Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
24 травня 2018 р. № 820/3341/18
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Зінченка А.В.
При секретарі- Алавердян Е.А.
За участі сторін:
Позивач - не прибув
Представника відповідача - ОСОБА_1
розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу за позовом самозайнятої особи-приватного нотаріусу ОСОБА_2, (61046, м.Харків, вул..Ватутіна, б.62, ІПН НОМЕР_1) до Головного Управління ДФС у Харківській області (61057, м.Харків, вул. Пушкінська, б.46, код 39599198) про скасування вимоги та рішення, -
Позивач, самозайнята особа - приватний нотаріус ОСОБА_2, звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного Управління ДФС у Харківській області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.04.2018 року за №Ф-0000631315 на суму 38030,74 гривень та його ж рішення №0004021315 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 13.04.2018 року на суму 7606,15 гривень .
Позивач вважає зазначену вимоги та рішення незаконними та такими, що підлягають скасуванню.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, позов просив задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, так як рішення ДФС є законними та такими, що не підлягають скасуванню.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали, суд встановив наступне.
ОСОБА_2, є самозайнятою особою проводить незалежну професійну нотаріальну діяльність, є приватним нотаріусом.
13.04.2018 року Головним управлінням ДФС у Харківській області щодо приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_2, було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-0000631315 на суму 38030,74 гривень та рішення №0004021315 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 7606,15 гривень, які були отримала позивачем 17.04.2018 року.
Вказані рішення було видано за наслідками висновків, викладених в акті перевірки №1148/20-40-13-15-07/НОМЕР_1 від 29.03.2018 р. за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 р. по 31.12.2015 р., яка проводилась фахівцем Головного управління ДФС У Харківській області на підставі наказу №1331 від 23.02.2018 року в період з 23.03.2018 року по 29.03.2018 року.
В результаті проведеної перевірки Відповідачем встановлено порушення абз. 1 п. 2 ч. 1 ст. 7, п. 2 ст. 9 Закону України від 08.07.2010 року №2464-ІУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
За результатами перевірки донараховано єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015р. по 31.12.2015р. у сумі 38 030,74 грн., що в свою чергу стало підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.04.2018 року за №Ф-0000631315 на суму 38030,74 гривень та рішення №0004021315 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 13.04.2018 року на суму 7606,15 гривень, що стало підставою для звернення позивачем до суду.
Суд зазначає, що спірні правовідносини врегульовані Законом України „Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” (далі - Закон № 2464).
Позивач є платником єдиного внеску згідно п.5 ст. 4 Закону № 2464 як самозайнята особа, тобто особа, яка забезпечує себе роботою самостійно - займається незалежною професійною діяльністю - нотаріальною діяльністю.
Частиною другою статті 2 Закону № 2464 визначено, що виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску, платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Тобто, база оподаткування, як складова частина порядку нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, регламентується виключно Законом № 2464.
Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464 визначено базу нарахування єдиного внеску, якою є сума доходу (прибутку), отриманого від діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.
Відповідно до приписів ст. 9 Закону №2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Згідно пп. 1 п. 5 розділу ІV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015 р., обчислення сум єдиного внеску зазначеною категорією платників здійснюється на підставі даних річних податкових декларацій.
Із зазначеного слідує, що база нарахування єдиного внеску, якою є дохід (прибуток), отриманий від діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, визначається на підставі даних річних податкових декларацій.
Пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 Закону № 2464 встановлено нижню та вищу межу розміру єдиного внеску, що підлягає нарахуванню, а саме:
1) сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток);
2) нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.
Відповідно до пункту 11 статті 8 Закону № 2464, єдиний внесок для позивача встановлено у розмірі 34,7 відсотка визначеної цим Законом бази нарахування єдиного внеску.
Статтею 9 Закону № 2464 передбачено, що платники внеску, до категорії яких відноситься позивач, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року.
Періодом, за який такі платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний рік.
Таким чином, сума доходу, з якої розраховується єдиний внесок має відповідати чистому доходу, заявленому в податковій декларації, яка подається фізичною особою, що забезпечує себе роботою самостійно, до органів доходів і зборів за результатами календарного року.
Враховуючи зазначені положення чинного законодавства, Позивач визначив базу нарахування єдиного внеску на підставі Податкової декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік, що не спростовано відповідачем за результатами проведеної перевірки та зафіксовано у Акті перевірки.
Суд звертає увагу на те, що, Законом № 2464, стаття 2 якого встановлює виключність регулювання саме ним бази нарахування єдиного внеску, не містить норм, які б визначали базу нарахування єдиного внеску як результат арифметичної операції ділення суми доходу, отриманого платником єдиного внеску за рік, на кількість календарних місяців.
Відповідач здійснив невірне тлумачення ст. 7 Закону № 2464 та вийшов за межі дійсного змісту цієї, а саме - база нарахування єдиного внеску визначена Відповідачем на рівні середньомісячного доходу, що не відповідає вказаним вище вимогам законодавства. Внаслідок цього, Відповідачем на власний розсуд застосована максимальна база нарахування єдиного внеску з кожний місць звітного року - здійснено обрахунок добутку сімнадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний місяць, та ставки єдиного внеску.
При розгляді цієї справи суд також керується практикою Європейського суду з прав людини, що була відображена у Рішенні від 14.10.2010 по справі "Щокін проти України".
Відповідно до цього Рішення, накладання органами державної влади на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку є втручанням в його майнові права у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Підлягає встановленню, чи таке втручання було виправданим відповідно до вимог цього положення:
1) Будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. (Друге речення першого пункту).
2) Другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів".
Дотримання справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.
При цьому, тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів, які мають переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду.
Відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення важливого фінансового питання, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
В цьому аспекті важливою є норма підпункту 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Податкового кодексу України, яким встановлена презумпція правомірності рішень платника податків у разі, якщо норма закону припускає неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу. Відповідно до п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України в таких випадках рішення приймається на користь платника податків.
В той же час, Відповідачем не враховано цього визначального положення чинного законодавства, та прийнято рішення не на користь Позивача за умови, що норма чинного законодавства, яка регулює відповідні відносини (ст. 7 Закону № 2464), дозволяє трактувати її на користь Позивача. За таких умов посилання Відповідача на норми підзаконного акту (п. 5 ч. 3 розділу ІІІ Наказу Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 „Про затвердження Порядку формування та подання формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”) є невірним, оскільки норми підзаконного акту мають меншу юридичну силу та визначають гірші умови нарахування внеску, ніж норми Закону.
Отже, викладені в Акті перевірки висновки Відповідача є протиправними та не можуть розглядатись в якості законної підстави для додаткового нарахування Позивачу єдиного внеску та штрафних санкцій.
Суд зазначає, що згідно з вимогами ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з ме тою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтер есів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів влад них повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень тау спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім фор мам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, протягом розумного строку.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Таким чином, проаналізувавши наведене, суд вважає за необхідне вказати, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджені нормативно та документально, а тому є такими, що підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов самозайнятої особи - приватного нотаріусу ОСОБА_2, (61046, м.Харків,вул..Ватутіна,б.62, ІПН НОМЕР_1) до Головного Управління ДФС у Харківській області (61057, м.Харків, вул. Пушкінська,б.46, код 39599198) про скасування вимоги та рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.04.2018 року за №Ф-0000631315 на суму 38030,74 гривень та його ж рішення №0004021315 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 13.04.2018 року на суму 7606,15 гривень .
Стягнути з Головного управління ДФС у Харківській області (код 39599198) на користь самозайнятої особи - приватного нотаріусу ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) сплачений судовий збір в сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі безпосередньо до Харківського апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду у відповідності до ст. 295 цього Кодексу.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення в повному обсязі виготовлено 25 травня 2018 року.
Суддя Зінченко А.В.