16 травня 2018 року
м. Київ
Справа № 826/4460/17
Провадження № 11-403апп18
ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо» (далі - ПАТ «Банк Камбіо») до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Меженської КароліниСергіївни (далі - Приватний нотаріус), відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України в м. Києві (далі - Відділ реєстрації) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою ПАТ «Банк Камбіо» на ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2017 року (суддя Келеберда В. І.) та Київського апеляційного адміністративного суду від 7 серпня 2017 року (у складі колегії судді: Мєзєнцева Є. І., Файдюка В. В., Чаку Є. В.),
У березні 2017 року ПАТ «Банк Камбіо» звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило:
- визнати протиправним та скасувати рішення Приватного нотаріуса щодо припинення обтяження (індексний номер 31029104 від 19 серпня 2016 року) на об'єкт нерухомого майна - 1/5 частку індивідуального боксу для зберігання маломірних плавзасобів № 28, літ. Е, загальною площею 620 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, літ. Е (далі - спірне майно), внесеного на підставі рішення Гребінківського районного суду Полтавської області у справі № 528/589/16-ц, виданого 20 липня 2016 року, та зобов'язати Реєстраційну службу Головного управління юстиції у м. Києві поновити номер запису про обтяження 3103960 від 4 лютого 2010 року в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за позивачем з дати припинення заборони;
- визнати протиправним та скасувати рішення Приватного нотаріуса щодо припинення іпотеки (індексний номер 31029243 від 19 серпня 2016 року) на спірне майно, внесеного на підставі рішення Гребінківського районного суду Полтавської області у справі № 528/589/16-ц, виданого 20 липня 2016 року, та зобов'язатиРеєстраційну службу Головного управління юстиції у м. Києві поновитиномер запису про іпотеку - 3103977 від 4 лютого 2010 року в Державному реєстрі іпотек за позивачем з дати припинення заборони;
- визнати протиправним та скасувати рішення Приватного нотаріуса щодо припинення прававласності ПАТ «Банк Камбіо» (індексний номер 31034220 від 20 серпня 2016 року) на спірне майно та зобов'язати Реєстраційну службу Головного управління юстиції у м. Києві поновити номер запису про право власності - 3103929 від 9 жовтня 2013 року в реєстрі прав власності на нерухоме майно за позивачем, що виникло на підставі договору іпотеки від 4 лютого 2010 року, укладеного з ОСОБА_4 та посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Токаревою І. П. 4 лютого 2010 року за № 509, з дати припинення права власності;
- визнати протиправними та скасуватирішення Приватного нотаріуса щодо державної реєстрації права власності за ОСОБА_4 (індексний номер 31034220 від 20 серпня 2016 року, номер запису про право власності 16010211 від 20 серпня 2016 року) на спірне майно, внесеного на підставі рішення Гребінківського районного суду Полтавської області, у справі № 528/478/16-ц, виданого 23 червня 2016 року.
Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 30 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 7 серпня 2017 року, відмовив у відкритті провадження.
Суд першої інстанції, приймаючи рішення про відмову у відкритті провадження у справі, пославшись на висновки Верховного Суду України, наведені у постанові від 14 червня 2016 року у справі № 21-41а16, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, зазначив, що оскільки у цій справі спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правової угоди (у цьому випадку - іпотечного договору), то цей спір не є публічно-правовим, а відтак має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства, а не адміністративного.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, 8 вересня 2017 року ПАТ «Банк Камбіо» звернулось із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 7 серпня 2017 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11 вересня 2017 року відкрив касаційне провадження за скаргою ПАТ «Банк Камбіо», витребував справу, копії касаційної скарги надіслав учасникам справи з установленням строку для подання заперечень на неї.
3 квітня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відповідно до цієї норми справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Оскільки ПАТ «Банк Камбіо»оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення судом правил предметної юрисдикції, справа підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 328 КАС підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 3 КАСпровадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 КАС межах наведені в касаційній скарзі аргументи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1952-IV).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження (пункт 1 частини першої статті 3 Закону № 1952-IV).
Правовий статус і компетенція державного реєстратора прав та їх обтяжень визначені статтею 10 Закону № 1952-IV.
Так, відповідно до пункту 2 частини першої цієї статті державним реєстратором є нотаріус.
За приписами пунктів 1, 2 частини третьої цієї статті державний реєстратор, зокрема:
- встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;
- перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) прийняття документів, що подаються разом із заявою про державну реєстрацію прав, виготовлення їх електронних копій шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та розміщення їх у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв про державну реєстрацію прав, що надійшли на розгляд; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, зупинення державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в такій реєстрації; 6) відкриття (закриття) розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до Державного реєстру прав відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; 7) формування інформації з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником; 8) видача документів за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.
Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам(частина четверта статті 18 Закону № 1952-IV).
Стаття 2 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду та закриття апеляційним судом провадження у справі) завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Спором адміністративної юрисдикції в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС (у зазначеній редакції) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС (у зазначеній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що оскільки оскаржувані рішення Приватного нотаріуса про припинення іпотеки, припинення обтяжень, припинення права власності прийняті на підставі договору іпотеки від 4 лютого 2010 року № 509, то спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правової угоди.
З таким висновком не можна погодитись, оскільки виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди, як і її дійсність, не є безпосередньою підставою для звернення до адміністративного суду із цим позовом та предметом перевірки у цій справі.
