Центральний районний суд м. Миколаєва
Справа № 490/437/15-к
Провадження № 1-кп/490/191/2017
24 травня 2018 року
Центральний районний суд міста Миколаєва
У складі : головуючого - судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2
за участі прокурора - ОСОБА_3
обвинуваченого - ОСОБА_4
його захисника - ОСОБА_5
обвинуваченого - ОСОБА_6
його захисника - ОСОБА_7
потерпілої - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миколаєві кримінальну справу за обвинуваченням
ОСОБА_9 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Миколаєві, є українцем, громадянином України, здобув середню освіту, не є одруженим, неповнолітніх дітей не має, виконує будівельні роботи, мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше засуджувався:
-12 жовтня 2012 року - Центральним районним судом міста Миколаєва - за частиною 2 статті 185, частиною 3 статті 185 Кримінального Кодексу України - до 4 років позбавлення волі. Судом ухвалювалось про його звільнений від відбування покарання з випробуванням на підставі статті 75 Кримінального Кодексу України з встановленням випробувального терміну в 1 рік;
-22 травня 2013 року - Новоодеським районним судом Миколаївської області - за частиною 1 статті 309 Кримінального Кодексу України - за сукупністю цього злочину та злочину, за який він був засуджений попереднім вироком - остаточно до 4 років позбавлення волі. Судом ухвалювалось про його звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі статті 75 Кримінального Кодексу України з встановленням іспитового строку в 1 рік 6 місяців
Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 12 листопада 2013 року був направлений для відбування покарання, призначеного попередніми вироками - у вигляді 4 років позбавлення волі
а також:
-26 лютого 2015 року - Заводським районним судом міста Миколаєва - за статтею 198 Кримінального Кодексу України - до 1 року позбавлення волі, а за сукупністю цього та попередніх вироків остаточно - до 4 років 3 місяців позбавлення волі
та
ОСОБА_10 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Миколаєві, є українцем, громадянином України, здобув базову середню освіту, не є одруженим, неповнолітніх дітей не має, мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше засуджувався:
-23 вересня 2014 року - Центральним районним судом міста Миколаєва - за частиною 1 статті 186 Кримінального Кодексу України - до 2 років позбавлення волі; був звільнений від відбування покарання з випробуванням на підставі статті 75 Кримінального Кодексу України з встановленням випробувального терміну в 1 рік;
а також:
-11 березня 2015 року - Заводським районним судом міста Миколаєва - за статтею 198 Кримінального Кодексу України - до 1 року позбавлення волі, а за сукупністю цього злочину та злочину, за який він був засуджений попереднім вироком - остаточно до 2 років 1 місяця позбавлення волі. Судом ухвалювалось про його звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі статті 75 Кримінального Кодексу України з встановленням іспитового строку в 1 рік
у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 190 Кримінального Кодексу України, -
Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним
ОСОБА_4 та ОСОБА_6 /надалі - обвинувачені/, будучи раніше засудженими за розкрадання чужого майна, судимість за вчинення якого кожним з них не була знятою або погашеною у встановленому законом порядку, вчинили новий злочин проти власності за таких обставин.
Станом на 05 листопада 2014 року вони дійшли згоди щодо спільного заволодіння мобільним телефоном їх знайомої ОСОБА_8 ..
Досягнута між ними згода передбачала, зокрема, що ОСОБА_6 мав, використовуючи довірливі стосунки із нею, під приводом зробити дзвінок, отримати її телефон, заволодівши телефоном у такий спосіб, та зникнути з місця вчинення злочину, а ОСОБА_4 - залишитись разом з ОСОБА_8 після зникнення ОСОБА_6 , підтримуючи в неї переконання про наявність між ними товариських стосунків та швидке повернення телефону з тим, щоб змарнувати час, протягом якого повернення телефону не потребувало додаткових зусиль.
Реалізуючи цю домовленість, ОСОБА_6 подзвонив ОСОБА_8 та домовився із нею про зустріч.
Відповідно до умов досягнутої домовленості обвинувачені зустрілись з ОСОБА_8 05 листопада 2014 року біля 09:00 години на зупинці міського транспорту "Вулиця 9 Слобідська" по проспекту Центральному /на той час - Леніна/ у місті Миколаєві, після чого разом із нею направились проспектом Центральним у бік вулиці 6 Слобідської /на той час - Комсомольської/.
На розі вулиці 6 Слобідської та проспекту Центрального ОСОБА_6 , виконуючи свою роль у вчиненні злочину, використовуючи довірливі відносини з ОСОБА_8 , засновані на їх знайомстві (тобто - зловживаючи її довірою), попросив в неї мобільний телефон.
ОСОБА_8 же, вважаючи з огляду на відносини між нею та обвинуваченими таке прохання обов'язковим для виконання, добровільно передала ОСОБА_6 мобільний телефон марки "Samsung Galaxy Grand 2I" вартістю 4.335 грн. 55 коп. /надалі - телефон/.
Внаслідок цього ОСОБА_6 , заволодів телефоном, маючи на меті у момент заволодіння привласнити його та не маючи наміру його повертати.
Після цього обвинувачені та ОСОБА_8 певний час йшли разом, після чого ОСОБА_6 , зник, утримуючи викрадений в описаний вище спосіб телефон при собі.
ОСОБА_4 же, виконуючи свою роль у вчиненні злочину, протягом наступних півтора годин залишався з ОСОБА_8 , підтримуючи в неї певність у товариських стосунках між нею та обвинуваченими та у тому, що, з огляду на ці стосунки, телефон їй буде повернутий, та марнуючи час, протягом якого повернення телефону не потребувало додаткових зусиль.
Приблизно об 11 годині 40 хвилин ОСОБА_8 подзвонила на телефон, але телефон вже не відповідав. Під час цього ОСОБА_4 перебував поруч з ОСОБА_8 , переконуючи її у наявності товариських стосунків, проте жодних дій щодо надання їй допомоги у пошуку телефону, який перестав відповідати, не надав.
Після цього з місця зустрічі з ОСОБА_8 ОСОБА_4 також зник.
Після цього обвинувачені розпорядились телефоном на власний розсуд, заподіявши потерпілій матеріальну шкоду у загальному розмірі 4.335 грн. 55 коп..
Статті закону України про кримінальну відповідальність, що передбачають відповідальність за кримінальні правопорушення, винними у вчиненні яких визнаються обвинувачені
Дії кожного з обвинувачених слід кваліфікувати за частиною 2 статті 190 Кримінального Кодексу України - як заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство), вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб.
.
Докази на підтвердження встановлених судом обставин
І......Той факт, що кожен з обвинувачених раніше вчиняв злочини проти власності, підтверджується наступними зібраними у справі та дослідженими судом доказами.
1. З залучених до матеріалів кримінального провадження довідки № 455-18112014/48001 вбачається, що ОСОБА_4 12 жовтня 2012 року був засуджений Центральним районним судом міста Миколаєва - за частиною 2 статті 185, частиною 3 статті 185 Кримінального Кодексу України, судимість за вчинення цього злочину не знята та не погашена у встановленому законом порядку.
2. З залученої до матеріалів кримінального провадження довідки № 137-06112014/48001, а також - копії вироку Центрального районного суду міста Миколаєва від 23 вересня 2014 року вбачається, що ОСОБА_6 23 вересня 2014 року був засуджений вироком Центрального районного суду міста Миколаєва за частиною 1 статті 186 Кримінального Кодексу України, за вчинення цього злочину судимість не знята та не погашена.
ІІ......З матеріалів справи вбачається, та сторони не заперечують того, що 05 листопада 2014 року в ОСОБА_8 був викрадений належний їй телефон.
Вартість викраденого телефону сторонами не заперечується; вона підтверджується залученою до матеріалів кримінального провадження копією чека про його придбання.
ІІІ......Про перебіг подій під час викрадення вказаного телефону свідчать покази потерпілої, яка, будучи допитаною під час судового розгляду кримінального провадження, повідомила, що
"В соціальних мережах вона познайомилась з ОСОБА_11 [ ОСОБА_6 ] та Серьожею [ ОСОБА_4 ]
05 листопада 2014 року біля 9-00 години ОСОБА_6 подзвонив їй та попросив, щоб вона вийшла та на 9-й Слобідській зустрілась з ним й дала декілька цигарок, на що вона, з огляду на знайомство із ним, погодилась.
В той же день вона та обвинувачені зустрілись на зупинці міського транспорту "Вулиця 9 Слобідська" по проспекту Центральному у місті Миколаєві, після чого усі разом направились проспектом Центральним у бік вулиці 6 Слобідської..
На розі вулиці 6 Слобідської та проспекту Центрального ОСОБА_6 , попросив в неї мобільний телефон, пояснивши, що йому потрібно подзвонити дівчині на ім'я " ОСОБА_12 ", та вона надала йому телефон.
Потім ОСОБА_6 , утримуючи телефон, відійшов, а ОСОБА_4 залишився рядом із нею.
Далі разом з ОСОБА_4 вони підійшли до під'їзду, у якому, як сказав ОСОБА_4 , жила "Лєна", до якої мав дзвонити ОСОБА_6 , та чекали повернення ним телефону аж до 11:30 - 11:40.
Об 11-40 вона подзвонила на свій телефон, але телефон вже не відповідав. В цей момент ОСОБА_4 перебував разом із нею.
Невдовзі після цього ОСОБА_4 пішов своїми справами, та вона змушена була піти додому.
Після цього її бабуся декілька разів дзвонила на телефон, але він вже був відключений. Ані ОСОБА_6 , ані ОСОБА_4 ж ніяких заходів щодо повернення телефону не вживали, до теперішнього часу телефон їй не повернутий.
При цьому потерпіла не вказувала про вчинення ОСОБА_4 будь-яких дій щодо надання допомоги у пошуку телефону за обставин, які склались".
1. Аналізуючи покази потерпілої, суд перш за все відзначає, що вони були надані у встановленому законом порядку у судовому засіданні, перед їх наданням потерпіла була попереджена про кримінальну відповідальність за дачу заздалегідь неправдивих показів та склала присягу, під час надання показів потерпілою обвинувачені та їх захисники мали можливість реалізувати своє право на її перехресний допит.
Суд також відзначає, що вони є внутрішньо не суперечливими та логічними.
До того ж, вони є повними, адже наявні в них відомості є достатніми для відтворення цілісної картини подій, що відбувались 05 листопада 2014 року за її участі.
Суд також відзначає, що матеріали справи не містять відомостей про наявність в потерпілої підстав оговорювати будь-кого з обвинувачених, та самі обвинувачені та їх захисники на наявність таких відомостей не посилаються.
2. Суд також відзначає, що достовірність більшої частини цих показів обвинувачені під час судового розгляду кримінального провадження підтвердили.
Так, будучи допитаним під час судового розгляду кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_6 підтвердив, що дійсно знайомий як з ОСОБА_4 , так й з ОСОБА_8
05 листопада 2014 року зранку він дійсно домовився про зустріч з ОСОБА_8 , та відповідно до досягнутої домовленості в той же день зустрівся із нею та з ОСОБА_4 на зупинці громадського транспорту "Вулиця 9 Слобідська" на проспекті Центральному у місті Миколаєві.
З ними він дійшов до рогу проспекту Центрального та вулиці 6 Слобідської.
Після того, оскільки його телефон розрядився, а йому необхідно було подзвонити, він попросив телефон в ОСОБА_8 . Та надала йому телефон, та він із телефоном відійшов від неї та ОСОБА_4 .
При цьому телефон ОСОБА_8 він дійсно до теперішнього часу не повернув, наразі повернути його не може, адже вже розпорядився ним.
Обвинувачений ОСОБА_4 у суді підтвердив, що дійсно знайомий як з ОСОБА_6 , так й з ОСОБА_8 ; 05 листопада 2014 року зранку зустрівся із ними на зупинці громадського транспорту "Вулиця 9 Слобідська" на проспекту Центральному у місті Миколаєві, разом із ними дійшов до рогу проспекту Центрального та вулиці 6 Слобідської, знає, що ОСОБА_6 дійсно взяв телефон в ОСОБА_8 з тим, щоб подзвонити, та з телефоном відійшов від них.
Після цього він протягом тривалого часу /можливо - біля півтори години/ залишався з ОСОБА_8 , вони розмовляли поміж собою.
Потім ОСОБА_8 зібралась йти своїми справами, та забажала повернути телефон.
Він / ОСОБА_4 / надав їй телефон та вона подзвонила на свій номер, але номер не відповідав.
Після цього вони розійшлися.
Невдовзі він дізнався, що телефон залишився в ОСОБА_6 та той не повернув його потерпілій.
3. Що ж стосується показів потерпілої в частині:
-пояснення ОСОБА_6 обставин, що зумовили необхідність для нього використати телефон;
-пояснення ОСОБА_4 обставин, що зумовили доцільність як зміни місця, де необхідно було чекати на повернення телефону, так й самого очікування
то в цій частині ці покази є конкретними та містять посилання про суттєві подробиці подій, зокрема - посилання на ім'я дівчини, необхідність здійснення дзвінку до якої зумовила послідуючі події.
При цьому суд нагадує, що відомості про наявність в потерпілої підстав оговорювати будь-кого з обвинувачених в матеріалах справи відсутні, про наявність таких підстав захист не посилається. Таке доводить, що вказані відомості не могли бути вигаданими потерпілою.
З огляду на таке характер та ступінь конкретності відомостей, які містять покази потерпілої в цій частині самі по собі поза розумним сумнівом свідчить, що вони є цілком достовірними та дійсно містять відомості, отримані ОСОБА_8 безпосередньо від обвинувачених.
Таке доводить, що в цій частині покази потерпілої поза розумним сумнівом підтверджують, що:
-задля отримання телефону ОСОБА_6 послався про необхідність зробити дзвінок дівчині на ім'я " ОСОБА_12 ";
-в подальшому ОСОБА_4 направив ОСОБА_8 до під'їзду, у якому, за його словами, мешкала " ОСОБА_12 ", та біля цього під'їзду вона разом з ОСОБА_4 очікувала на повернення телефону.
4. Суд також звертає увагу на наступне.
Будучи допитаними після потерпілої, 13 грудня 2017 року - ОСОБА_4 , а 26 січня 2018 року - ОСОБА_6 - у своїх показах вказану ОСОБА_8 обставину, що дії щодо телефону були зумовлені відносинами ОСОБА_6 з іншою дівчиною в цілому підтверджували.
При цьому вони пояснювали, що ОСОБА_6 жив з дівчиною, відносини з якою й зумовили події, що є предметом розгляду в межах цієї справи.
Змінюючи 26 березня 2018 року обвинувачення відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , прокурор послалась, як на підставу зміни обвинувачення, на покази потерпілої, не вказавши при цьому привід, використаний обвинуваченими для отримання телефону, але навівши згаданий потерпілою перебіг подій, який, як на думку прокурора, підтверджував винуватість ОСОБА_4 та ОСОБА_6 та давав підстави для зміни обвинувачення.
Ознайомившись із зміненим обвинуваченням, 22 травня 2018 року обвинувачений ОСОБА_6 наявність тої обставини, на яку він послався задля отримання телефону /зв'язку із дівчиною на ім'я " ОСОБА_12 "/, не підтвердив, так само, як обвинувачений ОСОБА_4 не підтвердив наявність цієї ж обставини, як такої, що зумовила його подальші дії відносно ОСОБА_8 .
При цьому з огляду на вказані самими обвинуваченими у показах 13 грудня 2017 року та 26 січня 2018 року відносини зі згаданою ними дівчиною, забути обставини відносин із нею за чотири місяці 2018 року, обвинувачені поза розумним сумнівом не могли.
Таке доводить, що надаючи покази в цій частині, обвинувачені виходять не з обставин, що мали місце в дійсності, але - зі змісту висунутих ним, зокрема, потерпілою, звинувачень з тим, щоб уникнути відповідальність.
Таке само по собі не дозволяє визнати відомості, що містяться у показах обвинувачених, зокрема, щодо того, що дії щодо отримання ними телефону зумовлені відносинами ОСОБА_6 із дівчиною, такими, що відповідають дійсності.
Таке само по собі доводить, що ОСОБА_6 - отримуючи телефон, а ОСОБА_4 - вчиняючи відносно ОСОБА_8 дії в зв'язку з отриманням телефону ОСОБА_6 , діяли недобросовісно, а саме - повідомили потерпілій не ті обставини, які визначали їх дії у відносинах з нею.
Аналізуючи наведені докази у їх сукупності, суд вважає фактичні обставини вчинення злочину ОСОБА_4 та ОСОБА_6 доведеними.
ІV......Оцінка встановлених судом фактичних обставин вчинення злочину призводить до такого.
1. Потерпіла надала телефон обвинуваченим добровільно.
2. При цьому телефон від неї отримав безпосередньо ОСОБА_6 , діючи при цьому недобросовісно..
3. Як доведено вище, 05 листопада 2014 року об 11 годині 40 хвилин, очікуючи ОСОБА_6 , потерпіла подзвонила на свій телефон, але телефон вже не відповідав; після цього телефон їй повернутий не був та заходів щодо повернення їй телефону ОСОБА_6 не вживав.
Ці обставини, сукупно із тим, що для отримання телефону ОСОБА_6 діяв недобросовісно, доводить, що вживаючи заходи щодо отримання телефону у своє користування, ОСОБА_6 вже не збирався його повертати.
4. Встановлені вище обставини свідчать про те, що:
-ОСОБА_8 передала телефон ОСОБА_6 не у тому місці, де в послідуючому разом з ОСОБА_4 чекала на нього, та куди пішов ОСОБА_6 з телефоном в дійсності не бачила;
-на місце, де вона разом із ОСОБА_4 чекала ОСОБА_6 , ОСОБА_8 привів ОСОБА_4 , діючи при цьому недобросовісно;
-при цьому ОСОБА_4 одночасно:
-пояснював ОСОБА_8 , що знає, де живе "Лєна";
-перебуваючи із ОСОБА_8 протягом тривалого проміжку часу, жодних дій щодо перевірки того, чи дійсно перебувають ОСОБА_4 із "Лєною" у місці, до якого привів ОСОБА_8 не вживав, лише переконував саму ОСОБА_8 у швидкому поверненні ОСОБА_6 та поверненню ним телефону
-на час дзвінку об 11 годині 40 хвилин ОСОБА_4 також перебував разом з ОСОБА_8 , усвідомлював, що телефон не відповідає, але жодних заходів щодо надання їй допомоги у розшуку ОСОБА_6 або її телефону не вжив;
-невдовзі після цього дзвінка ОСОБА_4 залишив ОСОБА_8 саму, при цьому жодних дій щодо сприяння їй у подальшому поверненні телефону не вжив;
-після цього жодних заходів щодо повернення телефону ОСОБА_8 також не вживав.
У своїй сукупності ці обставини поза розумним сумнівом доводять, що ОСОБА_4 був обізнаний у тому, що ОСОБА_6 не має наміру повертати телефон.
Та обставина ж, що після заволодіння телефону ОСОБА_6 ОСОБА_4 знаходився разом із ним тільки у присутності ОСОБА_8 , доводить неможливість отримання ОСОБА_4 відомостей про привласнення телефону після такого привласнення.
Наведене у сукупності поза розумним сумнівом свідчить, що обвинувачені до початку вчинення злочину досягли згоди щодо заволодіння телефоном.
5. Встановлені судом обставини:
-свідчать, що, діючи відносно ОСОБА_8 недобросовісно, обвинувачені використовували товариські стосунки із потерпілою, тобто - її довіру;
-не вказують відомостей про те, що вони повідомили потерпілій певну інформацію, яка /інформація/ сама по собі, незалежно від їхніх стосунків, переконала ОСОБА_8 у необхідності та безпечності передачі їм телефону
Таке доводить, що обвинувачені заволоділи телефоном, недобросовісно використавши її довіру.
6. При цьому ОСОБА_4 , залишаючись з потерпілою у той момент, коли ОСОБА_6 відходив від неї з телефоном та в подальшому підтримуючи в неї уяву про товариські стосунки із нею, та повернення телефону з огляду на ці стосунки, вчиняв дії щодо введення її в обману щодо правомірності передачі телефону ОСОБА_6 з огляду на їхні стосунки та негайного повернення телефону їй.
Отже, в цьому випадку як ОСОБА_6 , так й ОСОБА_4 діяли єдиним способом (тобто - виконували об'єктивну сторону вчиненні злочину), при цьому кожен із них виконував діяння, що частково утворює об'єктивну сторону складу єдиного злочину.
Таке, з урахуванням приписів, що містяться у пункті 24 Постанови № 10 Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року "Про судову практику у справах про злочини проти власності" доводить, що під час вчинення цього злочину обвинувачені діяли у групі, як співвиконавці.
7. Та обставина, що наслідком дій обвинувачених стало їх незаконне збагачення свідчить про те, що під час вилучення телефону обвинувачені діяли з корисливих мотивів.
За такого суд вважає вину ОСОБА_4 та ОСОБА_6 у вчиненні злочину за встановлених судом обставин доведеною.
Мотиви неврахування окремих доказів.
Під час судового розгляду кримінального провадження 22 травня 2018 року обвинувачений ОСОБА_6 зазначав також, що мобільний телефон йому був необхідним в зв'язку із тим, що йому треба було зайти до товариша за грошима, тобто - для того, щоб товариш відкрив йому двері у під'їзд, та, як свідчить зміст його показів, до квартири.
До того ж, під час судового розгляду кримінального провадження 22 травня 2018 року обвинувачені ОСОБА_4 та ОСОБА_6 всупереч показів потерпілої стверджували, що:
-телефон потерпіла передала ОСОБА_6 безпосередньо перед під'їздом, до якого зайшов ОСОБА_6 /потерпіла стверджувала, що з місця, де передала телефон, не бачила під'їзду, у який зайшов обвинувачений, та взагалі - не бачила, куди подівся обвинувачений/;
-потерпіла сама підійшла до під'їзду /потерпіла стверджувала, що до під'їзду її підвів ОСОБА_6 /
-що ОСОБА_4 вживав певні заходи для допомоги потерпілій у пошуку телефону, зокрема - кричав у вікна /про таке потерпіла не вказувала, вказувала лише про те, що той обіцяв їй, що телефон буде повернутий/;
-що ОСОБА_4 пішов від місця, де стояв з потерпілою, одночасно або після неї /потерпіла вказувала, що він пішов першим/.
Вирішальними відмінностями між показами обвинувачених в цій частині та показами потерпілої ж є:
1)обставини, що зумовили потребу у телефоні для ОСОБА_6 :
-потерпіла засвідчила, що такою обставиною були відносини із дівчиною на ім'я " ОСОБА_12 ";
-обвинувачені ж посилаються, що такою обставиною були відносини із товаришем;
2)зміст дій щодо повернення телефону:
-потерпіла засвідчила, що ОСОБА_6 попросив та отримав телефон у той час, коли вони рухались вулицями міста, а до під'їзду будинку її потім підвів ОСОБА_4
-обвинувачені ж посилаються про те, ніби ОСОБА_6 попросив та отримав телефон безпосередньо перед входом до під'їзду будинку, до якого в присутності потерпілої зайшов.
При цьому вказані обвинуваченими обставини дають можливість охарактеризувати події, за яких в ОСОБА_8 був вилучений мобільний телефон, як наслідок певного збігу подій, але не як наслідок навмисних заздалегідь визначених дій обвинувачених, та вказують про невинуватість обвинуваченого ОСОБА_6 .
1. Аналізуючи покази обвинувачених в цій частині в цілому, суд відзначає, що вони узгоджуються поміж собою, не є внутрішньо суперечливими та наявні в них відомості є достатніми для відтворення цілісної картини подій, що відбувались 05 листопада 2014 року за їх участі.
2. Разом із цим, суд відзначає, що ці покази обвинувачених не є послідовними; як доведено вище, вони ґрунтуються лише на сутності висунутого відносно них обвинувачення, але - не на обставинах, що мали місце в дійсності.
3. До того ж, як доведено вище, підстави оговорювати будь-кого з обвинувачених в потерпілої відсутні, отже - відсутні й підстави викладати відомості щодо перебігу подій неправдиво.
В той же час, обвинувачені мають підстави викладати відомості щодо перебігу подій неправдиво з метою уникнення відповідальності за скоєне або - пом'якшити свою відповідальність.
З огляду на таке суд вважає покази обвинувачених недостовірними, через що не може покласти їх у підґрунтя судового рішення.
Спростування позиції захисту.
І......Оцінюючи позицію захисту, суд відзначає, що вона базується лише на показах обвинувачених, які, як доведено вище, не є достовірними.
За такого ця позиція не може бути покладеною у підґрунтя судового рішення, оскільки вона не базується на обставинах, що мали місце в дійсності.
ІІ......Захист стверджує, що наявні у справі докази не є достатніми для висновку про доведеність вини ОСОБА_4 та ОСОБА_6 .
Але з таким погодитись неможливо, адже наявні у справі докази є переконливими та, як зазначалось вище, вони дозволяють достовірно встановити дійсні фактичні обставини кримінального провадження.
Обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченого.
Як обставину, що пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_6 суд враховує вчинення ним злочину у неповнолітньому віці.
Обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , під час судового розгляду кримінального провадження встановлено не було.
Обставин, що обтяжують покарання будь-кого з обвинувачених, під час судового розгляду кримінального провадження встановлено не було. За такого ці обставини суд вважає відсутніми.
Як обставину, що пом'якшує покарання кожного з обвинувачених, органи досудового розслідування зазначали щире каяття у вчиненні злочину.
Проте, під час судового розгляду кримінального провадження обвинувачені навіть не визнавали своєї винуватості у вчиненні злочину, до того ж, кожен з них поводився зухвало та демонстрував свою легковажність до вчиненого та обставин розгляду кримінального провадження.
За такого суд вважає, що ця обставина наразі є відсутньою.
Мотиви призначення покарання.
Щодо обвинуваченого ОСОБА_4 .
При визначенні виду та міри покарання, яке слід застосувати відносно цього обвинуваченого, суд, керуючись статтею 65 Кримінального Кодексу України, виходе з санкції частини 2 статті 190 цього Кодексу, враховує ступень тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують його покарання.
1. Оцінюючи характер та ступінь тяжкості злочину, вчиненого ОСОБА_4 , суд враховує, що вчинений ним злочин є злочином середнього ступеню тяжкості.
Суд враховує також його вік (на момент вчинення злочину йому виповнилось лише 20 років), а також характер майна, що було викрадене, та його вартість, що у своїй сукупності, певною мірою знижують суспільну небезпеку вчиненого ним злочину.
Суд враховує також роль цього обвинуваченого, яка у вчиненні злочину є другорядною.
2. Вивченням даних про особу винного встановлено, що він перебуває на обліку в Миколаївському обласному наркологічному диспансері з діагнозом "Зловживання алкоголем", виявляє ознаки емоційно нестійкого розладу особистості (пограничний тип) у стані нестійкої компенсації, ускладненого вжиттям алкоголю зі шкідливими наслідками.
За місцем проживання він характеризується негативно - постійно вживав спиртні напої.
Постійного місця роботи або іншого постійного джерела доходів він не має, іноді працює неофіційно.
Оцінюючи наведені обставини у їх сукупності, суд вважає, що обвинуваченому слід призначити покарання в межах санкції частини 2 статті 190 Кримінального Кодексу України - у вигляді 1 року позбавлення волі.
Щодо обвинуваченого ОСОБА_6 .
При визначенні виду та міри покарання, яке слід застосувати відносно цього обвинуваченого, суд, керуючись статтями 65 - 67, 103 Кримінального Кодексу України, враховує ступень суспільної небезпеки вчиненого ним правопорушення, обставину, що пом'якшує його відповідальність, а також його вік, умови життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості його особи.
При цьому суд виходе з санкції частини 2 статті 190 Кримінального Кодексу України та норм Загальної частини цього Кодексу, що регулюють кримінальну відповідальність неповнолітніх.
В зв'язку із цим суд враховує таке.
.
1. Оцінюючи характер та ступінь тяжкості злочину, вчиненого ОСОБА_6 , суд враховує, що вчинений ним злочин є злочином середнього ступеню тяжкості.
Суд враховує також характер майна, що було викрадене, та його вартість, що у своїй сукупності, певною мірою знижують суспільну небезпеку вчиненого ним злочину.
Суд враховує також роль цього обвинуваченого, яка у вчиненні злочину є головною.
2. Оцінюючи відомості про особу цього обвинуваченого, суд враховує, що він виховувався у неповній сім'ї, на обліках в Миколаївському обласному наркологічному диспансері та Миколаївській обласній психіатричній лікарні не перебуває.
Разом із цим, за місцем навчання він характеризується посередньо, відзначається, що на другому курсі він покинув навчання, на виховні засоби належним чином не реагував, почав вчиняти правопорушення.
Оцінюючи наведені обставини у їх сукупності, суд вважає, що обвинуваченому слід призначити покарання в межах санкції частини 2 статті 190 Кримінального Кодексу України - у вигляді 1 року позбавлення волі.
Призначення остаточного покарання.
Обвинуваченому ОСОБА_4 .
Призначаючи остаточне покарання ОСОБА_4 , суд враховує приписи абзацу 6 пункту 25 Постанови № 7 Пленуму від 24 жовтня 2003 року Верховного Суду України "Про практику призначення судами кримінального покарання", відповідно до яких: "Коли після постановлення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен ще в кількох злочинах, одні з яких вчинено до, а інші - після постановлення першого вироку, покарання за останнім за часом вироком призначається із застосуванням як ст. 70, так і ст. 71 КК: спочатку - за правилами ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, вчинених до постановлення першого вироку; після цього - за правилами ч. 4 ст. 70 КК; потім - за сукупністю злочинів, вчинених після постановлення першого вироку; і остаточно - за сукупністю вироків".
І......Як зазначалось вище, в цьому випадку першим вироком відносно ОСОБА_4 з числа тих, що підлягають виконанню, є вирок Центрального районного суду міста Миколаєва від 12 жовтня 2012 року.
Вироком Новоодеського районного суду Миколаївської області від 22 травня 2013 року він засуджувався за злочин, передбачений частиною 1 статті 309 Кримінального Кодексу України, вчинений до винесення першого вироку.
З вироку Заводського районного суду міста Миколаєва від 26 лютого 2015 року вбачається, що ним ОСОБА_4 був засудженим за вчинення злочину 09 липня 2014 року, тобто - вже після винесення першого вироку.
Цим вироком ОСОБА_4 засуджується за вчинення злочину 05 листопада 2014 року, тобто - після винесення першого вироку.
ІІ......Наведене дозволяє призначити ОСОБА_4 остаточне покарання таким чином.
1. Вироком Новоодеського районного суду Миколаївської області від 22 травня 2013 року ОСОБА_4 призначене показання за злочин, вчинений до винесення першого вироку, а також - з застосуванням частини 4 статті 70 Кримінального Кодексу України.
Визначене за ці злочини покарання становить 4 роки позбавлення волі.
3. Після винесення першого вироку (від 12 жовтня 2012 року) ОСОБА_4 вчинив такі злочини:
-передбачений статтею 198 Кримінального Кодексу України - за вчинення якого він засуджений вироком Заводського районного суду міста Миколаєва від 26 лютого 2015 року до 1 року позбавлення волі;
-передбачений частиною 2 статті 190 Кримінального Кодексу України - за вчинення якого він засуджується цим вироком до 1 року позбавлення волі.
Відповідно до частини 5 статті 71 Кримінального Кодексу України покарання за ці злочини має бути призначеним за правилами, передбаченими у статті 70 цього Кодексу, а потім до остаточно покарання.
Стаття 70 Кримінального Кодексу України передбачає призначення покарання з застосуванням принципів поглинення менш суворого покарання більш суворим або повного чи часткового складання покарань, призначених за окремі злочини.
При вирішенні питання про те, який з цих принципів необхідно застосувати при призначення покарання ОСОБА_4 , суд відповідно до приписів пункту 21 Постанови № 7 Пленуму від 24 жовтня 2003 року Верховного Суду України "Про практику призначення судами кримінального покарання" враховує данні про її особу, обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання, також кількість злочинів, що входять до сукупності, форму вини й мотиви вчинення кожного з них, тяжкість їх наслідків, вид сукупності (реальна чи ідеальна) тощо.
В зв'язку з цим суд враховує, що призначені за ці злочини покарання є однаковими, отже, застосування принципу поглинання покарань в цьому випадку не є можливим.
Суд також враховує, що злочини, вчинені обвинуваченим після винесення відносно нього першого вироку, є різними. При цьому суд вважає, що за кожний з вчинених ОСОБА_4 злочинів йому призначене покарання, яке є необхідним та достатнім для його виправлення.
За такого суд вважає, що при призначенні ОСОБА_4 покарання відповідно до приписів частини 5 статті 71 Кримінального Кодексу України необхідно застосувати принцип повного складання призначених покарань.
За такого за сукупністю злочинів, вчинених після винесення першого вироку, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_4 покарання у вигляді позбавлення волі строком на 2 роки.
4.Для визначення остаточного покарання ОСОБА_4 на підставі частини 1 статті 71 Кримінального Кодексу України до покарання, призначеного за злочини, вчинені після винесення першого вироку слід частково приєднати не відбуту частину покарання, визначеного вироком від 22 травня 2013 року.
З матеріалів справи вбачається, що невідбута частина покарання за першим вироком від 22 травня 2013 року становить 4 роки позбавлення волі.
Суд вважає за необхідне приєднати частину з цього покарання - 3 роки.
За такого ОСОБА_4 слід призначити остаточне покарання у вигляді 5 років позбавлення волі.
Обвинуваченому ОСОБА_6 .
Призначаючи остаточне покарання ОСОБА_6 , суд враховує приписи абзацу 6 пункту 25 Постанови № 7 Пленуму від 24 жовтня 2003 року Верховного Суду України "Про практику призначення судами кримінального покарання", відповідно до яких: "Коли після постановлення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен ще в кількох злочинах, одні з яких вчинено до, а інші - після постановлення першого вироку, покарання за останнім за часом вироком призначається із застосуванням як ст. 70, так і ст. 71 КК: спочатку - за правилами ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, вчинених до постановлення першого вироку; після цього - за правилами ч. 4 ст. 70 КК; потім - за сукупністю злочинів, вчинених після постановлення першого вироку; і остаточно - за сукупністю вироків".
І......Як зазначалось вище, в цьому випадку першим вироком відносно ОСОБА_6 з числа тих, що підлягають виконанню, є вирок Центрального районного суду міста Миколаєва від 23 вересня 2014 року.
Як доведено вище, цим вироком ОСОБА_6 засуджується за вчинення 05 листопада 2014 року злочину, передбаченого частиною 2 статті 190 Кримінального Кодексу України, отже - за злочин, вчинений після винесення першого вироку.
Далі, вироком Заводського районного суду міста Миколаєва від 11 березня 2015 року він засуджувався за злочин, передбачений статтею 198 Кримінального Кодексу України, вчинений 09 липня 2014 року, тобто - до винесення першого вироку.
ІІ......Наведене дозволяє остаточно призначити ОСОБА_6 покарання таким чином.
1. Вироком Заводського районного суду міста Миколаєва від 11 березня 2015 року ОСОБА_6 призначене показання за злочин, вчинений до винесення першого вироку, а також - з застосуванням частини 4 статті 70 Кримінального Кодексу України.
Визначене за ці злочини покарання становить 2 роки 1 місяць позбавлення волі.
2. Після винесення цього вироку ОСОБА_6 вчинив злочин, передбачений частиною 2 статті 190 Кримінального Кодексу України, за вчинення якого цим вироком засуджується до 1 року позбавлення волі.
3. Для визначення остаточного покарання ОСОБА_6 на підставі частини 1 статті 71 Кримінального Кодексу України до покарання, призначеного цим вироком, слід частково приєднати не відбуту частину покарання, визначеного вироком від 11 березня 2015 року.
З матеріалів справи вбачається, що невідбута частина покарання за вироком від 11 березня 2015 року становить 2 роки 1 місяць позбавлення волі.
Суд вважає за необхідне приєднати частину з цього покарання - 2 роки.
За такого ОСОБА_6 слід призначити остаточне покарання у вигляді 3 років позбавлення волі.
Визначення порядку обчислення строків покарання.
Щодо обвинуваченого ОСОБА_4 .
1. Строк відбуття покарання ОСОБА_4 за цим вироком слід обчислювати з моменту набрання вироком законної сили.
2.Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_4 утримується під вартою в зв'язку з притягненням до відповідальності у іншій справі.
Вирішуючи питання про наявність підстав для зарахування періоду його тримання під вартою або його певної частини у строку покарання, що призначається за цим вироком, суд враховує таке.
Цим вироком ОСОБА_4 призначається покарання на підставі частини 5 статті 71 Кримінального Кодексу України, зокрема - за правилами, передбаченими у статті 70 цього Кодексу.
Відповідно до частини 4 статті 70 Кримінального Кодексу України у строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів (до якого в цьому випадку приєднана не відбута частина покарання за першим вироком) зараховується покарання, відбуте повністю або частково за вироком, ухваленим в зв'язку із вчиненням злочину, який входить до сукупності.
В цьому випадку в зв'язку із вчиненням злочинів, які входять до сукупності, ОСОБА_4 був засудженим, зокрема, вироком Заводського районного суду міста Миколаєва від 26 лютого 2015 року, відповідно до якого з 26 лютого 2016 року ОСОБА_4 відбуває покарання.
За такого у строк покарання, яке належить відбувати ОСОБА_4 відповідно до вироку, що наразі ухвалюється, слід зарахувати період відбуття покарання за вироком Заводського районного суду міста Миколаєва від 26 лютого 2015 року - з 26 лютого 2015 року до моменту набрання чинності вироком, який наразі ухвалюється.
Щодо обвинуваченого ОСОБА_6 .
Цим вироком ОСОБА_6 призначається покарання з застосуванням приписів статті 71 Кримінального Кодексу України.
При цьому наразі він утримується під вартою не в зв'язку з розглядом цієї справи.
За такого строк відбуття ним покарання слід обраховувати з моменту його затримання на виконання цього вироку.
Речові докази та судові витрати у справі відсутні; цивільний позов потерпілою не заявлявся.
Керуючись ст.ст. 368, 373-374 КПК України, суд, -
ОСОБА_9 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 190 Кримінального Кодексу України та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 1 рік.
На підставі частини 5 статті 71 Кримінального Кодексу України за сукупністю цього злочину та злочину, за який ОСОБА_4 засуджений вироками Заводського районного суду міста Миколаєва від 26 лютого 2015 року шляхом повного складання призначених покарань призначити ОСОБА_4 покарання у вигляді позбавлення волі строком на 2 роки.
На підставі частини 5 статті 71 Кримінального Кодексу України частково приєднати до цього покарання невідбуту частину покарання за вироком Новоодеського районного суду Миколаївської області від 22 травня 2013 року та остаточно за сукупністю вироків призначити ОСОБА_13 покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 /п'ять/ років.
Строк відбуття покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту приведення цього вироку до виконання.
Зарахувати ОСОБА_4 у строк покарання, остаточно призначеного за цим вироком, покарання, частково відбуте ним за вироком Заводського районного суду міста Миколаєва від 26 лютого 2015 року у період з 26 лютого 2015 року до моменту набрання чинності вироком Центрального районного суду міста Миколаєва від 24 травня 2018 року.
ОСОБА_10 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 190 Кримінального Кодексу України та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 1 рік.
На підставі частини 1 статті 71 Кримінального Кодексу України частково приєднати до цього покарання невідбуту частину покарання за вироком Заводського районного суду міста Миколаєва від 11 березня 2015 року та остаточно за сукупністю вироків призначити ОСОБА_14 покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 /три/ роки.
Строк відбуття покарання ОСОБА_6 рахувати з моменту його затримання на виконання цього вироку.
Вирок може бути оскарженим до апеляційного суду Миколаївської області через Центральний районний суд міста Миколаєва протягом 30 днів з моменту його проголошення.
СУДДЯ = ОСОБА_15 =
28.05.2018