Постанова
Іменем України
29 травня 2018 року
м. Київ
справа № 22-ц/796/4119/2018
Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Махлай Л.Д., Кравець В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Шевченківського районного суду м. Києва
в складі судді Савицького Ю.А.
від 27 лютого 2018 року
у справі № 761/40646/17 Шевченківського районного суду м. Києва
за позовом ОСОБА_1
до Київської міської державної адміністрації (виконавчого органу Київської міської ради)
про зобов'язання надати житло,
09 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Київської міської державної адміністрації (виконавчого органу Київської міської ради) (далі - КМДА) про забезпечення його житлом з підстав, передбачених п. 10. ст. 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон), ч. 3 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він, як інвалід ІІ групи, хворий на туберкульоз, має хронічне психічне захворювання та цироз печінки, учасник війни, потребує поліпшення житлових умов, внаслідок чого перебуває на квартирному обліку в Міністерстві внутрішніх справ України (далі - МВС України).
Вказував, що рішенням Центральної житлової комісії МВС України від 20.09.2016 внесено зміни у його справу квартирного обліку, а саме зазначено, що ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку з 18.03.2008, а по списку позачерговиків, як особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії, з 12.06.2014. Дане рішення є чинним, а тому повинно виконуватися.
Позивач, посилаючись на те, що він взятий на квартирний облік житловою комісією МВС України з 18.03.2008, як учасник війни, інвалід військової служби, а з 12.06.2014 взятий на квартирний облік як інвалід ІІ групи, що пов'язано з наслідками аварії на Чорнобильській атомній електростанції (далі - ЧАЕС) першої категорії, має право на одержання житла протягом року з моменту подання заяви, як то передбачено положеннями п. 10 ст. 20 Закону, а також у відповідності до положень ч. 3 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» має право на одержання житла позачергово з 18.03.2008.
Однак, відповідач в порушення наведених положень закону не забезпечив його житлом, у зв'язку з чим він звернувся до суду з даним позовом.
Заперечуючи проти позовних вимог КМДА 15.02.2018 надала до суду першої інстанції відзив на позовну заяву.
Вказувала, що розпорядженням Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації від 09.02.2017 № 98 ОСОБА_1 відмовлено в зарахуванні на квартирний облік. У відповідності до діючого законодавства, яким передбачено порядок постановлення на квартирний облік та ведення такого обліку, обов'язковою умовою для включення позивача до загальноміського реєстру осіб, які внаслідок Чорнобильської катастрофи перенесли променеву хворобу будь-якого ступеня або стали інвалідами, дітей-інвалідів, які потребують особливого догляду, сімей, що втратили годувальника з числа осіб, віднесених до категорії 1, які потребують поліпшення житлових умов, особа має перебувати на обліку в Солом'янській районній в м. Києві державній адміністрації (далі - Солом'янська РДА у м. Києві).
Зазначала, що станом на 01.12.2017 ОСОБА_1 не перебуває на обліку в загальноміському реєстрі осіб, які внаслідок Чорнобильської катастрофи перенесли променеву хворобу будь-якого ступеня або стали інвалідами, дітей-інвалідів, які потребують особливого догляду, сімей, що втратили годувальника з числа осіб, віднесених до категорії 1.
За вказаних обставин просила відмовити в задоволенні позову.
19 лютого 2018 року позивач надав відповідь на відзив, в якому зазначив, що доводи відповідача не відповідають положенням ст. 47 Конституції України, якою регламентовано право громадянина на житло.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 лютого 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилався на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене судом з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушеннями норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню.
В обґрунтування апеляційної скарги вказував на те, що постановою Верховного Суду України № 21-1606а15 від 11.11.2015 у справі за його позовом до МВС України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії скасовано ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2015 та Вищого адміністративного суду України від 14.04.2015, якими було скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.10.2014 про часткове задоволення позову, а саме: зобов'язання МВС України прийняти рішення про постановку позивача на квартирний облік по списку інвалідів, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС 1 категорії з 12.06.2014, а справу передано на новий розгляд.
Однак, судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не взято до уваги висновки, викладені у вищезгаданій постанові Верховного Суду України, а тому рішення є незаконним, не відповідає положенням ст. 1 ЦПК України, є несправедливим та упередженим, порушує права позивача на отримання житла у відповідності до вимог ст. 47 Конституції України.
