ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
25 квітня 2018 року 17:16 № 826/10803/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Аблова Є.В., суддів: Літвінової А.В., Мазур А.С. при секретарі судового засідання Борсуковської А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Національної поліції України
провизнання протиправним та скасування наказу, поновлення на рівнозначній посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
за участі:
позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Євчук Г.В.
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся з позовом до Національної поліції України (далі по тексту - відповідач) про:
- визнання протиправним та скасування наказу Національної поліції України №559 від 28 липня 2017 року «По особовому складу» про звільнення ОСОБА_1 з Національної поліції за пунктом 4 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію»;
- поновлення ОСОБА_1 на рівнозначній посаді в Національній поліції України;
- стягнення з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.07.2017р.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийняття оскаржуваного наказу в частині звільнення позивача з Національної поліції України на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», оскільки позивачу не були запропоновані рівнозначні посади в Національній поліції України.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог за перечив з підстав правомірності прийняття оскаржуваного наказу в частині звільнення позивача з Національної поліції України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Наказом Національної поліції України віл 28.07.2017р. №559 о/с «По особовому складу» відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) звільнено з 29 липня 2017 року полковника поліції ОСОБА_1 (0034774), заступника начальника Департаменту виявлення небезпечних матеріалів та екологічних злочинів - начальника 2-го управління.
Підставою прийняття вказаного наказу був лист МВС від 08.06.2017р. №8094/01/22-2017.
Не погоджуючись з наказом про звільнення, позивач звернувся з позовом до суду.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» №2822 від 13.05.2015р. (надалі - Закон №2822) служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Частиною 1 статті 58 Закону України «Про Національну поліцію» №2822 визначено, що призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку), за умови успішного виконання службових обов'язків.
Відповідно до частини 2 статті 58 Закону України «Про Національну поліцію» №2822 строкове призначення здійснюється в разі заміщення посади поліцейського на період відсутності особи, за якою відповідно до закону зберігається посада поліцейського, та посад, призначенню на які передує укладення контракту.
Положеннями статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» №2822 визначено вичерпний перелік підстав для звільнення поліцейського. Так, п. 4 ч. 1 вказаної статті визначено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» №2822 днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.
Порядок призначення поліцейських на посади під час здійснення реорганізації регламентований ст. 68 Закону України «Про Національну поліцію».
Відповідно до ч. 1 ст. 68 Закону України «Про Національну поліцію» №2822 у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення
Згідно з ч. 2 ст. 68 Закону України «Про Національну поліцію» №2822 поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.
Частиною 3 статті 68 Закону України «Про Національну поліцію» №2822 передбачено, що поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону.
Відповідно до Переліку змін у штатах Національної поліції, затвердженого Наказом Національної поліції України «Про організаційно-штатні зміни в Національній поліції» №387 від 24.04.2017р. вбачається, що під час реорганізації в Національній поліції України скорочуються всі посади в Департаменті виявлення небезпечних матеріалів та екологічних злочинів.
Департамент виявлення небезпечних матеріалів та екологічних злочинів реорганізовується в Департамент забезпечення діяльності, пов'язаної з небезпечними матеріалами.
Як вбачається з матеріалів справи, позивача під розписку 29.05.2017р. було попереджено про наступне вивільнення та скорочення наказом НП України від 24.04.2017р. №387 «Про організаційно штатні зміни Національної поліції» посади, яку він обіймав, згідно з п. 4 (у зв'язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».
Під час розгляду справи, судом було встановлено, що в супереч ч. 2 ст.68 Закону України «Про Національну поліцію» №2822 позивачу не було запропоновано посаду за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.
Судом в якості свідка в судовому засіданні було опитано працівника кадрового відділу забезпечення Національної поліції України ОСОБА_3, який пояснив, що позивач взагалі відмовився від усіх запропонованих посад, що свідчить його підпис на Некомплекті структурних підрозділів апарату центрального органу управління, міжрегіональних територіальних органів, державних установ Національної поліції України станом на 01 липня 2017 року.
