Постанова
Іменем України
8 травня 2018 року
м. Київ
справа № 757/660/14-ц
провадження № 61-5311 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_4,
заінтересована особа - Головне управління Держземагентства у м. Києві,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду міста Києва у складі колегії суддів: Качана В. Я., Кравець В. А., Шиманського В. Й.,
від 11 квітня 2016 року,
У січні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
Заяву мотивовано тим, що у червні 2005 року він звернувся до Київського міського голови із заявою про відведення у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1. В ході розроблення проекту землеустрою було встановлено, що згідно з черговим кадастровим планом дана земельна ділянка знаходилась у користуванні ОСОБА_5 і він повинен був надати згоду на відведення земельної ділянки у власність заявника. 2 вересня 2005 року така згода ОСОБА_5 була надана у формі заяви, підпис останнього на якій було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстровано в реєстрі за № 5955.
Між тим заявник не може завершити процедуру оформлення права власності земельної ділянки, у зв'язку з втратою органами земельних ресурсів оригіналу заяви ОСОБА_5 від 2 вересня 2005 року про надання згоди.
Посилаючись на вищевикладені обставини, заявник просив встановити факт надання 2 вересня 2005 року ОСОБА_5 згоди на відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель із земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 заявнику у власність.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва у складі судді Козлова Р. Ю. від 11 квітня 2014 року заяву ОСОБА_4 задоволено. Встановлено факт, що 2 вересня 2005 року ОСОБА_5 була надана згода на відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель із земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_4
Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для задоволення заяви на підставі частини другої статті 256 ЦПК України
2004 року, оскільки заявником надано докази, що підтверджують факт надання ОСОБА_5 згоди на відведення заявнику вказаної земельної ділянки.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 11 квітня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні заяви.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що Законом України «Про нотаріат» встановлено позасудовий порядок встановлення факту, що має юридичне значення, шляхом отримання дубліката втраченого або зіпсованого документа, посвідченого або виданого нотаріусом, на підставі звернення до нотаріуса із відповідною заявою, у зв'язку з чим
ОСОБА_4 передчасно звернувся до суду із цією заявою. Крім того, рішенням суду першої інстанції порушуються права ОСОБА_7, який до участі у справі залучений не був, оскільки ОСОБА_5 надавав свою згоду також і йому щодо відведення зазначеної земельної ділянки, яку згодом скасував на користь ОСОБА_4
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не було повідомлено його про час та дату проведення судового засідання 11 квітня 2016 року, що стало наслідком розгляду справи за його відсутності.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
6 лютого 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України визначено, що судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
Частиною першою статті 158 ЦПК України 2004 року встановлено, що розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.
Частиною третьою статті 74 ЦПК України 2004 року передбачено, що судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою.
Статтею 76 ЦПК України 2004 року визначено, що судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку. При повідомленні або виклику до суду телефонограмою, факсом чи за допомогоюінших засобів зв'язку необхідною умовою є забезпечення фіксації такого повідомлення або виклику. Вважається недостатнім наявність у справі лише довідки секретаря судового засідання (чи іншої уповноваженої особи) про повідомлення особи, яка бере участь у справі, так як слід забезпечити фіксацію такого повідомлення та його отримання.
Відповідно до частини першої статті 305 ЦПК України 2004 року апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними.
Всупереч зазначених вимог процесуального закону апеляційний суд не відклав розгляд справи, а розглянув її за відсутності заявника, щодо якого були відсутні відомості про вручення судової повістки.
В матеріалах справи містяться дані про те, що 17 березня 2016 року апеляційний суд надсилав судову повістку-повідомлення заявнику про розгляд справи 11 квітня 2016 року в приміщенні Апеляційного суду міста Києва, проте докази отримання вказаного повідомлення ОСОБА_4 відсутні. За таких обставин відсутні підстави вважати, що заявник належним чином повідомлений про розгляд справи, призначеної на
11 квітня 2016 року.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
У зв'язку із цим, розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки є порушенням статті 129 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відповідно до пункту 5 частини першої статті
411 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
Частиною четвертою статті 411 ЦПК України передбачено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалено з порушення норм процесуального права, що в силу пункту 5 частин першої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Апеляційного суду міста Києва від 11 квітня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до цього ж суду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: О. В. Білоконь
Є.В. Синельников
С.Ф. Хопта
Ю.В. Черняк