Справа № 761/10921/17
Провадження № 2/761/3284/2018
(заочне)
23 травня 2018 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді: Савицького О.А.,
при секретарі: Ющенко Я.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «Надра», про зобов'язання зняти арешт автомобіля,
В березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м.Києва з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «Надра», про зобов'язання в межах виконавчого провадження №43496058 зняти арешт з автомобіля DAEWOO LANOS TF 696, 2005 року випуску, кузов НОМЕР_2, державний номерний знак НОМЕР_1, власником якого є ОСОБА_1.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на виконання виконавчого листа №2-3350/11, виданого 15.11.2013 року Шевченківським районним судом м.Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ «КБ «Надра» боргу в сумі 3 191 130,12 грн., головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м.Києві Крайчинським С.С. було винесено постанову від 30.05.2014 року про відкриття виконавчого провадження №43496058 та накладення арешту на майно боржника.
Разом з тим, у зв'язку з тим, що вжитими державним виконавцем заходами розшукати майно боржника, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу, не виявилося можливим, постановою державного виконавця від 22.06.2015 року, винесеної в межах виконавчого провадження №43496058, виконавчий лист №2-3359/11 було повернуто стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження».
При цьому, заочне рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 15.09.2016 року, на підставі якого було видано вищенаведений виконавчий лист, ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 15.09.2016 року було скасовано.
Однак, позивач зазначає, що незважаючи на завершення виконавчого провадження, в рамках якого було накладено арешт на все майно боржника, звернення до відповідача з відповідною заявою, а також скасування заочного рішення, станом на день звернення до суду з цим позовом питання зняття арешту з майна боржника державним виконавцем вирішено не було.
За вказаних обставин, а також посилаючись на порушення своїх прав, позивач просить суд позов задовольнити.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м.Києва ОСОБА_3 від 03.04.2017 року було відкрито провадження у цивільній справі за вказаним позовом.
Разом з тим, у зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_3 у відставку з 17.10.2017 року, Розпорядженням Керівника апарату Шевченківського районного суду м.Києва від 07.11.2017 року за № 01-08-587 вищевказану цивільну справу було передано на потворний автоматичний розподіл.
Згідно Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.11.2017 року матеріали даної позовної заяви передано для розгляду судді Савицькому О.А.
Ухвалою від 08.11.2017 року вказану цивільну справу було призначено до розгляду у судовому засіданні на 23.01.2018 року.
Водночас, 15.12.2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017 року, яким Цивільний процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.
Так, згідно п.п.9 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
В свою чергу, як передбачено ч.2 ст. 19 та п.4 ч.2 ст. 187 ЦПК України цивільне судочинство у порядку позовного провадження здійснюється за правилами загального та спрощеного провадження.
З огляду на вищенаведені положення чинного процесуального законодавства, а також з урахуванням вимог ст.ст. 19, 274 ЦПК України, у судовому засіданні, яке відбулося 23.01.2018 року, ухвалою суду було вирішено продовжити розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання на 23.05.2018 року.
28.02.2018 року позивачем через канцелярію суду було подано додаткові пояснення по справі, а також копії матеріалів виконавчого провадження.
Позивач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений чином. Разом з тим, 23.05.2018 року до суду надійшла заява позивача, згідно якої він просить позов задовольнити, а розгляд справи провидити за його відсутністю.
Відповідач та третя особа своїх представників у судове засідання не направили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини своєї неявки в судове засідання суд не сповістили.
Разом з тим, відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України) суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.
Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів про права та обов'язки сторін та те, що позивач щодо заочного розгляду справи не заперечує, суд, на підставі ч.ч. 1, 2 ст. 280 та відповідно до ст. 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.
Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що на примусовому виконанні Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м.Києві знаходився виконавчий лист №2-3350/11 від 15.11.2013 року, виданий Шевченківським районним судом м.Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ «КБ «Надра» суми боргу в розмірі 3 191 130,12 грн.
Постановою головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м.Києві Крайчинського С.С. від 30.05.2014 року було накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення, а також заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, що належить боржнику.
Поряд з цим, як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з тим, вжитими державним виконавцем заходами розшукати майно боржника, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу, не виявилося можливим, постановою державного виконавця від 22.06.2015 року, винесеної в межах виконавчого провадження №43496058, виконавчий лист №2-3359/11 від 15.11.2013 року було повернуто стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження».
Крім того, судом встановлено, що заочне рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 15.09.2016 року, на підставі якого було видано вищенаведений виконавчий лист, ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 15.09.2016 року було скасовано.
Звертаючись з вказаним позовом до суду, позивач, як на підставу для його задоволення, посилався на те, що незважаючи на завершення виконавчого провадження, в рамках якого було накладено арешт на все його нерухоме майно, станом на день звернення до суду з цим позовом питання зняття арешту з майна боржника державним виконавцем вирішено не було.
До того ж, як зауважує позивач, будь-якої відповіді відповідача на свою заяву про зняття арешту з майна, нею отримано не було.
Так, згідно наявного в матеріалах справи копії листа ВДВС Шевченківського районного суду м.Києва за №326/9, судом встановлено, що 22.06.2015 року вищевказану постанову від 22.06.2015 року та оригінал виконавчого листа №2-3359/11 від 15.11.2013 року було повернуто на адресу стягувача.
Разом з тим, будь-яких відомостей стосовно повторного пред'явлення до виконання виконавчого листа №2-3359/11 як у вище встановлені строки, так і день розгляду справи, матеріали справи не містять.
При цьому, як встановлено в судовому засіданні, арешт, що був накладений на все нерухоме майно позивача в межах виконавчого провадження №43496058, державним виконавцем не знято.
В свою чергу, за приписами ч.1 та п.3 ч.2 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Відповідно до ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Аналогічні положення наведені й в п.3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року за №512/5.
Таким чином, виходячи вищенаведених вимог законодавства, а також враховуючи встановлені обставини справи, після повернення виконавчого документа стягувачу та скасування рішення про стягнення заборгованості державний виконавець повинен був скасувати вжиті ним заходи примусового виконання рішення, а саме: зняти арешт та заборону на відчуження майна, що належить позивачу, чого, в свою чергу, у даному випадку зроблено не було.
Між тим, статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої України приєдналась 17.07.1997 року відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Вендітеллі проти Італії» суд відзначив порушення в тому, що уряд не вжив швидких заходів для того, щоб знову надати в повноправне користування власність після закінчення відповідних розслідувань.
Також, Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.
Тобто, наявність арешту на майно за відсутності правових підстав для цього порушує право власності позивача, внаслідок чого він позбавлений змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном та власний розсуд.
Разом з тим, як передбачено ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу. Способами захисту свого цивільних прав та інтересів можуть бути, серед іншого, припинення дії, яка порушує.
Відповідно до висновку Верховного Суду України від 15.03.2013 року у справі №6-26цс13, вимоги особи, що ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту.
Отже, враховуючи те, що обставини, які стали підставою для арешту майна боржника ОСОБА_1 відсутні, рішення суду, на підставі якого було видано виконавчий документ, скасовано, виконавчий лист повернуто стягувачу та повторно не пред'являвся до виконання, необхідність забезпечення виконання рішення суду шляхом накладення арешту відпала, а дія арешту порушує права позивача, суд дійшов висновку, що спосіб захисту, обраний позивачем у вигляд зняття арешту з нерухомого майна, обґрунтований та передбачений законом.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 280-282, 289, 352, 354, п.п. 15.5 п.15 Розділу ХІІІ Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «Надра», про зобов'язання зняти арешт автомобіля, - задовольнити.
Зняти арешт з автомобіля марки DAEWOO LANOS TF 696, 2005 року випуску, кузов НОМЕР_2, державний номерний знак НОМЕР_1, власником якого є ОСОБА_1.
Інформація про сторін у справі:
Позивач: ОСОБА_1, місце проживання: АДРЕСА_1.
Відповідач: Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві, місцезнаходження: м.Київ, вул.Виборзька, 32.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м.Києва шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м.Києва протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст рішення складено 23.05.2018 року.
Суддя: