Справа № 815/1103/18
21 травня 2018 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Самойлюк Г.П.,
при секретарі: Казарян С.Б.
сторін:
позивач: не з'явився
відповідач: ОСОБА_1 (представник за довіреністю)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за позовною заявою ОСОБА_2 (5839425, Ізраїль, м. Холон, вул. Ханкін, буд.103 А, кв. 4; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Малиновського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (65007, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Прохоровська, будинок 3; код ЄДРПОУ 41249156) про визнання протиправним рішення № 1891 від 06.04.2017р., зобов'язання здійснити перерахунок та поновити виплату пенсії, -
На підставі ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 21 травня 2018 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Малиновського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі, в якій позивач просить:
визнати протиправним рішення Малиновського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі № 1891 від 06.04.2017р. щодо неперерахунку та непоновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_2;
зобов'язати Малиновське об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі здійснити перерахунок розміру та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_2, починаючи з 07.10.2009 р. з нарахуванням компенсації втрати частини доходів із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, як не працюючому пенсіонеру та дитині війни та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що до листопада 1998р. ОСОБА_2, 23.05.1937р.н., проживала в ІНФОРМАЦІЯ_1, отримувала пенсію за віком, надалі виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, в зв'язку із чим виплату пенсії припинено. В січні 2016р. ОСОБА_2 звернулася до Малиновського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі із заявою про поновлення виплати пенсії. Листом від 05.02.2016р. управлінням повідомлено, що на теперішній час між Україною та Ізраїлем угоди про виплату пенсій не укладено, реалізація рішення конституційного суду потребує прийняття спеціального Закону. Крім того, зазначено, що 10.03.2017р. представник позивача у встановленому порядку звернувся до відповідача із заявою про перерахунок та поновлення виплати пенсії за віком, однак рішенням Малиновського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі № 1891 від 06.04.2017р. в поновленні виплати пенсії відмовлено з тих підстав, що на теперішній час між Україною та Ізраїлем угоду не укладено; реалізація рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009р. потребує прийняття спеціального Закону; до заяви не долучені документи про фактичне проживання в межах України.
Ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду Самойлюк Г.П. від 06.04.2018 р. відкрито провадження в адміністративній справі та визначено, що розгляд справи з урахуванням положень ст. 263 КАС України буде здійснюватись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву; зобов'язано Малиновське об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі надати до Одеського окружного адміністративного суду у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали письмові докази по справі.
Ухвалою суду від 26.04.2018 р. призначено проведення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін; зобов'язати повторно відповідача надати до суду письмові докази по справі; призначено судове засідання по справі на 21.05.2018 р. об 11 год. 00 хв.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 26.04.2018р. (вх. № 11681/18), в якому в обгрунтування правової позиції зазначено, що за приписами п.2 ч.1 ст. 49, ст.51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Однак, на теперішній час між
Державами Україною та Ізраїлем угоду про виплату пенсій не укладено, а питання щодо виплати пенсій особам, які перебувають на постійному проживанні у країнах, з якими не укладено угод про пенсійне забезпечення законодавством не врегульовано, що унеможливлює реєлізацію рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009р. та потребує прийняття спеціального закону. Оскільки до заяви позивача не було додано документів про фактичне проживання позивача в межах України, відсутні підстави для поновлення її пенсії відповідно до чинного законодавства.
До судового засідання з'явився представник відповідача, позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Позивач до судового засідання не з'явився, явку представника не забезпечив, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином. У позовній заяві викладене клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та його представника за наявними у справі матеріалами.
Згідно ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, керуючись КАС України в редакції чинній з 15.12.2017 р.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,-
Позивач виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебуває на консульському обліку в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль.
05.02.2016р. (вих. № 18/Г-1) за результатами розгляду звернення позивача щодо поновлення виплати її пенсії повідомлено, що з урахуванням приписів п. 2 ч.1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», враховуючи відсутність угоди між Україною та Ізраїлем про виплату пенсій, поновлення виплати пенсії є неможливим, оскільки питання виплати пенсій особам, які перебувають у постійному проживанні у країнах, з якими не укладено угод про пенсійне забезпечення, законодавчо не врегульовано (а.с. 9).
10.03.2017р. представник ОСОБА_2 звернувся до Малиновського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі із заявою про поновлення виплати пенсії (а.с. 10).
Згідно рішення Малиновського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі № 1891 від 06.04.2017р. ОСОБА_2 відмовлено у поновленні пенсії за віком (а.с. 12).
В обґрунтування вказаного рішення зазначено, що згідно ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується виключно у грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера у межах України організаціями, що здійснюють виплату та доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. Статтею 49 вказаного Закону визначено, що виплата пенсії за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України. На теперішній час між Україною та Ізраїлем угоду про виплату пенсій не укладено. Крім того, реалізація рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009р. № 25-рп/2009 про визнання неконституційними положень пункту 2 частини 1 ст. 49 та другого речення ст. 51 Закону потребує прийняття спеціального Закону України, яким будуть передбачені умови, норми та механізми виплати пенсій громадянам, які виїхали або будуть виїжджати на постійне місце проживання за кордон. Крім цього у рішенні Конституційного Суду України звернуто увагу Верховної ОСОБА_2 на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими не укладено відповідного договору.
Як вбачається з матеріалів справи, до заяви про поновлення виплати пенсії було додано нотаріально засвідчені копії довіреності, паспорта, пенсійного посвідчення, картки платника податків, заяви про перерахування пенсійних виплат на банківський рахунок; копію паспорта представника.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 46 Конституції громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості в інших випадках, передбачених законом.
Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яким встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Згідно ст. 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються.
Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від'їздом за кордон.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Міжнародні договори між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалися.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. №25-рп/2009 положення п.2 ч.1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
У відповідності до ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, з 07.10.2009 р. порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням рішення Конституційного суду України №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.
Відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у зв'язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, або переведення з одного виду пенсії на інший, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлений ст. 46 Конституції України.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні по справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 р., право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п.51 цього рішення).
У п.54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до ст. 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Тобто, з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 щодо неконституційності положень п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу УПФ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Таким чином, з цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20.05.2015 у справі № 21-180а15, де визначено, що після прийняття рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 виникли умови для поновлення виплати пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Статтею 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із соціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Згідно ч. 5 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Відповідно до п. 1.5 розділу I Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005р. (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1) (далі - Порядок №22-1) заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку, як одержувача пенсії.
Пунктом 1.7 Порядку №22-1 встановлено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.
Згідно із п.2.8 Порядку №22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Пунктом 2.22 Порядку №22-1 визначено, що документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання.
Відповідно до ст. 13 Закону «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» до документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, відносяться паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну; тимчасове посвідчення громадянина України.
Відповідно до п.2.23 Порядку №22-1, документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.
Згідно із п.4.1 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою .
Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Таким чином, обов'язковою умовою відновлення виплати раніше призначеної пенсії є подача пенсіонером заяви встановленої форми та необхідних документів особисто або через законного представника.
Заяви осiб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсiї на iнший реєструються в журналi реєстрацiї рiшень органу, що призначає пенсiю. Особi або посадовій особi органом, що призначає пенсiю, видається розписка iз зазначенням дати прийняття заяви, а також перелiку одержаних i вiдсутнiх документiв, якi необхiдно подати у тримiсячний строк з дня прийняття заяви. Копiя розписки зберiгається в пенсiйнiй справi.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності);4)видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсії справі.
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;
Пунктом 4.3 Порядку №22-1 визначено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
З матеріалів справи вбачається, що предметом оскарження у даній справі є саме відмова Малиновського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі у задоволенні заяви позивача про поновлення пенсії.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу рішенням Малиновського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі № 1891 від 06.04.2017р. відмовлено в поновленні пенсії за віком.
Для правильного вирішення даного спору суду необхідно встановити, чи були у відповідача підстави для відновлення виплати позивачу пенсії станом на дату звернення представника позивача із заявою, враховуючи вищенаведені висновки Конституційного Суду України.
Особи, які одержували пенсію від інших органів і звертаються до органів, що призначають пенсію, надають документ, що підтверджує розмір пенсії, строки її виплати та дату зняття з обліку за попереднім місцем отримання.
У позовній заяві зазначено, що ОСОБА_2 до виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю мешкала за адресою: АДРЕСА_1.
З матеріалів справи вбачається, що представник позивача склав заяву до Малиновського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі, яка містить всі відомості відповідно до додатку №2 Порядку № 22-1, що подана через представника на підставі нотаріально посвідченої довіреності. До заяви представником позивача надані відповідні документи (а.с. 10).
Приймаючи до уваги той факт, що право позивача на відновлення виплати пенсії виникло на підставі вищевказаного рішення Конституційного Суду України, суд приходить до висновку про передчасність і як наслідок неправомірність та незаконність дій відповідача щодо відмови у поновленні виплати раніше призначеної пенсії у зв'язку з невиконанням останнім вимог п. 4.2 Порядк № 22-1 щодо встановлення строку пенсіонеру з необхідністю надання додаткових документів, підтверджуючих факт призначення та припинення йому пенсійних виплат.
Відповідно до ст. 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням вищезазначених норм права, зокрема рішення Конституційного суду України №25-рп/2009 , обставин справи, суд приходить до висновку про те, що порушене право позивача має бути відновлено шляхом зобов'язання управління ПФУ розглянути повторно заяву позивача про поновлення виплати пенсії з урахуванням вимог п. 4.2 Порядку №22-1 щодо витребування необхідних документів, які підтверджують призначення та припинення виплати пенсії, враховуючи дату отримання пенсійним органом заяви про поновлення виплати пенсії .
Позовні вимоги про проведення компенсації втрати частини доходів із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, як не працюючому пенсіонеру та дитині війни та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок мають похідний характер, є, в даному випадку, передчасними і задоволенню, у зв'язку з цим не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 2 ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відтак, з урахуванням зазначеного, на підставі встановлених судом фактів та обставин, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Малиновського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 704,80 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_2 (5839425, Ізраїль, м. Холон, вул. Ханкін, буд.103 А, кв. 4; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Малиновського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі (65007, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Прохоровська, будинок 3; код ЄДРПОУ 41249156) про визнання протиправним рішення № 1891 від 06.04.2017р., зобов'язання здійснити перерахунок та поновити виплату пенсії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Малиновського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі № 1891 від 06.04.2017р. про відмову у поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_2.
Зобов'язати Малиновське об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про поновлення виплати пенсії за віком від 10.03.2017р. з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Стягнути з Малиновського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (65007, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Прохоровська, будинок 3; код ЄДРПОУ 41249156) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 (5839425, Ізраїль, м. Холон, вул. Ханкін, буд.103 А, кв. 4; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 704,80 (сімсот чотири гривні 80 коп.).
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до Одеського апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 25.05.2018 р.
Суддя: Г.П. Самойлюк
.