ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.05.2018Справа № 910/3617/18
Господарський суд міста Києва у складі: головуючий - суддя Спичак О.М.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
За позовомПриватного акціонерного товариства "ПРОСТО-СТРАХУВАННЯ"
ДоПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО"
Простягнення 10 033,77 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи;
Приватне акціонерне товариство "ПРОСТО-СТРАХУВАННЯ" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" про стягнення 10 033,77 грн.
В наслідок ДТП, яка сталася у зв'язку із неправомірними діями фізичної особи під час керування транспортного засобу, цивільно правова відповідальність якого застрахована відповідачем, було завдано шкоду транспортному засобу, страховиком якого є позивач. Оскільки дана ДТП була визнана страховим випадком, тому позивачем було здійснено страхову виплату страхувальнику. Враховуючи вищенаведене, позивач вважає, що до страховика який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, переходить право вимоги до винної особи в межах виплаченого ним страхового відшкодування, у зв'язку із чим було подано зазначений позов.
Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до частини 6 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2018 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
Крім того, разом із позовною заявою позивачем було подано клопотання про витребування у Моторно-транспортного страхового бюро України відомостей щодо укладання Полісу № АЕ 9074038 Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ВУСО".
Вказане клопотання було розглянуто та задоволено судом.
10.04.2018 від МТСБУ до господарського суду надійшла витребувана судом інформація, відповідно до якої встановлена франшиза в полісі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, за яким була застрахована відповідальність водія автомобіля Chevrolet Lacetti, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, станом на 24.02.2017 у розмірі 1 000,00 грн.
27.04.2018 відповідачем було подано відзив на позов, в якому проти задоволення позовних вимог надано заперечення з огляду на те, що при здійсненні розрахунку страхового відшкодування позивачем не було враховано коефіцієнт фізичного зносу автомобіля Chevrolet Lacetti, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який згідно розрахунку відповідача складає 0,36.
Позивачем, в свою чергу, 21.05.2018 було подано до суду відповідь на відзив, а також клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, а саме звіту № 119293 від 12.12.2017 в якому визначено коефіцієнт фізичного зносу на рівні 0,4096.
Приймаючи до уваги, що сторони скористались наданими їм процесуальними правами та надали письмові заяви із викладом своїх вимог та заперечень, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
24.02.2017 в м. Києві на перехресті вулиць Сергієнка та Празької за участю автомобіля «Seat Altea», реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_1, який належить ОСОБА_2 та за участю автомобіля НОМЕР_3, яким керував ОСОБА_3, сталася дорожньо-транспортна пригода.
Статтею 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Частиною 2 ст. 8 Закону України "Про страхування" передбачено, що страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
За приписами ст. 33.2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду. У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов'язку інформувати відповідні підрозділи Національної поліції про її настання.
Моторним (транспортним) страховим бюро України було встановлено відповідний зразок повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та за погодженням з Державною автомобільною інспекцією Міністерства внутрішніх справ України затверджено Інструкцію щодо заповнення повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.
Відповідно до вказаної вище Інструкції, у європротоколі зазначаються фактична дата, час та місце настання дорожньо-транспортної пригоди, інформація про страхувальника згідно з даними полісу та інше. Виправлення у повідомленні категорично забороняються та замість зіпсованого бланку заповнюється інший.
Як вбачається з матеріалів справи, водієм автомобіля «Seat Altea», реєстраційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_1 та водієм автомобіля НОМЕР_3, ОСОБА_3 було складено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду № б/н від 24.02.2017 (європротокол).
Виходячи зі змісту вказаного повідомлення, 24.02.2017 м. Києві на перехресті вулиць Сергієнка та Празької за участю автомобіля «Seat Altea», реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_1 та за участю автомобіля НОМЕР_3, яким керував ОСОБА_3, сталася дорожньо-транспортна пригода.
З відомостей, які містяться в повідомленні б/н від 24.02.2017 про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол), вбачається, що водій автомобіля НОМЕР_3 ОСОБА_3 визнав свою вину у скоєнні зазначеної ДТП.
Дослідивши зазначений європротокол, суд зазначає, що європротокол є заповненим обома учасниками дорожньо-транспортної пригоди у частинах, що стосуються інформації про транспортний засіб А та транспортний засіб Б, не містить виправлень, у відповідних пунктах зазначено дату, час та місце дорожньо-транспортної пригоди, наявна схема дорожньо-транспортної пригоди, а також відсутні будь-які відмітки про наявність з боку сторін зауважень стосовно відомостей, які зазначені у даному європротоколі.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку що повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду № б/н від 24.02.2017 (європротокол) є належним доказом, який підтверджує факт настання дорожньо-транспортної пригоди.
22.08.2016 між позивачем (страховик) та ОСОБА_2 (страхувальник) було укладено Договір № 1601406 серії PKS «Просто-Каско плюс» (надалі - Договір страхування), відповідно до умов якого позивач прийняв на себе обов'язок по страхуванню автомобіля «Seat Altea», реєстраційний номер НОМЕР_2 (надалі також - застрахований автомобіль).
Частиною 2 ст. 8 Закону України «Про страхування» передбачено, що страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
ДТП, яка сталася 24.02.2017 відповідно до норм чинного законодавства, була визначена страховим випадком.
Згідно з п. 1 ст. 354 Господарського кодексу України, за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
На підставі повідомлення про настання події, що має ознаки страхового випадку, заяви на виплату страхового відшкодування, Приватним акціонерним товариством "ПРОСТО-СТРАХУВАННЯ" було здійснено розрахунок страхового відшкодування та складено страховий акт № 119293 від 07.04.2017 транспортного засобу «Seat Altea», реєстраційний номер НОМЕР_2, та встановлена сума страхового відшкодування у загальному розмірі 31 088,14 грн.
Позивач на виконання своїх зобов'язань перед страхувальником за договором страхування наземного транспорту, перерахував на рахунок ТОВ «Порше Інтер Авто Україна» 31 088,14 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 6707 від 10.04.2017 на суму 31 088,14 грн. з призначенням платежу: Страхове відшкодування за ремонт а/м Seat, р/н НОМЕР_4, власник ОСОБА_2, згідно розпорядження № 119293 від 07.04.2017. Без ПДВ.
Зважаючи на те, що з вини ОСОБА_3, який керував автомобілем НОМЕР_3, сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої відбулося зіткнення з автомобілем «Seat Altea», реєстраційний номер НОМЕР_2, то він є особою, відповідальною за збиток, заподіяний зазначеному автомобілю.
Між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ВУСО" та ОСОБА_5 було укладено договір обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту поліс АЕ 9074038, забезпеченим транспортним засобом є автомобіль НОМЕР_3. Згідно зазначеного полісу ліміт відповідальності за шкоду майну становить 100 000,00 грн.
Таким чином, Приватне акціонерне товариство "ПРОСТО-СТРАХУВАННЯ" відповідно до договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту та статей 993 і 1191 Цивільного кодексу України, отримало право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, а саме - до страхової організації, якою здійснено обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності водія транспортного засобу «Chevrolet Lacetti» реєстраційний номер НОМЕР_1, тобто до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО".
Як стверджує позивач, Приватне акціонерне товариство "ПРОСТО-СТРАХУВАННЯ" звернулось до відповідача із вимогою про сплату страхового відшкодування у сумі 31 088,14 грн.
Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача не спростовані, Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ВУСО" було лише частково виконано вимоги позивача, а саме сплачено позивачу страхове відшкодування у сумі 21 054,37 грн., що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частин 1, 3 статті 985 ЦК України страхувальник має право укласти із страховиком договір на користь третьої особи, якій страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у разі досягнення нею певного віку або настання іншого страхового випадку. Особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК України, Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Пунктом 2.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Вказана норма кореспондується із частиною 2 статті 999 ЦК України, якою встановлено, що до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відтак, у спорах пов'язаних з відшкодуванням шкоди за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, покладений Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" на страховика (винної особи), у межах встановлених даним Законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, також встановлений і статтею 1194 ЦК України, якою передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відтак, враховуючи положення Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та статті 1194 ЦК України, обов'язок з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, лежить на страховикові цієї особи у межах встановлених лімітів, з урахуванням франшизи та у межах шкоди, яка покривається страховиком згідно із законом та договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, а у решті на особі, яка завдала цю шкоду, і яка не покрита її страховиком.
За загальним правилом згідно з статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Проте, Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежує розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність (пункт 22.1 статті 22 - межами ліміту відповідальності; стаття 29 - вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством; відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту).
Так, відповідно до пункту 22.1 Закону № 1961-IV при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Відповідно до пункту 36.4 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому або погодженим з ним особам, які, зокрема, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування.
При цьому, згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.
Враховуючи вищевказане, різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу, який відшкодовує страховик згідно з Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", на підставі статті 1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків.
Відповідно до ч.2 ст.512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.
