Постанова
Іменем України
23 травня 2018 року
м. Київ
справа № 203/1025/16-ц
провадження № 61-15942св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:
головуючого - Хопти С. Ф.,
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Черняк Ю.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
треті особи: Кіровська районна у м. Дніпропетровську рада,
Дніпропетровська міська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська, у складі головуючого судді Колісніченко О. В., від 28 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області, у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С., від 22 березня 2017 року,
У березні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності.
Позовна заява мотивована тим, що 10 січня 2006 року між сторонами було укладено договір купівлі-продажу адміністративно-побутового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, яке складається з приміщень: блок-пункту під літ. «В» площею 9,75 кв.м., пульту під літ. «Г» площею 8,1 кв.м., замощення 0,786 га та адміністративно-побутового приміщення площею 13, кв.м. Договір нотаріально не посвідчувався через відмову продавця. Рішенням постійно діючого третейського суду при товарній біржі «Августа 1»від 26 лютого 2007 року визнано дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна - приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, які складаються з блок-пункту - «В», площею 9,75 кв.м., пульту «Г», площею 8,1 кв.м., замощення 0,786га, який було укладено 10 січня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 Визнано за ОСОБА_2 право власності на нерухоме майно - приміщення, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, які складаються з блок-пункту - «В», площею 9,75 кв.м., пульту «Г», площею 8,1 кв.м., замощення 0,786га. У подальшому ОСОБА_2 перебудував споруди блок-пункт і пульт в єдину будівлю блок-пункту, але через зміни у законодавстві не змін зареєструвати право власності на майно на підставі рішення третейського суду. Можливість добровільного виконання рішення третейського суду втрачена у зв'язку зі смертю ОСОБА_6 у 2011 році.
Посилаючись на викладені обставини ОСОБА_2 просив суд визнати дійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (адміністративно-побутового приміщення) та замощення біля будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, який було укладено 10 січня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, а також визнати за ним право власності на нежитлову будівлю (адміністративно-побутове приміщення), яка складається з адміністративно-побутового приміщення загальною площею 24,3 м2, а також замощення біля будівлі площею 786 м2, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.
Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 червня 2016 року ОСОБА_3 залучено до участі у справі в якості співвідповідача.
Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2016 року залишено без розгляду позовні вимоги ОСОБА_2 у частині позовних вимог до ОСОБА_4
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на нежитлову будівлю (адміністративно-побутове приміщення), яка складається з адміністративно-побутового приміщення загальною площею 24,3 кв.м, а також замощення біля будівлі площею 786 м2, розташовану за адресою: АДРЕСА_1. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач добросовісно, відкрито та безперервно володіє спірним майном більше десяти років з виконанням поліпшення такого майна, і визнання права власності на це майно за позивачем не порушує прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб.
Додатковим рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2016 року вирішено питання про розподіл судових витрат.
У вересні 2016 року керівником Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3, в інтересах держави в особі: Державної архітектурно-будівельної інспекції України та Дніпропетровської міської ради, було подано апеляційну скаргу на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2016 року.
22 березня 2017 року ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. Апеляційний суд також зазначив, що керівник Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 не обґрунтував належним чином, які саме права та законні інтереси держави порушено або буде порушено оскарженим рішенням суду. Крім того, прокурором не виконані встановлені абзацом 3 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» процедурні правила до моменту звернення до суду, зокрема, щодо попереднього повідомлення відповідного суб'єкта владних повноважень про наміри звернення до суду.
19 квітня 2017 року першим заступником прокурора Дніпропетровської області подано касаційну скаргу нарішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2017 року.
09 червня 2017 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
13 грудня 2016 року ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: Кіровська районна у м. Дніпропетровську рада, Дніпропетровська міська рада, про визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності призначено до судового розгляду.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Відповідно до пункту 4 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
30 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
03 квітня 2018 року справу розподілено судді-доповідачу.
У касаційній скарзі перший заступник прокурора Дніпропетровської області просить скасувати рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні заявлених позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Доводи касаційної скарги обґрунтовано тим, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно не з'ясували обставини справи. Прокурор не порушував встановленої абзацом 3 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» процедури звернення до суду. Суди не встановили власника земельної ділянки, на якій знаходяться спірні об'єкти, які на думку заявника є самочинним будівництвом.
Заперечень на касаційну скаргу не надходило.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеними вимогам закону рішення місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанцій не відповідають.
За правилами частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У березні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до померлого у 2011 році ОСОБА_4 про визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності. Позивач посилався на те, що він з померлим уклав договір купівлі-продажу спірних приміщень, який не було нотаріально посвідчено (позовна заява т. 1, а.с. 2-5, 94-97).
Спірні нежитлові приміщення померлий придбав у ОСОБА_3, на підтвердження чого було надано копію письмового договору купівлі-продажу від 31 січня 2007 року (т. 1, а.с. 162).
Рішенням постійно діючого третейського суду при товарній біржі «Августа 1»від 26 лютого 2007 року визнано дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна - приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, які складаються з блок-пункту - «В», площею 9,75 кв.м., пульту «Г», площею 8,1 кв.м., замощення 0,786га, який було укладено 10 січня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 Визнано за ОСОБА_2 право власності на нерухоме майно - приміщення, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, які складаються з блок-пункту - «В», площею 9,75 кв.м., пульту «Г», площею 8,1 кв.м., замощення 0,786га (т. 1 а.с. 9-11).
