ун. № 759/14799/16-ц
пр. № 2/759/487/18
22 травня 2018 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва
у складі: головуючого судді Ул'яновської О.В.,
секретаря судового засідання Чернишук К.О.,
за участю: представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовними вимогами ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Паракуда Ірина Вікторівна про визнання недійсними договорів,
У жовтні 2016 р. представник позивача звернувся до суду з позовними вимогами про визнання недійсним договору позики та договору про надання в заставу транспортного засобу від 28.12.2015, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просив: застосувати наслідки недійсності правочинів; стягнути з відповідача 1787100 грн 00 коп.; 100000 грн 00 коп. моральної шкоди та судові витрати, посилаючись на те, що 28.12.2015 позивач та відповідач уклали договір позики, відповідно до умов якого останній отримав у позику грошові кошти у розмірі 809812 грн 01 коп., що станом на дату укладення становило 35000 дол. США 00 центів, терміном повернення до 28.12.2015. Для забезпечення виконання вимог вказаного договору, 28.12.2015 сторони уклали договір застави транспортного засобу марки Land Rover, 2013 року випуску, д.н.з НОМЕР_1. Проте, взяті на себе зобов'язання відповідач належним чином не виконав, в обумовлений термін кошти не повернув. Наданий в заставу автомобіль позивач не має можливості реалізувати, оскільки ввезений на територію України нелегально, реєстраційні документи на нього анульовано у зв'язку з порушенням порядку реєстрації транспортних засобів, ухилення від сплати митних податків та підробки документів, а тому вважає, що відповідач навмисно ввів її в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину, договори укладені під впливом обману. Через триваючі психологічні переживання та постійне емоційне навантаження позивачу завдано моральної шкоди, яку оцінює в сумі 100000 грн 00 коп.
Ухвалою суду від 30.11.2016 відкрито провадження у справі (а.с. 31).
Під час судового засідання, яке відбулося 21.06.2017, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, задовольнив клопотання представника відповідача та залучив до участі у справі в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Паракуду І.В., якою посвідчено договір застави від 28.12.2015. Також судом відмовлено представнику відповідача у прийнятті зустрічної позовної заяви про стягнення вартості втраченого предмета застави та об'єднання в одне провадження з первісним позовом, з огляду на те, що обидва позови не є взаємопов'язані, їх спільний розгляд не доцільний.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, зазначені в позові.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав необґрунтованості та безпідставності позовних вимог.
Третя особа у судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином (а.с. 75).
Суд, всебічно з'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що 28.12.2015 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали договір позики (а.с. 6-7), відповідно до п. 1 якого позивач передав у власність відповідача грошові кошти в сумі 809812 грн. 01 коп., що за курсом НБУ на дату укладення договору становить 35000 дол. США 00 центів. Грошова сума передана до підписання договору. Зазначену вище суму позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві в термін до 28.03.2016 (п. 2 договору).
В якості забезпечення виконання за укладеним договором, 28.12.2015 позивач та відповідач уклали договір застави, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І.В., зареєстрований у реєстрі за №1675 (а.с. 8-10). В силу п. 1.1. якого предметом застави є передача заставодавцем в заставу заставодержателю рухомого майна-транспортного засобу: марка Land Rover, модель Range Rover Sport, 2013 року випуску, д.н.з НОМЕР_1, що належить заставодавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (п. 3 договору), для забезпечення виконання в повному обсязі своїх зобов'язань щодо повернення позики, пені штрафних санкцій, збитків та будь-яких інших платежів, розмір, термін та умови сплати і повернення яких встановлюються договором позики.
Пунктом 1.4 договору застави визначено, що предмет застави перебуває у володінні застаовдержателя. Предмет застави сторони оцінюють в 809812 грн. 01 коп. (п. 1.5 договору застави).
Заставодавець заявляє, що на день посвідчення договору: предмет застави є його власністю; заставодавець може відчужувати предмет застави та розпоряджатися будь-яким іншим чином; предмет застави не знаходиться у володінні третіх осіб, не знаходиться в оренді/лізингу та взагалі не обтяжений будь-якими зобов'язаннями (п. 1.6 договору застави).
