30 травня 2018 року
м.Суми
Справа №583/2603/17
Номер провадження 22-ц/788/675/18
Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Кононенко О. Ю. (суддя-доповідач),
суддів - Біляєвої О. М. , Криворотенка В. І.
з участю секретаря судового засідання -Назарової О.М.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1;
відповідач - Приватне сільськогосподарське підприємство Агрофірма «Десна»;
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства Агрофірма «ДЕСНА»
на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 19 лютого 2018 року в складі судді Сидоренка Р.В., ухвалене у м. Охтирка, повний текст якого складений 20 лютого 2018 року,
20 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, мотивуючи тим, що згідно з державним актом на право власності, серія ЯА № 870289, від 15 серпня 2017 року він є власником земельної ділянки загальною площею 3,2959 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Грінченківської сільської ради Охтирського району Сумської області.
Згідно із договором оренди землі від 01 лютого 2009 року, земельна ділянка була передана в оренду ПСП Агрофірма «ДЕСНА».
Відповідно до п. 9 вказаного договору, орендна плата вноситься орендарем у розмірі 1338,82 грн., що становить 3% від грошової оцінки з урахуванням індексації до закінчення календарного року.
Однак, у порушення умов цього договору та земельного законодавства, проект землеустрою відповідач не розробив, а у період з 2009 по 2016 роки орендну плату у сумі 13401,91 грн. не сплачував, тобто систематично не виконував умови укладеного договору.
Таким чином, позивач просив розірвати договір оренди землі, стягнути на його користь з відповідача заборгованість по орендній платі, три проценти річних та інфляційні збитки в сумі 36561,76 грн.
Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 19 лютого 2018 року розірвано договір оренди землі, укладений між ОСОБА_1 та ПСП Агрофірма «ДЕСНА» 01 лютого 2009 року, зареєстрований в Охтирському районному реєстраційному відділі Сумської регіональної філії ДП «Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 28 липня 2011 року № 592030004001824.
Стягнуто з ПСП Агрофірми «ДЕСНА» на користь ОСОБА_1 заборгованість з орендної плати у розмірі 13401,91 грн., 10887,59 грн. в рахунок відшкодування інфляційних збитків та 1416,63 грн., а всього стягнуто 25706,13 грн.
Стягнуто з ПСП Агрофірми «ДЕСНА» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування судових витрат 640 грн.
В апеляційній скарзі ПСП Агрофірма «ДЕСНА», посилаючись на неповне встановлення обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
При цьому зазначає, що позивач не довів вчинення відповідачем перешкод в отриманні орендної плати, не надані ним також і докази письмового звернення до відповідача з вимогою виплатити заборгованість з орендної плати, яку Агрофірма «ДЕСНА» з 2012 року визнавала, нараховувала та накопичувала.
Вважає, що надані суду належним чином завірені копії бухгалтерських документів підтверджують виплату позивачу орендної плати за період 2009-2011 років.
Крім того, суд безпідставно не застосував строку позовної давності в три роки.
Відповідно до п.3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.
Пунктом 8 частини першої розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача ПСП Агрофірма «ДЕСНА» - ОСОБА_2, яка підтримала доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте, вищевказаним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 15 серпня 2005 року належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,2959 га, кадастровий номер 5920382000:01:002:0641, що знаходиться на території Грінченківської сільської ради Охтирського району Сумської області (а.с. 8-10).
01 лютого 2009 року між ОСОБА_1 та ПСП Агрофірма «ДЕСНА» укладений договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 10 років, який 28 липня 2011 року зареєстрований в Державному реєстрі земель за № 592030004001824 (а.с. 6-7).
Відповідно до п.п. 9-12 укладеного між сторонами договору, орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 1338,82 грн., що становить 3% від грошової оцінки земельної ділянки, у тому числі у грошовій, натуральній чи відробітковій формах за погодженням сторін, що оформляється відповідними актами. Обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексації, а вноситься плата щорічно до закінчення календарного року.
Пунктом 36 договору оренди землі передбачено, що його дія припиняється шляхом розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.
Рішення суду про часткове задоволення позовних вимог мотивоване тим, що передбачена ч. 4 ст. 22 Земельного кодексу України вимога щодо розроблення проекту землеустрою не розповсюджувалась на земельну ділянку позивача, оскільки її площа складала менше ніж 100 га.
Задовольняючи позов в іншій частині, суд послався на те, що суду не надано належних та допустимих доказів того, що позивачу вчасно та в повному обсязі виплачувалась орендна плата, або того, що відповідач намагався вчасно виконати свій обов'язок зі сплати орендної плати.
Щодо строку позовної давності, то відповідачем ані письмово, ані усно в судовому засіданні не було зроблено заяви про його застосування.
Проте, з таким висновком суду повністю погодитись не можна.
Вичерпний перелік підстав для припинення та примусового припинення права користування земельною ділянкою, що не підлягає розширеному тлумаченню, визначений ст. ст. 141, 143 ЗК України.
Зокрема, п. п. «г», «ґ» та «д» ст. 141 ЗК України передбачені підстави припинення права користування земельною ділянкою, пов'язані з порушенням землекористувачами норм земельного законодавства України.
Згідно з п. «г» ч. 1 ст. 141 ЗК України, підставою для припинення права користування земельною ділянкою є використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам.
З аналізу вказаної норми закону слідує, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме факт використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, а не наявність обставин, які можуть призвести до цього.
До використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, можна віднести, зокрема, невикористання прогресивних технологій, порушення технологічних режимів застосування мінеральних та органічних добрив, заростання сільськогосподарських угідь чагарниками, забруднення земель відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами, випадки використання земельних ділянок способами, які ведуть до зниження родючості ґрунтів, а також погіршення екологічної обстановки, що призвело до зменшення врожайності сільськогосподарських культур відносно кадастрових оцінок.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за звернення особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Проте, у порушення вказаних вимог процесуального закону позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції не надано доказів на підтвердження факту використання його земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, зниження родючості землі, тощо.
Вирішуючи спір в частині заявлених ОСОБА_1 позовних вимог про розірвання договору оренди землі з підстав систематичної несплати відповідачем орендної плати, суд першої інстанції вважав доведеними ці вимоги.
Колегія суддів апеляційного суду з таким висновком суду повністю погоджується з наступних підстав.
Згідно зі ст. 13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
За змістом ст. 21 Закону, розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону, на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Згідно з п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України, підставою припинення права користування земельною ділянкою, зокрема, є систематична несплата орендної плати.
Таким чином, в розумінні вищевказаної норми підставою для розірвання договору оренди може бути лише систематична несплата орендної плати.
Проте, з матеріалів справи вбачається та оригіналом платіжного доручення № 997 від 13 листопада 2017 року підтверджується, що ПСП Агрофірма «ДЕСНА» перерахувала позивачу кошти за оренду земельного паю в сумі 13090,56 грн.(а.с. 18). Ці обставини підтвержуються також такими документами: оригіналом списків згрупованих поштових переказів орендної плати разом з оригіналами фіскальних чеків ПАТ «Укрпошта», з яких вбачається, що орендна плата була перерахована на домашню адресу позивача за 2012 рік в сумі 1170,36 грн. (а.с. 57), за 2013 рік - 1176,16 грн. (а.с. 58), за 2014 рік - 1459,39 грн. (а.с. 59), за 2015 рік - 1673,04 грн. (а.с. 60), за 2016 рік - 1245,21 грн. (а.с. 61). Від отримання цих коштів позивач на час розгляду справи відмовився.
Тобто, свій обов'язок по сплаті орендної плати відповідач намагався виконати лише після пред'явлення позову позивачем. Доказів про те, що орендна плата ним сплачена у строки, передбачені договором, відповідачем суду не надано.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
На підставі ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.
ПСП Агрофірма «ДЕСНА» в тексті заперечення від 18 грудня 2017 року посилалася на те, що вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати за період з 2009 року до 2013 року заявлені поза межами строків позовної давності, а тому просив застосувати строк позовної давності до вказаних вимог (а.с. 55).
Приймаючи до уваги наведене, апеляційний суд вважає за можливе задовольнити заяву відповідача про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення заборгованості з орендної плати. Висновок суду першої інстанції про відсутність заяви відповідача про застосування строків позовної давності є необгрунтованим.
Вбачається, що позивач знав про нарахування йому відповідачем орендної плати, починаючи з 2009 року, проте з позовом звернувся лише у 2017 році.
За таких обставин, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість з орендної плати в межах трьох років за період з 2014 року до 2016 року включно, а саме: 6761,81 грн., в тому числі: за 2014 рік - 1338,82 грн. х 124,9% = 1672,19 грн.; за 2015 рік - 1672,19 грн. х 143,3% = 2396,24 грн.; за 2016 рік - 2396,24 грн. х 112,4% = 2693,38 грн.;
3% річних за період з 2014 року до 2016 року включно в сумі 267,94 грн., в тому числі: за 2014 рік - 136,45 грн. (1672,19 х 2,72 х 3%); за 2015 рік - 98,99 грн. (2396,24 х 1,72 х 3%); за 2016 рік - 32,50 грн. (2693,38 х 0,72 х 3%);
інфляційні збитки з 2014 року до 2016 року включно в сумі 2142,50 грн., в тому числі: за 2014 рік - 1295,92 грн. (1672,19 х 143,3% х 112,4% х 110,2% - 1672,19); за 2015 рік - 571,86 грн. (2396,24 х 112,4% х 110,2% - 2396,24); за 2016 рік - 274,72 грн. (2693,38 х 110,2% - 2693,38).
Зазначені вище розрахунки відповідачем не спростовані.
В іншій частині даних вимог в задоволенні позову слід відмовити у зв'язку з пропуском строків позовної давності.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині вирішення вимог про стягнення заборгованості по орендній платі, інфляційних збитків та 3% річних та розподілу судових витрат на підставі п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову та новий розподіл судових витрат.
У зв'язку з частковим задоволенням апеляційної скарги та відповідно до положень ст. 141 ЦПК України необхідно стягнути з ОСОБА_1 на користь ПСП Агрофірма «ДЕСНА» компенсацію судового збору в сумі 160 грн. 57 коп. за розгляд справи в суді першої інстанції та 1438,27 грн. за апеляційний перегляд справи.
Враховуючи те, що справа є малозначною (п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України), відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства Агрофірма «ДЕСНА» задовольнити частково.
Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 19 лютого 2018 року в частині вирішення вимог про стягнення заборгованості з орендної плати скасувати і прийняти в цій частині постанову.
Позов ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з орендної плати задовольнити частково.
Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства Агрофірма «ДЕСНА» на користь ОСОБА_1 заборгованість з орендної плати за період з 2014 року до 2016 року включно в сумі 6761 грн. 81 коп., три проценти річних в сумі 267 грн. 94 коп. та інфляційні збитки в сумі 2142 грн. 50 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного сільськогосподарського підприємства Агрофірма «ДЕСНА» компенсацію судового збору в сумі 160 грн. 57 коп. за розгляд справи в суді першої інстанції.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного сільськогосподарського підприємства Агрофірма «ДЕСНА» судовий збір в сумі 1438 грн. 27 коп. за перегляд справи в суді апеляційної інстанції.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді: О.Ю. Кононенко
ОСОБА_3
ОСОБА_4