21 травня 2018 р. м. Чернівці Справа № 824/282/18-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лелюка О.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Кіщук О.І.,
представника позивача ОСОБА_1, представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ПАТ "Приватбанк" про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до державного реєстратора юридичного управління Чернівецької міської ради ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ПАТ "Приватбанк", про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до державного реєстратора юридичного управління Чернівецької міської ради ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний №32521811 від 24 листопада 2016 року, що винесено на підставі договору іпотеки серія та номер ВЕЕ/026408, 026409 від 01 березня 2007 року, про реєстрацію права власності за ПАТ "Приватбанк" на квартиру, що знаходиться за адресою: м. Чернівці, вул. Київська буд. 27. квартира 1.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилалась на те, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не було враховано, що договір іпотеки не є підставою, що підтверджує виникнення, перехід або припинення права власності на нерухоме майно, а вчинена державним реєстратором дія щодо реєстрації права власності нерухомого майна за третьою особою не була пов'язана із вчиненням нотаріальної дії з цим нерухомим майном.
Вказувала, що реєстрація права власності на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки була здійснена без дотримання умов договору іпотеки із порушенням процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, не направлення третьою особою іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, вимоги про усунення порушень умов договору.
Також позивач зазначала, що у відповідача були відсутні правові підстави проводити державну реєстрацію права власності за ПАТ КБ "Приватбанк" на нерухоме майно за адресою м. Чернівці, вул. Київська 27/1, оскільки на час проведення державної реєстрації на спірне майно був чинним Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого для забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Крім цього, вказувала, що при прийнятті оскаржуваного рішення не враховано, що під час переходу права власності до ПАТ КБ "Приватбанк" у квартирі за адресою м. Чернівці, вул. Київська 27/1 був зареєстрований та проживав неповнолітній син позивача.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд проводити за правилами спрощеного позовного провадження, залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ПАТ "Приватбанк".
В поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач щодо задоволення позову заперечував. Вказував, зокрема, що наявність зареєстрованої заборони відчуження майна накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після держаної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем. Зазначав, що у зв'язку із відсутністю підстав для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на нерухоме майно за адресою м. Чернівці, вул. Київська 27/1 за іпотекодержателем, ним було прийнято оскаржуване позивачем рішення.
Відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, а справу розглянути у його відсутність.
В судовому засіданні 21 травня 2018 року третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ПАТ "Приватбанк" подала клопотання про закриття провадження у справі.
В обґрунтування вказаного клопотання зазначено, що у зв'язку із тим, що спірні правовідносини пов'язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди, а саме іпотечного договору від 01 березня 2007 року, то даний спір не є публічно-правовим, оскільки випливає із договірних відносин і має вирішуватись за правилами Цивільного процесуального кодексу України. При цьому третя особа посилалась на правові позиції суду касаційної інстанції.
Представник позивача щодо задоволення клопотання про закриття провадження у справі заперечувала, вказуючи, що дану справу належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Розглянувши заявлене клопотання, заслухавши думку осіб, які з'явились в судове засідання, та перевіривши матеріали справи, суд зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 01 березня 2007 року між "Приватбанк" та ОСОБА_5 (Позичальник) укладено кредитний договір №CVSNGA00000016.
Згідно пункту 1.1 кредитного договору банк зобов'язується надати "Позичальникові" кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок, зазначений в пункті 7.1 цього Договору. Строк, вид кредиту, цілі, розмір кредиту, відсотків, винагород, розмір щомісячного платежу, період сплати, порядок погашення заборгованості за цим Договором, зазначені у розділі 7 Договору.
Відповідно до пункту 7.1 кредитного договору банк зобов'язується надати "Позичальникові" кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк з 01 березня 2007 року по 27 лютого 2017 року включно, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 10000,00 доларів США на наступні цілі: на споживчі цілі, а також у розмірі 1020,00 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та згідно порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного Договору зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом і винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 1, 5 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період у розмірі 0, 20 % від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2 даного Договору. Періодом сплати вважати період з 01 по 05 число кожного місяця.
Для забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_5 за кредитним договором №CVSNGA00000016, 01 березня 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційного банку "Приватбанк" та ОСОБА_3 (Іпотекодавець) укладено договір іпотеки квартири №CVSNGA00000016ю, посвідчений нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_6, згідно умовами якого Іпотекодавець передав в іпотеку квартиру №1, у м. Чернівці по вул. Київській у житловому будинку №27, яка складається з двох житлових кімнат, загальною площею 53,10 кв. м., житловою площею 14,00 кв.м.
