Справа № 355/1092/17 Головуючий у І інстанції Єременко В. М.
Провадження № 22-ц/780/1392/18 Доповідач у 2 інстанції Олійник В. І.
Категорія 26 29.05.2018
Іменем України
29 травня 2018 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:
Судді-доповідача - Олійника В.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Журби С.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справицивільну справу за апеляційною скаргою Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Баришівського районного суду Київської області від 11 грудня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -
Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого(території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до пунктів 8, 9, 11 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується; справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а також заяви і скарги подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У серпні 2017 року позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, який обґрунтовував тим, що відповідно до укладеного договору №б/н від 06.06.2011 року ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 6000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Зазначав, що відповідно до змісту позовної заяви договір складається з анкети - заяви позичальника, умов надання банківських послуг та правил користування платіжною карткою. Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з умовами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.
Згідно з умовами та правилами надання банківських послуг позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.
Відповідачка не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. У порушення умов кредитного договору відповідачка зобов'язання за вказаним договором не виконала.
На переконання Банку станом на 30.06.2017 року відповідачка мала заборгованість - 45301 грн. 21 коп., яка складалася з наступного: - 2059 грн. 95 коп. заборгованості за кредитом; - 36707 грн. 87 коп. - заборгованості по процентах за користування кредитом; - 3900 грн. - заборгованості з комісії та пені за користування кредитом; - 500 грн. - штрафу (фіксованої частини), - 2133 грн. 39 коп. - штрафу (процентної складової).
Банк стверджував, що відповідачка продовжує ухилятися від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав ПАТ КБ «ПриватБанк».
Тому просив суд стягнути з відповідачки на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 45301 грн. 21 коп. за кредитним договором №б/н від 06.06.2011 року та понесені судові витрати в сумі 1600 грн.
Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 11 грудня 2017 року позов задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 06.06.2011 року на суму заборгованості за кредитом 2059 грн. 95 коп. та проценти в розмірі облікової ставки НБУ від 06.06.2011 року до 30.06.2017 року в розмірі 1508 грн. 42 коп., а всього - 3568 грн. 37 коп.
Також стягнуто із ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» витрати по сплаті судового збору в розмірі 1600 грн.
У апеляційній скарзі з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права ставиться питання про зміну рішення суду першої інстанції та скасування його в частині відмови у стягненні заборгованості в частині процентів, пені та штрафів та ухвалення в цій частині нового рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині, а в іншій частині рішення залишити без змін.
Відзив на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходив.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Крім того, практика Євпропейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Апеляційний суд Київської області створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц).
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» не підлягає до задоволення з таких підстав.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено, що між сторонами досягнуто згоди щодо розміру відсотків за користування кредитом, пені, комісії та штрафу.
Такі висновки відповідають обставинам справи.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд перошої інстанції виходив з того, що позовні вимоги не доведені позивачем належними та допустими доказами.
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Судом встановлено, що між сторонами було укладено договір без номера (анкета-заява) від 06.06.2011 року на отримання грошових коштів у розмірі 6000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Як зазначав позивач, він свої зобов'язання за договором виконав належним чином, а відповідачка свої зобов'язання не виконала і загальна сума її заборгованості перед ним відповідно до проведених розрахунків станом на час розгляду справи судом становила 45301 грн. 21 коп., куди входить заборгованість по тілу кредиту в розмірі 2059 грн. 95 коп.
З матеріалів справи вбачається, що позичальник отримав кредитні кошти і вказана обставина ніким не заперечується.
Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості, позивач не надав суду належних та допустимих доказів наявності між сторонами договірних відносин щодо нарахування відсотків за користування кредитом, комісії за користування кредитом, пені та штрафу.
Відповідно до вимог ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно норми ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Звертаючись до суду з позовом Банк, в частині позовних вимог щодо стягнення коштів, які утворились внаслідок заборгованості за кредитом, свої вимоги обгрунтував тим, що ОСОБА_3 повинна сплатити на користь Банку вказані кошти відповідно до «Умов та правил надання банківських послуг», «Правил користування платіжною карткою», затверджених наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256 та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, що підтверджується підписом ОСОБА_3.
З матеріалів справи вбачається, що будь-які докази того, що відповідач у справі ОСОБА_3 ознайомлений та погоджується із вказаними умовами та правилами надання банківських послуг, згідно яких нараховуються проценти по нарахуванню пені, комісії та штрафу відсутні. Позивач не надав суду належних і допустимих доказів, які б підтвердили, що саме долучені до матеріалів справи Умови (а.с.8-31) є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника.
ПАТ КБ «ПриватБанк», обгрунтовуючи позовні вимоги, вказував на те, що сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, підписавши заяву-анкету. Такі доводи Банку суд вірно не прийняв до уваги, так як матеріали справи не містять доказів, які підтверджують факт ознайомлення позичальника з усіма істотними умовами договору. Позивач не надав суду докази, які б підтверджували, що саме ці Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника.
Така правова позиція міститься у постанові Верховного суду України від 22 березня 2017 року (справа №6-2320цс16).
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
Згідно зі ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші виді забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченнням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів належних йому відповідно до ст.1048 ЦК України.
За ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Крім того, відповідно до ст.625 ЦК України «боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання».
За таких обставин позов підлягав до часткового задоволення та стягнення з ОСОБА_3 на користь Банку заборгованості по кредиту в сумі 2059 грн. 95 коп. та заборгованості по відсотках в розмірі 1508 грн. 42 коп., а в решті позовних вимог суд вірно відмовив.
Оскільки відповідачка не зверталася з апеляційною скаргою, то апеляційний суд перевіряє рішення лише в межах доводів поданої позивачем апеляційної скарги.
Так, апелянт обґрунтовує свої вимоги щодо стягнення процентів, пені та штрафів «Умовами та правилами надання банківських послуг». Проте суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивач не надав належних і допустимих доказів, які б підтвердили, що долучені до матеріалів справи Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саму ці умови мала на увазі відповідачка, підписуючи заяву позивальника.
Так, як вбачається з матеріалів справи, 6 червня 2011 року відповідачкою було підписано лише відповідну заяву про видачу їй платіжної картки «Універсальна». Будь-які підписи відповідача на «Умовах та правилах надання банківських послуг» та «Тарифах Банку», як і на наданій банком довідці про умови кредитування, відсутні.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Виходячи з правового аналізу вказаних норм, представлені банківською установою умови, правила та тарифи надання кредиту не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі умови/правила/тарифи не містять підпису позичальника, не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці умови/правила/тарифи розумів позичальник при підписанні відповідної заяви позичальника, що умови/правила/тарифи містили в момент підписання заяви позичальника саме заявлені банківською установою розміри та підстави для нарахування відсотків, комісій та пені, або ж в подальшому такі умови/правила/тарифи не змінювались. Вказана правова позиція була висловлена Верховним Судом України у справах №6-16цс15, № 6-698цс15, № 6-757цс15.
Статтею 12 ч.2 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст.81 ЦПК України. Зокрема, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами.
Враховуючи, що «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку», на які посилався позивач, не містять підпису позичальника, такі умови/правила/тарифи не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору. Не містить домовленості сторін щодо вказаних нарахувань і представлена до суду анкета-заява позичальника від 6 червня 2011 року. Заперечує факт укладення кредитного договору на заявлених банком умовах і відповідачка по справі. За таких умов підстави для прийняття судом вимог банку щодо стягнення заявлених відсотків за кредитом, а також нарахованої пені та комісії (які банк ґрунтує на непідписаних позичальником документах) у суду відсутні. В той же час самою відповідачкою не заперечується сам факт отримання банківської карти та отримання за нею коштів, що відповідно до положень ст.82 ЦПК України є підставою для звільнення від доказування таких обставин. За таких умов з відповідачки на користь банку могли бути стягнуті лише фактично видані кошти, без здійснення заявлених банком нарахувань на них (сума основного боргу).
В той же час, з представленого самим позивачем до суду розрахунку заборгованості відповідачки вбачається, що сума основної заборгованості, про стягнення якої заявив позивач, є меншою від загальної суми фактично сплачених відповідачкою коштів, які банк зараховував на погашення тих видів платежів, підстави для нарахування яких не були передбачені договірними умовами, про що було вказано вище.
Відповідачка визнала отримання нею тіла кредиту, проте не підтверджено підписання нею умов щодо нарахування та сплати заборгованості по процентах за користування кредитом, заборгованості за пенею і комісією та штрафів, оскільки вилучення з Умов та правил надання банківських услуг не можуть вважатися частиною договору і бути підставами для нарахування зазначених платежів.
А тому рішення суду є законним, обгрунтованим і підстав для його скасування з підстав, наведених а апеляційній скарзі колегія суддів не вбачає.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приват Банк» залишити без задоволення.
Рішення Баришівського районного суду Київської області від 11 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий:
Судді: