21 травня 2018 року м. Житомир справа № 806/1888/18
категорія 10.3
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черноліхова С.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування п.17 рішення, зобов'язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просить:
- визнати протиправним і скасувати пункт 17 рішення Міністерства оборони України про відмову йому у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності 2 групи з 20.04.2016 внаслідок поранення, контузії, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, оформленого протоколом № 16 від 09.02.2018;
- зобов'язати відповідача призначити і виплатити йому вказану одноразову грошову допомогу в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого Законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, а саме 20.04.2016, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 № 975.
Обґрунтовуючи свою правову позицію позивач зазначив, що з 25.04.2016 року йому встановлено інвалідність 2 групи внаслідок захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії. Вказав, що 03.11.2017 звернувся із заявою та доданими до неї необхідними документами до Міністерства оборони України через Житомирський обласний військовий комісаріат про виплату одноразової грошової допомоги на підставі п.6 ч.2 ст. 16 Закону України "Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей", як інваліду 2 групи, однак отримав відмову в призначенні одноразової грошової допомоги. Вважаючи, відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 18.04.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи.
15 травня 2018 до суду надійшов відзив №705 від 10.05.2018 на позовну заяву. Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав викладених у відзиві. В його обґрунтування зазначив, що позивачу встановлена вища група інвалідності з 20.04.2016, тобто після спливу двох років від дати, з якої у військовослужбовця виникає право на отримання одноразової грошової допомоги. У зв'язку з чим правові підстави для виплати вказаної допомоги у Міністерства оборони України відсутні (а.с.41-45).
Представник третьої особи скористався правом та подав до суду пояснення №92 від 25.04.2018 щодо позову, відповідно до змісту яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю. Обґрунтовуючи правову позицію зазначив, що відсутні правові підстави для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із інвалідністю, оскільки звільненим із строкової військової служби (таким являється ОСОБА_1 ) вказана допомога виплачується не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби. Крім того вказав, що акт судово-медичного обстеження складений зі слів позивача, оскільки відомості про отримання будь-яких поранень чи контузій у військовому квитку відсутні (а.с.35-38).
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог ч.1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
Встановлено, що позивач в період з 10.10.1986 по 16.02.1989 проходив військову строкову службу на території Республіки Афганістан в складі військової частини польова пошта НОМЕР_1 .
З 07.02.1987 по 16.02.1989 приймав участь у бойових діях (а.с.20) та нагороджений медаллю «За бойові заслуги» (а.с.19).
Під час бойових дій ОСОБА_1 отримав захворювання, що підтверджується: актом судово-медичного дослідження №42/в від 14.03.2011 (а.с.22-23) та військово-обліковими і медичними документами.
Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №427 від 15.03.2011 встановлено, що отримані позивачем захворювання, ТАК, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с. 21).
Згідно довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 10 ААА №732348 від 20.04.2011, позивачу з 18.04.2011 встановлено третю групу інвалідності, яка настала внаслідок захворювань пов'язаних із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії (а.с.24).
З 20.04.2016 Житомирською обласною медико-соціальною експертною комісією № 2 позивачу встановлено другу групу інвалідності, оскільки поранення, контузія та захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії, на підтвердження чого в матеріалах справи міститься довідка № 514329 від 25.04.2016 (а.с.25).
25.04.2016 Управлінням праці та соціального захисту населення Житомирської області ОСОБА_1 встановлений статус інваліда війни другої групи, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією посвідчення серія НОМЕР_2 від 25.04.2016 (а.с. 4).
03.11.2017 позивач звернувся із заявою до Міністерства оборони України через ІНФОРМАЦІЯ_1 про виплату одноразової грошової допомоги згідно ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" як інваліду другої групи з 20.04.2016 (а.с. 26).
Проте, пунктом 17 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 09.02.2018 №16, затвердженим Міністром оборони України 13.02.2018, позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки інвалідність ОСОБА_1 встановлено понад 3-місячний термін після звільнення з військової служби у зв'язку із чим останній не має права на одержання одноразової грошової допомоги, відповідно до підпункту 6 частини 2 статті 16 Закону України " Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, що діяла на момент встановлення інвалідності в 2013 році) (а.с. 27).
Вважаючи, що відповідачем порушено його конституційне право на соціальний захист та отримання належної одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності 2 групи з 20.04.2016, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зокрема, ч. 3 ст. 46 Конституції України вказує, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Нормативними актами, якими врегульовано право на отримання одноразової грошової допомоги на момент встановлення позивачу 2 групи інвалідності, є Закон №2011-XII та Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (далі - Порядок №975).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ. (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2011-ХІІ).
Приписами статті 1 Закону України №2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання (ст. 16 Закону №2011-XII).
Частиною другою статті 16 Закону №2011-XII встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога.
Відповідно до п.6 ч.2 ст. 16 Закону № 2011-XII, встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.
Відповідно до пункту 9 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок №975, регулює механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Пунктом 3 Порядку N 975 визначено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся із заявою від 03.11.2017 про виплату одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням йому 20.04.2016 2-групи інвалідності, внаслідок травм і захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що у позивача відсутнє право на отримання зазначеної одноразової грошової допомоги відповідно до вимог п.6 ч.2 ст.16 Закону N2011-XII, оскільки інвалідність встановлена внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби значно пізніше ніж через три місяці після звільнення.
Суд вважає, що позивачем не враховано, приписи ч.2 ст.16 Закону N 2011-XII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якими законодавець серед осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, розмежовує такі категорії осіб як військовослужбовці та військовослужбовці строкової служби.
Оскільки, ОСОБА_1 проходив строкову військову службу, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами та був звільнений саме зі строкової військової служби рядовим у 1989 році, а інвалідність йому первинно встановлена в 2011 році, тобто у понад тримісячний термін після звільнення зі служби, встановлений п.6 ч.2 ст. 16 Закону №2011-XII, відповідно і право на отримання одноразової грошової допомоги такій категорії осіб законодавцем обмежено, виключенням є тільки встановлення інвалідності в період проходження особою військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення такої особи з військової служби.
Крім того, встановлено, що у військовому квитку (серії НОМЕР_3 ), а саме в п.22, який доданий до матеріалів справи відсутні відомості щодо отриманих поранень та контузій (а.с.19).
Приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 (справа № 813/6502/13-а).
Проаналізувавши норми чинного законодавства та об'єктивно, повно, всебічно дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що відповідач відмовляючи ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги із посиланням на норми п.6 ч.2 ст. 16 Закону №2011-XII та п.п.4 п.2 Порядку діяв у межах та у спосіб визначений Законом.
Одночасно, суд наголошує, що посилання позивача на правові позиції Верховного Суду України є помилковими, оскільки не поширюються на спірні правовідносини, що викладені у позовній заяві. Висновки Верховного Суду України стосуються застосування положень п.2 ч.2 ст. 16 Закону №2011-XII, в той час, як спірні правовідносини у даній справі регулюються п.6 ч.2 ст. 16 Закону №2011-XII та спеціальною нормою п.п4 п.2 Порядку №975.
Враховуючи вищевикладене, вказані висновки Верховного Суду України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин у даній адміністративній справі.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачами на виконання ч.2 ст. 77 КАС України спростовано, а позивачем не доведено протиправність відмови у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позовні вимоги, задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 77, 90, 242-246, 250, 255, 258, 261-263, 291 КАС України, суд,
вирішив:
У задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його складення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Черноліхов