Свідок з боку відповідача по справі ОСОБА_6 у судовом засіданні засвідчив, що був присутній у момент підписання договору, підтвердив факт передачі грошей. Про наявність будь-яких проблем із оформленням автомобіля дізнався лише із зазначеної позовної заяви.
Відповідно до реєстраційної картки транспортного засобу від 28.10.2016, Land Rover Range Rover Sport, 2013 року випуску, д.н.з НОМЕР_1, власником якого є ОСОБА_4, автомобіль знятий з обліку у зв'язку зі скасуванням реєстрації (а.с. 11).
Ухвалою суду від 16.01.2017 задоволено заяву представника позивача про забезпечення позову, накладено арешт шляхом заборони його відчуження на земельну ділянку, що належить ОСОБА_4 з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 0,12 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в с. Лубське Макарівського району Київської обл. (а.с.53).
21.02.2017 державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ ГТУЮ у м. Києві Компанцем Р.В. винесене повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання через відсутність у виконавчому документі дати народження та ідентифікаційного коду боржника (а.с.60-61).
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (ст. 572 ЦК України).
В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач навмисно ввів її в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину, договір позики та договір застави від 28.12.2015 укладені під впливом обману.
У силу ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Стаття 203 ЦК України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Отже, для визнання правочину недійсним з підстав, встановлених ст. 230 Цивільного кодексу України необхідно встановити факт введення в оману однією стороною правочину іншу сторону.
Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 № 9 роз'яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення (п. 20 Постанови Пленуму).
Згідно узагальнення Верховного Суду України «Практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними», викладених у листі від 24.11.2008, правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 ЦК може бути визнаний судом недійсним. Вбачається, що саме позивач як сторона, яка діяла під впливом обману, повинен довести наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка. Варто враховувати, що обман стосовно мотиву, тобто внутрішнього спонукання особи до здійснення правочину, не має істотного значення. Зокрема, обман щодо фінансового становища контрагента як мотиву правочину не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
У свою чергу, відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування, як зазначено у ст.ст. 76, 77 ЦПК України.
Разом з тим, позивач, пред'явивши позов про визнання недійсним договору з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України, та виклавши при цьому обставини і посилання на наведені правові норми, не надала належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність умислу в діях відповідача щодо введення її в оману щодо істотних обставин, що мали значення для укладення договору.
Досліджуючи оспорювані договори, судом встановлено, що при укладенні правочинів сторони засвідчили відсутність будь-якого обману чи приховування фактів, які б мали істотне значення та були свідомо приховані ними, договір укладено на вигідних для сторін умовах, предмет застави, на момент укладення договору належав позивачу на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, перебуває у володіння позивача. ОСОБА_3 не підтверджено факту того, що на момент укладення спірних договорів державну реєстрацію предмету застави-автомобіля анульовано, транспортний засіб ввезено на територію України нелегально.
Таким чином, враховуючи ту обставину, що стороною позивача не доведено наявності умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, а також самого факту обману, суд приходить до висновку про відсутність підстав визнавати договір позики, застави недійсним відповідно до ст. 230 ЦК України та застосовувати наслідки недійсності правочинів.
Оскільки позовна вимога щодо відшкодування моральної шкоди є похідною від вимог про визнання договорів недійсними, тому ця вимога задоволенню не підлягає.
Таким чином, суд оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, приходить до висновку що позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі відмови в позові покладаються на позивача.
На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами, ст.ст. 202, 203, 215, 230, 572, 1046 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 48, 76-82, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України,
У позовних вимогах ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Паракуда Ірина Вікторівна про визнання недійсними договорів відмовити.
Враховуючи п.п. 15.5. п. 15 Розділу 13 Перехідні положення ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: О.В. Ул'яновська
Повний текст судового рішення складено 25.05.2018.