номер провадження справи 4/5/18
18.05.2018 Справа № 908/76/18
м. Запоріжжя
за позовом Коммунального підприємства “Експлуатаційне лінійне управління автомобільних шляхів” (69035, м. Запоріжжя, вул. Волгоградська, 23)
до відповідача: Дочірнього підприємства “Запорізький облавтодор” відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” в особі Філії “Запорізька дорожньо-есплуатаціна дільниця” ДП “Запорізький облавтодор” (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, 50)
про стягнення збитків у розмірі 102 899,46 грн.
Суддя Зінченко Н.Г.
секретар судового засідання Петриченко А.Є.
За участю представників:
від позивача - ОСОБА_1, довіреність № 83 від 22.01.2018;
від відповідача - ОСОБА_2, довіреність № 27/02-2018 від 27.02.2018.
11.01.2018 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Коммунального підприємства “Експлуатаційне лінійне управління автомобільних шляхів” (вх. № 78/08-07/18 від 11.01.2017) до Дочірнього підприємства “Запорізький облавтодор” відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” в особі Філії “Запорізька дорожньо-есплуатаціна дільниця” ДП “Запорізький облавтодор” про стягнення збитків у розмірі 102 899,46 грн.
11.01.2018 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Зінченко Н.Г.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 15.01.2018 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 05.02.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/76/18 в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 28.02.2018.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 28.02.2018, відкладено підготовче судове засідання на 21.03.2018. Ухвалою господарського суду Запорізької області від 21.03.2018 продовжено строк підготовчого провадження у справі до 07.05.2018, підготовче судове засідання відкладено на 26.04.2018.
В судовому засіданні 26.04.2018 закрито підготовче провадження у справі №908/76/18, призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 26.04.2018.
У судовому засіданні 26.04.2018 оголошено перерву до 18.05.2018.
У судовому засіданні 18.05.2018 справу розглянуто, прийнято та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Представник позивача в судовому засіданні 18.05.2018 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач у порушення умов договору поставки не оформив належним чином податкові накладні на поставлений позивачу товар, та не зареєстрував ці податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних (в порушення п. 5.1.1 Договору та пунктів 198.6, 201.1, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України), внаслідок чого позивач виратив право податкового кредитк та поніс збитки у вигляді сплати податкового кредиту з податку на додану вартість (ПДВ). Просить позов задовольнити та стягнути з відповідача збитки у вигляді зайво сплаченої суми ПДВ у розмірі 102 899,46 грн.
Відповідач у відзиві на позовну заяву, проти позову заперечує, з посиланням на ст. ст. 22, 614, 623 ЦК України, ст. 224 ГК України та зазначає, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення виключає відповідальність боржника за невиконання або неналежне виконання зобов'язань у вигляді відшкодування збитків. Посилається на те, що відсутність реєстрації податкових накладних, про які заявляє позивач, не є правопорушенням у сфері господарювання. Отже, позивачем не доведено, що протиправна поведінка відповідача у сфері господарювання завдали збитків позивачу.
Також, 21.03.2018 на адресу суду від відповідача надійшли заперечення по справі, в яких відповідач зазначив, що відшкодування податку на додану вартість здійснюється державою саме в податкових правовідносинах між позивачем та державою, натомість об'єкт дослідження по даній справі фактично зводиться до з'ясування дотримання Відповідачем вимог податкового законодавства щодо належного (своєчасного) оформлення ним податкових накладних, їх офіційної реєстрації та наявності чи відсутності у Позивача можливості відшкодувати податковий кредит. Тобто, об'єкт дослідження по даній справі не знаходиться в площині цивільно-правових (господарсько-правових) відносин.
Розглянувши матеріали справи у їх сукупності, заслухавши пояснення учасників справи, суд -
27.02.2014 Коммунальним підприємством “Експлуатаційне лінійне управління автомобільних шляхів” (покупець, позивач у справі) та Дочірнім підприємством “Запорізький облавтодор” ВАТ “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” в особі Філії “Запорізька дорожньо-есплуатаціна дільниця” ДП “Запорізький облавтодор” (постачальник, відповідач у справі) укладений Договір № 27-14 (далі за текстом - Договір).
За умовами Договору відповідач (Постачальник) зобов'язується передати, а позивач (Покупець) зобов'язується прийняти та оплатити бітум БНД 60/90 та асфальтобетон Б2 (далі товар) згідно накладних на умовах передбачених договором.
Відповідно до п. 5.1.1 Договору постачальник зобов'язується передати покупцю разом з товаром, сертифікат якості на товар, видаткову накладну та податкову накладну.
Відповідно до п. 9.1 строк дії договору встановлюється з моменту його підписання та діє до 31.12.2018.
На виконання умов Договору, протягом лютого - квітня 2016, відповідачем поставлено позивачу товар, передбачений умовами договору, що підтверджується видатковими накладними за цей період, а саме: видаткова накладна № 63 від 09.02.2016., видаткова накладна № 64 від 10.02.2016, видаткова накладна № 65 від 11.02.2016, видаткова накладна № 79 від 15.02.2016, видаткова накладна № 80 від 16.02.2016, видаткова накладна № 81 від 18.02.2016, видаткова накладна № 73 від 01.03.2016, видаткова накладна № 195 від 02.03.2016, видаткова накладна № 194 від 09.03.2016, видаткова накладна № 196 від 10.03.2016, видаткова накладна № 197 від 11.03.2016, видаткова накладна № 209 від 12.03.2016, видаткова накладна № 216 від 15.03.2016, видаткова накладна № 217 від 16.03.2016, видаткова накладна № 312 від 20.04.2016, видаткова накладна № 327 від 23.04.2016, а всього на загальну суму 617396,77 грн., сума ПДВ - 102899,46 грн.
Вище зазначені видаткові накладні за спірний період підписані уповноваженими особами позивача та відповідача і скріплені відбитками печаток підприємств.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Матеріали справи свідчать, що оплату за товар, поставлений за Договором № 27-14 від 27.02.2014, відповідач здійснив в повному обсязі, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями за спірний період. Сторонами зазначений факт не заперечується.
Позивач посилається на ті обставини, що відповідач (продавець) повинен був скласти податкові накладні датою постачання варів/послуг позивачу та протягом 15 календарних днів з дати постачання зареєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних. Позивач (покупець) мав право включити суму сплаченого у ціні товару ПДВ до складу податкового кредиту та відповідно до вимог ст. 200 ПКУ зменшити свої податкові зобов'язання перед бюджетом, але лише за умови отримання податкової накладної, яка зареєстрована продавцем у ЄРПН. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в ЄРПН не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період. Відповідач встановленого ПКУ обов'язку щодо реєстрації податкових накладних на суму 102 899,46 грн. не виконав, у зв'язку з чим позивач був позбавлений права на включення цієї до складу податкового кредиту та сплатив цю суму до бюджету. Таким чином, внаслідок неправомірних дій відповідача позивач поніс реальні збитки на суму 102 899,46 грн.
Факт не реєстрації спірних податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних підтверджується Витягами є Єдиного реєстру податкових накладних, копії яких містяться в матеріалах справи. Відповідач факт нерєєстрації спірних податкових накладних не заперечив.
Стягнення збитків в сумі 102 899,46 грн. є предметом розгляду в цій справі.
Проаналізувавши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, що є протиправними діями відповідача у сфері господарювання, які завдали позивачу збитків у вигляді зайво сплаченої суми ПДВ.
Суд вважає, що дії відповідача по не реєстрації податкових накладних по операціям поставки товару (бітум БНД 60/90 та асфальтобетон Б2) за Договором № 27-14 від 27.02.2014, не є правопорушенням у сфері господарювання, виходячи з наступного.
Відповідно до положень пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг згідно пункту 187.1 статті 187 ПК України вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Згідно з пунктом 201.7 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Пунктом 201.10 статті 201 ПК України встановлено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
У статті 198 ПК України встановлено підстави, за яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; визначено права і обов'язки платників податку в цій сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.
Згідно з пунктом 198.1 цієї статті право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
За пунктом 198.2 зазначеної статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Норми статті 201 ПК України, до яких відсилають правила пункту 198.6 статті 198 цього Кодексу, регулюють відносини, пов'язані з оформленням і легітимацією податкової накладної. У цій нормі містяться обов'язкові правила щодо форми та порядку заповнення податкових накладних, недотримання яких тягне визнання податкової накладної недійсною; визначено правову природу цього документа, підстави, порядок, умови його складання і надання; встановлено права й обов'язки учасників податкових відносини, пов'язані зі складанням, наданням та реєстрацією податкової накладної; передбачено наслідки недотримання обов'язкових вимог щодо форми, змісту та інших дій зі складання, надання та реєстрації податкових накладних.
Системний аналіз перелічених вище податкових норм дає підстави дійти висновку, що платник податку має право на включення до податкового кредиту сум податку, сплачених ним за наслідками господарських операцій, дійсність та достовірність яких має підтверджуватися внесеними до Реєстру податковими накладними або іншими документами, встановленими ПК України, що посвідчують право на віднесення сум податку до податкового кредиту. Це право вони мають незалежно від часу внесення платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних до Реєстру. Визначальним є факт підтвердження операцій податковими накладними і факт внесення їх до Реєстру в строки, встановлені законодавством.
В іншому випадку, відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Як встановлено судом, відповідач в порушення умов вищевикладених норм законодавства, податкові накладні на підставі видаткових накладних не склав, у встановлені терміни не зареєстрував. Вказані обставини відповідачем не заперечуються.
Натомість, законодавством передбачені й інші підстави для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, зокрема, за приписами 201.11, такими є:
а) транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами;
б) касові чеки, які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера та податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума отриманих товарів/послуг не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку). У разі використання платниками для розрахунків із споживачами реєстраторів розрахункових операцій касовий чек повинен містити дані про загальну суму коштів, що підлягає сплаті покупцем з урахуванням податку, та суму цього податку, що сплачується у складі загальної суми.
Таким чином, зареєстрована податкова накладна не є виключною підставою для виникнення у платника податку на додану вартість (споживача, позивача) права на податковий кредит та, відповідно, відсутність складених податкових накладних за отримані кошти не позбавляє права платника податку на додану вартість (споживача, позивача) на включення його до податкового кредиту.
Крім цього, суд зазначає, що норми ПК України щодо отримання бюджетного відшкодування не встановлюють залежність виплати бюджетного відшкодування від сплати ПДВ контрагентами платника податку.
Таке розуміння зазначених норм права Верховний Суд України сформулював у постановах від 9 вересня 2008 року (справа № 21-500во08) та 1 червня 2010 року (справа №21-573во10), суть якого полягає в тому, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цього платника податку. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Тобто, порушення норм податкового законодавства тягне за собою негативні наслідки саме для платника податку, який скоїв таке порушення, проте, не для його контрагента.
Отже, суд вважає, що позивач не довів порушення відповідачем своїх господарських зобов'язань перед позивачем, які б спричинили останьому збитки у заявленому розмірі.
Як було зазначено вище, в обґрунтування своїх вимоги позивач посилався на порушення відповідачем вимог статей 198, 201.1, 201.10 ПК України та завдання йому таким чином збитків в сумі 102 899,46 грн.
Статтею 16 ЦК України передбачено право особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Одним із способів захисту порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів згідно статті 20 ГК України і статті 16 ЦК України може бути відшкодування збитків.
Частиною 1 статті 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Таким чином, з урахуванням вимог вказаної статті, відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні наслідки. Одночасно, для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів.
За приписами статті 224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно з положеннями статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Згідно статті 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
З аналізу статей 224,225 Господарського кодексу України та статті 614 ЦК України випливає, що особа, яка порушила зобов'язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема, у вигляді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідна наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка боржника, яка полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вина боржника. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає (вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 25.02.2015 у справі № 17/192 від 07.10.2015 у справі № 916/3371/14).
Позивач вважає, що його реальними збитками є сума неотриманого податкового кредиту в розмірі 102 899,46 грн.
Відповідно, до ст.22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Отже, визначена позивачем сума неотриманого податкового кредиту в розмірі 102 899,46 грн., не є реальними збитками в розумінні вимог цивільного (господарського) законодавства, оскільки відшкодування податку на додану вартість здійснюється державою в податкових правовідносинах між позивачем та державою, а об'єкт дослідження зводиться до з'ясування дотримання відповідачем вимог податкового законодавства щодо належного (своєчасного) оформлення податкових накладних, їх офіційної реєстрації та наявності чи відсутності у позивача можливості відшкодувати податковий кредит. Тобто об'єкт дослідження не знаходиться в площині цивільно-правових (господарсько-правових) відносин.
Виходячи з положень статей 173, 174 Господарського кодексу України, Суд відхиляє доводи скаржника про те, що відсутність реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних є порушенням з боку відповідача правил здійснення господарської діяльності - невиконанням господарського зобов'язання, адже обов'язок зі складання та реєстрації податкових декларацій виникає у відповідача саме на підставі податкового законодавства. Водночас зазначення сторонами у Договорі про обов'язок відповідача надати замовнику податкову накладну не має наслідком зміну характеру відповідних правовідносин з податкових на господарські.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 12 березня 2018 року у справі № 918/216/17.
На підставі викладеного, матеріалами справи не підтверджується сам факт понесення позивачем збитків, які є мірою господарсько-правової відповідальності.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що порушення боржником договірного зобов'язання є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такого порушення. Так, відшкодуванню підлягають збитки, які стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотнім наслідком порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, тобто мають бути прямими.
Відповідно до положень абзацу 15 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України порушення відповідачем порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних не позбавляє позивача права на включення спірної суми до податкового кредиту, а обумовлює ї нарахування необхідністю додання до податкової декларації за звітний податковий період заяви зі скаргою на відповідача з доданням певного пакету документів.
Суд вважає, що позивач не довів причинного зв'язку між неотриманою позивачем сумою податкового кредиту та діями відповідача, оскільки позивачем не надано доказів щодо використання ним всіх передбачених податковим законодавством способів для реалізації свого права на віднесення сум податку до податкового кредиту.
Слід також зазначити, що позивач прийняв та оплатив бітум БНД 60/90 та асфальтобетон Б2 згідно накладних на умовах передбачених договором, не відмовився від нього, хоча й відповідачем не було виконано п.5.1.1 Договору, щодо передачі податкової накладної разом з товаром.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На підставі викладеного, суд вважає, що позивач не довів наявності в діях відповідача складу цивільного правопорушення, за яке настає відповідальність у вигляді стягнення збитків, а тому правові підставі для задоволення позову відсутні.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 129, 233, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позову Коммунального підприємства “Експлуатаційне лінійне управління автомобільних шляхів”, м. Запоріжжя до Дочірнього підприємства “Запорізький облавтодор” відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” в особі Філії “Запорізька дорожньо-есплуатаціна дільниця” ДП “Запорізький облавтодор”, м. Запоріжжя відмовити повністю.
Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України “25” травня 2018 р.
Суддя Н. Г. Зінченко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.