ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
22 травня 2018 року № 826/11454/17
Окружний адміністративний суд м.Києва у складі судді Смолія І.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації
про визнати протиправним та скасувати Розпорядження,
До Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач) з позовом до Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації (надалі - відповідач), в якому просив: визнати протиправним та скасувати Розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 17 березня 2017 року № 132 в частині відмови в прийнятті на квартирний облік ОСОБА_1 сім'єю з трьох осіб; зобов'язати Дніпровську районну в місті Києві державну адміністрацію вчини: щодо взяття на підставі заяви ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, сім'єю і трьох осіб; на квартирний облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, для надання житла у першочерговому порядку..
Позовні вимоги мотивовано тим, що дана відмова у прийнятті позивача на квартирний облік з боку відповідача є незаконною, висновки комісії та відповідача щодо погіршення позивачем житлових умов помилковим та такими, що не відповідають закону.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись в письмових запереченнях на те, що в результаті проведення позивачем ремонтних робіт та перенесенням (розбиранням) некапітальних перегородок між кімнатою площею 17,30 кв. м та кухнею, було штучно погіршені житлові умови шляхом зменшення житлової площі.
Суд, встановивши відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, керуючись ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України (редакція Кодексу чинної на момент виходу в письмове провадження), ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з ч.3 ст.241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення присутніх представників осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Згідно посвідчення серія MB № 020420 від 5 червня 2015 року позивач є ветераном війни - учасником бойових дій.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про взяття його на квартирний облік у складі сім'ї з трьох осіб (позивача та двох неповнолітніх дітей - доньки та сина). Згідно Розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації № 132 від 17 березня 2017 року позивачу було відмовлено в прийнятті на квартирний облік з підстав штучного погіршення житлових умов шляхом псування придатного і достатнього за розміром для проживання жилою будинку (частини будинку, квартири.
Позивач не погоджуючись із вказаним Розпорядженням звернувся до суду.
Судом встановлено, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1. Дана квартира складалась з 2-х кімнат, житловою площею 29,3 кв.м., та загальною 51,95 кв.м. (Довідка №75, а.с. 63).
Відповідно до Свідоцтва про право власності від 03 квітня 2015 року, індексний номер 35878932, яке позивач отримав на підставі зареєстрованої Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції в м. Києві 5 грудня 2014 року під № К614314339058 Декларації про готовність об'єкта до експлуатації «Реконструкція квартири АДРЕСА_1, вбачається, що квартири АДРЕСА_1, складається з 1 кімнати, житловою площею 11,6 кв.м., та загальною 51,1 кв.м.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно із проектною документацією, розробленою ТОВ «Діамант проект», рішення про затвердження проекту та надання дозволу позивачу на перепланування квартири АДРЕСА_1 погодженого проекту відсутнє, дозвіл позивачу на реконструкцію квартири АДРЕСА_1 не надавався.
Відповідно до ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Зважаючи на ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Згідно зі ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності.
Статтею 320 ЦК України передбачено, що власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності.
У ст. 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Статтею 100 ЖК УРСР встановлено, що переобладнання і перепланування жилого приміщення допускаються за згодою наймача, членів сім'ї, які проживають разом з ним, та наймодавця і з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.
У відповідності до ст. 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Зважаючи на ст. 152 ЖК УРСР, переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.
Статтею 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», яка побудована на вимогах вже згаданої ч. 2 ст. 19 Конституції України, передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів АР Крим, прийнятими в межах їхньої компетенції.
Виходячи з вимог ст. 59 зазначеного Закону, виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Згідно зі ст. 11 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» державній санітарно-епідеміологічній експертизі підлягають: проекти міждержавних, державних цільових, регіональних, місцевих і галузевих програм соціально-економічного розвитку; інвестиційні проекти і програми у випадках і порядку, встановлених законодавством; схеми, передпроектна документація, що стосується районного планування і забудови населених пунктів, курортів тощо; проекти нормативно-технічної, інструкційно-методичної документації, що стосується здоров'я та середовища життєдіяльності людини; продукція, напівфабрикати, речовини, матеріали та небезпечні фактори, використання, передача або збут яких може завдати шкоди здоров'ю людей; документація на розроблювані техніку, технології, устаткування, інструменти тощо; діючі об'єкти, у тому числі військового та оборонного призначення.
