Справа № 760/13768/17 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:
Лазаренко В.В.
24 травня 2018 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Бужак Н.П., Твердохліб В.А.;
за участю секретаря: Горяінової Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 10 січня 2018 року (розглянута у порядку спрощеного провадження, м.Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
У липні 2017 року, ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2.) звернулась до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити дії, в якому просить:
- визнати протиправною відмову Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 09.06.2017 року вих. № 32318/07 у проведенні перерахунку її пенсії;
- зобов'язати Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок призначеної їй пенсії у розмірі 80% відповідно до довідки від 24.05.2017 року вих. № 26-17-27/112, виданої Північним офісом Державної аудиторської служби.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона перебуває на обліку в Правобережному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України з 23.11.2006, як особа, якій призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Розмір призначеної їй пенсії складає 80% від суми заробітної плати, з якої сплачувались страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
У відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» було встановлено, що у межах видатків по оплаті праці, затверджених у кошторисах органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, органів прокуратури та інших органів, пов'язаних із індексацією надбавок, доплат та премій, підвищуються на 25% посадові оклади керівних працівників, спеціалістів та службовців з 01.12.2015.
На її звернення Північний офіс Державної аудиторської служби України надав довідку від 24.05.2017 вих. № 26-17-27/112 про заробітну плату за посадою головного контролера-ревізора станом на 01.12.2015, яку вона обіймала на час призначення пенсії.
06.06.2017 вона звернулась до відповідача із заявою про перерахунок пенсії за віком в зв'язку із підвищенням на 25 % посадових окладів керівних працівників, спеціалістів та службовців з 01.12.2015 року згідно постанови КМУ від 09.12.2015 р. № 1013.
09.06.2017 Правобережним об'єднаним управлінням Пенсійного Фонду України в м. Києві їй було надано відповідь вих. № 32318/07, якою відмовлено у перерахунку пенсії.
Відмову відповідача у перерахунку пенсії вона вважає протиправною, оскільки згідно її позиції вона суперечить законодавству.
Вважає, що відповідач відмовивши в перерахунку її пенсії порушив її законні права та інтереси.
З наведених підстав позивач просить позов задовольнити.
Рішенням Соломґянського районного суду м.Києва від 10 січня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, представником позивача подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволені позовних вимог, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, що позивач перебуває на обліку в Правобережному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та з 23.11.2006 року отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, призначену Протоколом № 10859 від 14.11.2008 року.
На час виходу на пенсію ОСОБА_2 обіймала посаду головного контролера-ревізора Державної аудиторської служби України.
Як убачається з довідки Північний офіс Державної аудиторської служби України від 24.05.2017 року вих. № 26-17-27/112, станом на 01.12.2015 посадовий оклад за відповідною посадою працюючого державного службовця підвищено з 01.12.2015 року згідно постанови КМУ від 09.12.2015 р. № 1013.
У зв'язку з підвищенням оплати праці державних службовців, позивач звернулася до відповідача із заявою від 06.06.2016 про перерахунок пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Листом Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України у м. Києві № 32318/07 від 09.06.2017 року позивачу відмовлено у проведенні перерахунку пенсії та роз'яснено, що з 01.06.2015 року скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ (розділ ІІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213). У зв'язку з набранням чинності Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VІІІ, скасовано, зокрема, ст. 37-1 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ.
Вважаючи протиправною відмову відповідача у здійсненні перерахунку пенсії позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку матеріалам, обставинам справи, а також наданим поясненням та запереченням сторін колегія суддів звертає увагу на наступне.
Пенсійний фонд України діє у відповідності до «Положення про Пенсійний фонд України», яке затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 року № 280 і здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
У ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
Відповідно до ст. 37-1 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII на час призначення пенсії позивачу, визначалося, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв'язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій.
Перерахунок пенсії здійснюється виходячи із сум заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування працюючого державного службовця відповідної посади та рангу на момент виникнення права на перерахунок пенсії.
Приписи ст. 37-1 Закону в редакції, яка була чинна на момент виникнення у позивача права на перерахунок пенсії, визначали, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій державним службовцям визначаються Кабінетом Міністрів України.
Тобто, до 01.05.2016 року пенсійне забезпечення державних службовців було врегульовано зазначеними вище нормами Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ.
З 01.05.2016 року набрав чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VIII (далі Закон), яким передбачено певні особливості пенсійного забезпечення державних службовців.
У зв'язку з набуттям чинності Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VIII, положення Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ втратили чинність, у тому числі втратили чинність норми, якими було врегульовано пенсійне забезпечення державних службовців.
Пунктом 4 та 5 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2000 року №865 «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії», в редакції, яка була чинна до 15.12.2015, було передбачено, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям відповідно до рішень Кабінету Міністрів України (для службовців Національного банку України відповідно до рішень його Правління) після набрання чинності Законом України від 16 січня 2003 року №432-IV «Про внесення змін до Закону України «Про державну службу» заробітна плата для перерахунку пенсії пенсіонерам, яким пенсія призначена з дня набрання чинності Законом України «Про державну службу», визначається в такому порядку:
1) пенсіонерам, які на момент перерахунку пенсії продовжують працювати на посаді, з якої призначено пенсію, - на підставі поданої довідки про одержувану заробітну плату на момент перерахунку;
2) іншим пенсіонерам - на підставі документів, поданих на час перерахунку, виходячи із сум заробітної плати, яку одержує працюючий державний службовець на відповідній посаді, з якої призначено (перераховано) пенсію, на момент виникнення права на перерахунок.
Перерахунок пенсій провадиться з місяця підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця на підставі поданої заяви та довідок, виданих державними органами за останнім місцем роботи. Форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення (перерахунку) пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням з Міністерством соціальної політики.
Отже, законодавством, чинним станом на час призначення пенсії позивачу, було передбачено право осіб, які отримують пенсію державного службовця, на перерахунок її розміру у зв'язку з підвищенням заробітної плати за відповідною посадою і було визначено умови та порядок здійснення такого перерахунку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», з 01.12.2015 року встановлені нові розміри посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери.
Також, у зв'язку із прийняттям вказаної постанови пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2000 року №865 «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії» був виключений, а 5 змінений.
Суд погоджується з твердженням позивача, що згідно положень ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 09.02.1999 року №1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» приписано міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів необхідно вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 року розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов'язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 р., з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 р. перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року.
Тобто, особа, якій було призначено пенсію у відповідності до Закону України «Про державну службу» 16.12.1993 року №3723-ХІІ, мала право на її перерахунок на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» з 01.12.2015 року.
Разом з тим, на час звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії, Закон України «Про державну службу» від 16 січня 2003 року №432-IV втратив чинність, в тому числі втратили чинність норми, якими було врегульовано пенсійне забезпечення державних службовців.
З 01.05.2016 набув чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII.
Відповідно до ст. 90 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року, яка набрала чинності з 01.05.2016 року, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Таким чином, з 01.05.2016 року Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 року по-іншому врегульовані правовідносини, пов'язані із пенсійним забезпеченням державних службовців.
При цьому, приписи Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не містять такої підстави для перерахунку пенсії, як підвищення заробітної плати працюючих державних службовців.
Таким чином, враховуючи приписи ст. 90 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року, а також положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відсутні підстави для перерахунку пенсії державним службовцям у зв'язку з підвищенням заробітної плати працюючих державних службовців з 01.12.2015 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року №1013, оскільки нею були визначені розміри посадових окладів на виконання вимог Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року.
Кабінетом Міністрів України не визначено іншого порядку перерахунку призначених пенсій державним службовцям.
Діюче законодавство України не містить положень, які б дозволяли застосовувати нормативно-правові акти, які втратили чинність.
Колегія суддів звертає увагу на рішення Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року.
Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
При розв'язанні спірних правовідносин судовою колегією також враховується й правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в ухвалі «Великода проти України» від 03.06.2014 року, в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.
Конституційний Суд України у п. 2.1 рішення № 20-рп/2011 від 26.12.2011року зазначив, що зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
У п.2.2. вказаного рішення зазначено, що Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту (пункти 2, 3 статті 116) ( 254к/96-ВР ). У Рішенні від 2 березня 1999 року N 2-рп/99 ( v002p710-99 ) у справі про комунальні послуги Конституційний Суд України вказав, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України; політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення її проведення, відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України ( 254к/96-ВР ), здійснюється Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади, до яких належить і Пенсійний фонд України. Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України ( 384/2011 ) бюджет Пенсійного фонду України затверджує Уряд України. Таким чином, Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, а Пенсійний фонд України - органом, який реалізує таку політику, в тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України.
В Рішенні Конституційного Суду України №1-рп/99 від 9 лютого 1999 року чітко визначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
З огляду на те, що Закон №76-VIII (яким скасовано саме право на перерахунок пенсій) є чинним і підлягає до виконання, Конституційним судом України в установленому порядку неконституційним такий не визнавався, беручи до уваги позицію Конституційного Суду України викладену у рішенні № 20-рп/2011 від 26.12.2011 року та рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, позиції Європейського суду з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» та в ухвалі «Великода проти України» від 03.06.2014 р., посилання позивача на звуження його прав та соціальних гарантій з посиланням на положення ст. 22 Конституції України, є помилковим.
Таким чином, у спірних правовідносинах пенсійний орган здійснював свої повноваження в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законами України, так як у останнього відсутні правові підстави для проведення перерахунку пенсії позивачу з урахуванням того, що Законом України від 28.12.2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» скасовано норми, відповідно до ячких позивач просить здійснити перерахунок.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог.
Крім того, слід зазначити, що Верховний Суд України у своїй постанові від 12 липня 2016 року у справі № 21-1726а16 висловив правову позицію, відповідно до якої відсутність постанови Кабінету Міністрів України яка чітко визначає розмір заробітної плати (чи пенсії) не є підставою для застосування вже недіючих норм Законі України для проведення перерахунку заробітної плати (пенсії).
Таким чином, з викладених правових норм вбачається, що законодавством, чинним станом на грудень 2010 року було передбачено право осіб, які отримують пенсію державного службовця, на перерахунок її розміру у зв'язку з підвищенням заробітної плати за відповідною посадою і було визначено умови та порядок здійснення такого перерахунку.
Однак, в наступному законодавство, яке регулює зазначені правовідносини, змінилось і в редакції, зокрема станом на червень 2016 року, воно не регламентує ані права особи на перерахунок їй пенсії у зв'язку зі зміною розміру заробітної плати, ані порядок і умови здійснення такого перерахунку.
Відповідно до вище зазначеного колегія суддів звертає увагу на те, що судом першої інстанції досліджено всі обставини справі на підставі яких суд дійшов до правильного висновку, що дійсно на момент призначення позивачу пенсії державного службовця, тобто станом на грудень 2010 р., статтею 37-1 Закону № 3723-ХІІ було передбачено можливість перерахунку пенсії у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям і пунктом 4 Постанови № 865 передбачались умови такого перерахунку, але на момент збільшення розміру заробітної плати працюючого державного службовця за посадою, з якої позивач вийшла на пенсію, та на момент звернення позивача до відповідача від 14.06.2016 р. щодо перерахунку їй пенсії з цих підстав, законодавство змінилось, статтю 37-1 Закону № 3723-ХІІ було викладено в іншій редакції, яка не закріплює такого механізму підвищення пенсії і жодною постановою КМУ також не визначено, ані порядку (механізму) перерахунку пенсії державного службовця у зв'язку зі зміною розміру заробітної плати, ані умов його здійснення.
Постановою КМУ від 09.12.2015 р. № 1013 регламентовано лише питання щодо упорядкування структури заробітної плати та її індексації працюючим державним службовцям і не передбачено ні можливості, ні механізму перерахунку пенсії державного службовця у зв'язку зі зміною розміру заробітної плати.
З огляду на це, суд вважає, що у відповідача на момент звернення позивача із заявою про перерахунок йому пенсії на підставі довідки від 24.05.2017 року № 26-17-27/112 про заробітну плату не було правових підстав для здійснення перерахунку пенсії позивача на підставі поданої нею довідки, а у відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що відмова відповідача у такому перерахунку пенсії позивача не призвела до зменшення розміру пенсії державного службовця, яку вона отримувала до цього, і не є звуженням обсягу вже набутих нею прав та/або позбавленням її права на соціальний захист.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що в даному випадку відсутні правові підстави для перерахунку пенсії позивача на підставі ст. 37-1 Закону № 3723-ХІІ і Постанови № 865 у редакціях, чинних на момент призначення їй пенсії, як вона просить у своєму адміністративному позові.
Відтак, доводи апеляційної скарги спростовуються наведеним, а тому підстав для її задоволення немає.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
Відтак, доводи апеляційної скарги спростовуються наведеним, а тому підстав для її задоволення немає.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а рішення Солом'янського районного суду м.Києва від 10 січня 2018 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Головуючий суддя: Л.О. Костюк
Судді: Н.П. Бужак,
В.А. Твердохліб