Позовні вимоги ПАТ «Банк Камбіо» ґрунтуються на протиправності дій Приватного нотаріуса як суб'єкта, наділеногоЗаконом № 1952-IV владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію обтяження прав, у зв'язку з невиконанням ним обов'язку щодо перевірки поданих для цього документів та наявності у особи, яка звернулася за державною реєстрацією припинення обтяження, повноважень на подання відповідної заяви.
Як убачається зі змісту адміністративного позову, 4 лютого 2010 року між ПАТ «Банк Камбіо» та ОСОБА_4 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Токарєвою І. П. за № 509. Іпотека цього договору забезпечує повне виконання грошових зобов'язань за кредитним договором від 2 березня 2005 року № 70Ф/01-2005, укладеним з ОСОБА_4
Пунктом 1.1 іпотечного договору передбачено, що іпотекодавець (ОСОБА_4.) передає іпотекодержателю (ПАТ Банк «Камбіо») спірне майно, яке складається з приміщень 1-го поверху: складське приміщення 28-1 площею 72,1 кв. м,
коридор 28-2 площею 1,5 кв. м, вбиральня 28-3 площею 3,1 кв. м; 2-го поверху: коридор 28-4 площею 11,5 кв. м, кімната відпочинку 28-5 площею 19,8 кв. м, санвузол 28-6 площею 8,3 кв. м, кімната відпочинку 28-7 площею 15,5 кв. м, санвузол 28-8 площею 6,3 кв. м, кабінет 28-9 площею 5,6 кв. м, санвузол 28-10 площею 3,2 кв. м; Ѕ частка балкону (далі - предмет іпотеки). Предмет іпотеки перебуває в іпотеці разом із усіма його невідокремленими приналежностями та поліпшеннями. Відповідно до пункту 1.2 іпотечного договору загальна вартість предмета іпотеки визначена за згодою сторін, відповідає ринковій вартості та становить 12 млн 800 тис. грн.
У зв'язку із невиконанням умов кредитного договору ПАТ «Банк Камбіо» звернув стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором шляхом визнання права власності.
Право власності на цей об'єкт зареєстроване за ПАТ «Банк Камбіо» в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 9 жовтня 2013 року за № 3103929 на підставі договору іпотеки від 4 лютого 2010 року.
Однак під час підготовки до продажу майна ПАТ «Банк Камбіо» стало відомо про вибуття з власності вищезазначеного майна предмета іпотеки.
Відповідно до інформаційної довідки від 26 січня 2017 року № 78963354 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна були здійснено такі реєстраційні дії.
19 серпня 2016 року Приватний нотаріус припинивобтяження та іпотеку на підставі рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20 липня 2016 року у справі № 528/589/16-ц.
20 серпня 2016 рокуПриватний нотаріус припинив право власності на предмет іпотеки ПАТ «Банк Камбіо»,що виникло на підставі іпотечного договору від 4 лютого 2010 № 509, та зареєстрував право власності за ОСОБА_4 на підставі рішення Гребінківського районного суду Полтавської області суду від 23 червня 2016 року у справі № 528/478/16-ц.
Як зазначив позивач, за результатами запиту до Гребінківського районного суду Полтавської області рішення суду у справах № 528/589/16-ц та № 528/589/16-ц жодного відношення до майна, яке належить ПАТ «Банк Камбіо», не мають, тому і копій рішень надати не зміг.
При цьому позивач наголошував у своїй позовній заяві про те, що відчуження нерухомого майна ПАТ «Банк Камбіо» відбулося без його відома, адже між ПАТ «Банк Камбіо» та ОСОБА_4 не існувало жодних судових проваджень та не вчинилося жодних правочинів, які б призвели до зміни власника такого майна, а перереєстрація майна ПАТ «Банк Камбіо» та прийняття Приватним нотаріусом спірних рішень про державну реєстрацію прав та внесення ними спірних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відбулося всупереч вимогам чинного законодавства - на підставі підроблених документів (рішення Гребінківського районного суду Полтавської області у справах № 528/478/16-ц та 528/589/16-ц).
Тобто у цій справі спору про право немає, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення та дії Приватного нотаріуса, який у межах спірних відносин діє як суб'єкт владних повноважень.
З огляду на викладене ВеликаПалата Верховного Суду вважає помилковим висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. Суд першої інстанції належним чином не визначив характер спору, суб'єктний склад правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, унаслідок чого дійшов помилкового висновку щодо належності спору до юрисдикції цивільного суду.
Враховуючи наведене, недоречним є посилання суду першої інстанції у його рішенні на постанову Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі № 21-41а16, який, закриваючи провадження в адміністративній справі, мотивував своє рішення тим, що спірні правовідносини у ній пов'язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС (у чинній редакції) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Згідно з частиною першою статті 353 КАС (у цій же редакції) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Таким чином, неправильне застосування статей 3, 17 КАС (у редакції, чинній на час прийняття судового рішення) призвело до безпідставної відмови у відкритті провадження у цій адміністративній справі, а тому касаційна скарга позивача підлягає задоволенню, а оскаржувані ухвали - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
Керуючись статтями 2, 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, статтями 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, Велика Палата Верховного Суду
1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо» задовольнити.
2. Ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2017 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 7 серпня 2017 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
У повному обсязі постанову складено 23 травня 2018 року.
Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко С. В. БакулінаН. П. Лященко В. В. БританчукЛ. І. Рогач Д. А. ГудимаІ. В. Саприкіна В. І. ДанішевськаО. М. Ситнік О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич О. Р. Кібенко О. Г. Яновська В. С. Князєв