У вказаному договорі зазначено, що предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 05 листопада 2004 року нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстровим №4843, зареєстрованого у Чернівецькому комунальному обласному бюро технічної інвентаризації 09 листопада 2004 року в реєстровій книзі №117 на сторінці №232 за реєстровим №8986 в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 19 листопада 2004 року за №1709942.
28 лютого 2012 року та 09 квітня 2013 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_5 (Позичальник) укладені додаткові угоди до кредитного договору №CVSNGA00000016.
На підставі договору іпотеки 24 листопада 2016 року державним реєстратором юридичного управління Чернівецької міської ради ОСОБА_4 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний №32521811 про реєстрацію права власності за ПАТ "Приватбанк" на квартиру, що знаходиться за адресою: м. Чернівці, вул. Київська буд. 27. квартира 1.
Не погоджуючись із вказаним рішенням державного реєстратора, ОСОБА_3 звернулась до адміністративного суду з цим позовом.
За таких обставин суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 1 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Згідно пункту 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних та юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Указаної позиції притримується ОСОБА_8 Верховного Суду, що відображено у постанові від 17 квітня 2018 року у справі №815/6956/15 (провадження №11-192апп18) за позовом особи до державного реєстратора-нотаріуса про визнання неправомірним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру. Тобто, у справі з аналогічних правовідносин та, як видно з указаного судового рішення суду касаційної інстанції, з аналогічних підстав позову (позивач як і в даному випадку посилався на те, що законодавством не передбачено можливості проведення державної реєстрації речових прав на об'єкт нерухомого майна без вчинення ним нотаріальної дії, пов'язаної із переходом таких прав, при цьому відповідачем нотаріальна дія щодо квартири - предмета іпотеки не вчинялась; на недотримання третьою особою передбаченої договором іпотеки процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема ненаправлення іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, а також письмової вимоги про усунення порушень умов договору, без доказів направлення й отримання якої державна реєстрація права власності не може бути здійснення).
Згідно частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку спірні правовідносини між її учасниками (здебільшого, між позивачем та третьою особою) виникли у зв'язку із невиконанням договірних зобов'язань і реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - квартири ОСОБА_3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Відтак, існує спір про право.
Враховуючи зазначене, оскільки спірні відносини пов'язані із реєстрацією майнових прав, невиконанням умов цивільно-правової угоди, що випливають із договірних відносин, то за таких обставин цей спір не є публічно-правовим, а тому не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
До указаного висновку суд приходить також враховуючи висновки, яких дійшла ОСОБА_8 Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року по справі №802/1792/17-а (№11-109апп18), в якій предметом спору є рішення державного реєстратора-нотаріуса щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке належало позивачу, за ПАТ "Приватбанк" на підставі договору іпотеки. Тобто, у справі з правовідносин, що є аналогічними до відносин між учасниками цієї справи.
Таким чином, даний спір не може бути розглянуто за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Оскільки дану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, то суд приходить до висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі.
Відтак, клопотання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ПАТ "Приватбанк" про закриття провадження у справі є обґрунтованим, а тому підлягає задоволенню.
Згідно частини першої статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
Зважаючи на правову позицію Верховного Суду в даній категорії справ, характер спірних правовідносин та склад учасників справи, суд роз'яснює позивачу право на звернення з цим позовом в порядку цивільного судочинства (за правилами Цивільного процесуального кодексу України).
За змістом частини другої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Відповідно до частини шостої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат.
Крім цього, згідно положень частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом) сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно квитанції №4 від 19 лютого 2018 року позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн.
Відтак, зважаючи на закриття провадження у справі в зв'язку з неналежністю розгляду позову в порядку адміністративного судочинства, судовий збір у розмірі 704,80 грн може бути повернуто позивачу за ухвалою суду в разі звернення з відповідним клопотанням.
Керуючись статтями 238, 248 Кодексу адміністративного судочинства України,
1.Клопотання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору-ПАТ "Приватбанк" про закриття провадження у справі задовольнити.
2.Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до державного реєстратора юридичного управління Чернівецької міської ради ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ПАТ "Приватбанк", про визнання протиправним та скасування рішення.
3.Роз'яснити позивачу його право на звернення з цим позовом до суду в порядку цивільного судочинства.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Апеляційну скаргу на дану ухвалу може бути подано до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 24 травня 2018 року.
Суддя О.П. Лелюк