Згідно з нормами ст.514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 27 Закону України «Про страхування» та ст.993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, відповідач як страховик відповідальності винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі статті 1194 ЦК відшкодовує особа, яка завдала збитків.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі № 910/32969/15.
Відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, збільшення від нуля до одиниці коефіцієнту зносу деталей автомобіля впливає на зменшення вартості його відновлювального ремонту, та при наявності коефіцієнту зносу деталей автомобіля при встановлення вартості його відновлювального ремонту застосування такого коефіцієнту є обов'язковим.
Відповідно до п. 7.38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, значення Е приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки.
Відповідно до п. 7.39 Методики, винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.
Відповідно до поданого позивачем звіту № 119293 від 12.12.2017, складеного ФОП Карета О.Є., вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіля «Seat Altea», реєстраційний номер НОМЕР_2, на момент проведення експертного дослідження становить 31 044,17 грн., а коефіцієнт фізичного зносу встановлено - 0,4096.
Враховуючи вищезазначені норми, суд приходить до висновку, що на момент подачі позовної зави відповідач був зобов'язаний в межах суми відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, який дорівнює 0,4096.
Щодо заперечень відповідача викладених у відзиві, зокрема, визначення розміру коефіцієнту фізичного зносу на рівні 0,36 суд зазначає наступне.
Згідно з Наказом №142/5/2092 від 24.11.2003р. Міністерства юстиції України та Фонду державного майна, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24.11.2003р. за №1074/8395, "Про затвердження Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів", що є обов'язковим для виконання особами, до компетенції яких входить проведення автотоварознавчих експертиз та досліджень, розмір матеріального збитку визначається шляхом проведення відповідної експертизи. Методику товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів розроблено згідно із Національним стандартом №1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" і затверджено Наказом №142/5/2092 від 24.11.2003 р.
Дослідивши наданий відповідачем розрахунок коефіцієнту фізичного зносу, суд зазначає, що зазначений розрахунок складено не особами, до компетенції яких входить проведення автотоварознавчих експертиз та досліджень, а співробітниками відповідача, що в свою чергу є порушенням норм чинного законодавства України.
В свою чергу, позивачем долучено до матеріалів справи копії сертифікату суб'єкту оціночної діяльності, кваліфікаційного свідоцтва оцінювача, а також свідоцтва про включення інформації про оцінювача до державного реєстру оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності, на підтвердження достатньої кваліфікації ФОП Карета О.Є., яким складено звіт № 119293 від 12.12.2017.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Враховуючи все вищенаведене у сукупності, за правилами, визначеними положеннями ст. ст. 76-79 ГПК України, суд дійшов висновку про допустимість звіту № 119293 від 12.12.2017, складеного ФОП Карета О.Є., як доказу по справі.
Відповідно до ст. 12.1. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Відповідно до Полісу № АЕ 9074038 розмір франшизи становить 1 000,00 грн., а ліміт відповідальності по майну становить 100 000,00 грн.
Враховуючи вищезазначені обставини, умови полісу № АЕ 9074038 та положення статей 12, 22, 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", статей 9, 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1192 ЦК України, у відповідача в зв'язку з настанням ДТП виник обов'язок відшкодувати позивачу шкоду, в межах ліміту його відповідальності за спірним страховим випадком (100 000,00 грн.), в межах суми (фактичних затрат) та з урахуванням франшиза ( 1 000,00 грн.), право на вимогу якої перейшло до позивача в зв'язку з виплатою страхового відшкодування, виходячи з вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля з урахуванням коефіцієнту зносу деталей(31 044,17 - 1000,00).
Одночасно, судом враховано, що відповідачем частково відшкодовано позивачу страхове відшкодування у сумі 21 054,37 грн, що з боку відповідача не заперечується.
Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також з урахуванням ліміту відповідальності визначеного чинним законодавством, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення суми страхового відшкодування підлягають задоволенню частково в сумі 8 989,80 грн.(31 044,17- 21 054,37- 1000,00).
Суд також зазначає, що всі твердження відповідача у відзиві спростовуються вищенаведеним, а також наявними матеріалами справи.
Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1 578,67 грн.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" (місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Казимира Малевича, 31, код ЄДРПОУ 31650052) на користь Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-СТРАХУВАННЯ" (місцезнаходження: 04050, м. Київ, вул. Герцена, 10, код ЄДРПОУ 24745673) 8 989,80 грн. основного боргу та 1 578,67 грн. судового збору за розгляд позовної заяви.
3. В задоволенні іншої частини відмовити.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
6. Згідно з п.п. 17.5 пункту 17 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Спичак О.М.