Ухвала
Іменем України
21 травня 2018 року
м. Київ
Справа № 647/1033/17
Провадження № 51- 4597 ск 18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого - ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу прокурора на вирок Бериславського районного суду Херсонської області від 15 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 29 листопада 2017 року щодо ОСОБА_4 ,
встановив:
Вироком Бериславського районного суду Херсонської області від 15 серпня 2017 року
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Іллічівська Одеської області і жителя АДРЕСА_1 , визнано винуватим та засуджено за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Судом ОСОБА_4 визнано винуватим у незакінченому замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднане з проникненням у приміщення чи сховище, вчинене повторно на території с. Новокаїри Бериславського району Херсонської області, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.
Як встановлено судом, ОСОБА_4 14 квітня 2017 року о 14:50, проникнувши до господарської споруди буд. АДРЕСА_2 та намагаючись викрасти телевізійну антену, електричну плату від телевізора та інше майно потерпілого ОСОБА_5 , усього на суму 5747 грн., і склавши його в заздалегідь заготовлений мішок з метою його винесення, однак не зміг цього зробити, оскільки був затриманий сином останнього.
Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 29 листопада 2017 року вказаний вирок залишено без змін.
У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування вказаних судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
На обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що суд першої інстанції не мав права проводити судовий розгляд у порядку статті 349 КПК, оскільки засуджений ОСОБА_4 в судовому засіданні оспорив фактичні обставини вчиненого злочину, вказавши про завищену вартість викраденого майна, та, на думку прокурора, неправильно розумів зміст обставин злочину, який йому було інкриміновано, оскільки вважав, що виконав усі дії, необхідні для доведення злочину до кінця, але свій умисел до кінця не довів, так як не зміг розпорядитися викраденим майном у зв'язку із його затриманням сином потерпілого. Вважає, що за таких обставин дії засудженого підлягають кваліфікації на ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК. Також прокурор зазначає, що при апеляційному перегляді справи, суд апеляційної інстанції доводи його скарги не перевірив та не дав належної їм оцінки, безпідставно залишивши вимоги сторони обвинувачення без задоволення, а вирок без змін.
Розглянувши касаційну скаргу, вивчивши надані до неї копії судових рішень, перевіривши наведені доводи, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті провадження слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Як убачається з наданої до касаційної скарги прокурора копії вироку, під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції учасники процесу не заперечували фактичні обставини справи. Також, судом було встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності їх позицій.
У той же час, сумніви засудженого щодо правильності визначення вартості майна були предметом перегляду в судовому засідання та на підставі висновку судової товарознавчої експертизи № 1204-мт від 27.04.2017 року ця вартість була визначена у сумі 5747 грн. Будь-яких доказів на спростування цієї вартості засуджений суду не надав.
З огляду на викладене, та визнавши недоцільним дослідження інших доказів по справі, окрім допиту засудженого, допиту потерпілого та дослідження матеріалів, які характеризують особу засудженого, роз'яснивши учасникам процесу положення ч. 3 ст. 349 КПК, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, суд обґрунтовано дійшов висновку про спрощений порядок розгляду кримінального провадження.
Правових підстав вважати, що при ухваленні районним судом вироку відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК, було допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, з огляду на положення ст. 412 КПК, що перешкодило суду постановити законне та обґрунтоване рішення, суд касаційної інстанції не вбачає.
Доводи касаційної скарги прокурора про те, що засуджений неправильно розумів зміст обставин злочину, який йому було інкриміновано, є необґрунтованим, оскільки, як убачається з наданої копії вироку, засуджений повністю визнав вину у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК та надав із цього приводу детальні пояснення. Окрім цього, судом було встановлено, що ОСОБА_4 правильно розуміє зміст цих обставин, у зв'язку з чим у суду не було сумнівів у добровільності та істинності його позицій.
Посилаючись на істотні порушення прокурор у касаційній скарзі також вказує на те, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводи його скарги щодо допущених, на його думку, місцевим судом істотних порушень, не дав їм оцінки і безпідставно залишив вимоги сторони обвинувачення без задоволення, а вирок без змін, погодившись тим самим із судом першої інстанції про дотримання вимог ч. 3 ст. 349 КПК.
Проте ці доводи є безпідставними.
Як убачається з наданої до касаційної скарги копії ухвали апеляційного суду, аналогічні за змістом доводи скарги прокурора були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який переглядаючи кримінальне провадження, ретельно їх перевірив та надав на них вичерпну відповідь, належним чином вмотивувавши своє рішення з наведенням докладних мотивів, з яких його апеляційну скаргу було залишено без задоволення, а вирок місцевого суду без зміни.
Зокрема, апеляційний суд, переглянувши вирок районного суду, обґрунтовано дійшов висновку про додержання цим судом положень ч. 3 ст. 349 КПК при розгляді кримінального провадження, а тому, не вбачаючи підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора, відмовив у її задоволенні.
Ухвала апеляційного суду є належно обґрунтованою та вмотивованою, у ній наведено відповідні мотиви, з яких виходив суд апеляційної інстанції при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.
В касаційній скарзі прокурор не навів переконливих доводів на обґрунтування допущення судами таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судам ухвалити законні та обґрунтовані рішення.
Враховуючи наведене, підстав для задоволення касаційної скарги прокурора колегія суддів не вбачає.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення касаційної скарги немає.
На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Cуд
постановив:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на вирок Бериславського районного суду Херсонської області від 15 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 29 листопада 2017 року щодо ОСОБА_4 відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3