24.05.2018 року м.Дніпро Справа № 904/10561/17
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Дарміна М.О., Антоніка С.Г.,
при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г.
представники сторін:
від позивача - Білей Ю.О., довіреність № 1783 від 26.10.2017;
від відповідача - Гомбаренко Е.Є., довіреність № 52-16/14 від 16.01.2018;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2018 року, ухвалене суддею Бондарєвим Е.М., повний текст якого складений 03.03.2018 року, у справі № 904/10561/17
за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Дніпро
до Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", м.Кривий Ріг Дніпропетровської області
про стягнення 8 849,23 грн. плати за користування вагонами, 3 233,28 грн. збору за маневрову роботу та 4 552,44 грн. збору за зберігання вантажу,
До Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою звернулось Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі Позивач) про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі Відповідач) 16 634,95 грн., з яких: 8849,23 грн. плати за користування вагонами, 3 233,28 грн. збору за маневрову роботу та 4522,44 грн. збору за зберігання вантажу.
Позовні вимоги обґрунтовані неправильним оформленням провізних документів (залізничних накладних) на товар, отримувачем якого є Відповідач (вантажоодержувач), що стало підставою затримання вагонів на станції прибуття для з'ясування вантажоодержувача, що, в свою чергу, підтверджено актами загальної форми, нарахуванням, в зв'язу з цим, провізних платежів та інших зборів, які мають бути оплачені Відповідачем за § 1 ст.31 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі СМГС).
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2018 року у справі №904/10561/17 (суддя Бондарєв Е.М.) позов задоволено повністю.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" плату за користування вагонами в сумі 8 849,23 грн., збір за зберігання вантажу в сумі 4 552,44 грн., збір за маневрову роботу в сумі 3 233,28 грн. та витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 1600,00 грн.
Не погодившись із вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги Публічне акціонерне товариство "Південний гірничо-збагачувальний комбінат"посилається на наступне:
- у залізничних накладних №№ 96399670, 96399671 невірно зазначено код отримувача, але вказані документи оформлювались вантажовідправником, отже, затримання вагонів відбулось не з вини відповідача, тому останній не має нести матеріальну відповідальність за дії третіх осіб і не є належним відповідачем у цій справі; при цьому відповідно до п.8 специфікації № 3 від 27.12.2016, підписаної в межах договору № 25/10 від 25.10.2016, укладеного Відповідачем та ТОВ "Українсько-французьке підприємство "Ла Сирен", Відповідачем був зазначений вірний код отримувача -5343, тобто, надані вірні реквізити;
- суд першої інстанції не звернув уваги на доводи Відповідача, що зі станції призначення на станцію відправлення черговим по станції Ляшенком 03.07.2017 було направлено телеграму № 23 щодо уточнення коду одержувача, в якій зазначено, що простій вагонів буде віднесено на рахунок вантажовідправника, що, на думку скаржника, підтверджує факт відсутності відповідальності Відповідача за неправильне зазначення відомостей та відповідальність за §1 ст.16 СМГС має бути покладена на вантажовідправника;
- суд першої інстанції також не прийняв до уваги доводи скаржника про те, що предметом позовної вимоги має бути стягнення неустойки (штрафу) за виявлений факт неправильності оформлення провізних документів, який стягується з відправника (п.5.5 Правил оформлення провізних документів, §3 п.4 ст.16 СМГС, ст.118 Статуту залізниць України);
- місцевий господарський суд безпідставно взяв до уваги, як доказ, акти загальної форми ГУ-23, щодо підтвердження зайнятості колій, які, на думку скаржника, складені з порушенням вимог п.8 Правил користування вагонами та контейнерами, а саме - на актах відсутні підписи повноважних представників вантажовласника; в матеріалах справи відсутні докази виклику представників Відповідача для підписання актів на віднесення відповідальності вантажовласника, акти загальної форми про відмову в підписанні спірних актів не складались. Отже, акти загальної форми, що містяться у справі не можуть бути належним доказом.
Представник Відповідача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечує, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду без змін, зазначає, що твердження Відповідача про визначення його неналежним відповідачем по справі є безпідставним, оскільки позовні вимоги заявлені відповідно до §1 ст.31 СМГС, а саме стосовно додаткових витрат при перевезенні, які відносяться до провізної плати та в розумінні ст.5 СМГС унормовуються національним законодавством; для всіх юридичних та фізичних осіб на території України є обов'язковими нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, до яких відноситься Статут залізниць України, ст.62 якого визначає, що остаточні розрахунки між залізницями і одержувачами за перевезення вантажів і надання додаткових послуг проводиться на станції призначення, а відповідно до ст.125 цього Статуту вся відповідальність перед залізницею щодо цього перевезення, після прибуття вантажу на станцію призначення, несе одержувач. Внесення збору за зберігання вантажу, плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, передбачені Правилами зберігання вантажів та Правилами розрахунків за перевезення вантажів, крім того, у випадках, визначених законодавством, на суми платежів і зборів, що підлягають сплаті, залізницею нараховується податок на додану вартість, сума якого відображається на особовому рахунку платника. Посилання скаржника на невідповідність актів форми ГУ-23 п.8 Правил користування вагонами та контейнерами не заслуговують на увагу, оскільки складались не для засвідчення факту зайнятості колій, а в порядку частин 1, 2, 4 ст.129 Статуту залізниць для засвідчення факту, для засвідчення факту затримки вагонів для з'ясування вантажоодержувача, що відповідає п.3 Правил складання актів, оскільки вказані акти містять підставу затримання, час початку та закінчення затримання, час проведення маневрових робіт та ці акти підписано двома уповноваженими працівниками станції, що є належним доказом для пред'явлення до сплати спірної суми.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.04.2018 року (колегія суддів у складі: головуючий, доповідач - Іванов О.Г. судді - Дармін М.О. Чимбар Л.О.) відкрито апеляційне провадження по розгляду апеляційної скарги в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними матеріалами у порядку письмового провадження.
17.04.2018 від скаржника надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги з повідомленням (викликом) сторін у судовому засіданні, яке ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.04.2018 задоволено, розгляд апеляційної скарги призначений на 26.04.2018 на 11:30 годину.
На підставі розпорядження керівника апарату суду від 26.04.2018, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.04.2018, здійснено зміну складу колегії суддів в зв'язку перебуванням у відпустці судді Чимбар Л.О. Для розгляду справи № 904/10561/17 визначено колегію суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач). Судді - Дармін М.О., Антонік С.Г.
У судовому засіданні 26.04.2018 оголошено перерву до 24.05.2018 до 12:00 години.
В судовому засіданні 24.05.2018 року Дніпропетровським апеляційним господарським
судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.
Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
20.06.2017 зі станції відправлення Бретушень Молдавської залізниці на адресу ПАТ "Південний ГЗК" на станцію Кривий Ріг було відправлено вантаж - флюс вапняковий згідно залізничних накладних №96399670, №96399671 (а.с.27-32).
По прибуттю вагонів на станцію Кривий Ріг з'ясовано, що в накладних невірно зазначено код одержувача - 5443, всупереч тому, що згідно договору про організацію перевезень №ПР/ДН-2-17123/НЮп від 29.03.17, укладеному між Позивачем та Відповідачем, ПАТ "Південний ГЗК" по Придніпровській залізниці присвоєно код 5343.
29.06.2017 та 03.07.2017 телеграмами № 304 та №23 (відповідно) черговим по станції повідомлено вантажовідправника про зазначення невірної інформації у накладних (а.с.20-21).
По факту затримання вагонів Позивачем 29.06.2017 та 03.07.2017 складено акти загальної форми ГУ-23 №13280 та № 13420 (відповідно) (а.с.16-17).
Телеграмами №22 та №24 від 03.07.2017 відправник повідомив, що вірним є код отримувача 5343 (ПАТ "Південний ГЗК").
Згідно з актами загальної форми ГУ-23, залізницею була розрахована плата за користування вагонами по відомостях форми ГУ-46 № 09079258р, № 05079257, № 06072287 на суму 8 849,23 грн., збір за зберігання вантажу в розмірі 4 552,44 грн. та 3 233,28 грн. збору за маневрову роботу по накопичувальним карткам форми ФДУ-92 № 06079061, № 04079060 (а.с.9-10).
Відповідач плату за користування спірними вагонами та додаткові збори по накопичувальним карткам не сплатив, що і стало підставою звернення позивача з позовом до господарського суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що Відповідач неналежним чином виконав зобов'язання з оплати додаткових платежів, що охоплюються поняттям провізна плата в розумінні статті 2 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, за якою відбувалось вказане перевезення вантажу, та які в порядку ст..31 цієї Угоди сплачуються перевізнику відповідно до національного законодавства.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.
Аналізуючи відносини сторін, колегія суддів зазначає, що вони виникли із договору перевезення, що регламентований главою 64 підрозділу 1 розділу 3 книги 5 Цивільного кодексу України, Господарським кодексом України, спеціальними нормативними актами у сфері перевезення.
Перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі (частини 1, 2 ст. 306 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 5 ст. 307 Господарського кодексу України визначено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій і громадян, які користуються залізничним транспортом визначаються Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998 (далі Статут залізниць).
Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно ст. 4 Статуту залізниць перевезення залізницями вантажів, пасажирів, багажу і вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення.
За ст.17 Статуту залізниць перевезення вантажів залізничним транспортом організовуються на договірних засадах. Форма договору про організацію перевезень вантажів встановлюється Правилами. Для забезпечення виконання договірних зобов'язань здійснюється місячне планування перевезень. Умови та порядок організації перевезення в усіх видах сполучення визначаються Правилами.
Перевезення вантажів у міжнародному сполученні здійснюється, зокрема, відповідно до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951 (СМГС, УМВС), згідно ст. 5 якої при відсутності відповідних положень в цій Угоді, застосовується національне законодавство тієї країни, в якій повноважна особа реалізовує свої права. Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення є чинною в Україні відповідно до Закону України "Про правонаступництво України" та "Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів"; Україна ратифікувала вказану Угоду 05.06.1992 року.
Параграфом 1 ст. 14 СМГС встановлено, що у відповідності з договором перевезення перевізник зобов'язаний за плату перевезти ввірений йому відправником вантаж до станції призначення по маршруту, погодженому відправником та видати його одержувачу.
Відповідно до § 1 ст. 16 СМГС відправник забезпечує правильність відомостей та заяв, зазначених ним у накладній. Він несе відповідальність за всі наслідки від неправильного чи неточного, чи неповного зазначення цих відомостей та заяв, а також за їх внесення у невідповідну графу накладної. Якщо відповідно з положеннями даної Угоди перевізник записує в накладну відомості зазначені відправником, то вважається, що він діє від імені відправника, якщо не буде доведено інше.
Параграфами 1 та 5 ст. 31 СМГС передбачено, що якщо угодою між учасниками перевезення не передбачено інше, то оплата провізних платежів є обов'язком: 1) відправника - який приймає участь в перевезенні вантажу, за виключенням перевізника, який видає вантаж, за здійснене ним перевезення; 2) отримувача - перевізнику, який видає вантаж, за здійснене ним перевезення. Провізні платежі та неустойки сплачуються перевізнику в порядку передбаченому національним законодавством держави, я якій проводиться оплата.
Згідно зі ст. 32 СМГС перевізнику повинні бути відшкодовані всі витрати, пов'язані з перевезенням вантажу, не передбачені застосовуваними тарифами та викликані причинами, не залежними від перевізника. Відшкодування додаткових витрат здійснюється у порядку, передбаченому ст.31 "Сплата провізних платежів та неустойки".
За приписами статті 119 Статуту за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати.
У відповідності до ч. 1, 2, 4 статті 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.
Облік часу користування вагонами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за Відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46, яка складається на підставі Пам'яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45, Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами, Актів про затримку вагонів форми ГУ-23а, Актів загальної форми ГУ-23 (пункт 3 розділу ІІ Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 року № 113).
За пунктами 6, 7 Правил користування вагонами і контейнерами, час користування обчислюється окремо для кожного вагона і контейнера за його номером. Номерному обліку часу користування підлягають усі вагони і контейнери, подані під вантажні операції на місцях загального користування, а на місцях незагального користування - вагони і контейнери парку залізниць України й інших держав, передані на під'їзні колії або орендовані ділянки колій. Усі завантажені вагони, а також порожні вагони, які належать підприємствам, організаціям, портам, установам і громадянам, та орендовані ними, що знаходяться на станціях і на підходах до них в очікуванні подавання під вантажні або інші операції з причин, які залежать від вантажовласника, є такими, що перебувають у користуванні вантажовласника. Час користування вагонами на залізничних під'їзних коліях, що обслуговуються локомотивами власників колій, обчислюється з моменту їх передавання на передавальних коліях.
При цьому колегія суддів зазначає, що Позивачем плата за користування вагонами розрахована із застосуванням ставок, наведених в телеграфній вказівці Укрзалізниці №ЦЗМ-14/2613 тел №000372/ЦМ від 24.12.2008, відповідно до Протоколу 49 засідання ради залізничного транспорту держав-учасниць СНД від 21.11.2008, яка діяла на момент розрахунку плати (втратила чинність згідно телеграми Державної адміністрації залізничного транспорту України від 31.01.2018 № Ц-2-31/5-18, яка має застосуватись до залізничних перевезень з 17 години 01 хвилини 30.04.2018 року).
Внесення плати за користування вагонами і контейнерами здійснюється в порядку, установленому Правилами розрахунків за перевезення вантажів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року №644 і зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за N 864/5085.
Пунктом 1.3 Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Мінтрансу від 21.11.2000 № 644, зареєстрованих в Міністерстві юстиції 24.11.2000 за №864/5085, остаточні розрахунки між залізницями і одержувачами за перевезення вантажів і надання додаткових послуг здійснюються на станціях призначення. При цьому до оформлення видачі вантажу одержувачу станція повинна перевірити правильність сплаченої провізної плати, отримати недобори і всі платежі, які виникли на станції відправлення або при перевезенні і на станції призначення.
В силу п. 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів, розрахунковий підрозділ веде облік надходження коштів на особовий рахунок платника і використання їх платником для оплати перевезень та наданих залізницею послуг. Облік витрачених коштів здійснюється на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, які можуть бути оформлені в електронному вигляді (з накладенням електронного цифрового підпису).
Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику.
У випадках, визначених чинним законодавством, на суми платежів і зборів, що підлягають сплаті, залізниця нараховує податок на додану вартість, сума якого відображається в особовому рахунку платника.
Отже, з урахуванням наведених норм права, відповідно до актів загальної форми ГУ-23, якими засвідчена неправильність зазначення коду одержувача та затримання вагонів - до встановлення отримувача вантажу, складених на станції призначення відповідальними особами залізниці, на підставі яких, в подальшому, та відповідно до пам'яток про подавання та забирання вагонів форми ГУ-45 (а.с.22-26), повідомлень про час подавання вагонів під навантаження або вивантаження форми ГУ-2 (а.с.35-37) була нарахована плата за користування вагонами, збір за зберігання вантажу та збір за маневрові роботи, які відображені у відомостях плати за користування вагонами та накопичувальних картках форми ФДУ-92 (а.с.9-15), які обґрунтовано стягнуті з відповідача на користь позивача.
Доводи апеляційної скарги про неправильне зазначення коду одержувача відправником, відсутність вини відповідача у затриманні вагонів, необхідність покладення відповідальності на відправника згідно п.5.5 Правил оформлення провізних документів, §3 п.4 ст.16 СМГС, ст.118 Статуту залізниць України, в зв'язку з цим, невірне визначення позивачем предмету позову, яким має бути стягнення неустойки, та безпідставне залучення відповідача, як неналежного, колегія суддів не приймає, оскільки предметом позову у цій справі є стягнення додаткових витрат, пов'язаних з перевезенням, що входить до поняття "провізні платежі", які включають провізну плату, порядок оплати яких визначений статтями 31, 32 СМГС.
При цьому, позивачем заявлена вимога не про стягнення неустойки з відправника за неправильне оформлення документів, яка передбачена параграфом 1 ст.16 СМГС, а саме, за наслідки неправильного оформлення документів - плати за користування вагонами та зборів за зберігання вантажу/маневрову роботу, які передбачені національним законодавством та стягнення яких з отримувача встановлене ст.31 СМГС.
До того ж судова колегія вказує скаржнику, що стягнення неустойки за неналежне оформлення провізних документів є правом позивача, а не обов'язком.
Стосовно доводів скаржника про зазначення черговим по станції Ляшенком 03.07.2017 у телеграмі № 23 на адресу відправника про віднесення простою вагонів на рахунок вантажовідправника, що також підтверджує відсутність вини відповідача та необхідність покладення відповідальності на відправника , то вони не приймаються колегією суддів, оскільки не узгоджуються з предметом позову у цій справі, яким не є стягнення неустойки за неправильність внесення даних. Більш того, колегія суддів, зауважує, що умовами СМГС не передбачене стягнення плати за користування вагонами, зборів за маневрову роботу і зберігання вантажу з відправника, вказані нарахування, передбачені умовами національного законодавства та стягуються з отримувача вантажу.
Щодо доводів скаржника про неналежність, як доказів, актів загальної форми ГУ-23, які, на його думку, складені на підтвердження зайнятості колій та з порушенням вимог п.8 Правил користування вагонами та контейнерами, а саме - на актах відсутні підписи повноважних представників вантажовласника, то вони не беруться до уваги колегією суддів, оскільки акти загальної форми ГУ-23 складені залізницею для засвідчення факту невірного зазначення коду вантажоодержувача у перевізних документах, у відповідності до ст.129 Статуту залізниць України, в них наявні всі необхідні дані, встановлені Правилами складання актів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, прийняв законне та обґрунтоване рішення, тому у відповідності до ст. 276 ГПК України в задоволенні скарги слід відмовити, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.
Оскільки загальна ціна позову становить 16 634,95 грн., тобто не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України дана справа відноситься до категорії малозначних справ, у зв'язку з чим відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України судові рішення у даній справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених підпунктами а, б, в, г пункту 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 281, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2018 року у справі № 904/10561/17 - залишити без змін.
Судові витрати Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 29.05.2018 року.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя С.Г. Антонік
Суддя М.О. Дармін