_5 та невстановленою слідством особою, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, в квартирі потерпілої ОСОБА_7 за АДРЕСА_4, незаконно заволодів паспортом громадянки України, свідоцтвом про народження та документами про права власності на ім'я потерпілої, які належали ОСОБА_7
Засуджений ОСОБА_4 в поданій апеляції просить вирок суду першої інстанції в частині його засудження за ч. 5 ст. 185 КК України скасувати Перекваліфікувати його дії з ч. 5 ст. 185 КК України на ч. З ст. 185 КК України. Вважає, що досудове та судове слідство по справі проведено однобічно .та неповно, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. До крадіжки вважає себе не причетним, оскільки відсутні докази того, що саме він вчинив викрадення майна та документів, належних ОСОБА_7, зберігав чи продавав викрадене. Даних речей чи документів при ньому виявлено не було. В іншій частині вирок просить змінити, постановивши свій вирок.
Засуджений ОСОБА_6 в апеляції просить вирок Луцького міськрайонного суду відносно нього змінити, перекваліфікувавши його дії з ч. 5 ст. 185 КК України на ч. З ст. 185 КК України, пом'якшити призначене покарання з застосуванням ст.ст. 69, 75 КК України. Апеляцію обґрунтовує тим, що умислу на вчинення крадіжки в особливо великому розмірі в нього не було, при вчиненні злочину його участь було незначною і другорядною. Крім того, судом не в повній мірі взято до уваги характеризуючі дані про його особу.
В поданій апеляції помічник прокурора м. Луцька, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, не оспорюючи кваліфікації дій
4
засуджених, просить вирок Луцького міськрайонного суду скасувати та постановити свій вирок. Вважає вирок незаконним в частині призначеного засудженим покарання, оскільки воно не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особам засуджених. Судом необгунтовано застосовано по відношенню до ОСОБА_6 та ОСОБА_5 ст. 69 КК України, оскільки вони не розкаялися, заподіяних збитків не відшкодували, крім того, ОСОБА_5 неодноразово судимий і скоїв злочин під час іспитового строку.
В поданій апеляції представник потерпілої ОСОБА_3 просить вирок скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Посилається на те, що крадіжку ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 скоїли разом з ОСОБА_8, який і був організатором злочину, однак, справи щодо засуджених та ОСОБА_8 роз'єднані, що впливає на об'єктивність та повноту їх розгляду.
Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку та доводи апеляцій, прокурора, який підтримав свою апеляцію і заперечив проти інших апеляцій, представника потерпілоїОСОБА_3, який підтримав свою апеляцію та апеляції прокурора та ОСОБА_5 і заперечив проти апеляції ОСОБА_4; ОСОБА_4, який підтримав свою апеляцію та апеляцію ОСОБА_6 і заперечив проти апеляцій прокурора та представника потерпілої; ОСОБА_6, який підтримав свою апеляцію та апеляцію ОСОБА_4 і заперечив проти апеляції прокурора та представника потерпілої; ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_2, які підтримали апеляції ОСОБА_6 та ОСОБА_4 та заперечили проти апеляцій прокурора та представника потерпілої, перевіривши матеріали справи, судова колегія встановила, що апеляції до задоволення не підлягають.
Висновок суду про вчинення засудженими злочинів, при вказаних у вироку обставинах, ґрунтується на перевірених і досліджених в судовому засіданні доказах, яким суд дав належну оцінку і правильно кваліфікував дії ОСОБА_4 за ч. 5 ст. 185, ч. З ст. 357 та ч. 2 ст. 389 КК України, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за ч. 5 ст. 185 КК України
Доводи засуджених про те, що умислу на вчинення крадіжки у великому розмірі вони не мали, повністю спростовуються матеріалами кримінальної справи:
· так, з показів самих засуджених вбачається, що перед вчиненням крадіжки, вони знали про наявність значної кількості майна в квартирі потерпілої ОСОБА_7, крім того проникли в квартиру;
· показами потерпілої ОСОБА_7, яка показала, що з її квартири було викрадено дві старовинні ікони, прикраси, посуд з золота та срібла, старовинні статуетки, побутову техніку, інші антикваріатні речі та предмети побутового значення на загальну суму 199 260 грн. Покази потерпілої підтвердив свідок ОСОБА_9.
