ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
24 травня 2018 року № 826/8198/17
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення 1368064-1305 від 26.04.2017 року,
ОСОБА_1, звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення 1368064-1305 від 26.04.2017 року.
Під час розгляду справи представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, посилаючись при цьому на те, що в розумінні п.287.1 Податкового кодексу України позивач не є власником або землекористувачем земельної ділянки.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, викладених в письмових запереченнях, що долучені до матеріалів справи. Відповідач подав до суду письмові заперечення проти позову. У тексті своїх заперечень відповідач просив суд у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю, оскільки при винесенні оскаржуваного рішення Головне управління ДФС у м. Києві діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений положеннями законодавства України.
Виходячи з положень частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час вчинення процесуальної дії), враховуючи відсутність заперечень з боку сторін, у судовому засіданні судом ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Як вставнолено з матеріалів справи, громадянину ОСОБА_1 на праві приватної спільної часткової власності належить 1/2 майнового комплексу загальною площею 4023,80 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що міститься в рамках Витягу 41467065 від 30.07.2015 щодо фізичної особи ОСОБА_1, за позивачем 30.07.2015 зареєстровано право приватної власності на вказане нерухоме майно, на підставі договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, серія та номер 1687 від 30.07.2015, рішення про державну реєстрацію 23269643 від 30.07.2015.
Зі змісту вказаної довідки вбачається, що за позивачем право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2, не зареєстровано.
Разом з цим, відповідно до п.1.4 Договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу 1687 від 30.07.2015, вищевказаний цілісний майновий комплекс розташований на земельній ділянці, яка знаходиться в державній власності, право приватної власності не оформлено, присвоєний обліковий код земельній ділянці 62:068:405, що підтверджується Витягом з бази даних міського земельного кадастру станом на 27.07.2015 року. Згідно внесених змін до технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування земельної ділянки, землекористувач зазначений - Товариство з обмеженою відповідальністю «АНСУ».
Відповідачем 26.04.2017 на підставі пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України винесено податкове повідомлення - рішення 1368064-1305, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання по сплаті земельного податку з фізичних осіб за 2017 рік у сумі 122 128,79 (сто двадцять дві тисячі сто двадцять вісім гривень) 79 грн.
Вважаючи протиправним податкове повідомлення-рішення відповідача, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 6 та частини 2 статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 206 Земельного кодексу України передбачено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
У частинах першій та другій ст.120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попередні землекористувача.
Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до ст.269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.
Згідно із ст.270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (п.п.271.1.1 п.271.1 ст.271 Податкового кодексу України).
Відповідно до п.5.6 Положення «Про плату за землю в місті Києві» затвердженого Рішенням Київської міської ради «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві та акцизного податку» від 23 червня 2011 року N 242/5629 із змінами та доповненнями, плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земель ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі визначеному пунктами 5.3-5.5 цього Положення.
Згідно з п.286.1 ст.286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.286.5 ст.286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.
При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу України).
Правовий аналіз зазначених вище норм в контексті спірних правовідносин дає змогу дійти висновку, що позивач є суб'єктом сплати земельного податку з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, як то чітко визначено п.287.6 Податкового кодексу України.
Разом з тим, контролюючим органом в порушення принципу обов'язковості доказування правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення, як то визначено ст.ст.77-78 КАС України, до матеріалів справи не надано, а судом не встановлено наявності доказів, що підтверджують реєстрацію права власності на земельну ділянку за адресою за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_1.
Посилання контролюючого органу на Витяг з ПК «Кадастр», як на підставу для нарахування позивачу земельного податку, судом відхиляються, адже витяг з технічної документації, не є належним доказом перебування земельної ділянки у позивача на праві власності.
Слід зазначити, що в рамках спірних правовідносин суд позбавлений можливості застосувати норми п.5.6 Положення «Про плату за землю в місті Києві» затвердженого Рішенням Київської міської ради «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві та акцизного податку» від 23 червня 2011 року N 242/5629 із змінами та доповненнями, враховуючи таке.
Даною нормою передбачено, що плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земель ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі визначеному пунктами 5.3-5.5 цього Положення.
Проте, з урахуванням положень ст. 7 КАС України, суд вважає за правильне застосувати до спірних правовідносин положення спеціального закону - Податкового кодексу України (п.287.6), що мають вищу юридичну силу, в контексті виникнення у фізичної особи обов'язку щодо сплати земельного податку виключно з дати реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Посилання представника відповідача на практику Верховного Суду України є недоречними, адже даною особою залишено поза увагою той факт, що правовідносини, яким надана оцінка Верховним Судом України, є відмінними від спірних правовідносин в рамках даного публічно-правового спору.
За таких обставин суд дійшов переконання про невідповідність спірного рішення вимогам ч.2 ст.2 КАС України, наслідок чого є його скасування.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 77-78, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (01015, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві 1368064-1305 від 26.04.2017.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (01015, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 221 грн. (одна тисяча двісті двадцять одна гривна) 29 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинствата може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Н.Г. Вєкуа