79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
16.12.09 Справа № 07/98-38
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого-судді Мельник Г.І.
суддів: Новосад Д.Ф.
Михалюк О.В.
розглянувши апеляційну скаргу ТзОВ «Експоцентр», м. Луцьк за вих. № 1/2409 від 24.09.2009 року
на рішення господарського суду Волинської області від 14.09.2009 року
у справі № 07/98-38
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Глорія», м. Луцьк
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Експоцентр», м. Луцьк
про стягнення 16 910 грн. 85 коп.,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився,
Рішенням господарського суду Волинської області (суддя О.Г. Сур'як) від 14.09.2009 року у справі № 07/98-38 позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Експоцентр», м. Луцьк на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Глорія», м. Луцьк 16879,17 грн. (в тому числі 14698,36 грн. основного боргу, 1485,51 грн. пені, 495,58 грн. інфляційних втрат та 199,72 грн. 3% річних), а також 168,79 грн. витрат по сплаті державного мита та 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; виконання рішення розстрочено строком на 3 місяці з щомісячною сплатою рівними частинами; в позові в частині стягнення 31,68 грн. пені відмовлено.
Відповідач -ТзОВ «Експоцентр»з постановленим рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить його змінити, а саме: зменшити розмір пені на 50 % і стягнути пеню в сумі 742,75 грн., відстрочити виконання рішення суду на один рік з часу набрання рішенням законної сили, оскільки вважає дане рішення таким, що прийняте з порушенням норм процесуального права. Свої вимоги скаржник аргументує тим, що заборгованість відповідача перед позивачем зумовлена форс-мажорними обставинами -кризовою ситуацією в країні. Вважає, що місцевому господарському суду необхідно було врахувати фінансове становище та інтереси відповідача і, застосувавши п. п. 3, 6 ст. 83 ГПК України, зменшити розмір пені та відстрочити виконання рішення на один рік.
Позивач -ТзОВ «Глорія»у відзиві на апеляційну скаргу (вих. № 25 від 13.11.2009 року) зазначає, що наведена скаржником обставина -кризова ситуація в країні не є форс-мажорною, оскільки відповідно до п. 6.1 договору № 2 на розміщення зовнішньої реклами від 26.05.2008 року форс-мажорними обставинами є війна, військові дії, блокада, ембарго, а також пожежі, повені, інші стихійні лиха, які зумовлюють неможливість виконання сторонами своїх зобов'язань. Посилається також на те, що наведена скаржником обставина не звільняє його від обов'язку погасити заборгованість перед позивачем, оскільки згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Окрім того, вважає, що місцевий господарський суд обґрунтовано відмовив відповідачу в задоволенні клопотання про зменшення пені, оскільки ситуація, яка в нього склалася, не є винятковою і розмір нарахованої пені не є значним. На підставі наведеного просить рішення господарського суду Волинської області від 14.09.2009 року у справі № 07/98-38 залишити без змін, апеляційну скаргу ТзОВ «Експоцентр»-без задоволення.
У зв'язку з неявкою представників сторін в судове засідання 18.11.2009 року розгляд справи було відкладено. Ухвалою голови Львівського апеляційного господарського суду від 18.11.2009 року строк вирішення апеляційної скарги було продовжено.
Сторони участь уповноважених представників в судове засідання повторно не забезпечили, причини неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не подавали, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 18.11.2009 року, про що свідчить відмітка на зворотній стороні цієї ухвали, тому колегія прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутності їх представників за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ст. 75 ГПК України.
Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду Волинської області від 14.09.2009 року у справі № 07/98-38 - залишити без змін, виходячи з наступного.
Аналізом матеріалів справи колегією встановлено, що 26.05.2008 року між ТзОВ «Експоцентр»(замовник) та ТзОВ «Глорія»(виконавець) було укладено договір № 2 на розміщення зовнішньої реклами з додатковими угодами про внесення змін до цього договору (а. с. 9-17), згідно умов якого замовник доручив, виконавець прийняв на себе зобов'язання надавати протягом строку договору послуги по розміщенню зовнішньої реклами замовника у строки та на умовах, передбачених даним договором, а замовник зобов'язався приймати та оплачувати послуги виконавця у відповідності з умовами даного договору.
Пунктами 4.1 та 4.2 укладеного договору сторони визначили такий порядок прийняття послуг: протягом двох робочих днів з дня розміщення реклами виконавець надає замовнику акт прийому-передачі наданих послуг по кожному розміщенню реклами, а замовник протягом двох робочих днів з дня отримання акта прийому-передачі наданих послуг здійснює його підписання або направляє письмову мотивовану відмову від його підписання на адресу виконавця.
Згідно п. п. 3.3 та 3.4. даного договору оплата послуг виконавця здійснюється замовником у розмірах, визначених договором та додатковими угодами до нього, щомісячно до 10-го числа поточного місяця на підставі наданого замовником рахунку шляхом перерахування замовником у безготівковій формі грошових коштів на поточний рахунок виконавця.
