Постанова
Іменем України
10 травня 2018 року
м. Київ
справа № 761/20791/15-ц
провадження № 61-5073св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О.,
Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
третя особа - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Енергобанк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 квітня 2016 року у складі головуючого судді Малинникова О. Ф. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 13 жовтня 2016 року у складі колегії суддів:
Білич І. М., Болотова Є. В., Вербової І. М.,
У липні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), третя особа - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» (далі - ПАТ «Енергобанк»), про стягнення коштів.
Позовна заява мотивована тим, що 26 січня 2015 року між нею та ПАТ «Енергобанк» укладено договір № ДФ - 122655-1401 про строковий банківський вклад у сумі 100 000,00 грн на період з 26 січня по 27 липня 2015 рік зі сплатою 23,75 % річних. На підставі Постанови Національного банку України від 11 червня 2015 року № 370 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Енергобанк» прийнято рішення про початок процедури ліквідації банку та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію банку. Починаючи з червня 2015 року Фонд розпочав виплати коштів вкладникам. Для отримання коштів вкладникам ПАТ «Енергобанк» потрібно було звернутись з 19 червня по 30 липня 2015 року включно до банку-агента Фонду - Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») - про що було розміщено оголошення 18 червня 2015 року на офіційному сайті Фонду. При зверненні до ПАТ КБ «ПриватБанк» повідомлено про відсутність даних позивача у реєстрі вкладників ПАТ «Енергобанк», відповідно до якого здійснюються виплати (повернення вкладу в розмірі 100 000,00 грн), у зв'язку із чим відмовлено у здійсненні виплат. На її звернення 22 червня 2015 року до уповноваженої особи Фонду була надана відповідь, що рішення про включення її до переліку вкладників ПАТ «Енергобанк» буде прийняте після завершення досудового розслідування в кримінальній справі (№ 12015100200004774 внесена до ЄРДР), яке проводиться за їх заявою відповідно до норм пункту 6 частини другої статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Уточнивши позовні вимоги, позивач просила стягнути на її користь з Фонду основний борг станом на 11 червня 2015 року у сумі 108 914 грн; збитки від інфляції за період з 11 червня 2015 року по 01 березня 2016 року у розмірі 6 861,62 грн, річні відсотки за період з 11 червня 2015 року по 10 березня 2016 року у сумі 19 701,57 грн та моральну шкоду в сумі 20 000,00 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 квітня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позовні вимоги про стягнення коштів та збитків пов'язані із зобов'язаннями за договором про строковий банківський вклад, виконання якого покладено на сторін договору: позивача та ПАТ «Енергобанк», тому вимоги позивача про стягнення грошових коштів з відповідача з посиланням на те, що законодавством передбачено відшкодування депозиту за рахунок коштів Фонду, не узгоджуються із встановленим законодавством порядком виплати вкладникам таких коштів, тобто Фонд не є належною особою для вирішення питання про стягнення з нього суми боргу, з урахуванням річних відсотків та збитків від інфляції за договором банківського вкладу, стороною якого є ПАТ «Енергобанк», яке на даний час представляє уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «Енергобанк».
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва
від 05 квітня 2016 року залишено без змін.
Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
У листопаді 2016 року ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 13 жовтня 2016 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 є вкладником банку згідно з договором строкового банківського вкладу, а отже має гарантоване право на відшкодування суми вкладу за рахунок Фонду. Оскільки на час звернення до суду кошти за вкладом не повернуті з надуманих підстав, заявник вважає, що порушуються її права, тому і звернулася до суду з цим позовом. Крім того, зазначила, що відповідач повинен бути Фонд, оскільки Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» саме на нього покладено такий обов'язок.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 23 лютого 2017 року - призначено до судового розгляду.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У лютому 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану цивільну справу передано Верховному Суду.
Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_3
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з огляду на таке.
Судом встановлено, що 26 січня 2015 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Енергобанк» укладено договір № ДФ-122655-1401 про строковий банківський вклад з щомісячною виплатою відсотків: сума вкладу - 100 000,00 грн; строк розміщення - 182 дня (з 26 січня по 27 липня 2015 року), зі сплатою 23,75 % річних.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 12 лютого
2015 року № 96 «Про віднесення ПАТ «Енергобанк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 12 лютого 2015 року № 29 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Енергобанк», згідно з яким
з 13 лютого 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено ОСОБА_8 уповноваженою особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Енергобанк» строком на 1 рік - з 12 червня 2015 року
до 11 червня 2016 року.
Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 11 червня
2015 року № 370 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 12 червня 2015 року № 115 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Енергобанк».
У подальшому розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Енергобанк» з делегуванням повноважень уповноваженій особі Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Енергобанк» та ліквідацію.
Згідно з оголошенням від 18 червня 2015 року, розміщеним на сайті Фонду ОСОБА_3 звернулася за отриманням коштів до установи ПАТ КБ «ПриватБанк», де їй було повідомлено про відсутність даних у реєстрі вкладників про її вклад.
Із відповіді уповноваженої особи Фонду ОСОБА_8 на звернення щодо невключення її до реєстру (а. с. 68) вбачається, що 24 березня 2015 року ОСОБА_8 була подана заява до ГСУ МВС України про відкриття кримінального провадження відповідно до пункту 6 частини другої статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно до якої внесено інформацію до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про відкриття кримінального провадження за
№ 120151002000044774, що стало причиною невключення позивача до реєстру вкладників.
Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон) встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Згідно з пунктом 17 частини першої статті 2 Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Частиною другою статті 37 цього Закону визначено, що уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.
На виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку (частина четверта статті 37 цього Закону).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що уповноважена особа Фонду у частині реалізації своїх повноважень щодо управління банком, до якого застосовано тимчасову адміністрацію, є по суті керівником банківської установи, оскільки після призначення тимчасової адміністрації керівництво банку втрачає свої повноваження, а в правовідносинах банку, які випливають з договорів, ним укладених, уповноважена особа Фонду діє як представник сторони договірних відносин.
Відповідно до частини п'ятої статті 27 Закону протягом трьох робочих днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду Переліку вкладників.
Отже, саме уповноважена особа Фонду надає перелік осіб, які є вкладниками банку, крім того, згідно із пунктом 6 частини другої статті 37 Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право звертатися до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення в разі виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій працівників банку або інших осіб стосовно банку.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що у переданому уповноваженою особою Переліку вкладників інформація про позивача відсутня, у зв'язку з чим дані про позивача не могли бути враховані при складанні та затвердженні Загального реєстру вкладників, що б давало підстави на виплату позивачу коштів за депозитним вкладом у межах гарантованої суми, у зв'язку з чим було прийнято рішення про відмову у задоволенні позову.
Такі висновки судів є законними та обґрунтованими, оскільки вимога позивача про стягнення з Фонду гарантованих сум за умови відсутності позивача у затвердженому реєстрі вкладників банку, та за відсутності рішення про визнання дій уповноваженої особи Фонду щодо не включення позивача до такого реєстру -суперечить положенням наведеного Закону. Крім того, необхідно враховувати, що відповідно до частин першої та другої статті 3 Закону Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Доводи касаційної скарги про те, що заявник є вкладником банку відповідно до договору строкового банківського вкладу, який їй не повернуто, а отже має гарантоване право на відшкодування суми вкладу за рахунок Фонду, не заслуговує на увагу, оскільки Фонд діє в межах своїх повноважень, визначених законом, здійснює виплати відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду Переліку, до якого позивача не включено у зв'язку з проведенням досудового слідства у кримінальній справі.
Враховуючи, що при затвердженні Загального реєстру вкладників ПАТ «Енергобанк» позивача не було включено до переліку, оскільки інформація про позивача була відсутня, отже, права позивача Фондом не порушувалися.
Всі інші доводи касаційної скарги за своїм змістом повторюють доводи позовної заяви та апеляційної скарги ОСОБА_3, а тому Верховний Суд не вбачає підстав для детальної аргументації їх відхилення, оскільки судами попередніх інстанцій їм надана належна оцінка, вони не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, і по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається. При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Більш того, відхиляючи скаргу, апеляційний суд фактично може спиратися на підстави, надані у рішенні суду нижчої інстанції (справа ОСОБА_9 проти Іспанії).
Вищевикладене свідчить про те, що наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213-215, 315 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 13 жовтня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Стрільчук
Судді: А. С. Олійник
С.О. Погрібний
О. В. Ступак
Г. І. Усик