Постанова
Іменем України
07 травня 2018 року
м. Київ
справа № 754/11479/16-ц
провадження № 61-14333св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Журавель В.І. (суддя-доповідач), Антоненко Н.О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
третя особа - Служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації,
третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 листопада 2017 року у складі судді Клочко І. В. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 23 січня 2018 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Махлай Л. Д., Кравець В. А.,
встановив:
У вересні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просив розірвати шлюб, зареєстрований 24 серпня 1996 року між ним та ОСОБА_5; визначити місце проживання доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, залишивши її проживати з батьком у квартирі АДРЕСА_1; стягнути з ОСОБА_5 на його користь аліменти на доньку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі ј з усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_5, але не менше, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що з 24 вересня 1996 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, від якого мають трьох спільних дітей: доньок ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, й сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3.
Зазначав, що фактично з 2009 року вони не підтримують сімейно-шлюбні відносини і не ведуть спільне господарство, відповідачка створила нову сім'ю з іншим чоловіком.
Після розпаду сім'ї повнолітня донька ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 та неповнолітня донька ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, залишилися проживати разом із ним (позивачем), а неповнолітній син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, - з матір'ю.
Він згоден надавати допомогу сину ОСОБА_7, однак відповідач, у свою чергу, не виконує батьківських обов'язків щодо утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_6, не надає їй жодної матеріальної допомоги.
З огляду на вищевикладені обставини, просив позов задовольнити.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 02 листопада 2017 року, залишеним без зміни постановою Апеляційного суду міста Києва від 23 січня 2018 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково.
Розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, зареєстрований 24 вересня 1996 року у Перевальському відділі реєстрації актів громадянського стану Луганської області, актовий запис № 127.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліменти на неповнолітню доньку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 16 вересня 2016 року до 07 липня 2017 року, та аліменти у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 08 липня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття.
Вирішено питання про судові витрати та допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що відповідач зобов'язана утримувати доньку і створювати необхідні передумови для розвитку і забезпечення організації її життя нарівні з позивачем. За таких обставин, з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на неповнолітню доньку ОСОБА_6, при цьому, враховано, який дохід отримує відповідачка, а також, що на її утриманні перебуває малолітній син ОСОБА_7.
У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення аліментів, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема статей 142 СК України, статті 51 Конституції України, та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки, у зв'язку з чим дійшли помилкових висновків про те, що стягнення аліментів на доньку ОСОБА_6 буде забезпечувати захист її інтересів, при цьому, не врахували, що таке рішення порушує права та інтереси іншої дитини - їх спільного сина ОСОБА_7, який проживає разом із нею.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються лише в частині вирішення позовних вимог про стягнення аліментів, в іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються (частина перша статті 400 ЦПК України).
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Праву дитини на утримання батьками до досягнення нею повноліття кореспондує обов'язок батьків утримувати свою дитину до її повноліття та забезпечувати в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умови життя, необхідні для розвитку дитини, який має бути виконаний батьками з урахуванням принципу найкращого забезпечення інтересів дитини.
Статтями 180, 182 СК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що батьки зобов'язані утримувати свою дитину до досягнення нею повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
При визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності, встановивши, що відповідач не приймає належної участі в утриманні доньки, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з неї аліментів згідно з вимогами закону, врахувавши матеріальне становище відповідача та те, що на її утриманні перебуває ще малолітній син ОСОБА_7, який з нею проживає.
Аргументи касаційної скарги колегія суддів відхиляє, оскільки вони не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки, що відповідно до положень статті 400 ЦПК знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Докази та обставини, на які посилаються заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій і при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_5 про те, що, забезпечивши інтереси однієї дитини - доньки ОСОБА_6, суди знехтували правами та інтересами іншої дитини - сина ОСОБА_7, колегія суддів також відхиляє, оскільки суди врахували ту обставину, що на утриманні відповідача перебуває малолітній син, у зв'язку з чим частково задовольнили вимоги позивача про стягнення аліментів на неповнолітню доньку, визначивши їх у розмірі 1/6 частки усіх видів заробітку (доходу) щомісячно до досягнення дитиною повноліття.
Водночас, вказана обставина не звільняє відповідача від виконання батьківських обов'язків щодо утримання доньки ОСОБА_6.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 листопада 2017 року та постанови Апеляційного суду міста Києва від 23 січня 2018 року в оскаржені частині, оскільки судові рішення є законними та обґрунтованими.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
постановив:
Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 23 січня 2018 року в частині позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення аліментів залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді В. І. Журавель
Н. О. Антоненко
В.І. Крат