Справа № 161/16811/17 Головуючий у 1 інстанції: Черняк В.В.
Провадження № 22-ц/773/494/18 Категорія: 2 Доповідач: Осіпук В. В.
16 травня 2018 року місто Луцьк
Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Осіпука В. В.,
суддів Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,
за участю секретаря Губарик К. А.,
представника позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права особи на частку у спільному майні та визнання права власності, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 березня 2018 року,
У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся в суд із зазначеним позовом. Покликався на те, що йому на праві власності, на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 21 лютого 2017 року, належить 3/4 частки квартири АДРЕСА_3 Власником іншої 1/4 частки вказаної квартири є відповідач ОСОБА_3, яка прийнявши її як спадкове майно, не отримала свідоцтво про право власності та не зареєструвала своє право на спадщину на це нерухоме майно у відповідному реєстрі.
Також позивач вказував, що частка ОСОБА_3 у спірній квартирі є незначною і не може бути виділена в натурі, а спільне їх користування цим житлом неможливе. Відповідач ніколи не проживала і не проживає у цій квартирі та зареєстрована у м. Києві. Тому, на думку позивача, припинення права власності відповідача ОСОБА_3 на частку у даній квартирі, з виплатою їй вартості цієї частки, не завдасть істотної шкоди її інтересам.
За таких обставин ОСОБА_2 просив суд припинити їх з відповідачкою ОСОБА_3 право спільної часткової власності на зазначену квартиру, позбавити останню права власності на її частку, шляхом виплати їй грошової компенсації, та визнати за ним право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1.
14 березня 2018 року рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
У поданій на рішення апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 просить його скасувати як незаконне, прийняте судом з порушенням норм матеріального права та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами апеляційний суд у складі колегії суддів дійшов висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з того, що подання відповідачем ОСОБА_3 з недотриманням належного порядку заяви про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_4, не може безспірно свідчити про набуття нею права власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_2, яка належала померлій, а тим більше бути відчуженою на вимогу позивача у його власність як незначна і така, що не може бути виділена в натурі.
Такий висновок суду є правильним.
Встановлено, що позивачу ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 21 лютого 2017 року, посвідченого нотаріально, на праві власності належить 3/4 частини квартири АДРЕСА_2 (а. с. 58 - 60).
Крім того встановлено, що власником 1/4 частини зазначеної квартири була ОСОБА_5, яка ІНФОРМАЦІЯ_1 померла (а. с. 54, 61 - 64). Її дочка відповідач ОСОБА_3, яка не проживала з спадкодавцем на день смерті, 08 серпня 2005 року по місцю відкриття спадщини до Першої Луцької державної нотаріальної контори надіслала заяву про прийняття спадщини, оформлену неналежним чином без посвідчення справжності її підпису нотаріусом по місцю проживання (а. с. 111).
Повторна заява про прийняття спадщини і з тими ж недоліками надійшла від ОСОБА_3 у нотаріальну контору 20 листопада 2015 року (а. с. 128 - 130).
Свідоцтво про право на спадщину на 1/4 частку зазначеної вище квартири після смерті своєї матері ОСОБА_3 не отримувала і своє право на цю спадщину не зареєструвала.
Відповідно до п. 2 ч. 1, ч. ч. 2, 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» загальними засадами державної реєстрації прав є обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав.
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону.
Згідно ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ст. ст. 1296 цього Кодексу спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Наведені норми матеріального права дають підстави зробити висновок про те, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно, тобто справо на спадщину як майнове право (об'єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об'єкт нерухомого майна являються різними поняттями і право розпорядження спадщиною у будь-який спосіб виникає у спадкоємця після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.
Статтею 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Зі змісту зазначеної статті Кодексу слідує, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідна і достатня наявність будь-якої з обставин, передбачених її пунктами 1-3 частини 1 з обов'язковою умовою, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника і членам його сім'ї, та попереднє внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Саме ця обставина є визначальною під час вирішення спору про припинення права на частку у спільному майні за вимогою іншого співвласника.
Отже, на думку суду, оскільки відповідач ОСОБА_3 після відкриття спадщини, належним чином, у передбачений законом спосіб, не оформила своє право власності на 1/4 частки квартири по АДРЕСА_1 то вимоги позивача про припинення її права власності на цю частку у їх спільному майні є передчасними і задоволені бути не можуть.
Крім того позивачем ОСОБА_2, під час звернення до суду з даним позовом і при розгляді його судом, не було надано належних, достовірних доказів щодо наявності у відповідача ОСОБА_3 іншого житла, крім спірної частки у спільній з ним власності, що є важливою обставиною для вирішення даного спору, адже таке припинення її права власності на частку у цьому жилому приміщенні може завдати істотної шкоди її інтересам.
Наведене свідчить про те, що встановивши зазначені обставини та давши їм вірну правову оцінку, суд першої інстанції цілком підставно прийняв рішення про відмову в позові.
Таким чином, суд вважає, що оскаржуване рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому апеляційна скарга відповідно до ст. 375 ЦПК України до задоволення не підлягає.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 березня 2018 року в даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді