Постанова
Іменем України
16 травня 2018 року
м. Київ
справа № 336/5845/16-ц
провадження № 61-11999св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 21 червня 2017 року у складі суддів: Трофимової Д. А., Крилової О. В., Воробйової І. А.,
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району про позбавлення батьківських прав.
Позовна заява обґрунтована тим, що 04 серпня 2007 року між нею та відповідачем було зареєстровано шлюб. Сторони мають малолітнього сина - ОСОБА_3 Син має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2, та проживає з позивачем за адресою: АДРЕСА_1.
Шлюбні відносини між позивачем та відповідачем були припинені у вересні 2007 року, відповідач виїхав до Чеської Республіки. У період вагітності не цікавився станом її здоров'я, залишив її без моральної, фізичної та матеріальної підтримки. Шлюб між сторонами було розірвано, відповідний актовий запис зроблено 17 листопада 2009 року.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 липня 2008 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходів), але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 08 травня 2008 року до досягнення дитиною повноліття. Відповідач частково сплачував аліменти, станом на 01 вересня 2016 року, а тому утворилась заборгованість в розмірі 21 761,60 грн.
Позивач вказувала, що батько дитини за вісім років бачив сина лише три рази, останній раз зустріч відбулася коли дитині було три роки, що стало для сина психологічною травмою, дитина після цього ще рік згадувала про батька, син не розумів чому батько не хоче з ним спілкуватися.
Дитина має проблеми з зором і потребує постійних медичних обстежень та лікування, однак відповідач жодним чином не цікавиться про стан здоров'я сина, розмір аліментів, що ним сплачується, недостатній для забезпечення нормального існування та лікування сина. Відповідач має можливість надавати матеріальну допомогу в більшому розмірі, однак, ухиляється від належного виконання свого батьківського обов'язку.
Відповідач не піклується про духовний та моральний розвиток дитини, жодного разу не був у нього в школі, не виявляє бажання спілкуватись з дитиною та приймати участь у її вихованні. Позивач неодноразово зверталась до відповідача з проханням надати дозвіл на виїзд дитини за кордон, спочатку були відмови, а потім він почав ігнорувати усі прохання, і, таким чином, чинить перешкоди у виїзді за кордон на відпочинок для оздоровлення дитини і на працевлаштування позивача за кордоном за контрактом, що забезпечило б їй матеріальну базу для всебічного розвитку дитини.
Посилаючись на вказаніобставини, ОСОБА_1 просила суд позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітнього сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, а також стягнути з відповідача на її користь понесені нею судові витрати.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено. Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав у відношенні малолітнього сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2. Вирішено розподіл судових витрат.
Суд зробив висновок про необхідність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до сина, оскільки відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчання, підготовку до самостійного життя, формальна наявність батька, створює позивачу, яка займається повноцінним вихованням сина, перешкоди в організації навчання, дозвілля дитини, його оздоровлення.
Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 21 червня 2017 року заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2016 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що достатніх підстав для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення відповідача батьківських прав не має, а позивач, всупереч вимогам статей 10, 60 ЦПК України (у редакції, на момент виникнення спірних правовідносин), які зобов'язують її на засадах змагальності доводити свої позовні вимоги переконливими, належними та допустимими доказами, таких доказів не надала. Апеляційний суд, на підставі частини шостої статті 19 СК України, не погодився із висновком районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району від 09 грудня 2016 року, як органу опіки та піклування, в якому визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав щодо його малолітнього сина ОСОБА_3. Вказаний висновок органу опіки та піклування апеляційний суд вважав недостатньо обґрунтованим, оскільки в ньому не в повному обсязі встановлені обставини, які підтверджують умисне ухилення батька від виховання дитини.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просила скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому, посилалася на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказувала, що відповідач не заперечує, що з 2007 року проживає у Чеській Республіці, проте ОСОБА_5 покинув свого сина ще до його народження і до теперішнього часу не вчиняє будь-яких дій щодо спілкування із сином, не проявляє інтерес до його внутрішнього світу та не сплачує аліменти у повному обсязі.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
У серпні 2017 року ОСОБА_6, яка діє у інтересах ОСОБА_2 подала заперечення на касаційну скаргу, у яких вказувала, що ОСОБА_1 маніпулює дитиною та хоче залишити дитину без підтримки рідних.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2017 року справу призначено до розгляду.
У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 04 серпня 2007 року по 17 листопада 2009 року. Сторони є батьками малолітньої дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, який зареєстрований за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2, разом із матір'ю.
Згідно виконавчого листа, виданого Жовтневим районним судом м. Запоріжжя на підставі рішення суду від 03 липня 2008 року, з ОСОБА_2, не працюючого, стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходів), але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму громадян, починаючи з 08 травня 2008 року до досягнення дитиною повноліття.
Станом на 01 вересня 2016 року ОСОБА_2 з травня 2011 року по серпень 2016 року має заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 21 761,60 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості по аліментам, наданим старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС м. Запоріжжя від 15 вересня 2016 року. За весь період (згідно виконавчого документа) боржник повинен був сплатити аліментів в розмірі 45 089,60 грн, в матеріалах виконавчого провадження наявні відомості щодо сплати аліментів на загальну суму 23 328,00 грн. Дана заборгованість нарахована відповідно до статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» (як для безробітного), оскільки у виконавчому провадження відсутні дані про доходи. При наданні боржником відповідних довідок про доходи заборгованість може бути перерахованою.
Відповідно до довідки головного державного виконавця Шевченківського ВДВС м. Запоріжжя від 28 листопада 2016 року, у 2016 році ОСОБА_2 сплатив аліменти на утримання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, в наступному розмірі: січень - 806,50 грн, з лютого по листопад включно - по 724 грн.
Згідно висновку районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району від 09 грудня 2016 року № 10/01-34/0853, як органу опіки та піклування, останній вважає доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Апеляційний суд встановив, що відповідач проживає у Чеській Республіці. Позивач та неповнолітній син проживають окремо від відповідача.
У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року встановлено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Встановивши відсутність винної поведінки та свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язкамиі те що, батько дитини бажає спілкуватися з сином, проти позбавлення батьківських прав заперечує, апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв'язку із наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.
Оскільки оскаржене судове рішення залишено без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду Запорізької області від 21 червня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: Н. О. Антоненко
В.І. Журавель
В.М. Коротун
В.І. Крат