Зазначав, що суд не витребував від відповідача рішення комісії з розподілу житлової площі громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи про надання житла або про відмову надати житло заявнику, у зв'язку з чим рішення суду про відмову в задоволенні позову не можна вважати законним.
Суд першої інстанції безпідставно посилався на положення п. 20 ст. 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яким передбачено порядок надання земельних ділянок особам, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС.
Судом не взято до уваги, що в матеріалах справи містяться докази, а саме медичний висновок від 19.11.2015, згідно якого позивач не може проживати в одній квартирі разом з іншими членами сім'ї, а також не може проживати в одній кімнаті разом з іншими членами сім'ї.
Судом також не взято до уваги нерозгляд комісією КМДА з розподілу жилої площі рішення Центральної житлової комісії МВС України від 20.09.2016 про внесення змін у справу квартирного обліку, яке зареєстровано в Департаменті будівництва та житлового забезпечення КМДА в єдиному загальноміському автоматизованому реєстрі.
Вважав, що суд першої інстанції ухвалив помилкове рішення про відмову в задоволенні позову, яке не відповідає вимогам п. 10 ст. 20 Закону, Положенню про Центральну житлову комісію МВС України; не відповідає постанові КМДА від 30.05.2008 № 787, якою МВС України надано право ведення квартирного обліку, а також не відповідає постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 21-1606а15; не відповідає п. 13, п. 15 Правил квартирного обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради міністрів Української РСР і Української Республіканської Ради професійних спілок від 11.12.1984 № 470 (далі - Правила).
За наведених обставин, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27.02.2018 та ухвалити нове рішення.
Зважаючи на положення п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ Апеляційний суд міста Києва здійснює свої повноваження до початку роботи новоутвореного апеляційного суду у відповідному апеляційному окрузі.
Відповідно до пункту 9 Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.
Відповідач, своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу, не скористався.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За правилами положень ст. 369 ЦПК України спір у даній справі підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження та вимог, що заявлялися в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Постановою КМДА від 30.05.2008 № 787 затверджено Перелік підприємств, установ та організацій, що здійснюють квартирний облік працівників, які потребують поліпшення житлових умов, до якого включено Міністерство внутрішніх справ України.
Наказом МВС України від 29.12.2015 № 1641, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 21.01.2016 за № 114/28244 затверджено Положення про Центральну житлову комісію МВС України, яке визначає організаційно-правові основи діяльності Центральної житлової комісії МВС України щодо надання жилих приміщень працівникам, пенсіонерам апарату МВС України, членам їх сімей.
Розділом ІІ даного Положення визначено основні завдання Центральної житлової комісії МВС України. Одним із основних завдань є забезпечення ведення квартирного обліку працівників, які потребують поліпшення житлових умов, в апараті МВС.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Центральної житлової комісії (далі - ЦЖК) МВС України від 20 вересня 2016 року № 7 внесено зміни у справи квартирного обліку, зокрема в квартирну справу ОСОБА_1, 1935 року народження, пенсіонера МВС з 1986 року, який проживає в трикімнатній квартирі АДРЕСА_1, де зареєстровано 5 осіб.
ОСОБА_1 на квартирному обліку перебуває з 18.03.2008 на загальних підставах та по списку першочерговиків, як учасник війни.
Рішенням ЦЖК МВС України від 15.10.2008 № 15 ОСОБА_1 переведений до списку позачерговиків, як хворого на туберкульоз, яке затверджено розпорядженням Печерської районної в м. Києві державної адміністрації від 19.01.2009 № 16.
Оскільки термін дії медичного висновку закінчився рішенням ЦЖК МВС України від 16.09.2009 ОСОБА_1 переведено до списку першочерговиків, як учасника війни з 18.03.2008, що затверджено розпорядженням Печерської районної в м. Києві державної адміністрації від 22.03.2010 № 171.
Рішенням ЦЖК МВС України від 01.09.2015 № 3 ОСОБА_1 переведено до списку поза черговиків, як особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи з 01.09.2015 та на загальних підставах з 18.03.2008, що затверджено розпорядженням Печерської районної в м. Києві державної адміністрації від 11.09.2015 № 412.