Проте, позивач пояснив, що вказаний Некомплект йому було надано в другій половині липня 2017 року працівниками кадрового відділу забезпечення Національної поліції України ОСОБА_1 з тією метою, щоб позивач обрав собі посаду на якій бажає працювати. Позивачем зі вказаного Некомплекту було обрано дві посади - заступника начальника Департаменту - начальника управління Департаменту кримінальної розвідки та посаду заступника начальника Департаменту забезпечення діяльності, пов'язаної з небезпечними матеріалами, про що було проставлені відповідні відмітки, від інших запропонованих в Некомплекті посад позивач відмовився.
Однак, позивачу було відмовлено в обраних ним посадах - заступника начальника Департаменту - начальника управління Департаменту кримінальної розвідки та посаді заступника начальника Департаменту забезпечення діяльності, пов'язаної з небезпечними матеріалами.
Інших посад ОСОБА_1 запропоновано не було.
У постанові Верховного Суду України від 17.02.2015р. по справі №21-8а15 зазначено, що відповідно до статті 3 КЗпП законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Водночас питання проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільненням із неї, права і обов'язки таких осіб визначені та урегульовані спеціальним законодавством.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
У постанові від 16.10.2012 року Верховний Суд України зазначив, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Також, у постанові зазначено, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився і касаційний суд, про обґрунтованість вимог позивачки у зв'язку з відсутністю юридичного факту (змін в організації виробництва і праці), який є підставою для звільнення працівника відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП.
Згідно з положеннями частини другої статті 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.
Вищезазначені висновки Верховного суду України співвідносяться з положеннями ст.68 Закону України «Про Національну поліцію» №2822 щодо можливості призначення поліцейського, посада якого скорочена, за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті. Згода на таке призначення можлива лише при наданні відповідної пропозиції поліцейському, посада якого скорочена.
З урахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов висновку щодо порушення відповідачем порядку звільнення позивача за п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» №2822, оскільки позивачу не було запропоновано рівнозначну посаду, яку він міг обіймати відповідно до своєї кваліфікації у відповідних підрозділах Національної поліції України та не надано доказів відсутності в них вакантних посад на час звільнення позивача.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне скасувати наказ Національної поліції України №559 о/с від 28.07.2017 року в частині звільнення ОСОБА_1 з органів Національної поліції України.
У рішенні по справі «П'єрсак проти Бельгії» ЄСПЛ зазначив, що він виходитиме з того принципу, що заявник має бути, по можливості, повернений у становище, в якому б він перебував, якби не була порушена стаття 6 Конвенції, таким чином підкреслюючи верховенство обов'язку відновлення status quo ante.
До звільнення позивач займав посаду - заступника начальника Департаменту виявлення небезпечних матеріалів та екологічних злочинів - начальника 2-го управління Національної поліції України.
Однак, у зв'язку з скороченням вказаної посади, суд вважає за необхідне поновити позивача на рівнозначній посаді в Національній поліції України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Згідно з ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до позиції зазначеній у постанові Верховного Суду України від 14 січня 2014 року справа №21-395а13 суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України визначено Законом України "Про Національну поліцію", Постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 р. №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. №114, в редакції від 28.10.2015 p., Порядком умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання затвердженим Наказом МВС України від 06.04.2016, № 260.
Відповідно до п. 4 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення", Закону України "Про Національну поліцію", до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Щодо розміру грошового зобов'язання, що підлягає стягненню на користь позивача, суд повинен керуватися приписами постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати".
Однак, у зв'язку з тим, що відповідачем не було надано суду довідку про виплату заробітної плати ОСОБА_1 за останні два місяці перед його звільненням, у суду відсутні можливості здійснити розрахунок суми середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу, а тому суд стягує з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.07.2017р. по день прийняття судового рішення, тобто по 25.04.2018р.
Згідно з ст. 9, ч. 1 ст. 72, ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих обставин суд дійшов висновку, що позовні є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України №559 о/с від 28 липня 2017 року «По особовому складу» про звільнення ОСОБА_1 з Національної поліції за пунктом 4 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».
Поновити ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 на рівнозначній посаді в Національній поліції України.
Стягнути з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.07.2017р. по 25.04.2018р.
Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Головуючий суддя Є.В. Аблов
Судді: А.В. Літвінова
А.С. Мазур