· показами свідка ОСОБА_10, який в судовому засіданні показав, що потерпіла купувала у нього старовинну ікону, а пізніша повідомила, що з її квартири викрали майно на велику суму;
показами ОСОБА_11 - головного експертом краєзнавчого музею, яка ствердила, що згідно списку викрадених речей у потерпілої ОСОБА_7 їх
5
вартість в середньому відповідає дійсності;
· протоколом огляду місця події, яким стверджується що з квартириНОМЕР_1 було вчинено крадіжку майна;
· протоколами відтворення обстановки та обставин події з ОСОБА_6 та ОСОБА_4, згідно яких засудженні показали та розповіли про обставини вчинення крадіжки 24.03.2006 року з квартири потерпілої ОСОБА_7
Також суд правильно прийшов до висновку про наявність в діях ОСОБА_4 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_4, будучи засудженим до виправних робіт ухилявся від відбування покарання, що стверджується листком реєстрації у відповідності до якого останній раз засуджений був на відмітці в ВКВІ м. Луцька 22 листопада 2005 року.
Факт викрадення ОСОБА_4 з квартири потерпілої ОСОБА_7 її документів стверджується: показами самої потерпілої про те, що в неї були викрадені паспорт громадянки України, свідоцтво про народження та документи про права власності на нерухоме майно, які були повернуті їй органом досудового слідства; протоколом добровільної видачі ОСОБА_12 працівникам . міліції паспорту громадянки України, свідоцтва про народження та картки платника податків на ім'я ОСОБА_7, його показами по даному епізоду та іншими матеріалами справи.
Не заслуговують на увагу також доводи представника потерпілоїОСОБА_3 про незаконне виділення матеріалів справи відносно ОСОБА_8 З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_8 підставно було оголошено в розшук, а тому, у відповідності до ст. 26 КПК України, матеріали справи щодо нього досудовим слідством були виділені в окреме провадження законно і це не впливає на законність та об'єктивність вироку, не порушує законних прав засуджених та потерпілої.
Твердження прокурора про те, що судом необгунтовано застосовано при призначенні покарання засудженим ст. 69 КК України є безпідставними.
У відповідності до ст. 69 КК України за наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин.
З вироку вбачається, що судом, при призначенні покарання ОСОБА_5 та ОСОБА_6, враховано всі пом'якшуючі обставини, а саме, їх щире каяття та часткове відшкодування збитків, їх другорядну роль у вчинені злочину, і суд прийшов до правильного висновку, що в сукупності вони суттєво знижують ступінь тяжкості вчиненого ними злочину та дають підстави для призначення засудженим покарання за ч. 5 ст. 186 КК України нижче нижчої межі, встановленою санкцією статті.
Дане рішення суду належним чином обґрунтоване у вироку з наведенням відповідних мотивів і підстав сумніватися в правильності рішення,
6 колегія суддів не вбачає.
Як вбачається з вироку суду, при призначенні міри покарання ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, суд першої інстанції врахував тяжкість скоєних ними злочинів, дані про їх особи, те, що ОСОБА_5 вчинив злочин під час відбуття іспитового строку, а ОСОБА_4 -будучи раніше судимим і судимість з нього у встановленому законом порядку не знята і не погашена, обтяжуючу його покарання обставину - рецидив злочинів, їх характеристики, а також пом'якшуючі їх покарання обставини і прийшов до обґрунтованого висновку, що їх виправлення та перевиховання можливе лише в ізоляції від суспільства .
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що покарання
ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 суд першої інстанції
призначив правильно, обґрунтовано застосувавши принцип поглинення при
призначенні покарання ОСОБА_4 за сукупністю злочинів та повного приєднання невідбутої частини покарання - при визначенні покарання ОСОБА_5 за сукупністю вироків.
Обране судом покарання відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК України, воно є необхідним і достатнім для виправлення засуджених та запобігання вчиненню ними нових злочинів.
Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України колегія суддів судової палати, -
Вирок Луцького міськрайонного суду від 14 грудня 2006 року щодо ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залишити без змін, а апеляції помічника прокурора м. Луцька, представника потерпілоїОСОБА_3, засудженого ОСОБА_4 та ОСОБА_6 - без задоволення.