У відповідності до ст. 29 цього ж Закону фізична або юридична особа, яка подала до виконавчого органу сільської, селищної, міської ради заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати вихідні дані для проектування об'єкта будівництва. Вихідні дані повинні міститися у повному обсязі в загальнодоступній містобудівній документації на місцевому рівні. Основними складовими вихідних даних є: містобудівні умови та обмеження; завдання на проектування, що визначають обґрунтовані вимоги замовника до планувальних, архітектурних, інженерних і технологічних рішень та властивостей об'єкта містобудування, його основних параметрів, вартості та організації його будівництва і складаються з урахуванням містобудівних умов та обмежень, технічних умов. Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі. Перелік об'єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, визначає центральний орган виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.
Пунктами 1.4.1-1.4.5 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом Держжитлокомунгосп України № 76 від 17 травня 2005 року, передбачено, що переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів відповідно до законодавства.
Переобладнання жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень містить у собі - улаштування в окремих жилих будинках, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень індивідуального опалення та іншого інженерного обладнання, перенесення нагрівальних, сантехнічних і газових приладів; влаштування і переобладнання туалетів, ванних кімнат, вентиляційних каналів.
До елементів перепланування жилих приміщень належать: перенесення і розбирання перегородок, перенесення і влаштування дверних прорізів, улаштування і переустаткування тамбурів, прибудова балконів на рівні перших поверхів багатоповерхових будинків.
Переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, що призводять до порушення тривкості або руйнації несучих конструкцій будинку, погіршення цілісності і зовнішнього вигляду фасадів, порушення вимог протипожежної безпеки та засобів протипожежного захисту, не допускається. Перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, що погіршує умови експлуатації і проживання всіх або окремих громадян у будинку або квартирі, не допускається.
Для одержання дозволу на переобладнання або перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень їх власник або уповноважена ним особа, наймач (орендар) приміщення за згодою його власника подають до органу місцевого самоврядування заяву про надання дозволу на переобладнання або перепланування та, у разі необхідності, можуть подаватися такі документи: копія свідоцтва на право власності або договору найму (оренди) приміщення; копія поповерхових планів, завірених в установленому порядку; проект переобладнання або перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, погоджений в установленому порядку; згода власників, співвласників (наймачів) або уповноважених ними осіб на переобладнання та перепланування приміщень, що перебувають у їх спільній власності.
Тобто, зважаючи на вище викладені обставини та вимоги чинного законодавства, суд приходить до висновку, що позивач повинен був звернутися до органу місцевого самоврядування заяву про надання дозволу на переобладнання або перепланування квартири АДРЕСА_1, чого зроблено не було.
Крім того, суд звертає увагу на таке.
Згідно із ст.34 ЖК України потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни: 1) забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається в порядку, встановлюваному Радою Міністрів Української PCP і Українською республіканською радою професійних спілок; 2) які проживають у приміщенні, що не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам; 3) які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв'язку з чим не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім'ї. Перелік зазначених захворювань затверджується Міністерством охорони здоров'я Української PCP за погодженням з Українською республіканською радою професійних спілок. 4) які проживають за договором піднайму жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду чи за договором найму жилого приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів; 5) які проживають тривалий час за договором найму (оренди) і будинках (квартирах), що належать громадянам на праві приватної власності; 6) які проживають у гуртожитках. Громадяни визнаються потребуючими поліпшення житлових умов і з інших підстав, передбачених законодавством Союзу PCP і Української PCP. Громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, беруться на облік для одержання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду та вносяться до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, порядок ведення якого визначає Кабінет Міністрів України.
Відповідно до ст.39 ЖК України громадяни беруться на облік потребуючих поліпшення житлових умов: за місцем проживання - виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів за участю громадської комісії з житлових питань, створюваної при виконавчому комітеті.
Відповідно до ст. 60 ЖК України Радою Міністрів Української РСР і Українською республіканською радою професійних спілок затверджено Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР та введення їх у дію з 1 січня 1985 року (далі - Правила № 470).
Відповідно до п. 2 Правил № 470 жилі приміщення надаються громадянам, які потребують поліпшення житлових умов, постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР), як правило, у вигляді окремої квартири на сім'ю.
Відповідно до п. 13 Правил № 470 на квартирний облік беруться громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, якими визнаються громадяни: 1) забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається виконавчими комітетами обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів разом з радами профспілок. Цей рівень періодично переглядається вказаними органами; 2) які проживають у приміщенні, що не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам. Перелік випадків, коли жилі будинки (жилі приміщення) вважаються такими, що не відповідають санітарним і технічним вимогам, визначається Міністерством житлово-комунального господарства УРСР, Міністерством охорони здоров'я УРСР і Держбудом УРСР; 3) які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв'язку з чим не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім'ї. Перелік зазначених захворювань затверджується Міністерством охорони здоров'я УРСР за погодженням з Українською республіканською радою професійних спілок. Порядок видачі медичних висновків зазначеним хворим встановлюється Міністерством охорони здоров'я УРСР; 4) які проживають за договором піднайму жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду чи за договором найму жилого приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів; 5) які проживають не менше 5 років за договором найму (оренди) в будинках (квартирах), що належать громадянам на праві приватної власності; 6) які проживають у гуртожитках; 7) які проживають в одній кімнаті по дві і більше сім'ї, незалежно від родинних відносин, або особи різної статі старші за 9 років, крім подружжя (в тому числі якщо займане ними жиле приміщення складається більш як з однієї кімнати).