Відповідно до постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.10.2014, яку ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2016 залишено без змін, МВС України зобов'язано прийняти рішення про постановку ОСОБА_1 на квартирний облік по списку інвалідів, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії з 12 червня 2014 року.
З матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_1 включений в Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи - 1 категорії, учасник війни, ветеран органів внутрішніх справ, інвалід військової служби та пенсіонер за віком (а.с. 20).
МВС України веде квартирний облік своїх працівників та подає відомості до єдиного загальноміського автоматизованого банку даних громадян міста Києва, які потребують поліпшення житлових умов. Останні зміни внесені, відповідно до листа МВС України від 24.01.2017 № 25/2/4-281.
Відповідно до внесених змін ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку з 18.03.2008 та внесений до списку позачерговиків за категорією «Потерпілі в зв'язку з аварією на ЧАЕС 1 категорії» з 12.06.2014 (а.с. 66).
Згідно листа Департаменту будівництва та житлового забезпечення КМДА № 056/98-М-596/2 від 20.09.2017, що за інформацією з єдиного загальноміського автоматизованого банку даних громадян міста Києва, які потребують поліпшення житлових умов, ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку в МВС України.
Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що ОСОБА_1 перебуває в черзі на поліпшення житлових умов на загальних підставах з 18.03.2008, а по списку позачерговиків, як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії, з 12.06.2014 (а.с. 35).
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилався на те, що він як інвалід ІІ групи, що пов'язано з наслідками аварії на ЧАЕС І категорії, хворий на туберкульоз середньої тяжкості з пошкодженням легенів до 3,5 см, хворий на хронічне психічне захворювання та хворий на цироз печінки, що пов'язане з наслідками аварії на ЧАЕС, має право на позачергове отримання житла протягом року з моменту подання заяви, у відповідності до вимог п. 10. ст. 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також має право на отримання житла, як учасник війни і пенсіонер МВС, відповідно ч. 3 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Крім цього, вказував на те, що він хворий на тяжкі хвороби, а саме: туберкульоз з пошкодженням легенів, на хронічне психічне захворювання та цироз печінки, у зв'язку з чим не може проживати в комунальній квартирі, не може проживати в одній кімнаті з особами, які проживають з ним в одній квартирі. Також не може проживати в ізольованій квартирі з іншими членами сім'ї.
Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Колегія суддів погоджується з доводами позивача, що він має право на позачергове отримання житла у відповідності до вимог п. 10. ст. 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та ч. 3 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Разом з цим, колегія суддів зазначає про наступне.
Відповідно до ст. 43 ЖК Української РСР громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості.
Статтею 46 ЖК Української РСР визначено перелік осіб, яким жилі приміщення можуть бути надані поза чергою.
Згідно з ч. 1 ст. 46 ЖК Української РСР передбачено надання жилого приміщення поза чергою: інвалідам Великої Вітчизняної Війни і прирівняним до них у встановленому порядку особам протягом двох років з дати прийняття рішення про включення їх до списку на позачергове одержання жилого приміщення, а з них інвалідам першої групи з числа учасників бойових дій на території інших держав - протягом року з визначенням переважного права інвалідів Великої Вітчизняної Війни і прирівняних до них у встановленому порядку осіб на одержання жилих приміщень перед всіма іншими категоріями позачерговиків; громадянам, житло яких внаслідок стихійного лиха стало непридатним для проживання; особам, направленим у порядку розподілу на роботу в іншу місцевість; дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, після завершення терміну перебування у сім'ї опікуна чи піклувальника, прийомній сім'ї, дитячому будинку сімейного типу, закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також особам з їх числа у разі відсутності житла або неможливості повернення займаного раніше жилого приміщення в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; громадянам, незаконно засудженим і згодом реабілітованим, у разі неможливості повернення займаного раніше жилого приміщення; дітям-інвалідам з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які проживають у сім'ях піклувальників, прийомних сім'ях, дитячих будинках сімейного типу, державних або інших соціальних установах, після досягнення повноліття, у разі якщо за висновком медико-соціальної експертизи вони можуть здійснювати самообслуговування і вести самостійний спосіб життя; сім'ям, які мають п'ятьох і більше дітей, та у разі народження у однієї жінки одночасно трьох і більше дітей; особам, обраним на виборну посаду, коли це зв'язано з переїздом в іншу місцевість; членам сім'ї народного депутата України у разі його смерті в період виконання депутатських обов'язків у Верховній Раді України на постійній основі; працівникам протитуберкульозних закладів у разі виникнення професійного захворювання на туберкульоз.
