Справа: № 22-а-39101/08 Головуючий у 1-й інстанції: Кочан В.М.
Суддя-доповідач: Ізмайлова Т.Л.
Іменем України
"19" листопада 2009 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Ізмайлової Т.Л.
суддів Умнової О.В., Шостака О.О.
при секретарі Тарадайко Е.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Міністерства транспорту та зв'язку України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.10.2008 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного казначейства України про визнання протиправними наказів, поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди,-
ОСОБА_2 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного казначейства України про визнання протиправним та скасування наказів Міністерства транспорту та зв'язку України від 24.01.2008 року № 39-к «Про звільнення ОСОБА_2», від 28.02.2008 року № 77-к «Про внесення змін до наказу від 24.01.2008 року № 39-к», поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди в розмірі 20 000 гривень.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.10.2008 року позовні вимоги були задоволені частково: визнано протиправним та скасовано накази Міністерства транспорту та зв'язку України від 24.01.2008 року № 39-к «Про звільнення ОСОБА_2», від 28.02.2008 року № 77-к «Про внесення змін до наказу від 24.01.2008 року № 39-к» та стягнуто з Міністерства транспорту та зв'язку України моральну шкоду на користь позивачки в розмірі 5 000 гривень.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції, Міністерство транспорту та зв'язку України подало апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, позивачка з 31.03.2006 року працювала на посаді заступника начальника Управління аналітичного забезпечення роботи Міністра транспорту та зв'язку України та колегії (патронатна служба).
Згідно наказу Міністра транспорту та зв'язку України № 39-к від 24.01.2008 року позивачка була звільнена з посади з 29.01.2008 року на підставі на п.1 ст. 40 КЗпП України як працівник патронатної служби у зв'язку зі зміною керівника державного органу.
Наказом Міністра транспорту та зв'язку України № 77-к від 28.02.2008 року внесені зміни до вище вказаного наказу та визначені підставі звільнення - у зв'язку із закінченням строку трудового договору відповідно до п. 2 ст. 36 та п. 1 ст. 40 КЗпП України, а також у зв'язку із відмовою від запропонованого згідно ст. 184 КЗпП України працевлаштування.
Позивачка вважає, що її звільнено незаконно, оскільки звільнення відбулось в період тимчасової непрацездатності та вагітності.
Суд першої інстанції, вирішуючи спір, дійшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про державну службу України» та п. 8 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку перебування на державній службі працівників патронатної служби членів Кабінету Міністрів України та голів місцевих державних адміністрацій» № 851 від 19.05.1999 року, крім загальних підстав передбачених Кодексом законів про працю України, державні службовці патронатної служби можуть бути звільнені у разі зміни керівника або складу державного органу. У цьому випадку в трудовій книжці робиться запис з посиланням на п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України. Згідно до ч. 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі Кодекс), не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці.
Відповідно до ч. 3 ст. 184 Кодексу, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції звільнення позивачки відбулось в останній день перебування її у черговій відпустці, в зв'язку з цим до наказу про звільнення № 39-к від 24.01.2008 року були внесені зміни наказом № 77-к від 28.02.2008 року в частині визначення правових підстав звільнення, а саме - у зв'язку із закінченням строку трудового договору відповідно до п.2 ст. 36 та п. 1 ст. 40 КЗпП України. Однак, виходячи з матеріалів справи, позивачка працювала не по строковому договору. Крім того, з 26.01.2008 року позивачка перебувала на лікарняному про що повідомила відповідача заявою від 26.01.2008 року з наданням довідки з поліклініки про вагітність.
Отже, відповідач, вирішуючи питання про звільнення позивачки на підставі п.2 ст. 36, п. 1 ст. 40 КЗпП України, в порушення вимог ч. 3 ст. 184 КЗпП України, не врахував того, що допускається звільнення вагітних жінок з обов'язковим працевлаштуванням лише у випадках повної ліквідації підприємства, установи, організації, що в даному випадку не мало місця.
Колегія суддів вважає доводи апелянта про те, що державні службовці патронатної служби можуть бути звільнені у разі зміни керівника або складу державного органу, неспроможні з правової точки зору, оскільки положення КЗпП України щодо підстав звільнення вагітних жінок, таких виключень не містить.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про незаконність звільнення позивачки та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Суд апеляційної інстанції вважає, що процесуальний строк звернення до суду підлягає поновленню, оскільки позивачка пропустила його з поважних причин, в зв'язку з хворобою.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційна скарга Міністерства транспорту та зв'язку України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.10.2008 року задоволенню не підлягає, а постанову суду першої інстанції необхідно залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205 та 207 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Міністерства транспорту та зв'язку України - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.10.2008 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя
Судді
Повний текст ухвали виготовлено та підписано 24.11.2009 року.