Житлове законодавство встановлює мінімальний та максимальний розмір житлової площі у межах якої здійснюється надання житлових приміщень особам, що перебувають на квартирному обліку. Максимальний розмір жилої площі встановлений у статті 47 Житлового кодексу Української РСР та визначається у розмірі 13,65 кв. м. на особу, мінімальний розмір жилої площі визначається на рівні середньої забезпеченості громадян жилою площею в відповідному населеному пункті. Рівень середньої забезпеченості громадян жилою площею в населеному пункті визначається і періодично переглядається обласними, Київською і Севастопольською органами самоврядування з даних статистичної звітності.
Відповідно до статті 48 Житлового кодексу Української РСР жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України. При цьому враховується жила площа у жилому будинку (квартирі), що перебуває у приватній власності громадян, якщо ними не використані житлові чеки.
Так, відмовляючи позивачу у прийнятті на квартирний облік відповідач посилався на відсутність підстав для визнання ОСОБА_1 такою, що потребує поліпшення житлових умов та на штучне погіршення житлових умов шляхом реконструкції квартири АДРЕСА_1
Як вбачається з наявної в матеріалах справи, квартира АДРЕСА_1 складалась з 2-х кімнат, житловою площею 29,3 кв.м., та загальною 51,95 кв.м. (Довідка №75, а.с. 63), а після реконструкції квартира складалась з 1 кімнати, житловою площею 11,6 кв.м., та загальною 51,1 кв.м., то виходить, що сім'я до реконструкції квартири була забезпечена житловою площею більше мінімального розміру забезпеченості громадян на одну особу.
Враховуючи вище наведене, суд приходить до висновку, що позивачем навмисно проведено реконструкцію квартири АДРЕСА_1 та штучно погіршено житлові умови.
Відповідно Ст. 35 Житлового кодексу України передбачено, що громадяни, які штучно погіршили житлові умови шляхом обміну займаного жилого приміщення, його псування або руйнування, відчуження придатного і достатнього за розміром для проживання жилого будинку (частини будинку), громадяни, у яких потреба в поліпшенні житлових умов виникла внаслідок вилучення жилого приміщення, що використовувалося для одержання нетрудових доходів (ст. 96), а також працездатні особи, які не займаються суспільно корисною працею, не беруться на облік як такі, що потребують поліпшення житлових умов, протягом п'яти років з моменту їх погіршення.
В ч. 1 статті, наводиться перелік способів штучного погіршення житлових умов, наслідком чого є відмова в прийнятті на квартирний облік. Цей перелік є вичерпним.
Першим з них є обмін займаного жилого приміщення, внаслідок чого (наприклад, при обміні більшого приміщення на менше, окремої квартири на комунальну і т. ін.) у громадянина виникла потреба у покращенні житлових умов. Другим способом є пошкодження або руйнування жилого приміщення, якщо в результаті цього приміщення, що раніше відповідало встановленим санітарним і технічним вимогам, стає непридатним для проживання.
До зазначених вище наслідків призводить здійснення певних дій, внаслідок чого відбувається відповідне погіршення житлових умов даної особи. Сам по собі факт відчуження будинку, як і обмін або пошкодження житла, що не спричинили погіршення житлових умов, не дають підстав для застосування ч.1 ст. 35 ЖК.
В нормі, йдеться не лише про погіршення житлових умов, але і про штучний характер такого погіршення. Мається на увазі умисел, тобто свідомі, обумовлені попереднім наміром дії, спеціально спрямовані на створення в обхід закону права на отримання житла в будинках державного і громадського житлового фонду.
Враховуючи вище наведене, судом встановлено обставин на підтвердження факту штучного погіршення позивачем житлових умов, а відповідачем доведено, що позивач не відноситься до переліку осіб, зазначених у ст. 34 Житлового кодексу України, які потребують поліпшення житлових умов, а тому суд прийшов до висновку про відсутність підстав для скасування Розпорядження відповідача про відмову у постановці позивача на квартирний облік.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя І.В. Смолій