На виконання умов укладеного договору та додаткових угод до нього позивач надав відповідачу послуги по розміщенню реклами останнього на обумовлених рекламних площинах («білбордах»), загальна вартість яких склала 51 198,33 грн., що підтверджується відповідними актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), підписаними представниками замовника та виконавця і скріпленими їх печатками (а. с. 20-31), та виставив відповідачу відповідні рахунки для оплати наданих послуг (а. с. 49-60).
Однак, відповідач всупереч взятих на себе згідно укладеного договору зобов'язань вартість наданих позивачем послуг оплатив лише частково в сумі 36 499,97 грн., що підтверджується відповідними виписками з банківського рахунку позивача (а. с. 33-47). Дана обставина призвела до виникнення заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 14 698,36 грн. яка підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідає дійсним обставинам справи.
15.05.2009 року сторони уклали угоду про розірвання договору № 2 на розміщення зовнішньої реклами від 26.05.2008 року.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені статтею 526 Цивільного кодексу України. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язань щодо оплати наданих позивачем послуг, останній у відповідності до вимог ст. ст. 611, 612, ч. 1 ст. 624 та ч. 2 ст. 625 ЦК України на підставі п. 5.5 договору № 2 на розміщення зовнішньої реклами від 26.05.2008 року нарахував відповідачу за період прострочення пеню, інфляційні втрати та 3 % річних.
В результаті аналізу поданих позивачем розрахунків та матеріалів справи колегією встановлено, що сума пені, нарахованої позивачем за період прострочення відповідачем оплати наданих послуг згідно укладеного договору, становить 1485,51 грн., а розмір інфляційних втрат та 3% річних у цей період -495,58 грн. та 199,72 грн., відповідно, які є обґрунтованими і підлягають стягненню з відповідача. У задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 31,68 грн. пені місцевим господарським судом відмовлено підставно з урахуванням вимог п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Аналізом матеріалів справи колегію встановлено, що відповідач в порушення зобов'язань згідно договору № 2 на розміщення зовнішньої реклами від 26.05.2008 року розрахунків з позивачем за надані послуги не здійснив, пеню, інфляційні втрати та 3% річних останньому не відшкодував. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегією встановлено, що скаржником не спростовано наявність заборгованості та не подано жодних доказів проведення розрахунків з позивачем.
За таких обставин колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість та законність позовних вимог в частині стягнення з відповідача 14698,36 грн. основного боргу, 1485,51 грн. пені, 495,58 грн. інфляційних втрат та 199,72 грн. 3% річних, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, вважає, що всі обставини, які мають значення для справи, були з'ясовані повністю і у відповідності із вимогами закону.
Заявлені скаржником в апеляційній скарзі вимоги про зменшення розміру пені на 50 % і відстрочення виконання рішення суду на один рік з часу набрання рішенням законної сили у зв'язку з тим, що місцевий господарський суд, на думку скаржника, не врахував його фінансове становище та інтереси, і не застосував п. п. 3, 6 ст. 83 ГПК України, не можуть бути задоволені колегією з огляду на наступне.
Згідно ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, слід зауважити, що наведена норма закону передбачає не обов'язок, а право суду за конкретних обставин справи зменшити розмір санкцій.
Однак, враховуючи те, що в матеріалах справи немає належних та допустимих доказів з урахуванням вимог ст. 34 ГПК України, які б свідчили про важке фінансове становище ТзОВ «Експоцентр», і скаржником колегії таких доказів також не надано, а розмір пені чітко встановлений у договорі, укладеному між сторонами у даній справі, і є незначним порівняно із сумою основного боргу, колегія не вбачає підстав для застосування ст. 233 ГК України.
Одночасно, слід зазначити, що частиною 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Згідно вимог ч. 1 ст. 14 цього Кодексу цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Підставою виникнення правовідносин між позивачем та відповідачем є договір № 2 на розміщення зовнішньої реклами від 26.05.2008 року. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Кризова ситуація в країні всупереч доводам скаржника згідно чинного законодавства та укладеного договору не є форс-мажорною обставиною, а тому його покликання в апеляційній скарзі на те, що борг ТзОВ «Експоцентр»перед позивачем виник внаслідок кризової ситуації в країні, не звільняє його від обов'язку погасити заборгованість перед позивачем та сплатити пеню, інфляційні втрати та 3% річних за несвоєчасне виконання своїх зобов'язань.
Не підлягає задоволенню і вимога скаржника про відстрочку виконання рішення суду
на один рік з часу набрання рішенням законної сили, оскільки право відстрочити або розстрочити виконання рішення згідно ст. 121 ГПК України та ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження»надано лише господарському суду, який видає виконавчий документ, тобто господарському суду Волинської області, який і скористався цим правом, розстрочивши виконання відповідачем рішення строком на 3 місяці з щомісячною сплатою рівними частинами.
Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 14.09.2009 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Керуючись ст. ст. 99,101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -
1. В задоволенні апеляційної скарги ТзОВ «Експоцентр», м. Луцьк за вих. № 1/2409 від 24.09.2009 року відмовити.
2. Рішення господарського суду Волинської області від 14.09.2009 року у справі № 07/98-38 залишити без змін.
3. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.
4. Матеріали справи скеровуються в господарський суд Волинської області.
Головуючий-суддя Мельник Г.І.
Суддя Новосад Д.Ф.
Суддя Михалюк О.В.