ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
24 травня 2018 року № 826/16623/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної
в місті Києві державної адміністрації
третя особа Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації
про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (далі по тексту - відповідач, УПСЗН Дніпровської РДА), в якому просить:
- визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу інваліда війни ІІ групи та видачі посвідчення інваліда війни - неправомірними;
- зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус інваліда війни ІІ групи та видати посвідчення інваліда війни.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС, має відповідне посвідчення категорія І, експертним висновком від 18 червня 1998 року встановлено зв'язок його захворювання з участю у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та встановлено ІІ групу інвалідності безстроково.
У листопаді 2017 року він звернувся до відповідача із заявою про встановлення статусу інваліда війни ІІ групи та видачі відповідного посвідчення.
Листом від 05 грудня 2017 року №37/09-26641 Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації відмовило у наданні такого статусу, посилаючись на те, що позивачем не надано доказів, що підтверджують факт залучення до формувань Цивільної оборони та факт виконання ОСОБА_1 заходів по ліквідації наслідків аварії ЧАЕС у складі таких формувань.
З вказаною відмовою позивач не погоджується, оскільки вважає, що він приймав участь у формуваннях Цивільної оборони, в тому числі невоєнізованих, які створювались саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих, тобто виконував роботи по ліквідації аварії на ЧАЕС та її наслідків та залучався до виконання цих робіт саме у складі Цивільної оборони.
Представник відповідача у письмовому відзиві на позовну заяву стверджує про відсутність підстав для задоволення позову та зазначає, що позивач з серпня 1992 року є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС І категорії, інвалідом ІІ групи, захворювання якого пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Статус ліквідатора аварії на ЧАЕС встановлено на підставі довідки про підвищену заробітну плату від 15 грудня 1992 року №14, виданої Васильківською ремонтно - будівельною дільницею Київського облпобутрембутресту, та витягу із наказу по Васильківській ремонтно - будівельній дільниці від 22 липня 1986 року №36 про відрядження до міста Чорнобиль з 25 липня 1986 року.
04 грудня 2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про встановлення йому статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.
Проте, як зазначив відповідач, з наданих ОСОБА_1 документів не вбачається факт його залучення до складу формувань Цивільної оборони під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а в матеріалах особової справи позивача відсутні будь - які документи, що підтверджують вказаний факт.
Крім того, відповідач також послався й на те, що причиною інвалідності позивача визнано захворювання, яке пов'язано з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що не відповідає вимогам Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302, а тому підстави для видачі ОСОБА_1 посвідчення інваліда війни відсутні.
Третя особа у своїх письмових поясненнях зазначила, що громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків) залучались до виконання робіт по ліквідації наслідків аварії саме у складі формувань Цивільної оборони, а тому, на думку третьої особи, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2018 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судове засідання 20 березня 2018 року представники сторін не з'явились, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, про що свідчить наявна в матеріалах справи розписка. Представник позивача надав суду письмову заяву з проханням розглядати справу в порядку письмового провадження, представник третьої особи надав письмову заяву з проханням розглянути справу за його відсутності.
Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
ОСОБА_1 має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія І), є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується наданою суду копією посвідчення Серії НОМЕР_1, виданого 29 вересня 1993 року Державною адміністрацією міста Києва, з вкладкою № НОМЕР_2 до посвідчення громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно з копією довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії КА-1 № 030623 від 16 березня 2006 року, ОСОБА_1 з 01 березня 2006 року встановлено ІІ групу інвалідності, причина інвалідності - захворювання пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Інвалідність встановлена довічно.
З наданої суду копії експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії по встановленню причинного зв'язку хвороб, інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС від 27 січня 1999 року №244-4261 року вбачається, що Центральна міжвідомча експертна комісія на засіданні № 5 від 18 червня 1998 року розглянула звернення ОСОБА_1 і надану ним документацію на предмет встановлення причинного зв'язку хвороб, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС та дійшла висновку про те, що захворювання ОСОБА_1 пов'язане з роботами по ліквідації аварії на ЧАЕС.
Також, у відповідності до наданої суду копії довідки Київського обласного ремонтно - будівельного тресту від 08 квітня 1988 року №15/241, ОСОБА_1 з 23 липня по 15 серпня 1986 року приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
У листопаді 2017 року, як зазначив позивач, останній звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою про встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.
Листом від 05 грудня 2017 року №37/09-26641 Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації повідомило позивача, що за результатами розгляду поданих останнім документів відсутні підстави для встановлення йому статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», мотивуючи таку відмову відсутністю належних документів, які б засвідчували особисту участь ОСОБА_1 у складі формувань Цивільної оборони.
Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Правовідносини, що виникли між сторонами у справі регулюються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ (далі по тексту - Закон України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ) та Законом України«Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року N 3551-XII (далі по тексту - Закон України від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ).
Так, у відповідності до статті 10 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII, до інвалідів війни належать особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування Цивільної оборони СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06 червня 1975 року № 90, формування Цивільної оборони, в тому числі невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж та їх наслідків, а також при ліквідації аварій, катастроф, стихійних сил, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. Завдання щодо виконання завдань виробничого характеру на них не покладалися та не покладаються.
У відповідності до чинних на момент аварії на Чорнобильській АЕС нормативно-правових актів з питань Цивільної оборони, в першу чергу, Положення про Цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР № 1111 від 18 березня 1976 року, наказу заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР № 90 від 06 червня 1975 року (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та № 92 від 29 червня 1976 року (Настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (сільському на сільськогосподарському об'єкті народного господарства), Розпорядження ЦО СРСР від 26 квітня 1986 року, начальника ЦО УРСР від 28 квітня 1986 року, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної Ради народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29 квітня 1986 року № 01, від 30 квітня 1986 року № 2, від 04 травня 1986 року № 16, від 19 травня 1986 року № 52 та інші), Цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей.
Вказані обставини також підтверджуються наявною в матеріалах справи копією Інформаційної довідки Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації від 25 вересня 2017 року №01.1-14/1523.
Виходячи з аналізу вищевказаних нормативно-правових актів, суд дійшов висновку, що цивільна оборона та її формування створювались на всіх без виключення підприємствах, установах, організаціях, та до складу формувань Цивільної оборони в обов'язковому порядку залучалось все працездатне населення.
При цьому, жоден нормативний документ з питань Цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов'язковості видання розпорядчого документу про залучення кожної конкретної особи до дій у складі її формувань.
З урахуванням викладеного, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались саме з метою виконання робіт з ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійних лих. Громадяни, які виконували роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС залучались до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.
Отже, вказані висновки суду та наявні в матеріалах справи докази спростовують доводи відповідача, викладені у листі від 05 грудня 2017 року №37/09-26641 та відзиві на позовну заяву, про неналежність позивача до формувань Цивільної оборони.
Крім того, пунктами 7, 10 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302 визначено, що «Посвідчення інваліда війни» видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Таким чином, особи, які залучались до складу формувань Цивільної оборони, інвалідність яких пов'язана з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, за наявності документів, підтверджуючих право на отримання статусу інваліда війни, мають право отримати такий статус з видачею відповідного посвідчення.
Факт участі позивача у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС підтверджується копією довідки від 08 квітня 1988 року №15/241 Київського обласного ремонтно - будівельного тресту, відповідно до якої, як вже зазначалось судом, ОСОБА_1 у період часу з 23 липня по 15 серпня 1986 року приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що вказані вище документи є доказом участі позивача у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони та отримання ним інвалідності ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Наявність відповідних документів безсумнівно підтверджують факт участі позивача у відповідні періоди у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формування Цивільної оборони.
Виходячи з викладеного, доводи відповідача, зазначені у листі від 05 грудня 2017 року №37/09-26641 щодо ненадання документального підтвердження залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які б підтверджували факт виконання ОСОБА_1 робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС саме у складі невоєнізованого формування Цивільної оборони, суд вважає безпідставними.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на встановлення статусу інваліда війни відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року N 3551-XII та видачу відповідного посвідчення.
Між тим, суд вважає за необхідне зазначити, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації щодо відмови останньому у встановленні статусу інваліда війни саме ІІ групи та видачі посвідчення інваліда війни,а також зобов'язання вчинити такі дії в частині встановлення статусу інваліда війни ІІ групи не підлягають задоволенню, оскільки судом встановлено та підтверджується матеріалами справи саме право ОСОБА_1 на встановлення статусу інваліда війни відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року N 3551-XII та видачу відповідного посвідчення.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації в частині відмови у наданні ОСОБА_1 статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.
3. Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації вчинити дії щодо встановлення ОСОБА_1 статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення інваліда війни.
4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко