проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"23" травня 2018 р. Справа № 922/4197/17
Харківський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Шутенко І.А., суддя Здоровко Л.М., суддя Плахов О.В.
за участю секретаря судового засідання Міракова Г.А.
та за участю:
від позивача представник ОСОБА_1 ордер ЗВ № 000030 від 11.04.2018;
від відповідача - не прибув, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином (повідомлення про вручення поштового відправлення а.с. 37 т. 2),
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача ТОВ "Радій ЛТД" (вх. №591 Х/2) на рішення ухвалене Господарським судом Харківської області о 12 годині 32 хвилини 13 березня 2018 року суддею Присяжнюком О.О. у приміщенні Господарського суду Харківської області (повний текст складено та підписано 14.03.2018) у справі № 922/4197/17
за позовом ТОВ "Тетафарм" (79069, м. Львів, вул. Шевченка, 313, офіс 509)
до ТОВ фірма "Радій, ЛТД" (62472, Харківська область, м. Мерефа, вул. Дніпропетровська, б. 223, кімната 8-9)
про стягнення коштів,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Тетафарм" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Радій, ЛТД", в якому просить стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 102420,88 грн., з яких: 85611,69 грн. - заборгованість за Договором поставки № 109-Хв/14 від 01.11.2014, 11103,08 - пеня, 4437,09 грн.- інфляційні втрати, 1269,02 грн. -3% річних. Судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1600,00 грн. та витрати на оплату послуг з надання правової допомоги за Договором про надання правових послуг № 23/10/17-06 у сумі 12841,00 грн. позивач також просить стягнути з відповідача.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 13.03.2018 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Радій ЛТД" (62472, Харківська область, м. Мерефа, вул. Дніпропетровська, б. 223, кімната 8-9, код 14075757) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетафарм" (79069, Львівська область, м. Львів, вул. Шевченка, буд.313, код 37443639) - 85611,69 грн. - заборгованості за Договором поставки № 109-Хв/14 від 01.11.2014, 11103,08 - пеня, 4437,09 грн. - інфляційні втрати, 1269,02 грн. -3% річних, судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1600,00 грн. та витрати на оплату послуг з надання правової допомоги за Договором про надання правових послуг № 23/10/17-06 у сумі 8 731,88 грн.
Відповідач не погодився з прийнятим у справі рішенням та звернувся з апеляційною скаргою, в якій з посиланням на порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи просить суд скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 13.03.2018 по справі № 922/4197/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Стягнути з позивача суму судового збору, сплачену за подання цієї апеляційної скарги.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.04.2018 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду в судовому засіданні 03.05.2018.
Від позивача надійшов відзив (вх. 2829 від 16.04.2018) на апеляційну скаргу, в якому він заперечує проти вимог апеляційної скарги та просить відмовити в її задоволенні.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 03.05.2018 задоволено клопотання апелянта про відкладення розгляду справи. Відкладено розгляд справи на 23.05.2018.
Відповідач в судове засідання 23.05.2018 уповноваженого представника не направив, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення з відміткою про вручення уповноваженій особі відповідача 14.05.2018 (а.с. 37 т. 2).
Отже, відповідач належним чином та завчасно повідомлений про час та місце судового засідання, однак не скористався своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні представника.
В судовому засіданні 23.05.2018 представник позивача пояснила, що вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника апелянта.
Враховуючи належне та завчасне повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, попередження їх ухвалами апеляційного господарського суду про те, що неявка представників не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності представника відповідача.
В судовому засіданні представник позивача заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та навела доводи в обґрунтування своєї позиції у справі. Щодо витрат на правову допомогу пояснила, що витрати, відповідно до договору поділені на етапи розгляду справи.
Заслухавши пояснення позивача, переглянувши справу та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, між ТОВ "Тетафарм" (Постачальник) та ТОВ Фірма "Радій. ЛТД" (Покупець) 01 листопада 2014 року укладений Договір поставки № 109-Хв/14 (надалі - Договір).
Згідно пункту п. 1.1. Договору Постачальник зобов'язується поставляти та передавати у власність Покупцю визначений цим Договором товар, а Покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату, в порядку та на умовах, визначених Договором.
Відповідно до пункту 5.1 Договору оплата за кожну поставлену партію товару здійснюється Покупцем періодично, протягом 28 (двадцяти восьми) банківських днів з моменту поставки товару на склад Покупця, виходячи з ритмічності поставок товару по Договору. При цьому пункт 5.2 Договору встановлює що оплата здійснюється шляхом переказу Покупцем грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, що визначений у Договорі або шляхом внесення грошових коштів у касу Постачальника.
Згідно п. 9.1 Договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками Сторін та діє протягом одного року. При цьому, п. 9.2 передбачено, що Договір автоматично пролонгується на той самий строк, якщо жодна зі Сторін за 30 днів до закінчення дії Договору письмово не заявить про бажання розірвати його. Термін дії пролонгацї не обмежений.
Строк дії договору зазначено до 01 листопада 2015 року, однак, враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення від сторін про розірвання договору, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що договір є пролонгований та продовжує свою дію.
Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, позивач поставив відповідачу товар на виконання умов Договору поставки № 109-Хв/14, відповідно до видаткових накладних, перелік яких зазначено в Акті звірки взаєморозрахунків, складеним Позивачем, та згідно яких було поставлено Позивачем товару на загальну суму - 583 090,15 грн. Однак, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань сплатив лише 497 478,46 грн. Доказів оплати іншої частини товару матеріали справи не містять.
01.06.2017 здійснена остання поставка товару за Договором.
Також, місцевим господарським судом встановлено, що оплата за поставлений товар здійснювалась відповідачем періодично без прив'язки до дат поставок.
Враховуючи на сплив строків оплати, встановлених договором, та відсутність надходження остаточного та в повному обсязі розрахунку між сторонами, позивачем на поштову та юридичну адреси Відповідача були направлені претензії (вих. № 207 від 09.11.2017, направлені 14.11.2017) про сплату заборгованості, які були залишені Відповідачем без відповіді та задоволення. Зазначені обставини стали підставою для звернення до суду з позовом у даній справі.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлено до стягнення: заборгованість за договором в сумі 85611,69 грн; пеню в розмірі 11101,08 грн; інфляційні - 4437,09 грн; 3% річних - 1269,02 грн.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу за договором, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що вимоги в цій частині підставні, обґрунтовані, доведені та підтверджені належними доказами.
Апеляційний господарський суд вважає такі висновки правомірними, з урахуванням наступного.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року №435-ІV, зі змінами та доповненнями (далі - ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог частини 1 статті 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року №436-ІV, зі змінами та доповненнями (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно вимог ст.ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
За приписом ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожної із сторін.
Частиною 1 та 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Видаткові накладні, що містяться в матеріалах справи, в підтвердження факту постачання товару відповідачу містять у собі посилання на договір № 109-Хв/14 від 01.11.2014 та печатки Відповідача про отримання товару.
Враховуючи те, що наявними в матеріалах справи належними доказами підтверджено факт поставки товару відповідачу на загальну суму 583090,15 грн, однак відповідачем сплачено лише 497478,46 грн. Отже, сума боргу відповідача за поставлений товар становить 583090,15 - 497478,46 = 85611,69. Доказів оплати зазначеної суми боргу станом на момент винесення господарським судом першої інстанції рішення у даній справі матеріали справи не містять, а відповідачем не надано. Матеріали справи містять довідки банку з інформацією про надходження грошових коштів від Відповідача на рахунки Позивача за вироби медичного призначення, які підтверджують факт оплати лише 497478,46 грн. Доказів розрахунків у інший спосіб відповідачем не надано.
Отже, з урахуванням наведеного судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення основного боргу за договором поставки в розмірі 85611,69 законне обґрунтоване та підлягає залишенню без змін.
Щодо рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені, інфляційних та річних, судова колегія зазначає наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідач в порушення взятих на себе за договором зобов'язань здійснював розрахунки за поставлений йому товар несвоєчасно.
У відповідності до п. 3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів
Пунктом 6.1. договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з договором і чинним законодавством України.
У відповідності до пункту 6.2. договору у разі прострочення покупцем оплати товару постачальник має право вимагати, а покупець зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент виконання зобов'язання, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.
Враховуючи те, що відповідач здійснював розрахунки за поставлений йому товар з порушенням строків, обумовлених сторонами в договорі, тому рішення суду першої інстанції про стягнення з відповідача пені, інфляційних та річних законне та обґрунтоване. Перевіривши періоди нарахування пені, інфляційних та річних, апеляційний господарський суд встановив, що вони відповідають обставинам справи, а розмір нарахованих санкцій є арифметично вірним. В матеріалах справи міститься детальний розрахунок заявлених до стягнення сум із зазначенням дат проведених розрахунків та періодів прострочення, який повністю відповідає обставинам справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, крім іншого, заявлені до стягнення витрати на правову допомогу в розмірі 12 841,00рн.
Рішенням суду першої інстанції частково задоволені зазначені вимоги, а саме, стягнуто 8 731,88 грн витрат позивача на правову допомогу, в іншій частині відмовлено. Суд, вважав, що фактично позивачем підтверджено лише понесення витрат у розмірі 8731,88 грн, в іншій частині доказів оплати послуг не надано.
Судова колегія вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимог про стягнення витрат на правову допомогу частково, тільки щодо фактично понесених витрат, з урахуванням наступного.
Згідно з ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Як вставлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивач надав суду: договір про надання правової допомоги №23/10/17-06 від 23.10.2017, укладений ним з Адвокатським об'єднанням "Шевердін і партнери"; рахунки-фактури №08/11/17-06 від 08.11.2017 на суму 4365,94грн. та №12/12/17-06 від 12.12.2017 на суму 4365,94грн.; платіжні доручення №69 від 13.12.2017 на суму 4365,94грн., та №674 від 10.11.2017 на суму 4365,94грн.; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №3922 від 18.05.2011, виданого адвокату ОСОБА_1; ордер серії ХВ№000048 від 12.12.2017.
З матеріалів справи вбачається, що представник позивача приймав участь в судових засіданнях, підписував заяви, клопотання, пояснення, тобто вчиняв дії, обумовлені договором про надання правової допомоги. Заявлені витрати на правову допомогу є співмірні позовним вимогам.
Враховуючи викладене, рішення місцевого господарського суду в цій частині прийняте у відповідності з нормами закону та відповідає обставинам справи.
Щодо доводів апелянта про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, яке на думку відповідача полягає в розгляді справи за відсутності його представника, судова колегія зазначає наступне.
Як свідчать матеріали справи, провадження у даній справі порушено ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.12.2017.
Судом на підставі даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено юридичну адресу відповідача, а саме: Харківська область, Харківський район, м. Мерефа, вул. Дніпропетровська, буд. 223, кімн. 8-9. (витяг в матеріалах справи т. 1 а.с. 114-117)
Всі копії процесуальних документів, а саме: ухвал про призначення справи до розгляду та відкладення розгляду справи направлялись відповідачу на адресу, зазначену в державному реєстрі. Крім того, також направлялись на поштову адресу, зазначену позивачем в позовній заяві.
З наявних у справі повідомлень про вручення поштового відправлення вбачається, що відповідачем завчасно та за вказаними адресами отримувались копії ухвал суду. Отже, він був обізнаний про порушення провадження у даній справи та про час та місце її розгляду, мав можливість підготуватись та направити уповноваженого представника в судове засідання. (т. 1 а.с. 143, 144, 157, 159, 190, 191, 203). В матеріалах справи міститься відзив відповідача щодо вимог та доводів позивача (а.с. 160-162 т. 1) У відзиві висловив свою позицію у справі та доводи на її підтвердження. Розгляд справи неодноразово відкладався, однак відповідач не скористався своїм правом на участь у судових засіданнях, хоча був належним чином повідомлений про час та місце їх проведення.
В матеріалах справи міститься копія ухвали господарського суду першої інстанції від 22.02.2018, якою відкладено розгляд справи на 13.03.2018. Копія ухвали направлена на адресу відповідача, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та за якою попередньо направлені процесуальні документи отримувались уповноваженими особами відповідача. Однак, копія ухвали від 22.02.2018 повернулась до суду з відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання". Не отримання поштової кореспонденції за юридичною адресою не свідчить про порушення судом норм процесуального права щодо неналежного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, натомість, свідчить про факт неналежного користування відповідачем своїми процесуальними правами.
Отже, доводи апелянта про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права спростовуються вищенаведеним та є безпідставними.
Розглянувши доводи апелянта про необґрунтоване задоволення місцевим господарським судом витрат на правову допомогу, судова колегія вважає їх необґрунтованим та такими, що не відповідають матеріалам справи.
Апелянт вказує на те, що позовну заяву підписано та подано не уповноваженою особою.
Адвокат може здійснювати свою діяльність індивідуально (самозайнята особа), так і у складі адвокатського бюро чи/або адвокатського об'єднання. Відповідно до статей 26-27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", підставами здійснення адвокатської діяльності є договір про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги можуть бути : договір про надання правової допомоги, довіреність, орнер, доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Так, керуючись положеннями статей 56, 60, 162 ГПК України повноваження ОСОБА_1, яка від імені позивача підписала позовну заяву, підтверджені довіреністю б/н від 23.10.2017, що міститься в матеріалах справи. Повноваження ОСОБА_1, як адвокату здійснюється на підставі ордеру та договору про надання правової допомоги № 23/10/17-06 від 23.10.2017 укладеного між ТОВ "Тетафарм" та АО "Шевердін і партнери".
Апелянт вказує, що ОСОБА_1 не доведено того, що вона є учасником АО "Шевердін і партнери".
Відповідно до Протоколу засідання ради партнерів АО "Шевердін і партнери" 01.11.2017 адвоката ОСОБА_1 включено до складу учасників об'єднання та інформація про що міститься в Єдиному реєстрі адвокатів України.
Крім того, апелянт вказує в апеляційній скарзі на те, що він не визнає факту поставок без наявності специфікацій. Отже, вважає, що позовні вимоги не підтверджені належними доказами.
Судова колегія вважає безпідставними такі доводи відповідача з огляду на наступне.
Відповідно до п. 2.2 Договору поставки № 109-Хв/14 від 01 листопада 2014 року укладеного між ТОВ "Тетафарм" та Товариством з обмеженою відповідальністю фірми "Радій ЛТД", асортимент та кількість товару, що поставляється, Сторони вказують у видатково - прибуткових накладних, які є невід'ємною частиною Договору.
Відповідно до чинного законодавства права і обов'язки сторін, які виникають за результатами здійснення господарської операції оформлюються первинними документами відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".
За змістом ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" накладні є первинними звітними документами, на підставі яких проводиться звіт господарської діяльності. Ці документи повинні конкретно ідентифікувати господарську проведену діяльність.
Як встановлено та зазначено вище, в матеріалах справи містяться видаткові накладні, які містять печатку відповідача, посилання на договір та є в розумінні закону первинними звітними документами. Крім того, відповідач сплатив більшу частину поставленого товару, не надавав позивачу заперечень щодо кількості та якості поставленого товару.
Отже, з огляду на вищевикладене, колегія Харківського апеляційного господарського суду вважає, що висновки, викладені в рішенні Господарського суду Харківської області від 13.03.2018 у справі 922/4197/17, ґрунтуються на чинному законодавстві та зроблені при належному повному та об'єктивному дослідженні обставин справи. Судова колегія не вбачає правових підстав для скасування оскаржуваного рішення, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника спростовуються матеріалами справи, документально не підтверджені та не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду.
Враховуючи положення статті 129 ГПК України та зважаючи на те, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати у вигляді судового збору, який сплачений апелянтом за звернення з апеляційною скаргою, відшкодуванню не підлягають та покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 254, 269, 270, 273, п.1 ч. 1 статті 275, 276, 282-284 ГПК України Харківський апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу відповідача ТОВ "Радій ЛТД" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 13.03.2018 у справі № 922/4197/17 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова може бути оскаржена до суду касаційної інстанції в порядку та строки, передбачені ст. ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 29.05.2018
Головуючий суддя Шутенко І.А.
Суддя Здоровко Л.М.
Суддя Плахов О.В.