Апеляційне провадження № 22-ц/796/3618/2018
23 травня 2018 року м. Київ
Унікальний номер справи 759/1864/17
Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Шахової О.В.( суддя-доповідач), Головачова Я.В., Вербової І.М., за участю секретаря судового засідання Пащенко О.П.
сторони:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Кредобанк»,
відповідачі: ОСОБА_4,
ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргуПублічного акціонерного товариства «Кредобанк», подану його представником Соловйовою Тетяною Анатоліївною,
на рішення Святошинського районного суду м. Києва, ухваленого 5 грудня 2017 року під головуванням судді Величко Т.О. в приміщенні Святошинського районного суду м. Києва о 15 год. 19 хв.,-
У лютому 2017 року ПАТ «Кредобанк» звернувся з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості.
Свої вимоги обгрунтовував тим, що 14.11.2007 року ОСОБА_4 уклала з ВАТ «Кредобанк» кредитний договір, відповідно до умов якого банк видав ОСОБА_4 кредит в сумі 10 000,00 грн, а остання зобов'язувалася в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором.
З метою забезпечення виконання зобов'язання за вищевказаним договором, 14.11.2007 року ОСОБА_5 уклала з ВАТ «Кредобанк» договір поруки, відповідно до умов якого вона несе солідарну відповідальність з ОСОБА_4 перед банком за виконання умов основного зобов'язання всім належні йому майном та грошовими коштами.
Зазначало, що банксвої зобов'язання за договором виконав, однак станом на 13.10.2016 року заборгованість ОСОБА_4 перед ВАТ «Кредобанк» за кредитом згідно договору, складав - 3 981,21 грн, з яких: 2 336,53 грн - неповернута сума кредиту; 267,84 грн. - прострочені відсотки; 0,00 грн.- прострочена сума комісії за адміністрування кредиту; 1 376,84 грн. - заборгованість по пені.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 5 грудня 2017 року у задоволенні позову ПАТ «Кредобанк» відмовлено з підстав пропуску банком строку позовної давності.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, представником ПАТ «Кредобанк» - подано апеляційну скаргу та, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову у повному розмірі.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, зокрема, що суд першої інстанції при ухваленні рішення помилково дійшов висновку про пропуск банком строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові, оскільки умовами договору про надання споживчого кредиту передбачено, що зобовязання не припиняється у звязку із закінченням строку дії договору, а діють до повного виконання зобов'язань.
З огляду на що, вважає, що банк звернувся з позовом до суду в 2017 році в межах строку позовної давності.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_4 заперечувала проти доводів апеляційної скарги, підтримала поданий відзив на апеляційну скаргу, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представник ПАТ «Кредобанк» в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилася, надіслала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Указом Президента України № 452/2017 від 29.12.2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» ліквідовано апеляційний суд міста Києва та утворено Київський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Київську область і місто Київ, з місцезнаходженням у місті Києві.
У відповідності до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.
Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду Апеляційним судом міста Києва.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої виходив з того, що позивачем було пропущено строк позовної давності, про сплив якої було заявлено відповідачем до постановлення судом рішення у суді першої інстанції у відповідності до положень ст. 267 ЦК України.
Вказаний висновок суду є законним та обґрунтованим, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що 14.11.2007 року ОСОБА_4 уклала з ВАТ «Кредобанк» кредитний договір № 003/15.
Згідно з наданим банком розрахунком ОСОБА_4 перестала виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту та процентів за користування кредитом з червня 2009 року, у зв'язку з чим з 1 липня 2009 року у неї утворилась заборгованість за кредитним договором. У свою чергу банк звернувся до суду з позовом 31 січня 2017 року.
Судом встановлено, що відповідачі подали до суду заяву про застосування до позовних вимог строк позовної давності, який позивач не просив поновити у разі, якщо він пропущений з поважних причин.
Згідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Позивач вказував, що станом на 13.10.2016 року у відповідача виникла кредитна заборгованість у розмірі 3 981,21 грн.
Згідно загальних засад цивільного судочинства саме особа, яка стверджує, що зобов'язання на її користь не виконано, повинна доводити факт невиконання такого зобов'язання в конкретних обсягах і в конкретні строки і лише у випадку доведення такого факту невиконання, інша сторона повинна доказувати відсутність вини у таких діях.
Згідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа дізналась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України), при цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).
Тобто зі змісту цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України № 6-116цс 13 від 06.11.2013 та № 6-14цс 14 від 19.03.2014.
При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.
Зазначена позиція викладена також у постанові ВСУ №6-152цс14 від 29.10.2014.
Таким чином, банк знав про порушення свого права ще з 2009 року (про що вказує у позовній заяві) , проте з позовною заявою звернувся лише в 2017 році.
Кредитним договором передбачена автоматична зміна строку виконання основного зобов'язання.
Відповідно до абзацу 2 п. 4.1. кредитного договору повернення суми кредиту здійснюється щомісячно рівними частинами по 417,00 грн. 00 коп. не пізніше останнього робочого для поточного місяця, якщо інше не передбачено цим Договором та/або додатками до нього.
Таким чином, умовами кредитного договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями. Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі кредитного договору. Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно із частиною третьою статті 254 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).
Пунктом 5.3. кредитного договору сторони домовились, що строк позовної давності для стягнення неустойки (штрафу, пені), за цим договором, прирівнюється до позовної давності, встановленої законом для основної вимоги за цим договором.
В апеляційній скарзі банком абсолютно проігноровано факт наявності п. 4.9 кредитного договору, яким сторони домовилися про автоматичну зміну строку виконання зобов'язання.
Відповідно до п. 4.9 договору, банк у випадках передбачених п. 2.9 цього договору вправі вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісій та інших належних до сплати платежів за цим договором, про що письмово повідомляє позичальника.
Згідно з п. 4.10 позичальник зобов'язаний протягом 30 банківських днів з моменту отримання письмової вимоги банку (п. 4.9), достроково повернути кредит, проценти, комісії та інші належні до сплати платежі за цим договором.
Верховний Суд України у постанові №6-249цс15 від 02.12.2015 року також вважає необхідним застосування пункту кредитного договору про автоматичну зміну строку виконання зобов'язання у повному обсязі і відлік строків позовної давності по всьому кредиту саме з цього моменту.
Така ж правова позиція викладена і у постанову ВСУ №6-1188цс16 від 29.06.2016 року, і в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6-17525ск15 від 20.01.2016, №6-3433ск16 від 13.04.2016.
Тобто, якщо прострочення погашення кредиту почалося з липня 2009 року і тривало 30 календарних днів, то відбулася автоматична, без будь-яких письмових повідомлень, зміна строку виконання зобов'язання, встановлено новий строк повернення всього розміру кредиту.
З позовом до суду банк звернувся в липні 2014 року, тобто поза межами позовної давності.
Відповідно до ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), тобто і до всіх штрафних санкцій (пені за прострочення повернення кредитних коштів) сплив строк позовної давності.
Щодо застосування строку позовної давності до вимог про стягнення процентів, слід зазначити наступне.
Відповідно до п. 4.9 договору, банк у випадках передбачених п. 2.9 цього договору вправі вимагати, зокрема, дострокового повернення кредиту, процентів, комісій та інших належних до сплати платежів за цим договором.
Із прямого трактування цього пункту договору та норм чинного законодавства щодо зміни строку виконання зобов'язання, з врахуванням правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України № 6-53цс14 від 17.09.2014, № 6-125цс14 від 17.09.2014, № 6-106цс14 від 24.09.2014 та № 6-169цс 14 від 29.10.2014, а також в ухвалі ВССУ №6-36751 св 14 від 17.12.2014, випливає, що у випадку зміни строку виконання кредитного зобов'язання і встановлення нового строку, з цього моменту припиняються правовідносини сторін, що ґрунтуються на кредитному договорі, зокрема, сплата чергових платежів, сплата та нарахування відсотків, разом із тим виникає грошове зобов'язання із повернення кредитних коштів в повному обсязі та нарахованих на цей час відсотків.
Тобто, потрібно розрізняти відсотки, які сплачуються за користування чужими грошовими коштами і підлягають сплаті протягом строку дії позики (кредиту) незалежно від прострочення повернення кредиту, та відсотки, які являються штрафними санкціями за невчасне повернення кредитних коштів.
Отже, після спливу строку користування кредитом (достроково на підставі п.4.9.) відпала правова договірна підстава для нарахування таких відсотків. У такому випадку можливе нарахування лише відсотків як штрафних санкцій за невчасне повернення розміру кредиту та нарахованих на той час відсотків. При чому, стягнення таких відсотків є додатковими вимогами і, виходячи з того, що до основної вимоги сплив строк позовної давності, до таких відсотків він також сплив.
Доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на фактичних обставинах справи, наявних в ній доказах та вимогах закону, а тому не впливають на законність і обґрунтованість рішення суду.
Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті справедливе рішення.
При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 5 грудня 2017 року залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Кредобанк», подану його представником Соловйовою Тетяною Анатоліївною - без задоволення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття,касаційна скарга на постанову може бути подана протягом 30 днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 24.05.2018 року.
Суддя-доповідач
Судді: