Постанова
Іменем України
16 травня 2018 року
м. Київ
справа № 682/933/16-ц
провадження № 61-3248св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідачі: Старокривинський будинок-інтернат для осіб похилого віку та інвалідів Хмельницької області, Хмельницька обласна рада,
треті особи: Старокривинська сільська рада Славутського району Хмельницької області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 05 вересня 2016 року у складі судді: Воробченко Л. А. та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 01 листопада 2016 року у складі суддів: Грох Л. М., Костенка А. М., Гринчука Р. С.,
У квітні 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися із позовом до Старокривинського будинку-інтернату для осіб похилого віку та інвалідів Хмельницької області, Хмельницької обласної ради про зобов'язання укласти договір найму житлового будинку та визнання права користування житловим будинком по АДРЕСА_1 загальною площею 166,9 кв.м., який входить до складу майнового комплексу Старокривинського будинку-інтернату для осіб похилого віку та інвалідів Хмельницької області.
Позовні вимоги мотивовані тим, що житловий будинок АДРЕСА_1 належить територіальній громаді сіл, селищ, міст Хмельницької області в особі Хмельницької обласної ради на праві спільної сумісної власності і знаходиться на балансі та оперативному управлінні Старокривинського будинку-інтернату.
У цьому будинку ОСОБА_1 фактично проживає з дня його заселення, у ньому й зареєстрована. Її батько ОСОБА_3, був головним лікарем Старокривинського будинку-інтернату для громадян похилого віку та інвалідів, керував будівництвом будинку і з самого початку був його наймачем. У будинку проживали і були зареєстровані крім ОСОБА_3, також його дружина ОСОБА_4, ОСОБА_1, а також її брат по матері ОСОБА_5, який вибув з місця проживання і знятий з реєстрації в березні 2013 року. Після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, наймачем фактично залишилась ОСОБА_1, оскільки дружина померлого з 07 березня 2013 року переселилася в інше житло, знявшись з реєстраційного обліку і таким чином втратила право користування. Після укладення шлюбу між позивачами 07 жовтня 2007 року ОСОБА_2 також проживає в цьому будинку без реєстрації.
Оскільки договір найму не розривався, позивач ОСОБА_1 є членом сім'ї наймача, все життя проживала в будинку і не вибувала з нього, то на підставі статті 107 ЖК Української РСР (далі - ЖК РСР) має усі права та обов'язки наймача будинку, в тому числі право на вселення свого чоловіка, позивача ОСОБА_2
Позивачі зверталися до будинку-інтернату із заявою про укладення письмового договору найму будинку та з проханням надати згоду на користування та реєстрацію в будинку ОСОБА_2, на що отримали відмову.
Уточнивши вимоги, ОСОБА_1, посилаючись на статтю 106 ЖК РСР, просила визнати її наймачем житлового будинку по АДРЕСА_1 загальною площею 166,9 кв.м., який входить до складу майнового комплексу Старокривинського будинку-інтернату для осіб похилого віку та інвалідів, а ОСОБА_2 просив визнати за ним як за членом сім'ї наймача, право користування вказаним житловим будинком.
Рішенням Славутського міськрайонного суду від 05 вересня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що ордер на вселення батькові ОСОБА_1 та їй особисто не видавався, тому відсутня підстава для визнання її наймачем житлового будинку. У зв'язку із цим відсутні підстави для визнання за ОСОБА_2 як членом сім'ї наймача права користування житлом.
Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 01 листопада 2016 року рішення Славутського міськрайонного суду від 05 вересня 2016 року залишене без змін.
Ухвала мотивована тим, що позивачі не відносяться до категорій громадян, що мають право на отримання жилого приміщення у спеціалізованому будинку для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів. Батько позивача ОСОБА_3 за свого життя також не відносився до категорій громадян, що мають право на отримання жилого приміщення у таких спеціалізованих будинках, тому користувався спірним жилим приміщенням без достатніх правових підстав. У зв'язку із цим суд зробив висновок, що відсутні правові і фактичні підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 про визнання її наймачем житлового будинку та визнання за ОСОБА_2 права користування цим житловим будинком.
У листопаді 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися із касаційною скаргою на рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 05 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 01 листопада 2016 року, у якій просять оскаржені рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 була членом сім'ї наймача, все життя проживала у спірному будинку і не вибувала з нього. Також вказує, що чинне законодавство не передбачає обов'язку позивача, як члена сім'ї наймача, мати ордер. Вказує, що суд першої інстанції порушив статті 61, 65, 106, 107 ЖК України. Вважає, що суд апеляційної інстанції ототожнює спірний житловий будинок із спеціалізованим будинком для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 травня 2017 року справа призначена до судового розгляду.
У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 20 грудня 2012 року житловий будинок загальною площею 166,9 кв.м. входить до складу цілісного майнового комплексу по вул. Перемоги, 76 А (колишня вул. Леніна) в с. Старий Кривин Славутського району Хмельницької області, що належить територіальній громаді сіл, селищ, міст Хмельницької області в особі Хмельницької обласної ради на праві спільної сумісної власності і знаходиться на балансі та оперативному управлінні Старокривинського будинку-інтернату для осіб похилого віку та інвалідів. Згідно інвентарної картки обліку основних засобів житловий будинок введений в експлуатацію в грудні 1994 року.
У цей будинок вселився без достатніх правових підстав батько позивача ОСОБА_3 з сім'єю. ОСОБА_3 з 16 січня 1992 року перебував на посаді головного лікаря будинку-інтернату. У будинку крім нього також проживали його дружина ОСОБА_4, позивач ОСОБА_1, а також її брат по матері ОСОБА_5, який вибув з місця проживання і знятий з реєстрації в березні 2013 року.
24 жовтня 2005 року ОСОБА_3 звільнено з посади головного лікаря будинку-інтернату на підставі пункту першого статті 36 КЗпП України, а ІНФОРМАЦІЯ_1 він помер.
На цей час у цьому будинку проживає та зареєстрована позивач ОСОБА_1, а також її малолітній син. Після укладення шлюбу з ОСОБА_1 07 жовтня 2007 року її чоловік ОСОБА_2 також проживає в цьому будинку без реєстрації.
При відмові у задоволенні позову суди зробили висновок, що відсутні правові і фактичні підстави для задоволення позову, оскільки ордер на вселення батьку ОСОБА_1 та їй особисто не видавався.
Колегія суддів погоджується із цим висновком з таких підстав.
Тлумачення частини першої статті 106 ЖК свідчить, що для визнання наймачем іншого члена сім'ї необхідно щоб попередній член сім'ї мав правовий статус «наймача».
Встановивши, що ордер на вселення до спірного житлового будинку батькові позивача не видавався, а відповідно й договір найму жилого приміщення не укладався, суди зробили правильний висновок про відсутність підстав для визнання ОСОБА_1 наймачем житлового будинку. Вимога про визнання за позивачем ОСОБА_2, як членом сім'ї позивача ОСОБА_1 права користування житлом є похідною, а тому вона також не підлягає задоволенню.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.
Оскільки оскаржені рішення залишені без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 05 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 01 листопада 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: Н. О. Антоненко
В. І. Журавель
В. М. Коротун
В. І. Крат