Справа № 815/2439/18
24 травня 2018 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Радчук А.А., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Шостої одеської державної нотаріальної контори, за участю третіх осіб Приватного нотаріуса Котовського нотаріального округу Одеської області Сівун Фатіми Йосипівни, Кодимської районної державної нотаріальної контори Одеської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання видати свідоцтво про право на спадщину, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Шостої одеської державної нотаріальної контори, за участю третіх осіб Приватного нотаріуса Котовського нотаріального округу Одеської області Сівун Фатіми Йосипівни, Кодимської районної державної нотаріальної контори Одеської області про визнання протиправної щодо видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину, в тому числі свідоцтва про право на спадщину на нерухомість від померлої ОСОБА_3 та зобов'язання Шостої одеської державної нотаріальної контори видати ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину, в тому числі свідоцтво про право на спадщину на нерухомість від померлої ОСОБА_3.
Згідно п. 1, 3, 4, 5, 6 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Враховуючи положення ст. 1 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) та ст.2 КАС України, не є публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права - фізичною особою, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.
У свою чергу, приписами ч. 1, 2 ст. 4 КАС України встановлено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" встановлено, що Європейська Конвенція "Про захист прав людини і основоположних свобод" і практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права.
Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз зазначеної норми міжнародного права свідчить, що обов'язково суд повинен бути встановлений законом, тобто кожен має право на розгляд справи компетентним судом, компетентність якого встановлюється тільки законом.
Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" у рішенні від 12.10.1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це, не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно ч.1-3 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень".
Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об'єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.
Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. При цьому позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду, адміністративні суду не розглядають.
Законодавцем в приписах ст.15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Отже, в разі порушення цивільного права чи інтересу у позивача виникає право на звернення до суду із застосуванням відповідного способу захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу.
Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.
Таким чином, розгляду в порядку адміністративного судочинства підлягає спір за участю суб'єкта владних повноважень, який в межах спірних правовідносин діє на виконання своїх владних управлінських функцій та/або делегованих повноважених.
Однак, вчинення нотаріусами нотаріальних дій або відмова у вчиненні таких дій не є виконанням ними функцій представників влади або організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій.
Система нотаріату не входить до системи органів виконавчої влади. У діях нотаріуса немає ані адміністративного примусу, ані управлінських повноважень, хоча він і є посадовою особою (але не державним службовцем), а нотаріальну діяльність слід характеризувати як публічно-правову, оскільки вона здійснюється від імені держави. Між нотаріальною та адміністративною діяльністю існує суттєва різниця за юридичним характером, колом суб'єктів та структурою їх правовідносин, цілями, результатами та методами регулювання. Крім того, якщо метою виконавчо-розпорядчої діяльності є реалізація функції державного управління, а результатом цієї діяльності є управлінське рішення, яким один суб'єкт приписує певну поведінку іншому суб'єкту, то метою діяльності нотаріату є захист і охорона існуючих суб'єктивних прав та інтересів, а результатом нотаріальної діяльності є нотаріальний акт як різновид правозастосовного юрисдикційного акта, що офіційно підтверджує вже об'єктивно існуючі факти, права та обов'язки, які суб'єкти права покладають на себе за своїм бажанням.
Також слід зазначити, що структура нотаріату утворена таким чином, що вони не пов'язані між собою в організаційному відношенні і при вчиненні нотаріальних дій. Що ж до владності у нотаріальних правовідносинах, то вона виявляється лише в офіційній силі нотаріальних актів. Правовідносини, що виникають між нотаріусами та іншими суб'єктами нотаріальної діяльності, є суто процесуальними за своєю сутністю і не можуть характеризуватися як владні відносини у розумінні КАС.
Згідно з ст.19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Як випливає із змісту роз'яснень Пленуму Вищого адміністративного суду України, які викладені у Постанові №8 від 20.05.2013 року та наведених норм процесуального закону критерієм віднесення спору до публічно - правового який підлягає розгляду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, є суб'єктний склад такого спору та характер правовідносин у яких виник спір.
Суддя зазначає, що позивач звернувся до суду з позовом до Шостої одеської державної нотаріальної контори у зв'язку з тим, що їй відмовили у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Аналіз зазначених фактичних обставин дає підстави для висновку, що зазначеному передує невирішений спір про право цивільне. Відтак, вказаний позов може вирішуватися виключно із застосуванням способів захисту цивільних прав та інтересів.
Враховуючи вищевикладене, суддя дійшов висновку, що даний спір не є публічно-правовим і має вирішуватись судом за правилами цивільного законодавства України.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Згідно зі ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Частиною 3 ст. 3 вказаного Закону встановлено, що судова система забезпечує доступність до правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією України та законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 7 цього ж Закону кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 року зазначено, що ч. 2 ст. 124 Конституції України передбачає право на захист судом прав юридичних та фізичних осіб, встановлює юридичні гарантії його реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-яким, не забороненим законом способом. Кожна особа має право вільно обрати не заборонений законом спосіб захисту прав, у тому числі і судовий захист. Суб'єкти правовідносин мають право на звернення до суду для захисту своїх прав та інтересів. Право на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.
Одночасно суд роз'яснює, що позивач не позбавлений можливості звернутися з тих самих підстав в порядку цивільного судочинства України до відповідного суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 170, 256, 294 КАС України
У відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Шостої одеської державної нотаріальної контори, за участю третіх осіб Приватного нотаріуса Котовського нотаріального округу Одеської області Сівун Фатіми Йосипівни, Кодимської районної державної нотаріальної контори Одеської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання видати свідоцтво про право на спадщину - відмовити.
Роз'яснити позивачу право на звернення з відповідним позовом на загальних підставах в порядку цивільного судочинства України.
Копію ухвали разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами повернути особі, яка подала позовну заяву.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача не допускається.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала суду може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.А. Радчук