Відповідно до копії рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2007 року у справі № 2-1382/07 за ОСОБА_7 визнано право власності на самовільно збудований об'єкт нерухомості, що розташований по АДРЕСА_2. У вказаному рішенні встановлено, що розпорядженням Дніпропетровської міської ради від 04 травня 2005 року № 347р об'єкту нерухомого майна - адміністративно-побутові приміщення та гаражний бокс з віто мийкою, присвоєно адресу - АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 12-15).
Також матеріали справи містять звіт про оцінку майна - будівлі за адресою: АДРЕСА_1, технічний паспорт на цю будівлю, висновок про технічний стан будівлі (т. 1, а.с. 29-73). Висновок про технічний стан будівлі у заключній частині не містить висновків про технічний стан будівлі за адресою: АДРЕСА_1, а вказано, що будівля побудована у 2014 році (т.1, а.с. 55).
На підставі вищевказаних доказів суд першої інстанції дійшов висновку про можливість визнання за позивачем права власності на нерухоме майно.
За правилами положень частини другої статті 122 ЦПК України, 2004 року, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому ж третейському суді виявився неможливим; після смерті фізичної особи, а також у зв'язку з припиненням юридичної особи, які є однією із сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
За правилами частини першої статті 205 ЦПК України, 2004 року, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або повернув справу на новий розгляд до третейського суду, який ухвалив рішення, але розгляд справи у тому самому третейському суді виявився неможливим; померла фізична особа, яка була однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Районний суд, положень вказаних статей не врахував.
Не вирішивши питання чи допускають спірні правовідносини правонаступництва, та не надаючи оцінки рішенню третейського суду, яким спір між сторонами було розглянуто, районний суд прийняв позовну заяву до розгляду і у подальшому не вирішив питання відносно наявності правонаступників померлого відповідача ОСОБА_4
Залучаючи до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_3, суд не з'ясував чи є він належним відповідачем, оскільки договір купівлі-продажу від 31 січня 2007 року щодо спірного майна, яким доводився факт переходу майна до ОСОБА_4, суперечить іншим письмовим доказам та доводам позивача про те, що він придбав спірне нерухоме майно за договором купівлі-продажу 10 січня 2006 року.
Посилання районного суду на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2007 року (у справі 2-1382/07), як на преюдиційне, є безпідставним. В матеріалах справи відсутня належним чином засвідчена копія цього судового рішення. Цим рішенням вирішувалось питання щодо майна по АДРЕСА_2, натомість у даній справі спірні об'єкти нерухомості знаходяться по АДРЕСА_1.
Згідно положень статті 55 Закону України «Про третейські суди» (у редакції від 14 квітня 2006 року) рішення третейського суду виконуються зобов'язаною стороною добровільно, в порядку та строки, що встановлені в рішенні.
Виконання рішення третейського суду, якщо воно потребує вчинення дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх службовими особами, здійснюється за умови видачі компетентним судом виконавчого документа.
Позивач не звертався до компетентного суду з питанням щодо отримання виконавчого документа на виконання рішення третейського суду від 26 лютого 2007 року (належним чином завірена копія якого в матеріалах справи відсутня).
При розгляді справи судом не було визначено власника земельної ділянки, на якій знаходяться спірні об'єкти нерухомості, що мають ознаки самовільного будівництва.
Керівник Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3, звертаючись із апеляційною скаргою на рішення місцевого суду, в інтересах держави в особі: Державної архітектурно-будівельної інспекції України та Дніпропетровської міської ради, вказував про те, що районний суд невірно визначив відповідача у справі, не з'ясував власника земельної ділянки, на якій розміщені об'єкти нерухомості, вказував на відсутність правових підстав для набуття позивачем права власності на спірні об'єкти нерухомості за набувальною давністю, оскільки позивач не володіє ними протягом десяти років, а також посилався на наявність самочинного будівництва, яке місцевий суд фактично узаконив.
Апеляційний суд, відхиляючи апеляційну скаргу прокурора, не перевіривши належним чином викладені в ній доводи, натомість з'ясувавши, що право власності чи користування земельною ділянкою не зареєстровано за фізичною чи юридичною особою, тобто фактично встановивши, що земельна ділянка перебуває у власності територіальної громади, вказав, що керівник Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 не обґрунтував належним чином, які саме права та законні інтереси держави порушено або буде порушено оскарженим рішенням суду.
Посилання апеляційного суду на те, що прокурором не виконані встановлені абзацом 3 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» процедури звернення до суду, зокрема, щодо попереднього повідомлення відповідного суб'єкта владних повноважень про наміри звернення до суду, не є підставою для обмеження права прокурора на доступ до суду з метою захисту інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. У той же час Дніпропетровська міська рада не заперечувала такого представництва у цій справі.
Також при розгляді справи судами не враховано, що з огляду на положення статті 376 ЦК право власності за набувальною давністю на об'єкт самочинного будівництва не може бути визнано судом, оскільки цією нормою передбачено особливий порядок набуття права власності на нерухоме майно, що збудоване або будується на земельній ділянці, не відведеній для даної мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Оскільки недоліки, допущені судами, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно встановити склад учасників справи, об'єктивно дослідити вказані в даній постанові докази у сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.
Керуючись статтями 402, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області задовольнити частково.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2017 року скасувати.
Справу передати на новий розгляд до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийС. Ф. Хопта
СуддіО. В. Білоконь
Б. І. Гулько
Є. В. Синельников
Ю. В. Черняк