Частиною другою статті 46 ЖК Української РСР визначено, що поза чергою жиле приміщення може надаватися також в інших випадках, передбачених законодавством.
Для осіб, хворих на туберкульоз, чинним законодавством не встановлено строк, у який вони повинні бути забезпечені житлом переважно перед іншими громадянами з таким самим статусом, які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень.
Такий випадок передбачено зокрема у пункті 10 статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно якої особам, віднесеним до категорії 1, надається така пільга як позачергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов (включаючи сім'ї загиблих або померлих громадян). Особи, зазначені в цьому пункті, забезпечуються жилою площею протягом року з дня подання заяви, для чого місцеві ради щорічно виділяють 15 відсотків усього збудованого житла (в тому числі підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності).
Також, випадок позачергового надання житла передбачено частиною 3 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до якої особам, звільненим з військової служби і визнаним інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних під час виконання обов'язків військової служби, або захворювання, одержаного під час проходження військової служби, жилі приміщення в населених пунктах, обраних ними для проживання з урахуванням встановленого порядку, надаються позачергово за рахунок військових формувань або органів виконавчої влади, в яких вони перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.
Отже, частиною першою статті 46 ЖК Української РСР передбачено строк для надання поза чергою жилого приміщення виключно для таких категорій громадян: по-перше, інвалідам Великої Вітчизняної Війни і прирівняних до них у встановленому порядку особам протягом двох років з дати прийняття рішення про включення їх до списку на позачергове одержання жилого приміщення; по-друге, інвалідам першої групи з числа учасників бойових дій на території інших держав - протягом року.
Разом з тим, пунктом 38 Правил передбачено, що громадянам, які перебувають на квартирному обліку, жилі приміщення надаються в порядку черговості.
Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на обліку (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень).
Інших підходів, ніж дата взяття на облік у формуванні черговості забезпечення житлом осіб, які користуються певним правом (мають однакові пільги) в черговості одержання таких приміщень діючим законодавством не встановлено.
Як вбачається з матеріалів справи, станом на 12.09.2017 порядковий номер ОСОБА_1 в списках позачерговиків квартирного обліку МВС України є 66 на загальних підставах, а по категорії «Потерпілі в зв'язку з аварією на ЧАЕС 1 категорії» - 31.
Матеріали справи не містять доказів, які вказують на те, що ОСОБА_1 має переважне право на отримання житла перед іншими громадянами з таким самим статусом, які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень.
За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
ОСОБА_1, звертаючись до суду з позовом, у відповідності до вимог ст. 12, 81 ЦПК України не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що надійшла його черга на отримання житла у відповідності до вимог Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Оскільки ст. 46 ЖК Української РСР не встановлено строк та переважне право на одержання жилих приміщень перед всіма іншими категоріями поза черговиків для осіб, які мають право на отримання житла у відповідності до вимог Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», то ОСОБА_1 повинен бути забезпечений житлом в порядку черги після того, як будуть забезпечені житлом особи, які перебувають у списку осіб, що мають право на позачергове одержання житла раніше нього, що відповідатиме положенням статті 43 ЖК Української РСР.
Отже, задоволення позовних вимог ОСОБА_1 порушить встановлений порядок надання житла і призведе до порушення прав інших осіб, які потребують поліпшення житлових умов з числа постраждалих осіб, які знаходяться на квартирному обліку раніше позивача.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність в діях відповідача порушення вимог житлового законодавства щодо надання житла позивачу.
Щодо доводів позивача про надання житла як особі, яка страждає на тяжкі хвороби, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пунктів 2, 5 Постанови Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів і Президії Київської міської ради професійних спілок від 30.04.1991 № 234 потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни, які мають житлову площу до 7,5 кв.м. включно на кожного члена сім'ї.
Постановою Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів та Президії Київської міської ради професійних спілок від 30.04.1991 № 234 «Про внесення змін та доповнень до постанови виконкому міськради та Президії Київської міської ради профспілок» від 15.07.1985 № 582 «Про порядок застосування в м. Києві Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Українській РСР» визначено рівень середньої забезпеченості громадян в місті Києві жилою площею 9,0 кв.м. на одну особу.
Згідно з п. 13 Правил хворим на тяжкі форми захворювання, при визначенні потреби у поліпшенні житлових умов виділяється кімната з найменшою площею.
Як встановлено судом першої інстанції, розпорядженням Солом'янської РДА у м. Києві від 09.02.2017 № 98 ОСОБА_1 відмовлено в зарахуванні на квартирний облік. Підставою для відмови слугувало те, що ОСОБА_1 та члени його родини забезпечені житловою площею по місту Києву, а саме за інформацією Солом'янської РДА у м. Києві ОСОБА_1 зі складом сім'ї з чотирьох осіб зареєстровані в трикімнатній квартирі АДРЕСА_1 (кімнати житловою площею 12,8 кв.м., 15,1 кв.м. та 18,5 кв.м.).
Розпорядження Солом'янської РДА у м. Києві від 09.02.2017 № 98, яким ОСОБА_1 відмовлено в зарахуванні на квартирний облік за місцем проживання не оскаржувалося останнім у встановленому законом порядку, а тому є чинним.
За наведених обставин, доводи апеляційної скарги про не витребування у відповідача рішення комісії з розподілу житлової площі не мають правового значення.
Більш того, за приписами ст. 83 ЦПК України докази на підтвердження заявлених вимог подаються сторонами або іншими учасниками справи, суд з власної ініціативи не витребовує докази.
З огляду на викладене не мають і правового значення посилання в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не взято до уваги медичний висновок від 19.11.2015, яким встановлено неможливість проживання ОСОБА_1 в комунальній квартирі або в одній кімнаті разом з членами сім'ї.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог відповідає обставинам справи та положення матеріального закону.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не взято до уваги висновки, викладені в постанові Верховного Суду України № 21-1606а15 від 11.11.2015, за наслідками перегляду ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2015 та ухвали Вищого адміністративного суду України від 14.04.2015, оскільки в даній постанові Верховний Суд України висловив правову позицію щодо процесуального питання, а саме щодо виду судочинства, в якому необхідно розглядати спори про зняття з квартирного обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, та про зобов'язання взяття на квартирний облік, тоді як у справі, яка переглядається між сторонами виник спір щодо надання житла.
Більш того, в даній постанові Верховного Суду України не міститься висновків про застосування норм матеріального права при вирішенні спорів щодо надання житла.
Як вбачається з матеріалів справи 20.04.2018 ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про уточнення позовних вимог, доказів та обставин, які викладені в позовній заяві та апеляційній скарзі. Також в даній заяві позивач просив долучити до матеріалів справи докази на підтвердження заявлених ним вимог (а.с. 114-118).
Так, дійсно положеннями ч. 1 ст. 364 ЦПК України передбачено, що особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.
Разом з цим, колегія суддів не враховує подані позивачем доповнення до апеляційної скарги, оскільки такі доповнення подано апелянтом в порушення строків, визначених ч. 1 ст. 364 ЦПК України.
Щодо заяви в частині уточнення позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.
Цивільним процесуальним кодексом України в редакції на момент подання позову передбачалося право позивача протягом усього розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог; до початку розгляду судом справи по суті шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову (ч. 2 ст. 31 ЦПК).
З матеріалів справи вбачається, що у відповідності до вимог ч. 2 ст. 31 ЦПК України в редакції на момент подання позову позивач не звертався до суду першої інстанції із заявами щодо зміни предмету або підстави позову.
Оскільки, суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями щодо прийняття заяв про уточнення позовних вимог, така заява позивача не приймається до уваги.
Зважаючи на викладене, колегія суддів також не приймає до уваги долучені до заяви копії письмових доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з ч. 6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, п. 8 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, ч. 6 ст. 147, абз. 3 п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VІІІ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 лютого 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий Мазурик О.Ф.
Судді Махлай Л.Д.
Кравець В.А.