вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110
факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи 755/15364/17 Апеляційне провадження № 22-ц/796/3284/2018Головуючий у суді першої інстанції - Виниченко Л.М. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
23 травня 2018 року Апеляційний суд міста Києва в складі:
суддя-доповідач ОніщукМ.І.,
судді Українець Л.Д., Шебуєва В.А.,
секретар Горбачова І.В.,
за участю:
позивача ОСОБА_3,
представника позивача
та третьої особи ОСОБА_4,
відповідача ОСОБА_5,
представника відповідача ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3, від імені та в інтересах якого на підставі договору діє адвокат ОСОБА_4, на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 січня 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третя особа: ОСОБА_12 про визнання права власності в порядку спадкування за законом та стягнення коштів,
У жовтні 2017 року ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 (далі - відповідач), третя особа: ОСОБА_12 (далі - третя особа), в якому просив:
- визнати за ним в порядку спадкування за законом за правом представлення після смерті онуки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на 1/8 частку двокімнатної квартири АДРЕСА_1;
- визнати за ним в порядку спадкування за законом за правом представлення після смерті онуки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на 1237/20270 частку чотирьохкімнатної квартири АДРЕСА_2;
- стягнути з відповідача на його користь грошові кошти у розмірі 34 055 грн. 70 коп.
В обґрунтування заявлених вимог вказував, що 04.10.1996 його донька ОСОБА_9 (після укладення шлюбу ОСОБА_9.) уклала шлюб з ОСОБА_5
ІНФОРМАЦІЯ_1 від шлюбу народилася ОСОБА_7.
ІНФОРМАЦІЯ_5 донька трагічно загинула.
Після її смерті відкрилася спадщина, яку успадкували в рівних частках чоловік ОСОБА_5 та малолітня донька ОСОБА_7, яка прийняла спадщину автоматично на підставі ч. 4 ст. 1268 ЦК України.
ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_7 загинула.
Протягом шести місяців з дати відкриття спадщини відповідач (батько померлої ОСОБА_7.) прийняв спадщину.
Він та третя особа, як дід та баба померлої ОСОБА_7 також подали заяви про прийняття спадщини.
19.09.2017 державний нотаріус Десятої Київської державної нотаріальної контори Сабадаш О.В. винесла постанову про відмову у видачі йому свідоцтва про право на спадщину на 1/8 частку квартири АДРЕСА_1 з підстав відсутності оригіналів документів на квартиру, а також через неможливість застосування аналогії закону до наявних відносин, оскільки дід та баба є спадкоємцями другої черги.
Також зазначав, що оскільки на момент смерті онуки (ІНФОРМАЦІЯ_6) є померлою його дочка (ІНФОРМАЦІЯ_5), то застосовується правило спадкування за правом представлення, у зв'язку з чим позивач та третя особа у справі є спадкоємцями першої черги по закону по праву представлення після смерті своєї онуки, користуючись правом своєї померлої дочки ОСОБА_9
Щодо квартири АДРЕСА_2 вказував, що відповідач приховав факт наявності у спільній сумісній власності з колишньою померлою дружиною ОСОБА_9 даної квартири. 18.03.2009 відповідач оформив на себе свідоцтво про право власності на квартиру і став єдиним власником майна. Однак зважаючи на те, що вартість квартири було оплачено до смерті ОСОБА_9, то вказана квартира є спільною сумісною власністю подружжя, а отже Ѕ частина квартири мала б потрапити до спадкової маси і успадковуватися в рівних частках між відповідачем і онукою. Після смерті ОСОБА_7 спадкове майно має ділитися на двох спадкоємців ОСОБА_5 та ОСОБА_9, якби вона була жива, а так її частку спадкують за правом представлення в рівних частках дід та баба. Отже вважає, що його частка становить 1237/20270.
Стосовно автомобіля зазначав, що він також є спільною сумісною власністю подружжя і оскільки транспортний засіб був відчужений відповідачем, то він, як спадкоємець має право на компенсацію 1/16 частки у розмірі 34 055 грн. 70 коп. (Т.1, а.с.1-10).
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25.01.2018 в задоволенні позову відмовлено (Т.1, а.с.227-232).
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. Зазначає, що суд першої інстанції не застосував аналогію закону та допустив звужене тлумачення статті про перелік осіб, які можуть спадкувати за правом представлення, що призвело до ухвалення незаконного рішення (Т.1, а.с.236-241).
Указом Президента України № 452/2017 від 29.12.2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» ліквідовано апеляційний суд міста Києва та утворено Київський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Київську область і місто Київ, з місцезнаходженням у місті Києві.
У відповідності до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.
Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду апеляційним судом міста Києва.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12.03.2018 відкрито провадження у справі та надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу (Т.2, а.с.3, 4).
23.03.2018 до суду апеляційної інстанції надійшов відзив представника відповідача на апеляційну скаргу, в якому останній, вказуючи на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін (Т.2, а.с. 8-13).
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27.03.2018 справу призначено до апеляційного розгляду (Т.2, а.с. 24).
В судовому засіданні позивач та його представник, який також є представником третьої особи, підтримали апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просили її задовольнити.
Відповідач та його представник в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували за її безпідставністю та необґрунтованістю і просили рішення суду залишити без змін, оскільки воно ухвалене відповідно до вимог закону.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення учасників справи, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не входить до переліку осіб, які можуть спадкувати за правом представлення, визначеним ст. 1266 ЦК України. Оскільки відповідач є спадкоємцем першої черги, який не відмовлявся від прийняття спадщини і не був усунутий від права на спадкування, а позивач є спадкоємцем другої черги, то підстави для визнання за ним права власності в порядку спадкування відсутні.
Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом, що позивач ОСОБА_3 та третя особа ОСОБА_12 є батьками ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2 (Т.1, а.с.12).
04.10.1996 між ОСОБА_9 та ОСОБА_5 укладено шлюб, після реєстрації якого ОСОБА_9 присвоєно прізвище ОСОБА_9. (Т.1, а.с.13)
ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась ОСОБА_7, батьками якої є ОСОБА_9 та ОСОБА_5 (Т.1, а.с.17).
ІНФОРМАЦІЯ_5 померла ОСОБА_9 (Т.1, а.с.19).
Спадкоємцями ОСОБА_9, померлої ІНФОРМАЦІЯ_5, є ОСОБА_5 та ОСОБА_7 в рівних частках, яким були видані свідоцтва про право на спадщину за законом (Т.1, а.с.139-169).
ІНФОРМАЦІЯ_6 померла ОСОБА_7, що підтверджується відповідним свідоцтвом (Т.1, а.с.20).
З витребуваної судом першої інстанції спадкової справи № 1319/2015 щодо майна померлої ОСОБА_7 вбачається, що 17.11.2015 до Десятої Київської державної нотаріальної контори звернувся ОСОБА_5 із заявою про прийняття спадщини після смерті дочки.
Також з заявами про прийняття спадщини після смерті онуки ОСОБА_7 звернулися ОСОБА_3 та ОСОБА_12
Постановою державного нотаріуса Десятої Київської державної нотаріальної контори від 19.09.2017 ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва на право на спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_7 з посиланням на те, що згідно ст. 1261 ЦК України батько померлої ОСОБА_5 є спадкоємцем першої черги, а дід ОСОБА_3, згідно ст. 1262 ЦК України є спадкоємцем другої черги, тому видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцю другої черги суперечить ст. 1258 ЦК України (Т.1, а.с.172-207).
Звертаючись до суду з даним позовом позивач вказував, що він має право на спадкування за правом представлення, оскільки на момент смерті онуки (ІНФОРМАЦІЯ_6) є померлою його дочка (ІНФОРМАЦІЯ_5).
Не погодившись з доводами позивача суд першої інстанції правомірно виходив з наступного.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).
Частинами 1, 2 статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Положеннями ст. 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Отже, з урахуванням положень ст. 1261 ЦК України, відповідач (батько померлої ОСОБА_7), за законом є єдиним спадкоємцем першої черги спадкування, який прийняв спадщину.
Позивач, у відповідності до вимог ст. 1262 ЦК України, відноситься до другої черги спадкування.
За таких обставин, за наявності спадкоємців першої черги, які не усунені від права на спадкування, не відмовилися від прийняття спадщини і прийняли її, спадкоємці другої не мають права на спадкування.
Спадкування за правом представлення врегульовано положеннями ст. 1266 ЦК України.
Так, указана норма Закону передбачає наступне:
- внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини;
- прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини;
- племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини;
- двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини;
- якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну;
- при спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення.
Таким чином законодавцем чітко визначено коло осіб, які мають право на спадкування за правом представлення, до яких дід та баба не відносяться.
Щодо твердження позивача про можливість застосування до даних правовідносин аналогії закону, слід зазначити наступне.
Статтею 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).
В даному випадку питання черговості спадкування за законом, а також порядку спадкування за правом представлення чітко врегульовано положенняминорм чинного законодавства України, а тому у суду відсутні підстави для застосування аналогії закону, або аналогії права.
З наведеного вбачається, що підстави для задоволення апеляційної скарги та, як наслідок, задоволення позову, відсутні, оскільки відповідач є єдиним спадкоємцем першої черги спадкування, який прийняв спадщину, в той час як позивач відносяться до другої черги спадкування. При цьому, також відсутні підстави для визнання за позивачем права на спадкування за правом представлення, оскільки він не входить до кола осіб, визначених ст. 1266 ЦК України.
Отже, доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах закону, а відтак не можуть вплинути на законність ухваленого судом рішення.
З вищенаведеного вбачається, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне і правильне по суті рішення.
При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.
Разом з цим, слід зазначити, що позивачем у відповідності до ст. 141 ЦК України подано до суду клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу.
Перевіривши доводи викладені у клопотанні та оцінивши докази надані на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з позивача на користь відповідача понесених останнім витрат на правову допомогу, з огляду на наступне.
У відповідності до частин 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Пунктом 2 частини 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Представником позивача у визначений процесуальним законом строк подано до суду клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу, до якого додано договір про надання правової допомоги від 30.10.2017, детальний опис робіт (наданих послуг), рахунок на оплату послуг від 30.03.2018, квитанцію про сплату від 24.04.2018, а також акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 08.05.2018.
Вивчивши надані документи, перевіривши обсяг наданих послуг та витрачений адвокатом час на їх надання, суд апеляційної інстанції вважає понесені відповідачем витрати на правову допомогу в сумі 9 000,00 грн. співмірними з складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами) та витраченим на це часом, а також значенням справи для сторони.
Отже, з огляду на зазначене та у відповідності з вимогами п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України з позивача підлягають стягненню на користь відповідача понесені останнім і документально підтверджені витрати на правову допомогу в розмірі 9 000,00 грн.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 371, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, від імені та в інтересах якого на підставі договору діє адвокат ОСОБА_4 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 січня 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третя особа: ОСОБА_12 про визнання права власності в порядку спадкування за законом та стягнення коштів - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь ОСОБА_5 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4, ідентифікаційний код НОМЕР_2) 9 000 (дев'ять тисяч) гривень 00 коп. витрат на правову допомогу.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного суду.
Суддя-доповідач М.І. Оніщук
Судді Л.Д. Українець
В.А.Шебуєва
Повний текст постанови складений 29 травня 2018 року.